+1 Київ
Буквально вчора ми сиділи в редакції й обговорювали минулий рік. Звісно, ми всі дуже втомилися, працювали до зносу, без вихідних і відпусток, проживаючи разом із країною всі події та потрясіння. І раптом під час цієї розмови колега сказав: "І все-таки це був найщасливіший рік мого життя".
Господи, подумала я, але ж це правда. Це був найщасливіший рік нашого життя. Сповнений емоцій, надій, утрат, болю, боротьби. Але тільки не розчарувань. Ми всі раптом усвідомили, що ми – народ. Гідний народ. Досі ми якось жили кожен сам по собі, відповідали тільки за себе та свої вчинки, а тут раптом зрозуміли, що ми не самі, нас дуже багато і нам усім по дорозі. По дорозі до свободи.
Ми нарешті стали пишатися своєю належністю до народу. Ми разом стали на захист своєї честі й гідності. Ми стали розуміти й відчувати одне одного. Ми стали набагато впевненішими та сильнішими.
У кожного з нас є своє ім'я. Але зараз – не одне. Сьогодні всі ми – Роман Бондаренко. Усі ми – Олександр Тарайковський. Усі ми – Микола Статкевич. Усі ми – Віктор Бабарико. Усі ми – Павло Северинець. Усі ми – Євген Афнагель. Усі ми – Ігор Оліневич. Усі ми – Іван Красовський. Усі ми – Сергій Тихановський. І тисячі, тисячі героїв, які загинули, перебувають у в'язницях і далі борються за свободу. Вони – частина нас, ми – частина їх. Разом ми – величезна сила, здатна на все.
Тому цього року як ніколи легко вибрати лауреатів щорічної Національної премії за захист прав людини імені Віктора Івашкевича. Нагороди гідний увесь білоруський народ, який повстав за свободу. Кожна людина, яка піднялася проти зла і тиранії. Кожен, хто своїми діями наближає нашу перемогу.
А в тому, що ми переможемо, я навіть не сумніваюся. До зустрічі в новому році у вільній Білорусі.
Джерело: Ната Радина / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
