+19 Київ
Чи є доцільною аналогія безпеки України з Ізраїлем чи Південною Кореєю?
Ще з минулого року в Україні стала популярною аналогія з Ізраїлем – країною, яка з моменту створення 1948 року перебуває у воєнно-політичному протистоянні із сусідніми арабськими країнами й палестинцями. Багато хто в Україні вважає, що саме ізраїльська модель безпеки (країна як постійний воєнний табір, яка завжди готова до зовнішнього нападу й має певні гарантії безпеки з боку США) є оптимальною стратегією для України на майбутнє. У нещодавньому великому інтерв'ю президент Зеленський також провів паралель з Ізраїлем у контексті проблеми затягування війни. Президент мав на увазі, що можна існувати й навіть успішно розвиватися і в умовах тривалої війни.
Але що треба розуміти? Коли ми говоримо про Ізраїль у контексті проблеми затягування війни, це не означає безкінечної війни. 75 років існування держави Ізраїль не були постійною війною. Було кілька арабсько-ізраїльських воєн, проте всі вони не були тривалими (від кількох днів до кількох місяців), і майже всі (окрім першої) були не на території Ізраїлю. Міждержавних війн в Ізраїлю не було вже кілька десятиліть. Інша річ – протистояння Ізраїлю з палестинцями. Це перманентний процес. У ньому були й мирні угоди, але періодично відбуваються і конфліктні загострення.
Однак нам зараз протистоїть потужна ядерна держава з великою армією, зі значно більшими ресурсами, ніж у нас. Західна допомога лише частково вирівнює цю ситуацію. І кустарні палестинські ракети не можна порівнювати з балістичними й крилатими ракетами з Росії. Масштаби війни й рівень загроз для нас значно більші, ніж загрози для Ізраїлю за останні 50 років.
Війна між Росією та Україною може затягнутися ще на кілька років, але лише в тому випадку, якщо вона перейде в режим низької інтенсивності (як це було під час війни на Донбасі з 2015-го до 24 лютого 2022 року). При цьому війна на виснаження точно не відповідає нашим інтересам.
Щодо ізраїльської моделі гарантій безпеки, з нею також не все просто. США почали масштабно допомагати Ізраїлю після Шестиденної війни 1967 року в умовах загострення глобального протистояння із СРСР. У другій половині 1970-х США зробили ставку на мирне врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту. Кемп-Девідський мирний договір 1979 року був обумовлений, зокрема, тим, що США зобов'язалися надавати фінансову й воєнну допомогу як Ізраїлю, так і Єгипту. 1981 року Ізраїль і США підписали договір про стратегічне співробітництво між країнами, у якому йшлося і про воєнну допомогу Ізраїлю в разі агресії проти нього. Однак після ухвалення у Кнесеті закону про Голанські висоти цей договір був анульований американською стороною. Проте де-факто США й надалі надавали Ізраїлю велику економічну та військово-технічну допомогу. При цьому фінансову й військово-технічну допомогу США надавали, хоч і в менших обсягах, і деяким арабським сусідам Ізраїлю. Напевно, можна сказати, що така модель не може бути реалізована в контексті війни між Росією та Україною. А ось прив'язка "гарантій безпеки" для України до переговорів про мирне врегулювання нинішньої війни з Росією буде дуже високою ймовірністю.
Таким чином, і ізраїльська безпекова ситуація, і ізраїльська модель "гарантій безпеки" не мають прямої аналогії з нашою нинішньою ситуацією. Деякі формати й елементи ізраїльської моделі безпеки можна творчо використати в Україні, але скопіювати чи повторити – не вийде. Занадто багато суттєвих відмінностей між нашою та ізраїльською ситуацією.
До речі, те саме можна сказати й про іншу модель безпеки, яка певною мірою релевантна для нас, – це досвід Південної Кореї. Багато політичних аналітиків звертають увагу саме на можливість південнокорейського сценарію для України (домовленість про припинення вогню замість мирного договору; розділення країни після завершення бойових дій). При цьому підкреслюється, що, незважаючи на відсутність мирного договору, потенційні ризики відновлення війни й наявність ядерної зброї в Північної Кореї, мирна ситуація на Корейському півострові триває вже 70 років. Такий мирний стан значною, якщо не вирішальною мірою, обумовлений парасолькою безпеки США над Південною Кореєю. Одразу після завершення Корейської війни США підписали з Південною Кореєю договір про взаємну оборону, у якому зобов'язалися надавати допомогу Південній Кореї в разі зовнішньої агресії. Сполучені Штати мають військові бази в Південній Кореї для виконання своїх зобов'язань, прописаних у цьому договорі.
Але наша ситуація принципово відрізняється від того, що було на Корейському півострові. Навіть якщо нинішня війна між Росією та Україною завершиться неповним звільненням територій, які зараз окуповані росіянами, це буде не розділення країни, а факт збереження окупації частини української території сусідньою країною. Україна буде прагнути до повного звільнення всіх окупованих територій. Росія, у свою чергу, може відновити свої плани руйнування української державності. Тому формальне заморожування нинішньої війни в Україні не гарантує тривалого мирного стану. І військовий потенціал РФ значно більший, ніж у Північної Кореї.
Щодо південнокорейської моделі безпеки, то вона навряд чи може бути застосована до України. Американські війська воювали в Корейській війні (хай і під прапором ООН), і США просто зберегли свою військову присутність у Південній Кореї. У нас зовсім інша ситуація. Ми воюємо самі, хоч і зі значною військово-технічною й економічною допомогою наших міжнародних партнерів. І дуже очевидно, що США та Північноатлантичний альянс загалом прагнуть уникати прямого воєнного зіткнення з Росією, щоб не допустити ядерної війни і глобального самознищення.
Висновок простий – наша ситуація з безпекою суттєво відрізняється від ізраїльської й південнокорейської, і нам (разом із нашими міжнародними партнерами) доведеться формувати особливу, саме українську модель безпеки. У цій моделі можна і треба творчо застосувати окремі елементи досвіду безпеки Ізраїлю й Південної Кореї. При цьому я б особливу увагу звертав на успішний досвід економічного розвитку обох цих країн. Успішна й ефективна економіка – це також гарантія безпеки.
Щодо власне безпекової моделі для України, то найбільш ефективним її форматом є членство нашої країни в НАТО. Досвід свідчить що не лише Північноатлантичний альянс прагне уникати прямого воєнного зіткнення з РФ, а й у Кремлі розуміють смертельну небезпеку війни з НАТО. Але на шляху до НАТО також потрібно забезпечити такий військовий потенціал України, який би стримував потенційного агресора й максимально збільшував для нього ціну війни.
Джерело: Владимир Фесенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
