+2 Київ
Ми розв'язуємо не ті проблеми, які маємо, а ті, які розуміємо (сказала данська філософиня Лене Андерсен). Приклади маємо щодня. Ось і знову.
Маємо проблему: окремі народні депутати зловживають поїздками за кордон на відпочинок.
Можливе рішення: удосконалити систему відряджень, щоб не давала збоїв, а депутатам пояснити, щоб не намагалися її зламати. Бо ж є десятки депутатів, реально включених у дипломатичні процеси. У нас дипломатія – надзвичайно важлива частина війни, в яку включені міністри, члени парламенту, митці, підприємці, вчені, публічні інтелектуали тощо.
Це проблема, яку маємо, та її можливе рішення.
Натомість розуміємо: депутати їздять, а мають сидіти вдома і працювати.
Рішення: будемо випускати по дзвінку.
Іншими словами, інституцію, яка працює з недоліками, замість покращувати, просто скасовуємо, заміняючи на рішення однієї людини.
І так щодня в усьому.
Нагадаю: у війні перемагає та сторона, керівництво якої здатне вирішувати складніші управлінські завдання. Бо де взяти гроші, зброю і людей для перемоги – це управлінські завдання.
Треба збільшувати спроможність інституцій, а не зменшувати. Будувати інституції, а не руйнувати.
Для того потрібне складне довгострокове мислення, компетентні люди, здатність їм делегувати й довіряти. Здатність керувати процесами, а не людьми, що вміє кожен власник малого бізнесу, який пережив стадію життєвого циклу "давай-давай" (термін Адізеса). "Синя" культура правил і систем, а не "червона" культура вказівок і доручень.
Ми не переможемо Росію, якщо будемо її меншою копією.
Джерело: Валерій Пекар / Facebook
