+1 Київ
Сьогодні я згадую Чорнобиль... Про ту жахливу трагедію ми дізналися в лабораторії студентського практикуму. Підвищився радіоактивний фон, і в однієї студентки вийшли якісь безглузді результати вимірювання. Викладач навіть присоромила її. А потім вона присоромила викладача, довівши, що її вимірювання правильні. Отже, про викид радіоактивності ми дізналися шляхом досвіду. Але ми й не здогадувалися, що це катастрофа, що це ядерний вибух. Ми думали, що це серйозний викид радіоактивності. Таке, на жаль, трапляється за всіх запобіжних заходів.
На такі випадки передбачено й доведено до персоналу визначені дії, які потрібно негайно виконувати. У випадку із Чорнобилем цього зроблено не було. Усі чекали партійних указівок. Повною нісенітницею став виступ Горбачова в травні цього нещасливого 1986 року. Я вважаю його злочинним. Він заспокоював людей і не обмовився, що їм потрібно робити. Він виступав як комуніст, а не як людина.
Українці, звичайно ж, чули про те, що в Білорусі зараз будують атомну електростанцію. Знаю, що цей факт насторожує литовців і білоруську опозицію. І тут я би розділив два моменти. Перший. Сьогоднішня влада – не винуватець Чорнобиля. Недостатня підтримка потерпілих обумовлена не неправильними діями влади, а нашою бідністю. Слабка економіка, а її поліпшення впирається в небажання влади йти на розумне реформування, на лібералізацію економічних відносин, а отже на неминучу для цієї мети демократизацію. Справедливі вибори – кінець сьогоднішній диктатурі. Їхня відсутність згубніше позначається на чорнобильських проблемах.
Політичний режим потрібно міняти, але опозиція не завжди правильно розподіляє акценти і спонукає людей протестувати проти слідства, а не проти причин. І хоч як би мені подобалося сьогоднішнє керівництво моєї країни, потрібно визнати: воно щось робить у межах економічних можливостей, які може собі дозволити. Дорікати їх у тому, що вони пішли шляхом будівництва АЕС – складно.
Як фізик, я вважаю, що Білорусі потрібна атомна електростанція. Ми виробляємо не так багато електроенергії на душу населення, а добре відомо, що в разі малої кількості енергії люди не можуть бути заможними. У нас же енергії менше, ніж у розвинених цивілізованих країнах. І атомна станція для Білорусі дає змогу вирішити це питання.
Але! Та електростанція, яку будують у нас, – дійсно політичний проект і випад проти Литви. Якщо там, не дай боже, трапиться якийсь викид, то все піде на Вільнюс. Так із сусідами не вчиняють.
Крім усього іншого, той реактор, який ставлять на білоруську АЕС, не випробувано й не перевірено. Жодна станція у світі на такому реакторі ще не працює. Білорусь стає зоною експерименту. І це біля кордонів України, Литви, Латвії, Польщі. Реактор цей роблять у Росії. А знаючи якість російських робіт, від автомобілів до ширвжитку, сподіватися на хороше дуже небезпечно. Неакуратність у росіян під час виконання, зокрема, і відповідальних робіт – традиційна якість. До всього і майданчик під будівництво обрали, незважаючи на думку професіоналів.
І щоб бути до кінця об'єктивним, хочу звернутися до тих, хто говорить про альтернативні джерела електроенергії. Поки їх не видно. За найсміливішими оцінками, використання термоядерних реакцій в мирних цілях зможуть освоїти тільки через 50–70 років. Є примітивні джерела енергії, поновлювані. Наприклад, вирощування ріпаку і створення з нього дизельного палива. Але поки це в три–чотири рази дорожче, ніж дизельне паливо з нафти. А використання енергії вітру та води – це слабкий внесок для білоруських умов. Зараз без ядерної енергетики важко зробити Білорусь, та й Україну, країнами заможних громадян.
Джерело "ГОРДОН"
