0 Київ
Є закони й закони. Той законодавчий акт, який отримав назву "антиколомойського", звичайно, належить до законів-віх. Не в тому сенсі, що він особливим чином організовує правовий простір і знаменує прорив до вершин інституційного будівництва. Просто знімає частину важливих питань.
Торпедовано уявлення про політичну всемогутність Ігоря Валерійовича Коломойського. Він людина, звичайно, важлива в наших розкладах, але зовсім не така важлива, як йому б хотілося бути та як би йому хотілося показати. Усього п'ять осіб у фракції "Слуги народу" потягнулося до кнопки "проти", коли вирішувалася доля закону. При обіцяній і продемонстрованій підтримці Юлії Володимирівни лише 13 голосів на користь Коломойського знайшлося в "Батьківщині". Кремлівські підкинули 29, але це взагалі "фу" для записного революціонера й борця з російською агресією зразка 2014 року. А більше й немає нічого, хіба що хтось із підгодованих "просачкував" пленарне засідання або боязко утримався, вважаючи за краще відкрито не світитися, що теж дуже показово.
Це не означає, що амбіції охолонуть і гра припиниться, не на того напали, але колишнього грізного враження найяскравіший із вітчизняних олігархів не справляє. Тут його особиста заслуга незаперечна: що за Порошенка, що за Зеленського він стартував із претензією на провідні ролі в державних справах, але азартний гравець у "чапаєва" весь час брав у Коломойського верх над непоганим шахістом. На його тлі холоднокровний катала Рінат виявляється щоразу більш вдалим.
Знято питання про наявність "беніної" руки, яка керує президентом. Справа навіть не в пропагандистських зусиллях противників кандидата, а потім – президента, які намагалися запевнити всіх, що хлопець-то несамостійний. Вочевидь, інтереси Зеленського й Коломойського на етапі кампанії збігалися, і міркування про серйозні заслуги Ігоря Валерійовича в історії нинішнього президентства зовсім не позбавлені підстав. Контекст передвиборчої боротьби не залишав сумніву, хто були цими базовими одиницями в "1+1", які так вдало об’єднали зусилля. Зеленському вдалося піти від надмірного впливу старшого партнера і не застрягти в позі подяки.
У цьому є, звичайно, якийсь елемент батьковбивства. У міфології цей акт символізує дорослішання, а воно нашому недосвідченому президентові, який усе ніяк не наважується розвернутися в лідерській ролі й норовить притулитися до фігури сильного політичного супутника, зовсім не завадить. Коломойський і Богдан у якості таких опор, які виконують одночасно функцію розгінних ступенів, виконали. Дивишся, прийде й черга Єрмака, і Зеленський припинить бути заручником своїх хворих залежностей. Якщо, звісно, захоче, а коли захоче – якщо зможе. Досвід з Ігорем Коломойським показує, що це, зрештою, не страшно і навіть, певним чином, захопливо.
А для громадян, які звикли шукати прості відповіді на непрості питання, ця повчальна історія дружби-відштовхування Зеленського і Коломойського – приклад того, як складна відповідь виявляється не тільки більш правильною, але й куди більш цікавою, ніж нудне маркування чорним, білим, зрадою, перемогою, що передає тужливу палітру не стільки політичного життя, яке, справді, не блищить, скільки внутрішній світ його описувачів.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
