-14 Київ
Як же безславно пускається духа Нобелівська премія!
(Ганебних світлин, де Марія Мачадо ради блага вітчизни передає божевільному дідові омріяну дошку, ширити не буду, кому цікаво – гугліть самі).
І тут не тільки у Трампові штука. Він узагалі в цьому "унтерґанґу дес абендляндес" тільки вишенька на торті – врешті, чому б йому й не дати такої красівої норвезької дошки, коли її 35 років тому мав Горбачов, який за місяць після церемонії подавив танками людей у Вільнюсі, і ніхто з комітету навіть не писнув (і не пригадую, щоб подав у відставку), – а після російського вторгнення в Україну "пісділячі" премії стали буквально щороку вручати росіянам, щоб, бува, ніхто не забув, що це "війна Путіна", а "справжня" Росія тим часом бореться за мир, аж поли завертаються?
(Про членів "пісділячого" ареопагу, котрі є одночасно членами Валдайського клубу, я трохи розповідала торік, упс, вже позаторік, в інтерв'ю Ukrainer, теж, кому цікаво – гугліть).
Але і з Шведською премією, тою, котра нібито ще нескорумпована (тобто, як тільки завважили біду, так, у 2018-му, й ударили на сполох, вперше за два століття змінили правила в Академії, перереформували, винуватців покарали і так далі) – теж ой як не все гаразд, і теж – далеко не відучора.
Смерть Стуса була далеко не єдиним сюжетом в її історії, який досі не дочекався розслідування, книжку Джованні Кателлі "Камю має померти" я вже тут була рекомендувала, її в нас перекладено, існують також серйозні дослідження про скандали з відмовою Сартра (французькі) і про гебешний "проект "Шолохов" (ізраїльські), – але "за руку" вхоплено було досі тільки французького мужа Катаріни Фростенсон, "наймолодшої членки Академії", як мені її колись побожно представляли, – з чого й розгорівся бридезний секс-скандал, що спричинив "перезавантаження" премії, але щО то, до лиха, за "перезавантаження", коли вже ПІСЛЯ скандалу премію одержав одурілий Гандке, який останні чверть століття займався тим, що заперечував геноцид у Сребрениці?..
(Хто не вкурив – це демонстрація "іскуствавнєпалітікі", тобто просування чисто російського наративу).
Я це все до чого розказую. Мене все ще точить неОБламний просвітницький "черв'ячок" – і потреба нести "в народ", як це робили чотири покоління моїх предків, (далі співати на музику Лисенка) "сві-ітло нау-у-ки і зна-ааан-ня" (с), боюсь, помре тільки разом зі мною. Отож існує така книжка – "Клуб", дуже якісне журналістське дослідження Матільди Ґуставсон, перекладене досі в бозна-скількох країнах: власне історія й передісторія цілого того "нобелівського скандалу" 2018 року, безцінна, як на мене, не стільки сюжетом, скільки – контекстом: Ґуставсон вдалося відтворити атмосферу, що панує серед культурних еліт маленької ("провінційної"!) Швеції, показати, "як до того дійшло" – що на "представника великої культури" (француз же!!) всі витріщаються як заворожені діти, і він може безкарно роками ґвалтувати дебютанток.
Це, як на мене, надзвичайно корисне для нас знання, яке добре прояснює механізм "масових гіпнозів" навіть у вельми благополучних, освічених і "критичномислячих" спільнотах, і я б дуже хотіла, щоб ця книжка заіснувала і в українському перекладі. Але – "кому воно нада?" Що нам Гекуба?..
Так от, хочу зробити тут опитування. Якщо вам така книжка цікава і ви її залюбки купите й прочитаєте – ставте сердечко. Якщо "та ну його нафіґ", "є передніші видатки", "я взагалі книжок не читаю" і так далі – заплаканий смайлик. Якщо не дочитали до цього місця або ще в якийсь спосіб не визначилися в цій темі – звичайну вподобайку.
Залежно від результатів – буду намагатися "пробити" "Клуб" Ґуставсон на український ринок або махну на це діло рукою.
Наперед дякую за допомогу!
Джерело: Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
