-2 Київ
Багато пишуть зараз про Курщину. Там росіяни справді мали деякі успіхи цими днями.
Говорив із нашими на напрямку, не буду вдаватися в деталі оперативної обстановки, але вважаю своїм обов'язком укотре сказати про системну хворобу в структурі управління військами.
Одразу зазначу, подальший текст – узагальнена оцінка почутого від дуже багатьох фахових і талановитих військових. Їхня оцінка сходиться у 100% випадків.
Організаційна структура Збройних сил абсолютно не відповідає викликам такої великої війни.
Наприклад, ми маємо надзвичайно багато різних підрозділів на смузі, але вони не мають єдиного центру управління, комунікації й розвідки.
Ні, є, звісно, оперативно-стратегічні угруповання військ, оперативно-тактичні управління й так далі, але ці утворення не діють як один великий організм.
Причина проста: сьогодні у складі ОТУ одні бригади, завтра – зовсім інші. Нема сталості структури.
Окрім того, штучно створено цілу ланку штабів над штабами, і часто рішення, що потребують миттєвої реакції, не ухвалюються за добу-дві.
Бували випадки, коли в нас в обороні сил було більше, аніж у росіян під час наступу, але ворог досягав успіху, бо ми не мали нормальної взаємодії та зв'язку між чисельними "організмами".
Який вихід? Перехід на дивізійну систему, про що вже багато авторитетних військових говорили публічно.
Великі з'єднання дозволяють військам діяти на ширшому фронті як єдиному цілому, забезпечувати кращу розвідку, розподіл сил і засобів і навіть проводити обмежені, але ротації.
Власне, саме це роблять росіяни, які відмовилися від концепції батальйонно-тактичних груп і повернулися до дивізійної системи.
Натомість ми йдемо шляхом ще більшого дроблення сил.
Створюємо нові бригади при некомплекті наявних на 60–70%.
Через недосвідченість особового складу в таких бригадах також втрати ростуть значно вище, аніж якби людей влили у старі бригади, розбавивши досвідчених військових.
Те, що є зараз, – це управлінський хаос, і чим довше так триватиме, тим трагічніші наслідки будуть для країни.
Я дуже боюся, що ми вже втратили час на потрібні зміни.
Змінимося або загинемо.
Джерело: Сергій Стерненко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
