+1 Київ
Замкнене коло всиновлення.
Омріяна, довгоочікувана, бажана. У родині, де панує любов, завжди саме так називають появу дитини. І в кожну родину вона приходить по-різному. В одних вона стрімко вривається в земне життя, а в інших – її довго чекають. А ще є ті, які всиновлюють, проходячи багато моральних перешкод та різних вагань.
Без сумніву, кожна дитяча доля, яка залишилася без рідних батьків, – нелегка. Чимало зусиль необхідно докласти, аби допомогти таким дітям повірити в себе, зрозуміти, що вони є цінністю для суспільства. І важливо, щоб їхнє дитинство було безтурботним, радісним і щасливим, а для цього дитині необхідна батьківська любов, тепло та родинний затишок. Адже саме життя, безпека, здоров’я та майбутнє дитини залежить від нас – дорослих.
Усиновити дитину-сироту, полюбити, виховати як рідну – цей надзвичайно важливий крок щороку в Україні очікують до 2 тис. сімей. І вони дійсно заслуговують на шану й повагу, бо вселяють у дитячі душі та серця впевненість та надію. Без перебільшення скажу, що батьки-усиновлювачі – це люди високої моралі, щирого серця та відкритої душі.
Згідно з останніми даними, в Україні 70 тис. дітей проживають в інтернатах, але шанс бути усиновленими мають менше третини з них. Бо в решти дітей немає спеціального статусу, оскільки юридично вони перебувають під опікою родичів. Хоча весь час живуть в інтернатах або будинках сімейного типу.
Прикро й те, що Україна досі не приєдналася до міжнародної конвенції, яка регулює питання міждержавного всиновлення. Через це відсутній законний механізм супроводу іноземних родин, які усиновлюють українських дітей. А відтак через такі "дірки" в законодавстві на потенційних батьках заробляють шахраї.
Іноземці, коли приїжджають в Україну, готують необхідні кейси в себе у країні. Відповідно, є агентства, які цим займаються. Тому ми повинні говорити про ратифікацію Гаазької конвенції, щоб Україна також мала можливість готувати ці документи за такими ж процедурами. І ці агентства могли б вивести "на світло" так званий юридичний супровід сімей. Іноді такі посередники супроводжують сім'ї, заробляючи на цьому кошти і досить часто ошукуючи родини.
Ще одна важлива річ – понад 1,5 тис. родин чекають своєї черги на усиновлення. І більшість прагнуть забрати малюка до п'яти років. Але не все так просто – багато українців скаржаться на непрофесійність соціальних служб та приховування інформації про стан здоров'я дитини.
Вирішити проблемну ситуацію в Україні мала б постанова Кабінету Міністрів України №603 "Про внесення змін до порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей", яка набрала чинності 20 жовтня цього року.
Згідно з документом, громадяни України, які хочуть усиновити дитину, для отримання статусу кандидата в усиновлювачі повинні пройти навчання й отримати рекомендацію із зазначенням кількості дітей, віку, статі, стану здоров'я дитини, яку можуть усиновити. Погоджуюся, що ідея хороша і має раціональне зерно у своїй основі. Проте… в Україні немає програми, підготовлених соціальними службами тренерів, відповідного фінансування, зразків довідок і методик, що дозволяють надати потенційним усиновлювачам відповідні рекомендації.
А в підсумку – без цих довідок служба у справах дітей не дасть статус кандидата в усиновлювачі, не видасть скерування на знайомство з дитиною, не надасть висновок про доцільність усиновлення та сам пакет документів для звернення до суду. Виходить замкнене коло, з якого вийти практично неможливо. Єдино правильне рішення – відтермінувати початок дії постанови уряду й узгодити всі норми із Сімейним та Цивільним кодексами України. Таким чином, ми спільно зможемо зробити щасливими щонайменше тисячу дітей на рік, які очікують своїх батьків…
Джерело: "ГОРДОН"
