+13 Київ
У 2014–2015 роках сльози лилися рікою кожного разу, коли бачила на вокзалі людей у формі, які поверталися з АТО. Утомлені, часто не в героїчному образі, переважно хлопці з печальними очима. У них було важко зазирати, бо та туга говорила про все.
Потім це вже були інші архетипи. Дорослі. Плакати вже не хотілося. Ми маємо за радість та честь жити буденним і спокійним життям, у якому є багато рутини, банальних митей, чудових днів. Це не тому, що так погода/природа/Бог вирішили. Це тому, що є чоловіки та жінки, які мають професію охороняти і захищати.
Чоловіки і жінки, бо війна, безпека стосується тепер кожного. На фронті, в аналітичних центрах, волонтерських групах, столичних кабінетах працюють люди доброї волі, які роблять свою справу віддано і з надривом. А ми можемо жити, дискутуючи про вакцини, парламентську кризу, чесні вибори. Дякую вам, хлопці та дівчата, чоловіки та жінки. Дорослі.
Джерело: Aivazovska Olga / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
