+6 Київ
Поки дивишся "Нюрнберг" Джеймса Вандербільта, думаєш про своє. Лунає повітряна тривога, балістична загроза з Брянська, подалі від вікон, у Києві працює ППО.
Загалом багато думаєш про своє в зовсім іншій реальності, але й про важливість і безпрецедентність Нюрнберзького процесу, звісно. Про те, що історія нас учить, що історія нічого не вчить. Про те, як змінився Рассел Кроу.
Я ще думала, як змінився Август Діль, котрий грає психіатра Дугласа Келлі, але це виявився Рамі Малек.
Коли вперше з'явилася молода і сумна дружина Германа Герінга, така полохлива пташка, перелякана й засмучена, яку психіатр узяв під крило і намагався нічим не засмучувати, я вперше напружилася, але вирішила, що подумаю про це завтра. І взагалі, може, я чогось не пам'ятаю, – чисто лише на рівні фактів. Ну звідки в Герінга 1946 року молода дружина? Але вирішила, що вже після фільму.
А після фільму спершу виникає неприємне відчуття якоїсь хитрої недомовленості, поступово змінюючись роздратуванням і відчуттям, що тебе щойно, не без витонченості, спробували на…бати неоднозначністю.
Фокус якийсь такий розмитий і обрій такий завалений, що не зовсім зрозуміло, про що кіно. Про магнетизм зла? Про складну людську природу, у яку зло проникає без особливих зусиль, вражаючи серця мільйонів? Про суперечливий внутрішній світ нацистських злочинців? Про таємниці психіатрії?
З одного боку – ніби ось вони, колишні господарі життя, представники чудової раси, у фіналі смикаються в петлі в обісцяних штанах, а з іншого – ось він, потужний незламний дуб Герінг, що не дав себе перемогти, котрий відтискається від підлоги в камері, який здався добровільно і готовий відповідати, відважний морфініст, ніжний чоловік і дбайливий батько. З одного боку, правосуддя відбулося, жахливі злочини проти людяності показали світу і їх засудили (ось документальна хроніка), імена винних назвали, з іншого – психіатр Келлі весь час кидається, як сраний віник, між Герінгом та його дружиною, між Сциллою й Харібдою, між справедливістю й милосердям, людяністю і медициною. І коли дружину Герінга заарештовують, Келлі кипить від обурення. "Ми не маємо поводитися, як вони!"
Ви це серйозно? Ану, ану, розкажіть, що ж ми заборгували дружині Герінга, щасливій володарці золотого партійного знака НСДП? Букет квітів і талони на додаткове харчування?
З одного боку, психіатр захоплений Герінгом, з іншого – пригнічений. "Ви – просто товстун у камері, вони вас повісять! Ваша дружина буде вдовою, ваша дочка буде сиротою!" Це просто жах-жах, що дружина цілого Герінга буде вдовою! Куди котиться світ? Хто складав ці чудові монологи, діалоги? Вандербільт узагалі знає, що дружина Герінга була не просто домогосподаркою, матусею і берегинею вогнища?
1946-го Еммі Герінг було 53 роки, театральна й кіноакторка, подруга Магди Геббельс, неофіційна перша леді рейху, найстарша членкиня НСДП. Це хрещеним її доньки був Адольф Гітлер. Це вона безбідно проживала в розкішних угіддях із палацом, забитим сп...ждженим антикваріатом і музейними шедеврами окупованих країн. Це їй ми заборгували щось, окрім конфіскації майна, суду й вироку?
Еммі була другою дружиною чудового сім'янина, а маєток Карінгалл, названий на честь першої, Герінг облаштовував і впорядковував від початку 30-х до січня 1945-го, коли вже вирішив доправити шедеври спецпоїздами в тунелі Бергтесгадена. Частину розікрали дорогою. Не треба поспівчувати через це Еммі Герінг, що життя несподівано помчало не тими рейками не в той степ?
Це ж чоловік Емми Герінг, якого назвали Германом на честь його хрещеного – єврейського лікаря, підписав документ про "остаточне вирішення єврейського питання". Не поспівчувати, що все так непросто в долі цього, бл...дь, видатного чолов'яги?
Безжалісний спортсмен здався добровільно, оскільки у травні 45-го вирішив бути вже не соратником Гітлера, а противником, намагаючись очолити уряд, щоб всидіти своєю жирною дупою на всіх стільцях, включно зі сп...ждженим антикваріатом. Це він, який "нікому не програє", прорахувався, не уявляючи, що може бути якийсь міжнародний трибунал, де його судитимуть. А коли фінал намалювався цілком однозначний, віддав перевагу ціаніду, а не зашморгу.
Найдивовижніше у цих самозакоханих павіанах та їхніх фрау – неймовірна тупість. Неймовірною жорстокістю мене здивувати давно не можна, а ось тупість незмінно вражає. Вони ж серйозно вірили, що можна з лайна й палиць расової чистоти, насильства і звірств побудувати прекрасну Німеччину майбутнього. І здобути велич. І зовсім не розуміли, що їхній небесний рейх стоїть на заваді всіх еволюційних процесів, тому рано чи пізно опиниться на історичному смітнику. Але у травні 1945-го рейхсмаршал думав про те, куди сховати свої вагони скарбів. І психіатр Келлі каже йому у фільмі, що він дуже розумний.
Реальний психіатр Келлі вживе ціанід 1 січня 1958 року, привітавши свою сім'ю з Новим роком. Але Рамі Малек у фільмі Вандербільта про це не підозрює й переживає, що дружина Герінга залишиться вдовою.
– Ваш чоловік попросив мене принести вам кілька листів.
– Герман? Як він?
– Добре. Тримається.
Діалоги – краса. Я наполягаю.
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
