$39.39 €41.96
menu closed
menu open
weather +18 Київ
Мирослава Барчук
МИРОСЛАВА БАРЧУК

Українська журналістка, ведуча "Суспільного"

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Після пресмарафону Зеленського відчуття, що ми перейшли межу, за якою можна все. Ніби статус президента втратив вагу


Сьогоднішній пресмарафон президента слухала з планшета у кафе. Бариста, який приніс мені каву, на кілька хвилин завис біля мого столика, разом зі мною слухаючи перепалку Зеленського з журналістами, і сказав: "Афигеть. Такого еще не было".

У мене те саме відчуття. І це навіть не про суть заяв, це про тон розмови. Ніби ми перейшли якусь невидиму межу, за якою гальм нема і можна все. Ніби статус президента, інститут президента втратили вагу.

Я точно пригадую момент, коли почало рвати шлюзи. Все почалося зі слова, як завжди. Недавно розповідала про це в одній розмові.

Це жовтень 2018 року. За два місяці до того, як Зеленський оголосить "іду в президенти", він записує ролик, звернення до народних депутатів, і каже, мовляв, "я знайшов для депутатів тепле, затишне місце: ідіть у сраку". Ну ок, а чого ні, простий же парєнь, свій, да? Антиістеблішмент, всі діла.

Далі партія "Слуга народу" вивішує по всій країні сітілайти з написами: "Весна покаже, хто де крав" і всякою іншою вульгарщиною.

Далі було багато культурних кодів для простого народу, шаурми, були "засранці" на адресу рєбят-дальнобійників, звернення "Пєтя" до Порошенка тощо.

І ось з'являється пост Порошенка, який каже про свого політичного опонента: "Зелена шмаркля". Після "зеленої шмарклі" я зрозуміла, що межа перейдена, все вийшло з берегів.

Непристойний жест, який показав у парламенті Гео Лерос президенту Зеленському, – це просто помах крил того самого слова-метелика, яке було запущене восени 2018 року.

Я пробую уявити себе на місці президента сьогодні. Ось ти виходиш на пресмарафон у пастці оцього образу "простого парня", до якого сам же приколов себе булавкою у суспільній уяві, народного обранця, який всім покаже кузькіну матір. Виходиш після кількох медійних скандалів і викривальних розслідувань про твоє оточення, усі журналісти на низькому старті.

І тут ти відчуваєш, що ти не маєш достатньо ваги. Що тебе не захищає президентський статус (ти сам деконструював його, надав йому новий контекст), ти не можеш втримати дистанції з журналістами, тебе легко провокують, ти огризаєшся з позиції слабкого, хамиш журналістам, а твій прессекретар невміло пробує, але не може тобі допомогти.

І тоді ти робиш помилки: ти пробуєш допомогти собі сам, надаючи собі суспільної ваги словами: "я не головнокомандувач, а верховний головнокомандувач", "ви зараз говорите з президентом України", "мене обрав народ". І це не працює. Це робить ситуацію ще гіршою, зовсім безсилою і жалюгідною. І створює ось таке враження у баристи. Дійсно, ось саме так ще ніколи не було.

Джерело: Мирослава Барчук / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.