Суддя "Танців з зірками" Чмерковський: Я переїду в Україну, якщо тут буде +22 °С, щодня сонячно та океан G

Мені особисто не було важливо виграти. Я просто хотів бути частиною крутого проєкту

– Як давно ви не були в Україні?

– Майже 10 років. Мене сюди нічого не тягнуло. Але, зізнатися, ще відтоді мені хотілося брати участь у такому проєкті, як "Танці з зірками" в Україні. І всі обставини склалися так, що я зміг це собі дозволити.

В останні роки були моменти, коли я не був у тонусі, який необхідний для танців. Мені здається, найсильніші танцювальні моменти, якими я справді пишаюся, не потрапили на телебачення. Я набагато прикольніший наживо. А зараз у цьому шоу я маю можливість продемонструвати, на що я здатний, для великої аудиторії. І почуваюся чудово.

– За 10 років, на вашу думку, Київ сильно змінився?

– У мене інший Київ. Відколи батьки нас відвезли до США, ми багато літали, побували на всіх континентах. Здобути такий досвід – справжнє везіння. Але у зв'язку із цим із містами у мене асоціюються не будівлі й вулиці, а стосунки з людьми. Мені подобається Київ. Але не подобається такий, трохи підвішений стан країни. Чую всі політичні дискусії, і мене не тішить це.

 Чмерковський: Судити українське шоу набагато зрозуміліше, приємніше та цікавіше. Фото: Марина Борщенко 

– Як у минулому учасник американського шоу, а зараз — українського ви бачите різницю між ними?

– Українське шоу (я чув такі відгуки) справді котирується на високому рівні. Його правильно поставлено. Багато уваги приділяють уявленню про те, що відбувається навколо танцю. У США шоу змінилося, і я не відчуваю, що це моє. Судити українське шоу набагато зрозуміліше, приємніше та цікавіше. Мені близький саме такий формат.

– А рівень постановок?

– У плані добору учасників сезон 2021 року дуже добрий. Хочеться, щоб було більше фінансів у цієї команди. Це розв'язало б їм руки, тоді й рівень був би ще вищим. Вони варті цього. Додати маленькі деталі, які, напевно, більше коштують, і тоді шоу взагалі зашкалювало б. Але те, що є, вже супер. Такий вигляд мати на телебаченні за наявного бюджету – велике досягнення.

"Танці" – безпрецедентне явище. Я вважаю, що ми – люди, які стояли біля витоків шоу 2005–2006 років, – правильно боролися за ці танці. Пам'ятаю, мені запропонували станцювати самбу проти годинникової стрілки. Я навіть не зрозумів, як таке можна було сказати. Відповів: "А давайте на перегонах NASCAR замість того, щоб автомобілі повертали ліворуч, пустимо їх праворуч. Що буде?" Ми відстояли розумний підхід.

Ми 15 років дивилися у монітори, як знімають танці. Дійшло до того, що я танцював, а потім дивився запис, щоб зрозуміти, як під час ефіру краще подати танець. Оператори говорили, мовляв, знайди камеру, повернися, щоб ми могли це зняти. Телевізійники навчилися працювати з танцюристами, і ми стали командою, яка робить чудовий телевізійний проєкт, а не окремими людьми, котрі хочуть виграти трофей. Мені особисто не було важливо виграти. Я просто хотів бути частиною крутого проєкту.

Коли Джамала танцювала татарський народний танець, я просто ним насолоджувався та судив можливості її тіла, а не точність її танців. Я навіть не знав, на що дивлюся

– Хто кращий у бальних танцях – спортсмени, артисти, музиканти?

– Зі спортсменами простіше, бо вони звикли до тренерів та навантажень. Хоча із представниками різних видів спорту по-різному. Я не знав, як готуються фехтувальники, і приклад Ольги Харлан продемонстрував, яка в них може бути грація. У мене було кілька спортсменок, чий вид спорту не пускав їх у танець. Але завдяки витривалості (вони могли тренуватися по 10 годин на добу), вони досягали потрібного результату. В Ольги вишло класно.

