+2 Київ
Що не кажіть, а найнеприємніше для людини – це дізнаватися якісь гидоти про себе. Кожен із нас якщо не найвищої думки про себе коханого, то позитивної щонайменше. І якісь новини, що руйнують цю картинку, запускають ту саму модель Кюблер-Росс, коли свідомість спочатку рішуче заперечує шокувальну нову обставину, потім лютує на неї, вступає із собою в торг, а після депресії настає спустошена смиренність.
Чимала армія прихильників Петра Порошенка нині переживає непрості часи. Надбанням широкої публіки стають обставини української політики, які тривалий час залишалися відомі лише вузькому колу. Колишній президент виглядає в матеріалах прослушки Віктора Медведчука, злитих у ЗМІ, очевидно, українськими спецслужбами, не надто привабливо. Здогадки про те, що Порошенко зіграв важливу роль у зміцненні ексклюзивної ролі путінського кума у вітчизняній політиці і бізнесі, отримують своє підтвердження, обростаючи обґрунтованими підозрами, що і себе Петро Олексійович при наданні відповідних послуг не ображав.
Для всіх, хто хоч трохи знайомий зі звичаями нашої верхівки й історією її формування, ніяких шокувальних одкровень в оприлюднених матеріалах немає, хіба що вони дають можливість уточнити деякі деталі і співвіднести відомі факти з виявленими, а також зайвий раз помилуватися на звички політичних тварюк. Безумовно, публікація Bihus.info – прикра підстава для головного болю у партійно-пропагандистської обслуги Петра Порошенка, серйозний технологічний виклик, який бог знає як лікувати: важко уявити собі щось більш токсичне зв'язки Порошенко – Медведчук, яка закріплюється в суспільній свідомості. Але зате в цих колах якраз ніякого подиву з приводу скандальних матеріалів бути не може: чи їм не знати свого боса.
А справжня криза у людей простих і щирих, політичний, а то й екзистенціальний вибір яких міцно заснований на цінностях і переконаннях, відображених у риторичних заявах Порошенка і "Європейської солідарності". Для багатьох із них це єдина можлива позиція українського патріота і громадянина, та ще в умовах війни. У Порошенку вони бачили і продовжують бачити однодумця і справжнього національного лідера, на відміну від інших, чужих і несправжніх. У нього щиро вірять. Дізнатися, що він зовсім не такий, – це сильний удар по власних внутрішніх установках, це дуже боляче.
Простий і зрозумілий світ, у якому є прекрасні "ми" і нехороші "вони", втрачає цвях, на якому занадто багато що тримається. Відмова приймати цю злу інформацію – найбільш природна реакція. Той, хто її приніс, – Денис Бігус – підлий ворог, брехун і провокатор, який уже зіграв мерзенну роль, розкрутивши справу Гладковського, чим, на існуюче переконання, погубив шанси Петра на виборах.
Здатність переконати себе в тому, що політик-мультимільйонер, плоть від плоті української політики і бізнесу, пережив колосальну метаморфозу, став "зрадником свого класу" і перетворився на символ національної ідеї, порядності і справедливості, видає у простих прихильниках Порошенка людей надзвичайно добрих, хороших і нещасних у своїй невротичній жадобі увірувати в нечуване диво. І ось тепер на цю віру зазіхають. Заперечувати, заперечувати і ще раз заперечувати, заглушаючи, захищаючись від сумнівів, що ростуть.
Якщо перед кимось Петро Олексійович у першу чергу і винен – то перед ними, тими, хто щиро, по-дитячому наділяв п'ятого президента казковими якостями. А Діда Мороза немає і не було. Хтось подорослішає, визнавши врешті-решт цю обставину, і це найоптимальніший варіант. А хтось буде стояти до кінця, вважаючи це додатковим свідченням своєї виняткової громадянської доблесті. Прощання з ілюзіями під силу не всім. Але в інфантильності порятунку не буває.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
