0 Київ
Офіційно заявляю – війни в Україні немає. Усі чотири роки нас обманювали і далі брешуть, щоб відволікати від головних і по-справжньому важливих подій – реп-батл, ініціативи Поклонської, молитовні стояння проти кінофільмів, перекладання плитки в Москві, звільнення Малахова, екстравагантний наряд Лоліти, гра "Ахмат" – "Зеніт" і можлива індексація пенсії на 13 рублів.
Вони думають, що ми дурні, уважаючи, що ми поведемося на щоденні смерті українських солдатів унаслідок вторгнення РФ на схід України. Росіяни – не дурні і завжди виступали проти війни, якби зараз була війна, то, напевно б, кожен росіянин виступив проти війни. Як він зробив це в Першу чеченську, як зробив у Другу чеченську, як зробив у грузинську, як зробив у сирійську. Адже всі пам'ятають антивоєнні мітинги росіян. Усі ж пам'ятають? Ну, хоча б хто-небудь пам'ятає? А вони були, просто нам намагаються запудрити мізки щоденною кров'ю в Україні, яку на її землі принесли російські окупанти.
За цією агресивною русофобською пропагандою, звичайно, не помітиш, що кожен другий піднятий келих "Боярышника" в країні любові і добра – за мир. За мир без українців. А ось те, що росіяни хочуть розбомбити Київ, скинути атомну бомбу на Вашингтон і взагалі знищити й поневолити інші народи цієї планети, – це і є пацифізм. Якщо знищити всіх, то тоді ні з ким буде воювати і запанує утопія.
У нас дуже потужна опозиція. Вона каже, що корупція – це погано, і обговорює реп-батл. І, до речі, проти війни, оскільки це дороге задоволення. Так-так, проти! І опозиція це чітко сказала на дебатах із військовим злочинцем і масовим убивцею, мовляв, воювати нам не треба – від цього і без того бідний росіянин стає ще біднішим. З емпатією і моральним здоров'ям у нас усе гаразд. Із поставленням цілі теж. Досить постійно лізти з українським горем у порядок денний Росії. Хто буде вести "Пусть говорят" після Малахова – ось це дійсно питання серйозне, а не якісь там десятки тисяч осиротілих українських сімей через "русский мир".
Що для них сім'я і братерство? Ми, здається, вже чітко сказали, що ми брати, рідні, ріднулечки. Якщо вони не поважають наших сімейних цінностей, то це не наші проблеми. Коли ми ходили зруйнованим нами Слов'янськом, то чому жоден український брат не вийшов до нас із хлібом-сіллю? Ми ж прийшли в гості, а брати так не поводяться. Так поводяться нацисти і фашисти. Замість того щоб по-братськи віддати нам свою країну і жити всім у мирі, маючи всі привілеї нашої колонії, вони почали по нас стріляти.
А сьогодні нас усі намагаються відволікти якоюсь війною, коли ми навіть не починали стріляти у відповідь, ну, тисячі вбитих – це ми ще не починали, а тільки розминаємося. Дуже важко, знаєте, піднімати руку на своїх братів, ми ж один народ. Ні, і лізуть, і лізуть зі своєю війною. Зайнятися більше нічим, чи що?
Що, ми за неї відповідаємо? Та ми ніколи в житті ні за що не відповідали. Наше діло маленьке – народжувати, бухати, молитися, дивитися телевізор, обожнювати Путіна, стежити за реп-батлами. А хто там воює, ми не в курсі. Нам усе одно наших 200 дітей не видають. Може, вони просто заблукали. Та й не шкода, ми народжувати любимо, вміємо, практикуємо – не підведемо. За батьківщину!
Джерело: Alexandr Tverskoy / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