  Дмитро Дікусар, Ольга Харлан і Макс Чмерковський. Фото: Пресслужба "1+1" 

З акторами та співаками з одного боку просто, бо вони пластичніші, уміють себе подати, готові працювати з камерою. З іншого боку, із ними важко, тому що в них свої проблеми (у нас у всіх є купа проблем, але в них особливо багато). Щоб вони були акторами, у них і має бути більше емоцій. Але що значніший акторський стаж, то менше я хочу з ними танцювати. Розумію: доведеться багато всього вислухати. Решта залежить від тіла. Якщо тіло не готове, танцювати буде важко.

Я така людина, що до мене треба прийти і сказати: "Я готова на все, віддаю себе тобі, роби". Тоді я знаю, що можу досягти багато чого. Наприклад, з актрисою Кірсті Еллі ми танцювали віденський вальс. У нас перші кілька тижнів нічого не виходило – туфлі злітали в неї з ніг, я впав тощо, а вона все ніяк не могла розійтися. Я по-різному намагався знайти підхід до неї. Зрештою, запропонував зробити перерву. Вона: "Супер!"

І вся знімальна група вийшла нарешті. І тільки-но вони вийшли, я закрив двері в кімнату і зачинився з Кірсті. Хлопці почали ломитися до нас: "Що відбувається, ми ж маємо все знімати". А я їй прямо сказав: "Ми маємо станцювати танець під музику тричі від початку й до кінця. Я готовий тут стояти і тримати тебе під замком стільки, скільки знадобиться. Усе залежить тільки від тебе".

Вона була в калюжі поту, плакала, лаялася, але я її не відпускав. Щойно вона станцювала втретє, одразу ж відчинив кімнату. Знімальна група вже зібралася виламувати двері, продюсер в істериці телефонував усім поспіль. Пам'ятаю, на виході Кірсті заліпила мені дзвінкий ляпас і пішла. Усі, хто це побачив, заніміли. Що ти накоїв? Потім вона повернулася, поцілувала мене в ту саму щоку і сказала: "Я люблю тебе! Я ненавиджу тебе!" І пішла.

Мені сказали: треба зробити так, щоб вона танцювала. От і все. Я більше нічого не думав.

– У шоу кожній українській зірці було надано професійного танцюриста. Як вони вам?

– В Україні завжди був добрий рівень підготовки. Я починаю безліч класів так: слухайте мене здалеку, бо я український професійний латиноамериканський танцюрист. Я виріс в Одесі і там здобув базу – латина та стандарт. Але через те, що ми не є латинською країною, мене навчили, як цей танець зрозуміти. І це математичний підхід, а не те, як грають у футбол у Бразилії, де діти, як то кажуть, народжуються з м'ячем. Тож сальса в Києві, якщо спробувати зрозуміти її, буде напевно кращою, ніж у когось на Кубі.

Мені було приблизно 20 років, і я став на паркеті поруч із латинськими виконавцями. Друзі, які репрезентують саме народжених латинських танцюристів, музикантів і людей, близьких до мистецтва, високо оцінили наше, українське, виконання – і з великою повагою.

Визнаю, коли Джамала танцювала татарський народний танець, я просто ним насолоджувався та судив рухи, пластику, здібності, можливості її тіла, а не точність її танців. Я навіть не знав, на що дивлюся.

– Цього сезону фіналістами шоу стали актор Артур Логай і його партнерка Анна Кареліна. Чи згодні із цим вибором?

– Під час фіналу я так переживав, ніби сам стояв на паркеті, а не сидів за суддівським столом. Це було неймовірно. Пара, яка вийшла у фінал, дуже талановита. Логай справді багато чого навчився за 13 тижнів. Кареліна – крута хореографка, і це зіграло велику роль у перемозі пари.

Поки що в мене є ресурс, швидкість. Коли не стане моїх атлетичних можливостей для руху, це буде вже не для телебачення

– Професійні танці й танцювальне шоу – де вам комфортніше?

– Мій стаж у "Танцях з зірками" більший, ніж стаж професійного латиніста. Там я був одним із трьох наймолодших професіоналів. Я перейшов у профі у 22 й у 25 років перестав танцювати. У мене не було мрії олімпійського чемпіона. Я просував свою сім'ю, шукав себе, своє ім'я.

Для мене успіх не зовсім у тому, що залишиться після мене, а в тому, що я можу створювати зараз, як можу влаштувати сім'ю, рівень життя для них. Мені не так важливо, що думають про мій ча-ча. Можливо, тому мені спокійно, мене не зачіпають критика та хейт. Про мене пишуть погано? Не звертаю на це уваги.

