+6 Київ
Рішення РНБО про застосування санкцій проти Міндіча й Цукермана насправді може істотно ускладнити або навіть унеможливити їхню екстрадицію в Україну. Це зробили свідомо? Чи просто, як завжди, не прорахували наслідки? Зрештою, вже не важливо.
Але санкції РНБО, які запроваджують проти громадян України, не відповідають закону й можуть бути використані у справах про екстрадицію. Далі розповім, як саме.
Санкції – це завжди політичне рішення. Їх ухвалюють політики, маючи на меті досягнення визначених законом зовнішньополітичних цілей. Вони застосовуються проти іноземців або іноземних держав як інструмент дипломатичного впливу. Це форма політичного тиску, яка має спонукати іноземну державу чи осіб до виконання певних політичних умов.
Але коли держава запроваджує санкції проти власного громадянина, ситуація набуває зовсім іншого змісту. Юридично це означає, що найвища політична влада переслідує громадянина своїми політичними рішеннями. Тобто це дуже легко назвати "політичним переслідуванням". Адже чому одні корупціонери отримують вироки суду, а інші – політичне рішення РНБО, введене в дію указом президента України?
У рішенні РНБО стосовно Міндіча зазначено, що санкції запроваджені щодо нього як до громадянина Ізраїлю. Але юридично це – неправда.
У відкритому доступі є чимало документів, де Тимур Міндіч згадується саме як громадянин України. Це є в Державному реєстрі юридичних осіб. Також згадка про це є в структурі власності супутникової платформи Viasat, одним зі співвласників якої він є.
Тобто Тимур Міндіч, окрім інших паспортів, має паспорт нашої держави. Тому, відповідно до українського законодавства, у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Цей принцип прямо прописаний у законі про громадянство: "Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України".
Це пояснює й учорашню заяву Державної прикордонної служби про те, що Міндіч виїхав за кордон не як іноземець (для якого не діють обмеження на виїзд), а як батько трьох неповнолітніх дітей. Ця підстава застосовується лише до громадян України.
До речі, саме із цих причин Міндіча як громадянина Ізраїлю в українських реєстрах немає.
А відтак – введені санкції взагалі не можна буде реалізувати, адже всі активи зареєстровані на нього як громадянина України, а не Ізраїлю. Це важлива деталь, яка показує, наскільки у принципі хотіли ввести якісь санкційні обмеження…
Таким чином, запровадження санкцій проти Міндіча юридично виглядає як політичне переслідування українського громадянина. Це звучить парадоксально – політикою він не займався, і ми нічого не знаємо про його політичні переконання, але саме таку зачіпку тепер можуть використати його адвокати.
Важливо те, що конвенціями про екстрадицію й правилами Інтерполу забороняється видача людей, які переслідуються за політичні переконання і з політичними цілями. Як наслідок, із високою долею ймовірності, запроваджені Зеленським санкції хоч і будуть сприйняті з ейфорією десь у Facebook, але насправді зможуть істотно ускладнити або навіть унеможливити завершення розслідування кримінальної справи.
Чому РНБО знову застосовує санкції до громадян України – важко сказати. У більшості випадків це радше елемент політичного піару: замість системного розслідування суспільству показують пресреліз про санкції, який створює ілюзію дії. Так тимчасово знімається суспільний запит на справедливість. Але водночас такі рішення підривають довіру до правової системи і створюють прецеденти, які можна використати проти самої держави.
І саме це, найімовірніше, ми спостерігатимемо у випадку Міндіча – буквально в прямому етері.
Джерело: Микола Княжицький / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
