+6 Київ
Про план перемоги Зеленського. План гарний, але в ньому є один фундаментальний недолік. Цю ваду озвучив сам президент, виступаючи вчора в Раді. Він сказав, що реалізація плану "залежить від партнерів". Тобто від тих самих партнерів, які роками і по краплі дають нам потрібне озброєння; які зв'язують нам руки заборонами щодо його застосування в РФ; які на пів року залишають наш фронт без снарядів, граючи у свої внутрішньополітичні ігри; які досі бояться ескалації, і за перемогу України, але проти поразки Росії?
Звідси маю лише одне запитання: а якщо партнери не погоджуються на реалізацію цього плану – що тоді? Чи є план Б? Чи ми знизимо мобілізаційний вік до 20 років й Україна втратить убитими й тими, що виїхали, іще десятки тисяч людей?
І я не зрозумів, як ідея із "запрошенням" (не прийняттям, а запрошенням) України в НАТО може сприяти закінченню війни? На мою думку, – навпаки. А Путін розуміє, що запрошення не стане членством, поки в Україні триває війна. Відповідно, запрошення Києва в НАТО лише стимулює Москву до продовження й затягування війни. Якщо він справді розпочав "СВО" через те, що боїться вступу України до блоку, то після її запрошення йому не залишиться нічого іншого, як знищити кандидата, доки він не став членом.
Утім, я не думаю, що Путін справді напав на Україну через НАТО. На мою думку, теза про бідну нещасну Росію, яку оточують вороги і готуються проникнути в неї своїм українським членом, – це більше для пропаганди. У Росії вже є сусіди – члени НАТО. Це і Туреччина, і Естонія, і Фінляндія, і Норвегія. І що?
Насправді мотиви агресії інші – просто втрата впливу над Україною призведе до того, що Росію перестануть боятися й інші пострадянські країни. Тоді з регіонального лідера РФ перетвориться на ізольовану політично нестабільну шосту частину земної суші. Ось чого боїться Кремль!
Тому встановлення "геополітичної визначеності" в Європі через запрошення України в НАТО нічого не змінює. От якби Україну прийняли в НАТО – тоді так, а просто факт запрошення...
До того ж, Захід навряд чи погодиться на це, оскільки розглядає членство (або, точніше, не членство) Києва в НАТО як головний предмет торгів на переговорах із Москвою про закінчення конфлікту. Якби він хотів поразки РФ, то втрата такого козиря не мала б значення, але ще раз – він не хоче поразки РФ. Ось у чому наша біда і причина тривалої війни.
Але є в плані й переваги. Ми нарешті навчилися не лише вимагати, а й пропонувати щось в обмін на виконання наших прохань. Така мова для Заходу зрозуміліша. Ви – нам, ми – вам. Теза Зеленського про "уран, титан, літій, графіт й інші стратегічно цінні ресурси [України], які посилять у глобальній конкуренції або Росію і її союзників, або Україну й демократичний світ", дуже мотивує.
Дуже правильними мені здаються пункти плану про оборону і стримування.
Щоправда, сумнівно, що американці погодяться на скорочення свого військового контингенту в Європі в обмін на його заміщення українськими військовими. Проте збереження присутності США в Європі – один зі стовпів зовнішньої політики Вашингтона, починаючи із 40-х років минулого століття. І воно ж було основним мотивом для створення НАТО з боку європейських країн.
Але ще раз: за всіх переваг і недоліків план має фундаментальну ваду – його виконання залежить від "партнерів". Які хочуть завершення конфлікту, але не хочуть поразки Москви.
Отже, це не план перемоги. Перемогу Україні може дати лише той план, який розрахований на українців. Який згуртує націю на основі загальнолюдських цінностей, а не формальних ознак у вигляді мови і віри. Який мобілізує суспільство на оборону, а не на пошук винних й ухилення від мобілізації. Який створить умови для розвитку української економіки і ВПК. Який реформує армію. Який реально бореться з корупцією, врешті-решт!
Бо навіть допомога Заходу не приведе до перемоги, якщо її буде розкрадено тут тими, кому і на мову, і на віру, і на свободу з демократією начхати…
Загалом перспективи закінчення війни перемогою і вже наступного року я в цьому плані не побачив.
Джерело: Сергей Гармаш / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
