0 Київ
Події на кордоні Білорусі з країнами Євросоюзу показують, як змінили ситуацію в регіоні президентські вибори 9 серпня 2020 року. Зруйнована легітимність Олександра Лукашенка змусила його до дій, що яскраво оголили суть режиму, а всебічна підтримка з боку Росії підкреслила глибоку ціннісну єдність російської та білоруської влади.
Колись говорили про тандем Путіна та Медведєва, але він давно канув у лету, а от партнерство Путіна та Лукашенка помітно зміцнилося останнім часом. У них немає нікого ближче один одного за відчуттям проблем і викликів, що стоять перед ними. Падіння білоруського диктатора боляче вдарить по російському [диктатору] і з іще більшою силою – навпаки: без путінської Росії Лукашенко – покійник. Звання "останнього диктатора Європи" він отримав ще тоді, коли були якісь ілюзії щодо демократичних інтенцій російського президента. У 2014 році господар Кремля помітно посунув мінського колегу як європейське страховисько, а той навіть намагався зіграти роль нейтрального посередника та миротворця між Росією та Україною. Але зараз Європа вже не має жодних підстав сумніватися, що має справу з двома бісами, які підігрують один одному.
Ні, зовсім не обов'язково вони постійно телефонують і обговорюють свої витівки. Досить принципової єдності поглядів та відчуттів, щоб слідувати в єдиному фарватері. Криза з біженцями, влаштована Євросоюзу Олександром Лукашенком, чудово лягає в практику постійного тролінгу Росією Заходу, а гібридні форми агресії з використанням нещасних цивільних – бажано, щоб більше жінок, що кричать, і заплаканих дітей – прямо запозичені з путінського арсеналу.
Сергій Лавров уже поміркував про "міжнародно-правову безпорадність" європейців, про те, що їхня позиція не пускати біженців суперечить міжнародному гуманітарному праву, та із задоволенням нагадав, що потоки нелегальних біженців – "результат авантюр Заходу". А коли Ангела Меркель зателефонувала до Володимира Путіна, щоб той вплинув на Лукашенка в цій ситуації, президент Росії порадив провести прямі переговори між ЄС та керівництвом Білорусі. У Москві просто свято.
Якогось складного ребуса лукашенківська авантюра собою не являє. Будучи не визнаним на Заході президентом, білоруський диктатор створює обставини, які змусять іти з ним на прямі переговори, тим самим визнаючи його офіційний статус, про що, власне, прямо і говорить Путін. А Лавров ще підкинув ідею Лукашенку вимагати у ЄС фінансової допомоги на вирішення проблеми біженців. Це, так би мовити, завдання-максимум: зізнання плюс гроші. А мінімум уже є: заваруха з пропагандистським дзвоном і демонстрація чергової жалюгідної розгубленості європейців, які досі не знайшли способу швидко та ефективно реагувати на провокації витівників із Москви та Мінська.
По ходу досягнуто ще одного результату, він уже йде бонусом: українська влада втягнулася в гризню з Німеччиною. Якийсь діяч СДПН у порядку міркування заявив, що можна було б обговорити питання розміщення біженців на території нашої країни. Це не була офіційна позиція партії або навіть скільки-небудь наполеглива пропозиція окремого її представника – так, думки вголос, але цілком вистачило, щоб секретар РНБО України нахамив усій СДПН, лідер якої, нагадаємо, зараз формує новий уряд Німеччини: "У нас є пропозиція до соціал-демократів Німеччини взяти собі додому по два, по три, по п'ять мігрантів, якщо мало місця у них у Бундестазі, то нехай беруть собі додому". Олексій Данілов заслужив схвальні оплески від Путіна та Лукашенка: молодець, здібний.
Нинішні неприємності Європи через витівки диктаторського тандему – прикра дрібниця порівняно з тим, чим загрожує ця парочка Україні. Зрозуміти, причому якнайшвидше і точніше, хто ми, як ми і з ким ми в цій дедалі дзвінкішій від напруги ситуації, це головне завдання керівництва України. Але там випускають порухати важкою щелепою на цю тему Данілова, визнаючи тим самим свій рівень усвідомлення проблеми. Не придумати гіршого поєднання, якщо до двох упирів у Москві та Мінську додадуться ідіоти в Києві.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
