0 Київ
Козли, які заважають нам жити. Що не так із Центром дезінформації.
Центр протидії дезінформації (як завжди, найкращий у світі) презентували, але не запустили. Запуск відкладено до того моменту, коли знайдуть керівника, а знайти його можна тоді, коли вирішать, чим цей центр буде займатися.
Одним словом, потрібну річ можуть перетворити на фарс з однієї простої причини – дезінформацію хочуть звести до фейків проти влади.
Якщо ми говоримо про дезінформацію, то вся наша історія за останні сім років зводилася до того, що ми під дезінформацією розуміли фейки. І, на жаль, останнім часом ми чуємо з боку влади, насамперед Офісу президента, про те, що дезінформація призводить до того, що люди щось там неправильно розуміють, й у підсумку фейкова інформація стає причиною нелюбові до влади. Тобто за великим рахунком усе це дуже мало відрізняється від знаменитого "козлы, которые мешают нам жить" Віктора Федоровича Януковича. Я б дуже не хотів, щоб ми звели правильне починання з подібним центром до пошуків фейкометів, як висловився Єрмак під час презентації центру. Він усю свою промову звів фактично до створення фейків.
Протягом останніх 50–60 років роль правди або того, що ми розуміємо під словом "правда", неухильно падала. Причому в усьому світі. І причин дуже багато. Зараз полюбляють говорити, що головною причиною став Facebook, а насправді джерела такого явища, як небажання вірити в правду або небажання вірити фактам, а інколи навіть не вірити своїм очам, слід шукати у філософії постмодернізму і постмодерністського мистецтва. Адже основа постмодернізму де-факто — відмова від пошуків істини як такої. Тож саме питання істини починає відходити у філософії на другий план. Це як у фільмі про диявола, який носить Prada, – у якийсь момент жінка, яка є уособленням цього "диявола", дорікає головній героїні, що та одягнена у светрик небесно-голубого кольору з якогось третьосортного магазину. Мовляв, колись цей небесно-голубий колір вигадав якийсь дизайнер, а зараз це вже мас-маркет. Ексклюзив став ширпотребом.
Тож відхід від пошуку єдиної правди – основа останніх 50–60 років. До цього можна ставитись по-різному, але це об‘єктивна реальність. І найдурніша річ – займатися пошуком єдиної правди, адже правд може бути багато. Якщо ми хочемо перемагати як держава і народ, то маємо це розуміти і шукати протидію чужій правді, що нав’язує неправильні та злочинні щодо нашої країни і народу істини.
От це і є основою боротьби з дезінформацією на сьогоднішній момент – створення своєї правди і вибивання з мізків людей чужої, ворожої для нас і для нашої держави правди. І фейки – лише маленька частина цієї історії.
Ми поки що не розуміємо, як виглядатиме Центр боротьби з дезінформацією – чуємо лише якісь загальні фрази. І мене дуже непокоїть, що ми всю дезінформацію зводимо до боротьби з фейками. Для цього є фактчекінг, який може все перевірити і виявити фейки.
Щодо самого центру, то його створення – лише верхівка айсберга. На мою думку, це має бути невелика інформаційна структура, що займається виключно одним – медійними речами, і працювати там мають саме медійники. Керівник цього центру повинен бути медійною авторитетною людиною, з якою будуть вимушені рахуватись вороги. Такий собі кумулятивний прессекретар, що видає правильні меседжі і розвінчує ворожі, неправильні посили. Тоді робота цього центру матиме сенс. Однак є ще нижня частина айсберга. От там мають бути і кібервійська, і розуміння, як правильно працювати, скажімо, з російськими Telegram-каналами, проводити інформаційні кампанії і моніторити їхню ефективність. Це має бути спільна робота і СБУ, і Головного управління розвідки, і цілого ряду громадських організацій. Наразі я, наприклад, нічого не почув про залучення громадських організацій, а вони роблять 50% такої роботи в інших країнах.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
