Коли зник Георгій Гонгадзе і згодом розпочалася "Україна без Кучми", я відчувала, що це поворотний момент.
Батьки не пустили на протести в Київ, і коли колона проходила повз наші вікна, здавалося, що сама історія проходить повз мене.
Через рік я вступила в Інститут журналістики. Через два – уже працювала на СТБ, де всі пам'ятали, за яким компом сидів Гонгадзе. Через три – працювала на єдиному опозиційному каналі. Усі мої медіа були неугодні кожній Банковій. Зрештою сьогодні я на УП, з якої розпочалося і моє, і країни доросле життя.
25 років тому Гонгадзе натис на спусковий гачок. Його несправедливо обірване життя дало старт новому витку історії.
Якби не ті події, можливо, не було б і Майданів. Не було б Майданів – можливо, нікому було б розпочати збройний опір.
Можливо.
Але є одне, у чому подібна "якбитологія" точна: якби Гонгадзе був живий, немає жодного сумніву в тому, де б він знайшов своє місце сьогодні.
Джерело: Тетяна Даниленко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора