ГОРДОН
 
 
Мирослава Барчук

Журналістка, ведуча Суспільного.

Після пресмарафону Зеленського відчуття, що ми перейшли межу, за якою можна все. Ніби статус президента втратив вагу

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Сьогоднішній пресмарафон президента слухала з планшета у кафе. Бариста, який приніс мені каву, на кілька хвилин завис біля мого столика, разом зі мною слухаючи перепалку Зеленського з журналістами, і сказав: "Афигеть. Такого еще не было".

У мене те саме відчуття. І це навіть не про суть заяв, це про тон розмови. Ніби ми перейшли якусь невидиму межу, за якою гальм нема і можна все. Ніби статус президента, інститут президента втратили вагу.

Я точно пригадую момент, коли почало рвати шлюзи. Все почалося зі слова, як завжди. Недавно розповідала про це в одній розмові.

Це жовтень 2018 року. За два місяці до того, як Зеленський оголосить "іду в президенти", він записує ролик, звернення до народних депутатів, і каже, мовляв, "я знайшов для депутатів тепле, затишне місце: ідіть у сраку". Ну ок, а чого ні, простий же парєнь, свій, да? Антиістеблішмент, всі діла.

Далі партія "Слуга народу" вивішує по всій країні сітілайти з написами: "Весна покаже, хто де крав" і всякою іншою вульгарщиною.

Далі було багато культурних кодів для простого народу, шаурми, були "засранці" на адресу рєбят-дальнобійників, звернення "Пєтя" до Порошенка тощо.

І ось з'являється пост Порошенка, який каже про свого політичного опонента: "Зелена шмаркля". Після "зеленої шмарклі" я зрозуміла, що межа перейдена, все вийшло з берегів.

Непристойний жест, який показав у парламенті Гео Лерос президенту Зеленському, – це просто помах крил того самого слова-метелика, яке було запущене восени 2018 року.

Я пробую уявити себе на місці президента сьогодні. Ось ти виходиш на пресмарафон у пастці оцього образу "простого парня", до якого сам же приколов себе булавкою у суспільній уяві, народного обранця, який всім покаже кузькіну матір. Виходиш після кількох медійних скандалів і викривальних розслідувань про твоє оточення, усі журналісти на низькому старті.

І тут ти відчуваєш, що ти не маєш достатньо ваги. Що тебе не захищає президентський статус (ти сам деконструював його, надав йому новий контекст), ти не можеш втримати дистанції з журналістами, тебе легко провокують, ти огризаєшся з позиції слабкого, хамиш журналістам, а твій прессекретар невміло пробує, але не може тобі допомогти.

І тоді ти робиш помилки: ти пробуєш допомогти собі сам, надаючи собі суспільної ваги словами: "я не головнокомандувач, а верховний головнокомандувач", "ви зараз говорите з президентом України", "мене обрав народ". І це не працює. Це робить ситуацію ще гіршою, зовсім безсилою і жалюгідною. І створює ось таке враження у баристи. Дійсно, ось саме так ще ніколи не було.

Джерело: Мирослава Барчук / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги