+5 Київ
Найбільше болить від того, що росіяни і Кремль програли, але ми ще не виграли. Натомість вони крадуть у нас життя. Фізично і ментально. Вони крадуть наші дні та ночі з родинами, наші діти недоотримують майбутнє, бо навчаються між тривогами у школах. Вони крадуть нашу молодість та енергію, яка сьогодні значною мірою спрямована на виживання, а не розвиток. Вони крадуть гідність у людей в окупації, бо щодня потрібно обирати між безпекою і власною волею. Вони крадуть навіть наші емоції, бо якщо цієї хвилини вам добре, ви не можете поділитися цим, щоб не зробити боляче тому, кому неймовірно і невимовно погано. Вони крадуть наш сміх і сон.
Російське суспільство мовчазне і зламане навіть в екзилі, бо часто й не поплічники Путіна намагаються стати в позу групового захисту й очікування, що воно якось саме чи за рахунок України вирішиться. Критичне мислення на нулі, як і причинно-наслідкові зв'язки. І російські матері голосять і проклинають Україну, а не свого царя за вбитих солдатів, які прийшли вбивати нас до нашого дому.
З усіх ресурсів найбільш невідновлюваними є час і люди. Ми втрачаємо щодня. Воїни, які віддають найцінніше. Діти, які не народяться не лише через безпілотник, який прилетів просто в ліжко молодої пари, що захищала своє немовля в утробі й ховала в обіймах від загибелі. Діти, яких не буде, тому що пари на своїх фронтах і не можуть бути разом.
Я не хочу помсти, я неймовірно сильно прагну справедливості. І якщо богу немає справи до цього всього, то нам доведеться домогтися її, навіть якщо все і всі будуть проти нас.
Джерело: Aivazovska Olga / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
