Унікальність цієї парламентської кампанії – тотальна опозиційність. Усі намагаються використати колосальну недовіру людей до інститутів влади

У нинішньої парламентської кампанії багато ознак унікальності, й одна з них – тотальна опозиційність. У перегонах не бере участі жодна політична сила, яку можна було б повною мірою назвати провладною. Усі проти.

Іноді це призводить до казусів на кшталт того, що трапився з Петром Порошенком. Він закликав своїх прихильників долучитися до акції "Терпіти більше не можна!", що стала реакцією на реєстрацію Центральною виборчою комісією кандидатами в народні депутати Анатолія Шарія та Андрія Клюєва, які не жили на території України останні п'ять років, як того вимагає закон. Позиція експрезидента виглядала дивною, оскільки в нинішньому складі ЦВК домінують висуванці БПП та союзного "Народного фронту".

Організатори акції, дізнавшись про спробу Порошенка попіаритися на заході, доповнили початковий заклик, додавши до основного заклику слова "Батя, ти все просрав", і певний час на сторінці Петра Порошенка у Facebook висіла відповідна перепощена інформація. Згодом її видалили. Спроба видати протест за "антизеленський" не вдалася, а "прозеленським" громадські активісти його зробити й не намагалися.

Скріншот: Сергій Грішин / Facebook

Але зараз ледь не найбільш опозиційна за тональністю партія – це "Європейська солідарність" Петра Порошенка та її прихильники. Усе ще перебуваючи на хвилі жорстокого протистояння, розпочатого перед другим туром президентських перегонів, вони тепер активно ховають Україну, яка опинилася в руках Зеленського.

"Слуга народу" також в опозиції, але вже до чинного парламенту, уряду та інших органів влади, і саме тому, що ті не дають Україну в руки Зеленському. А як реалізовувати волю 73%, якщо без рук? Сам Зеленський регулярно скаржиться на Раду, а минулого тижня поскаржився на неслухняного міністра закордонних справ, а Клімкін у відповідь виступив із розповіддю, як урятував Україну від чинного або, вірніше, бездіяльного президента.

"Опозиційна платформа" Медведчука, майже захопивши інформаційний простір України, пропагандистським напалмом реалізує свою опозиційність власне Україні, обіцяючи райське життя після здачі на милість Путіну, найкращому другові українського народу.

"Батьківщина" у традиційній опозиції Порошенку та його ставленикам, при цьому заявляючи про готовність співпрацювати з партією Зеленського, є її яскравим антиподом.

"Голос" – косплей "Слуги народу" з базовими запозиченнями в "Європейської солідарності", поліпшена версія обох, що за визначенням і за полюванням на спільний електорат перетворює партію Вакарчука на головного конкурента партій Зеленського та Порошенка.

Знатні опозиціонери Смешко та Гриценко та їхні проекти в першу чергу опонують один одному. А ще є Опозиційний блок, який опозиційний "Опозиційній платформі", та "Українська стратегія Гройсмана", яка обіцяє змінити все те, що Гройсман накоїв із 2016 року, тому що йому заважав Порошенко.

Усі політичні сили намагаються використати колосальну недовіру людей до інститутів влади і політиків загалом. Відбувається це в умовах, коли Зеленський ще толком не президент, але виробляє таке, як на п'ятому році терміну, Порошенко місцями ще ніби президент, який заходить на шостий рік, урядова коаліція в Раді розпущена, сам парламент немов козиряє своєю шокуючою розбещеністю, а судова система відбиває чечітку під ритм, який задає Портнов. Дійсно, важко позбутися відчуття, що все летить у тартарари.

З іншого боку, що означає "все"? Що має летіти, те й летить, хто пролетить – так йому і треба. Настає щасливий період, коли з'являється можливість проявити себе справжнім лідерам, а дутим доведеться луснути. Рутина закінчилася. Терпіти більше не можна.

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора