+10 Київ
Сьогодні річниця Голодомору 1932–1933 рр.
Трагічна сторінка в історії України, в мільйонах українських родин.
У мене немає діда і тіток з боку батька.
Вони померли в 33-му – дівчатка Ніна і Шура, п'яти і семи років, в один день, улітку, в червні, так і не дочекавшись вишень, які здавалися їм порятунком від голоду.
Мій дід, Руденко Василь Маркович, помер за місяць після дітей від голоду і горя за дітьми.
Моя бабуся вижила дивом – виміняла свою хату на мішок макухи і ...козу, що й спасло її і мого маленького тата...
Усе моє дитинство в Прилуках на кустівському цвинтарі ми з бабусею провідували дітей і саджали вишні, бо нехай "хоч тепер над ними вишні цвітуть і падають на них дощем", приказували бабуся і просила мене ніколи не забувати про дівчаток...
– Приходь до них і принось їм щось із їжі... як немає вишень, принось яблучка! Свічку їм завжди запалюй... Пом'яни їх...
Приходжу...
Я все пам'ятаю...
Джерело: Валентина Руденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