Пам'ятаю, коли дали можливість брати участь у шоу, я не хотів, тому пропустив пілотний сезон. А потім побачив, що це, і вирішив спробувати. Мені було 25 років, усе, що я знав, – танці. Був фіналістом світового рівня, до професійного першого місця мені залишалося три-чотири місця – це вершина кар'єри. Якраз тоді розійшовся з партнеркою, вирішив улаштувати собі канікули й поїхав узяти участь у "Танцях" із метою: спробую й більше ніколи до цього не повернуся.

– Але ж повернулися в шоу, і не одноразово. Чому?

– Не знаю. Як тоді, так і зараз, не можу дати відповіді, що відбувалося в мене в голові. Мені це шоу спочатку не подобалося, я хотів змагатися та професійно танцювати. Але щось мене тягнуло. Я тоді мало посміхався і мало говорив. Після "Танців з зірками" я став зовсім іншим. Мене це розкуло.

Дві години шоу, я один раз танцюю, було лише сім хвилин, де мене показують. Я не шукав камери, просто знав – у цей час мене видно, і намагався себе уявити. Але коли наставав момент сказати щось, мені з моїм сарказмом треба було мовчати. А я не мовчав, тож мене часто ловили на негативі.

  Судді "Танців з зірками" – Макс Чмерковський, Катерина Кухар та Влад Яма. Фото: Пресслужба "1+1" 

– Як вам було в образі судді?

– Мені здається, це плавний перехід до наступного рівня. Вік має значення для танцю.

– Але Григорій Чапкіс і в 90 років танцював.

– Він – геній. Дякувати богу, що він до 90 років рухався. Сподіваюся, я зможу в такому віці так рухатися. Усе впирається в можливості тіла. Не кожен вік дає змогу справді танцювати.

Після першого випуску "Танців з зірками" в Україні подивився на себе збоку. Це був невеличкий танцювальний епізод. Поки ок. У мене ще є ресурс, швидкість, м'язи, які швидко скорочуються. Важливо зберегти це настільки, наскільки можна. Коли я не матиму моїх атлетичних можливостей для руху, це буде вже не для телебачення.

– Ви готуєвалися заздалегідь, щоб оцінити пару, чи ваш виступ – експромт?

– Я не та людина, яка готується заздалегідь. Мені подобається бути в моменті, і я готовий покластися на власний досвід. Єдине, чому я готувався до ефірів, – недостатньо володію російською мовою, щоб швидко пояснити. Оскільки йдеться про шоу, я робив домашнє завдання, дивився тренувальні моменти, щоб знати, яким буде танець.

Першого тижня я тільки пітнів і нервував, другого – була пара, де я під час прямого ефіру змінив оцінку, яку задумав раніше під час тренування. А третього вже було три пари, чию оцінку я змінив під час ефіру. Нам не диктовали, що казати. Судді ухвалювали рішення самі. Танець – це мистецтво. Я не оцінював інтерпретацію танцю, а лише те, що робить тіло виконавця у танці, наскільки він опанував майстерність. До того ж хтось же має і не виграти.

Кірсті Еллі хихотіла: "Ти зі мною фліртуєш"? Я здивувався: "Як фліртую?" "Ну ось же, твоя рука постійно в мене на попі"

– Ви 17 разів пробували свої сили і були на різних місцях, поки не дісталися до вершини. Чи можете дати рецепт, як перемогти?

– Не все залежить від професіоналізму танцюриста. Хай як ми стараємося, якщо запрошена зірка не хоче чи не може, партнеру не впоратися. У кожного свої обмеження, і хай там як я тіло тягнув, на перше місце не протягнути. Люди голосують не за тренера, а за зірку. Якщо її танець того не вартий, глядачі проголосують за іншу пару. Я не одразу це зрозумів.

– Із ким із зірок вам сподобалося танцювати найбільше – так, що ви просто були в захваті?

– Із тією, з якою виграв, – Меріл Девіс (олімпійська чемпіонка з фігурного катання. – "ГОРДОН"). У мене раніше не було партнерки такого зросту (160 см. – "ГОРДОН"). Дуже компактна, з нею було легко.

