Клуб читачів
ГОРДОН
 
Леонід Швець

Український журналіст.

Зеленський – справжня наруга для тих, хто не може змиритися з наочним похороном старих і відносно нових політпроєктів

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Великі пресконференції президента – цікава й важлива подія для тих, хто ще не втратив інтерес до суспільного життя, і не тільки з очевидної і безпосередньої причини. Крім особистої презентації главою держави свого світорозуміння і світовідчуття, вони дають можливість поспостерігати ще й громадські реакції на цю презентацію. Єдність реакцій президента та на президента і становить цікаву об'ємну картину для аналізу.

Як у випадку жовтневого 14-годинного марафону, так і цього разу за підсумками розмови на мокрій галявині й розмов про цю розмову було й залишається нез'ясованим, чому Зеленський настільки поганий для переважної більшості журналістів, експертів і пасіонаріїв, широко представлених у соціальних мережах, і водночас є не просто найпопулярнішим політиком, але політиком недосяжно популярним для конкурентів. Простий висновок, який напрошується: прихильники Зеленського, число яких у граничній ситуації вибору становить до 75% громадян, не представлені пропорційно у ЗМІ, експертному та навколополітичному середовищі. Уся ця маса без'язика, тоді як у опонентів із цим проблем немає, зате є інша проблема. Експертна критика ніяк не справляється із завданням розкрити очі суспільству на катастрофічний вибір, зроблений навесні 2019 року. Власне, ще тоді не впоралася і продовжує наполягати на невмінні.

Висновок очевидний, але це ще не пояснення. Пояснення треба шукати в самодискредитації та провалі двох базових проєктів-сценаріїв, які, змінюючи один одного, працювали в Україні. Тобто якраз не працювали. Один – національно-консервативний, другий – орієнтований на "братні зв'язки" й Москву. Насправді це були два образи однієї політики, які корінням ідуть у президентство Кучми. За зовнішніх відмінностей суть її становила щільна зв'язка влади з великим бізнесом. Та й між собою представники цих двох проєктів були переплетені тісними діловими, дружніми й родинними зв'язками. Знамените "сука православна!", кинуте Петром Порошенком Вадиму Новинському, – це сварка щільно знайомих і зрозумілих одне одному людей. Майдан і війна стали наслідком проросійського сценарію й убили його шанси на майбутнє. Порошенко на тлі війни спробував реанімувати в сильному варіанті те, що у слабкому зобразив Ющенко, але націонал-консерватизм із мілітаристськими нотками виборців, найімовірніше, налякав, ніж мобілізував, недарма продовжити абонемент Петру Олексійовичу погодилися тільки у Львівській області, хоча і націоналіст із нього, відверто кажучи, такий собі.

До речі, президент помилився, коли сказав на пресконференції, що якби не вибрали його, то переміг би Порошенко. Соцопитування вказують на те, що без його включення в боротьбу перемога дісталася б Юлії Тимошенко, матері вітчизняного патерналізму. Але вона давно перестала бути сюрпризом для виборців, представляючи те саме коло затертих осіб "від Кучми", і досвід поступився свіжості. Ці обставини – зношеність колишніх політик – і підштовхнули Володимира Зеленського до авантюри. Він собі сподобався в ролі веселого хлопця, що викидає на звалище історії пихатих діячів минулого, картинка дуже приваблива, і взявся її зіграти в житті. Успіх перевершив усі очікування. Усі три старі проєкти, що уособлюють Бойко, Порошенко й Тимошенко, як показують соціологічні виміри, Зеленський досі б'є у співвідношенні три до одного. Це вже що завгодно, тільки не випадковість.

Із ролі плута, що втілював народні сподівання, обдурюючи "трьох товстунів", Володимир Зеленський після виграшу перейшов в іншу, набагато більшу проблему. По суті, він зараз Іван-дурень, якому дісталося неблагополучне царство. За фактом цар, за всіма іншими параметрами – не дуже. Він намагається і царські обов'язки освоїти, і не припиняти бути тим Іваном, якого підтримали і продовжують підтримувати "без'язикі" люди.

Ось у такому контексті смішно звучать ті претензії, які йому висувають як щодо пресконференції, так і крім неї. "Він же дурень!" – заявляють експерти й осудливо підтискають губи. "Цар – несправжній!" – обурюються ті, хто бачив справжніх у Кучмі, Ющенку, Януковичі й Порошенку. Хлопці, ви ломитеся у відчинені двері.

Один із несподіваних висновків у нестандартній ситуації, яку створив Зеленський у владі, полягає в тому, що президентом дійсно може бути якщо і не кожен, то набагато ширше коло людей, ніж заведено було вважати. І навпаки, ті, кого вважали готовими кандидатами в державне керівництво, на нього до біса не здатні. Не стають у пригоді звичні політичні практики, якщо вони не працюють проти "дурня", а вони не працюють. Нічого не варті пояснювальні схеми, які нічого не пояснюють, хоча за рік уже можна було щось скреативити більш потужне, ніж сентенції з приводу "не той народ".

Зеленський – справжня наруга для тих, хто не може змиритися з наочним похороном старих і відносно нових політпроєктів з усіма навішеними на них ідеологічними брязкальцями, обслуговування яких – проєктів і брязкалець – деяким приносило пухкенькі булочки в асортименті. Звідси особлива емоційна забарвленість оцінок ідіотського глави держави, люди відверто зачеплені. Він якийсь занадто неукраїнський для українських українців і занадто український для неукраїнських. Він втілене "не те і не те", але сформулювати, що він є, Зеленський не в змозі, будучи концептуально без'язиким, як і його виборці. Сам порушення будь-якої норми, президент-непрезидент намагається інтуїтивно намацати норму і привнести в життя співвітчизників незнайому їм, та і йому, нормальність. Часто виходить по-дурному, але це якраз очікувано.

Головний висновок із бесіди на галявині: Володимир Зеленський достроково "царство" віддавати не збирається. Нікому та й з якого дива. Ще й згодом подивиться. Йому, здається, починає подобатися в царській позиції, і це погана новина. А де братися великим силам, які за сюжетом належать Івану-дурню, абсолютно незрозуміло. Магічні "75" готові при нагоді потримати – це як номер комори, де ховається відповідь, але немає ані ключа, ані адреси. Президент про це й намагався весь час розповісти, похвалитися та водночас поскаржитися, але всім чулося щось своє. Адже прийшли викрити, а не послухати й почути. Знову викрили. І що?

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

Свіжі блоги