-1 Київ
Протягом вихідних усі телеканали та соцмережі доклалися до поширення відео з Одеси, на якому "подруги" жорстоко б'ють дівчинку. На таке дивитися морально важко, але якщо не поширити, то до розслідування може і не дійти.
Проблема є, проте подібні відео спотворюють реальну ситуацію і справляють враження, ніби вся молодь така – "що ж це воно коїться".
Міфи і реальність підліткової злочинності в Україні. Коротко:
- кримінальна активність підлітків дійсно в 10 разів вища, ніж у дорослих;
- ріст злочинності неповнолітніх в Україні перевищує показники народжуваності. Це означає, що до винення злочинів вдається все більша частина осіб, які не досягли 18 років, від загальної їх кількості;
- вік найвищої кримінальної активності – 16–17 років.
Але це міф, що у СРСР такого не було. Із 1972-го до 1991 року в УРСР злочинність неповнолітніх зросла втричі. І піонерська організація з проблемою дозвілля підлітків не впоралася. І тоді жорстокість була, просто її не фільмували на смартфони і не викладали в інтернет.
Росла злочинність неповнолітніх і в незалежній Україні аж до 2006 року. Потім поступово почала знижуватися і набула більш або менш стабільних прогнозованих показників. Але – і це другий міф – почала знижуватися не за рахунок покращення у країні й не за рахунок роботи правоохоронних органів, а тому що катастрофічно впала народжуваність на початку 90-х. Тобто до 2006 року виросло вже значно менше підлітків, ніж було ще років 10 тому.
Крім того, на формальне зменшення злочинності неповнолітніх уплинули зміни у кримінальному кодексі. Збільшилася сума крадіжки, після якої настає кримінальна відповідальність. А неповнолітні найчастіше вчиняють саме крадіжки. Тобто більшість із них після змін у законодавстві стали нести адміністративну, а не кримінальну відповідальність.
Хто винен у тому, що неповнолітні вчиняють злочини? Усі – батьки, школа, держава та суспільство в цілому. Злочинність неповнолітніх – це дзеркало суспільства і його найближче майбутнє. Просто порівняйте загальноосвітні школи і музичні. У музичних школах діти не б'ються, бо їх дозвілля сплановане батьками, бо їх світогляд та коло інтересів постійно розширюється.
По-друге, дитина відтворює ті алгоритми поведінки, які найчастіше бачила у своєму житті. По-третє, система шкільної освіти не дає можливості людині поважати себе і заслужити повагу в колективі, якщо вона погано вчиться. У наших школах досі таврують дітей оцінками, як і батьків на зборах. А це спонукає дітей до інших способів привернення уваги.
У нас школи самі провокують ці "розборки", бо з першого класу вчать не "стучати" вчительці. Учителька не втручається в дитячі суперечки. А мусить бути навпаки. Учитель повинен бути медіатором. Учитель – це як для дорослих суд. Краще ж суд, ніж самосуд. А наших дітей постійно вчать самосуду – самі розбирайтеся.
Джерело: Анна Маляр / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