Мелані Браун зі Spice Girls – просто супер! Я вважаю, вона мала виграти, але здобула друге місце.

– Латина гаряча та сексуальна. Нарватися на звинувачення в домаганні, напевно, не важко, особливо у США. Як ви знаходите та утримуєте цю тонку межу?

– Важливо, що ти робиш і навіщо. Це танець, мистецтво. Я із чотирьох років із дівчинкою в парі. Для мене є лише танець, а не стосунки. У мене було 17 партнерок, 17 весіль та розлучень. Кірсті Еллі хихотіла: "Ти зі мною фліртуєш?" Я здивувався: "Як фліртую?" "Ну ось же, твоя рука постійно в мене на попі".

Довелося пояснити: "Вона не на попі, sweetheart, а там, де в тебе центр тяжіння, щоб допомагати тобі рухатися. Якщо рука буде вище – ти падатимеш, якщо нижче – я не зможу тебе рухати. Тобто моя рука там, де має бути, ніхто не винен, що в тебе в цьому місці попа починається".

Я взагалі не мислю категоріями флірту. Безперечно, є погані люди, які говорять погані речі. Їх не має бути. Але якщо всі летять під цю сокиру, а таких прикладів у США зараз багато, то це ненормально.

– Що в танцях із рівністю статей?

– Є той, хто веде, і той, хто за ним іде. На цьому побудовано парні бальні танці. Я просто навчаю, і це не пов'язано з тим, наскільки емансипована жінка зі мною в парі. Не хочеш, щоб я вів тебе, – будь ласка, веди мене сама й насолоджуйся! Моя робота – навчати, а робота учня – дозволити себе вести. Віддати руку, думати про свою ногу й насолодитися танцем, виникненням зв'язку з партнером. Я завжди кажу, що я великий лідер, феноменальний, і просто прошу довіритися мені. Водночас проблема довіри часто виникає в дорослих, а діти завжди довіряють.

Концепція рівності статей чудова. Слава богу, що ми народилися в цьому столітті, коли немає рабства, немає утиску. Мені подобається мій час. Я дивлюсь на Шая – мого сина. Це так важливо, що ми можемо дозволити собі жити гідно. Я не уявляю жаху народитися в Пакистані, Афганістані, Індії й інших таких країнах. Бути жінкою там – bullshit. Зараз безліч жінок, які надихають, живуть своїм життям, на них можна рівнятися. Одна з таких – моя дружина Піта, і я з великою повагою та захопленням ставлюся до неї.

  Чмерковський та його дружина Піта. Фото: Пресслужба "1+1" 

– А ви зі своєю дружиною танцюєте?

– Трохи танцюю. Вона чудова танцівниця. Тому я намагаюся бути у формі. Адже якщо знадобиться станцювати, я маю бути на її рівні. Вона мене мотивує.

Звісно, трохи важко було спочатку. Ми з різних світів і щодо мови, і щодо культури. Але коли ми одне одного почали розуміти, усе стало чарівним. Із Пітою класно й весело. Мені здається, у нас усе життя – один великий танець.

– І ваш син танцює?

– Ходить на бальні танці. Ми його віддали до школи до наших друзів. Я вмовляю дружину, щоб вона не сиділа поруч із ним на тренуваннях, щоб він міг вільно займатися. Мої батьки 20 років сиділи на всіх моїх тренуваннях. Я ніколи не наважився їм сказати: "Можна ви хоча б один день підете погуляти?" Мені не подобалося, бо весь час батько сидів і скептично дивився.

  Чмерковський та його чотирирічний син Шай. Фото із сімейного архіву 

Мені здається, якби він просто залишив мене, за якийсь час я затанцював би вільно. Шай навчається сам. Коли я побачив, що йому незручно займатися в нашій присутності, ми одразу пішли. Потім, за рік, коли проводили випускний концерт, у мене був шок – він танцював чудово – із посмішкою, рухи потрапляли в музику. Було так чудово, що я навіть розплакався. Мені здається, мій тато ніколи не діставав такого задоволення саме тому, що на кожному занятті сидів і дивився, як я навчаюся.

В Україні пафосні суперстарз хизуються своїми коштовними придбаннями, годинниками, машинами. Ти маєш одну класну машину, навіщо тобі ще 18? Я цього не приймаю

– У вас 14 танцювальних шкіл у США. Як справляєтеся із таким бізнесом?

