-3 Київ
Передчуття...
Отже, "чи хочуть росіяни війни?" Риторичне запитання. Тому що це ж уже хрестоматійне. Обов'язкове. Тому що саме через війну (у тій чи іншій формі, включно з гібридною) вони завжди намагаються занулити власні невдачі і власний аутсайдинг. Залишитися при своїх інтересах...
Інше питання – конкретика. Просто зараз на Донбасі. А ось конкретика – це вже дещо інше. Це передусім "ціна питання" і обов'язкові наслідки. Про ціну й ризики – пізніше. Поки що – про поверхневі мотиви. Різко втративши поле для маневру на глобальному ринку; частково програвши в Сирії, Лівії, Нагірному; не зумівши дотиснути Європу в частині обов'язкового домінування російського газу і російської ж пропаганди, а також не розклавши її до кінця протестами і маршем правих у європейські парламенти; діставши нечуваний вербальний ляпас від нової американської адміністрації, росіяни вирішили відверто поістерити на Донбасі. Це ж найзручніший майданчик для будь-яких загроз. Щоб у підсумку повернутися за стіл перемовин на своїх умовах – "або як ми сказали, або бійка"...
Другий вічний і обов'язковий складник будь-якої ескалації в ru-виконанні – це психопатичне самонакручування вдома. Своїх. До божевілля і диму з очей. Тобто технологічне таке доведення власних громадян до українофобської несамовитості. Перемикання уваги напередодні чергової місцевої "хвилі протестів" (Навальний/вибори) на зовнішнього ворога... Водночас логіки, аргументів, здорового глузду геть немає. Тому що "який наступ України і куди?" Адже це самі росіяни зібрали навколо кордонів України кілька ударних угруповань.
Умовний "кримський" напрямок, "білоруський", "придністровський", "харківський", власне "донецько-луганський". Скрізь тонни живої сили і техніки. А, точно. Усе це тільки заради захисту від "імовірного нападу на невелику ділянку на донецько-луганському напрямку". Як завжди, приголомшлива "російська" логіка у всій своїй витонченості, бездоганності й чарівності. Для середньостатистичного жителя міста Іванова, Воронежа або Костроми...
Проте облишмо класичне пропагандистське осторонь. Українській стороні ризики абсолютно зрозумілі. Ілюзій ніхто не має. Активно відпрацьовують різні протоколи реагування разом із зовнішніми партнерами. Дипломатичні, контрпропагандистські зокрема. До речі, наші глобальні партнери теж позбулися останніх ілюзій щодо мотивацій РФ. Усе, що робить РФ сьогодні, можна читати, як відкриту книгу, – класичні провокації, заяви про Сребреницю, роздавання паспортів тощо. Так чи інакше, ситуація контрольована...
Утім, єдине, що, як і раніше, викликає сильне здивування і навіть роздратування, – це божевільна позиція окремих наших політичних партій, формально українських, які явно зловтішаються у зв'язку з нинішньою ситуацією. Вони (устами партійних спікерів і ЛСД) активно ретранслюють російські фейки, оскаженіло лякають своїх співвітчизників, різко нарощують прямі образи власної держави, а особливо обдаровані просто мріють... про катастрофу. Щоб на тлі тотальної катастрофи все-таки затягнути у крісло одного екса, який дістав. І до речі, ідеться не про ОПЗЖ – після "зливання" їхнього любовного телетрикутника реальний вплив на ситуацію у них скоротився істотно...
Джерело: Михаил Подоляк / Facebook
