-1 Київ
Моя Незалежність.
Завдяки російській пропаганді прийнято вважати, що Маріуполь – проросійське місто. Росіяни витратили десятиліття на те, щоб в інформаційно-публічному просторі сформувати таку думку.
Напередодні Дня Незалежності важливо розставити всі крапки над "і" й згадати правду.
Незалежність України в Маріуполі почалася задовго до серпневого путчу в Москві. Перший крок стався у 1988–1989 роках, коли маріупольці, а тоді "ждановці", добилися повернення історичної назви "Маріуполь" замість огидного "Жданов".
Це сталося не зверху і не за ініціативи місцевої влади. Це був перший випадок, коли самі містяни спочатку зібрали сотні тисяч підписів, а потім пролобіювали перейменування через акції протесту.
Я прекрасно пам'ятаю ті часи, можливо, тому що мені було 14–15 років. Саме бунтарський вік, і, звісно, ми були в Театральному сквері біля відомого всьому світу драматичного театру, де ініціативна група збирала підписи на перейменування міста.
Потім під будівлею виконкому, який пізніше, у 2014 році, спалять проросійські терористи, тисячі маріупольців вимагали від мерії та керівництва Комуністичної партії перейменування Жданова на Маріуполь.
У підсумку Маріуполь переміг і став першим містом в Україні, якому повернули історичну назву. Одночасно пам'ятник Жданову було демонтовано за десятиліття до "ленінопаду" 2014 року. Він досі, навіть в окупації, валяється на задньому дворі музею краєзнавства. Потім були 1990–1991 роки, коли Маріуполь остаточно став Україною й підтримав незалежність.
Не було нікого, хто був би проти. Апофеозом стало підняття тепер уже державного прапора на головній адміністративній, тепер Грецькій, площі рівно на день раніше, ніж його Чорновіл вніс до зали Верховної Ради.
Усе це було. Було не просто на моїх очах. Ми, підлітки, були активними учасниками всіх процесів. Тому тут не про вигадану росіянами історію, а про реальність.
Далі почалася Україна. Це було складно – будувати те, чого ніхто ніколи не знав: свободу, незалежність, права, обов'язки. Ми віддалялися від СРСР і Росії, ціннісно наближаючись до цивілізації.
Кризи і спроби захоплення нашої території були системними, проте жодна з них не була успішною. Навіть пряме гібридне вторгнення 2014 року не вдалося саме тому, що ми вже побудували Україну. Побудували навколо себе, але головне – у собі. Ми це зробили.
Наші діти, зокрема мої діти, ніколи не знали іншого світу. У них немає сумнівів щодо Батьківщини, мови, традицій. Вони – українки, як і всі їхні ровесники по всій країні. Ці діти – наше сьогодення, минуле й наше майбутнє. Для них незалежність – це не щось, що написано на папері, а свідомий вибір і результат кропіткої праці мільйонів українців, за який ми заплатили й продовжуємо платити непомірно високу ціну.
Проте іншого вибору в нас немає.
Джерело: "ГОРДОН"
