-2 Київ
Війна з ким?
Ще раз стосовно інтерв'ю Дмитра Гордона з Гіркіним.
Ті, хто вважає, що в терористів не можна брати інтерв'ю (хоча розмови з терористами часом можуть урятувати життя), мають вирішити для себе, з ким воює Україна – з окремими незалежними терористами чи з Росією.
Гіркін, на мою думку, і був частиною плану, він виконував накази, він не був сам по собі.
Тому інтерв'ю з ним може допомогти зібрати нові докази про участь держави Росія в цій війні.
Гіркін зараз робить усе, щоб вдати із себе "вільного стрілка". Обов'язок журналіста викрити його в цьому. Гірше від такого інтерв'ю в будь-якому разі нікому не буде. А нові деталі про участь Росії можуть намалюватися.
Якби можна було взяти інтерв'ю в диявола, вельзевула, то будь-який журналіст, який себе поважає, мав би це зробити.
Це наша робота. Хто цього не розуміє, той не розуміє, що таке журналістика.
Здіймати щодо цього "срач" (улюблене заняття української "громадськості") – це вкотре змішувати холодне із квадратним.
Але Україна сьогодні – це унікальна країна, в тому сенсі, що тут основне заняття залученої в політичне життя громадськості – це не пошук розв'язань нагальних проблем, а перманентний срач усіх з усіма щодо будь-чого.
Тому й реформи не рухаються, бо нікому над ними працювати. Усі зацікавлені особи зайняті битвою гостроконечників із тупоконечниками, що не припиняється ні на хвилину.
Спостерігаючи не перший рік за політичним життям України зсередини, не можу позбутися відчуття, що постійно перечитую сторінки безсмертного Джонатана Свіфта. Але це вже інша, ширша й животрепетна всіма фібрами, тема.
Джерело: Tony Loiko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
