Попереду – важко, жорстоко, криваво, депресивно. Але головне: Росія намертво зав'язла в Україні й думає не про міфічне просування, а як вистояти в обороні. Самозберегтися. Не програти

Проміжний підсумок.

Нагадаю... Росія зав'язла у важких боях і нікуди вже не просувається. І не просунеться. Репутація російської армії та ВПК має вкрай непрезентабельний вигляд. Огидний.

Росія змушена вже відверто мілітаризувати всю країну, нескінченно мобілізувати непотрібних людей із бідних регіонів і з в'язниць, шукати снаряди. І все це лише для того, щоб вистояти в Україні.

Росія вже явно не виглядає вчорашнім "впливовим світовим гравцем", який може й повинен писати світові правила. Росія, намагаючись утриматися від внутрішнього розпаду, істерично відмовляється від сучасного способу життя, технопрогресу й соціальної еволюції та швидко повертається у середньовічне минуле: табори, тотальні заборони, масові арешти…

Такий результат на сьогодні. Так, це не означає, що все вже закінчено. Так, це не означає, що далі буде легше. Так, це не означає, що ризиків більше немає. Попереду – важко, жорстоко, криваво, депресивно. Але головне повторю ще раз: Росія намертво зав'язла в Україні й думає не про міфічне просування, захоплення інших територій чи приниження інших держав, а як вистояти в обороні. Самозберегтися. Не програти. Не втекти.

І щоб цього не сталося, щоб Росія точно програла, партнери повинні прийняти дві речі. Перша: Росія може й повинна програти. Ще раз: може й зобов'язана програти. Це важливо для всіх нас. Друге: зброя – її технологічність, обсяг та своєчасність постачання – має значення. І саме це – єдине правильне рішення.

Джерело: Михайло Подоляк / Telegram