+11 Київ
У дискусії про ставлення до людей відносно їхнього стосунку до війни часто не розуміють одну важливу річ. Маю пояснити.
Люди наводять розумний аргумент: раціональніше ставитися до тих, хто так чи інакше ухилився від служби, нейтрально. Не відштовхувати, не розділяти суспільство. Хай хоч донатять – а то ж можуть і це припинити робити під шквалом образ.
Так, цей аргумент розумний. Так, він раціональний. Ні, так не буде, навіть якщо ми всі візьмемо і із цим погодимось. Не вийде, навіть якщо всі разом захочемо.
Чому? Давайте мисленнєвий експеримент.
Уявіть, що ви навіть не військовий. Ви дівчина-журналістка. Нехай вам буде 24 рочки і зватимуть вас Настя чи Яна. І от поїхали ви, Настя, в Часів Яр репортаж робити. Ви в Часовому Ярі. Ви бачите там українське військо. Бачите людей, що вже два роки воюють. Бачите серед них дівчат, молодших за вас, вагою кіло під 40 і зростом у сидячого добермана. Бачите серед них людей явно пенсійного віку. Бачите добровольців з інвалідністю. Бачите дуже бідних і дуже багатих у цивільному житті людей. Всіх бачите. Зокрема, загиблими. Це справляє на вас певне враження.
Ви видихаєте і сідаєте за свій ноутбук писати статтю. Пишете пару абзаців й відкриваєте Facebook і Twitter. У Facebook і Twitter багато молодих хлопців. Серед них ваші друзі, ваші рідні, ваш колишній. І вони пишуть про те, як ТЦК ловлять людей. Чи про те, як втомились ноги в черзі до ДП "Документ" у Варшаві.
У цей момент ви втрачаєте саму можливість ставитися до них так, як ставилися раніше. Це не питання вашого вольового вибору. Ваша голова вирішує за вас, обробивши наявний досвід, ви не забудете і не розбачите. Максимум, що ви можете – це зробити вигляд, що нічого не трапилося. Симулювати минулу приязність. Це можливо, але потребує нервів, зусиль і певних акторських здібностей.
Симулювати можна. Ставитись, як раніше, просто не вийде. Бо розділення українців уже відбулося, а все, що ви можете – зробити вигляд, що його не помітили. Хоча не помітити у вас не було жодних шансів. Таким чином, пропонується просто всім, хто має певний досвід реальності, вести себе так, наче його не було. Вибачте, люди, але всі не впораються. Недостатній запас нервових клітин та навички лицемірства.
Саме тому я молю – якщо ви обрали для себе шлях ухилення, просто мовчіть. Не відсвічуйте і не скаржтеся. Подаруйте дівчинці Насті можливість зберігти до вас минуле приязне ставлення. Не питати вас, де ви були і що робили, вона впорається. Чути від вас розповіді про "я б пішов – але" і зберігати добру посмішку – вже навряд чи. Бо люди не на все здатні.
Джерело: Victor Tregubov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
