+9 Київ
Звісно, я цікавлюся подіями у РФ і моніторю російський інформпростір, бо це теж поле бою, на якому вони воюють. Історія з Навальним – кінематографічна, що й казати. Я розумію всіх, кому це цікаво.
Але з точки зору українських національних інтересів ситуація наступна: для України питання не в персоналіях РФ (влада/опозиція), а в сутності самої російської держави. Навіть у разі повернення Криму і ОРДЛО під контроль України та встановлення формально добросусідських стосунків із РФ модель відносин між двома країнами не зміниться.
Це завжди будуть відносини країни-імперії з колись завойованою, але втраченою територією, суверенітет якої суперечить інтересам РФ. У цих відносин можуть бути різні фази – активний конфлікт, заморожений, прихований тощо, але це завжди конфлікт інтересів.
Чи можна співіснувати мирно в умовах перманентного конфлікту інтересів? Звісно, можна. Але для цього кожна країна повинна пройти свій шлях трансформації.
Україна повинна стати настільки сильною у військовому сенсі, щоб нас завойовувати стало непомірно дорого. А Росія повинна стати демократичною країною з вільним громадянським суспільством. Конфлікт при цьому залишиться, але ймовірність війни буде мінімальна.
Вичерпання конфлікту неможливе за умов існування обох держав. Допоки існують обидві держави, допоки буде існувати між нами цей конфлікт. І ця ситуація не унікальна, у світі таких прикладів багато.
Утім, історичний бій у кожного свій. Кожна з цих двох країн – Україна і Росія – бореться за своє виживання. Так само, як ми постійно маємо ризик втратити державу, так само і РФ постійно стоїть перед цим викликом. Але в них ситуація складніша, бо вічних імперій не існує. Тому в нас питання духу і волі, а в них – питання часу.
Джерело: Анна Маляр / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