– Коли почалися "Танці з зірками", до мене почали звертатися люди з різних штатів: куди піти вчитися танцювати. Я зрозумів, що не можу їм запропонувати нікого. Багато вчителів у школах – колишні аматори. Тому ми самі почали відкривати студії для дорослих у різних містах. Тепер ми – мережа із 14 шкіл. Ми спочатку хотіли побудувати саме професійний бренд, щоб була своя сучасна система навчання, учителі-професіонали, і зробили це. Ми все ще ростемо та вкладаємо в бізнес, підіймаємо компанію. Мені цікаво розвивати цей напрям.

Я знаю, наскільки важливим є те, що ми просуваємо, – це здоровий спосіб життя. Людині необхідно підтримувати своє ментальне здоров'я, і танці можуть бути дуже важливими в цій справі – танцювальний процес сприяє зціленню від стресів і травм у житті.

Для мене здоровий спосіб життя – не пусті слова. Я сам постійно займаюся підтримкою своєї форми, правильно харчуюся, вживаю необхідні харчові добавки, займаюся спортом щодня. І те, що я зараз можу рухатися, є швидкість, енергія, – це результат моєї роботи. Я сподіваюся, що й в Україні теж дійдуть розуміння важливості цієї теми. Я вже замислився над створенням тут мережі оздоровчих центрів.

  Чмерковський: Мої амбіції пов'язані з Америкою. Фото: Марина Борщенко 

– В Америці заведено жертвувати гроші на благодійність. І ви також берете участь у гуманітарних проєктах. Розкажіть про них.

– Я підтримую некомерційну організацію Childhelp, яка збирає $95 млн на рік на підтримку дітей, котрі пережили зневажливе та жорстоке ставлення батьків. Фонд заснували актриси Сара О'Міра та Івонн Феддерсон. В організації є гаряча лінія, куди можна зателефонувати і повідомити про дитину, яка страждає. Через суд дітей забирають і розселяють до селищ. Мені важко про це говорити, бо коли я побував там і почув історії дітей, був приголомшений: у мене син, і я просто не розумію, як можливо, щоб батьки могли так до своїх дітей ставитися! Фонд дає постраждалим дітям гідні умови, де добрий будинок, природа, домашні тварини, де з ними працюють терапевти.

Ми живемо в достатку. Чим гарне наше життя? Тим, що мені начхати, хто і якою машиною приїхав. Я бачу, як і тут, в Україні, пафосні суперстарз хизуються своїми коштовними придбаннями, годинниками, машинами. Ти маєш одну класну машину, навіщо тобі ще 18? Я цього не приймаю. Узагалі, сенс у житті в чому? Віддай гроші та не питай, що тобі за це буде натомість. Передай благодійній організації. Не хочеш – викинь так, щоб ті, кому вони дуже потрібні, одержали їх, – побудуй лікарню, школу, дитсадок.

– Чи є ситуація, за якої ви могли б повернутися до України, тут жити і працювати?

– Якщо тут буде 72 за Фаренгейтом (+22 °С. – "ГОРДОН"), щодня сонячно та океан, тоді я поговорю з Шаєм і Пітою, яка народилася в австралійському місті Перт, щоб приїхати в Київ (сміється).

Ми живемо в Малібу, бо там робота. Можна жити в будь-якому місті світу. Але ми обираємо таке місце, де тепло. Я знаю, що щодня, прокинувшись, моя дитина надіне шорти й туфлі, яку захоче футболку і піде до школи. Йому не подобаються светри та куртки. Я його не засуджую — мені теж більше до вподоби майки та шорти. А тут, в Україні, значну частину року потрібні куртки та шуби.

Мої амбіції пов'язані з Америкою. Сьогодні в мене ще раз з'явилася нагода спробувати себе в Україні. Але мені не цікаво бути лише в одному проєкті. Я можу привезти кілька цікавих речей як у телевізійному плані, так і в інших сферах, наприклад, догляду за собою та підтримання здорового способу життя. Я бізнесмен-аматор. Мені хочеться багато чого. Якщо тут будуть можливості, а я матиму бажання, то приїду попрацювати.

Автор Олена ПОСКАННА