повернутись на
$41.43 €43.47
menu closed
menu open
weather -1 Київ
languages

Виконавиця пісні "Охрана_Отмєна" Jerry Heil: Батьки кажуть: "Ти що, зазналася?" – і контролюють, щоб я до Києва поїхала маршруткою G

Виконавиця пісні Jerry Heil: Слово "тінейджер" чудово описує мій стан
Фото: thejerryheil / Instagram

Українська співачка Jerry Heil в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" розповіла, чому її трек "Охрана_Отмєна" став таким популярним, у зв'язку з чим вона припинила співпрацю з лідером The Maneken Євгеном Філатовим, як у неї проявився "режим провінціалки" і що їй дало проживання з алкоголіками у столичній комуналці.

Справжнє ім'я 23-річної Jerry Heil – Яна Шемаєва. Дівчина народилася і все життя прожила у Василькові Київської області і менше ніж рік тому переїхала до Києва. Вона стала відомою як блогерка завдяки кавер-версіям на пісні світових та українських зірок. Більшу популярність їй принесла авторська пісня "Охрана_Отмєна". Зараз Jerry Heil продовжує створювати треки, які, на її думку, будуть близькими всім українцям, а також пише пісні для представників українського та російського шоу-бізнесу.

Меланхолія слугує для написання пісень, але щойно вмикається мій внутрішній скептик, вона минає

Фото: thejerryheil / Instagram Фото: thejerryheil / Instagram

– Багато блогерів зізнаються, що йдуть на YouTube від дефіциту спілкування в реальному житті. У вас теж так було?

– Так, точно так само. Я завжди була сама по собі. Ще в школі не належала до жодної компанії. І у мене взагалі дитяча травма була, коли я перейшла в іншу школу після четвертого класу. Одна дівчинка, моя сусідка, обіцяла зі мною продовжувати дружити, але незабаром демонстративно перестала спілкуватися. У мене на цьому тлі почали комплекси різні розвиватися. Блог пізніше став виходом у світ.

– Коли ви досягли певної популярності, до вас почали набиватися в друзі? Чи, може, люди, з якими обірвався зв'язок, різко захотіли спілкування?

– Це нормально, коли хтось досягає якогось результату, то інші цікавляться, хочуть спілкування. Я б не проти теж була поспілкуватися з якимось Чарлі Путом зараз.

– Переслідують, дістають фанати?

– Ні. Адже ми притягуємо схожих людей, і навколо мене такі самі прості, як я. Усі з почуттям такту.

– У вас беруть автографи?

– Беруть. І мене це дивує – в еру, коли можна зробити і фото, і відео. Для чого людям автограф? Але насправді це така сильна енергетика, коли людина своєю рукою підписує листівку.

– У реальному житті у вас є справжні друзі? Скільки їх? Можна перерахувати по пальцях чи більше?

– Я думаю, що пальців рук і ніг вистачить. Але аж таких супердрузів, яких можна витягнути ввечері кудись пройтися, дуже складно знайти, тому що всі супербізі, всі цілеспрямовані і зайняті.

– Ви активна, говірка. Після емоційних сплесків найчастіше настає період спокою або навіть меланхолії, як після шторму на морі настає штиль. Бувають такі меланхолійні періоди у вас у житті?

– Так, але я люблю все аналізувати. Я розумію, навіщо мені це. Люди люблять постраждати, і я теж, як одна з них. Але мені моє аналізування часто заважає. Меланхолія слугує для написання пісень, а тут вмикається мій мозок і каже: "Яно, ну що ти випендрюєшся? Ти ж знаєш, навіщо сумуєш – хочеш, щоб тебе хтось обійняв, пожалів. За пів години все мине". І щойно вмикається мій внутрішній скептик, меланхолія минає.

Якби я дала цьому волю, можливо, народилася б якась пісня. У мені живе дві людини: одна – творча, друга – практична. З організованістю, щоправда, не склалося...

Моєю найбільшою мрією було виступити на сцені "Кварталу". Це було велике бажання, і досі хочу цього

Фото: thejerryheil / Instagram Фото: thejerryheil / Instagram

– Чому пісня "Охрана_Отмєна" стала такою популярною?

– Вона близька всім, причому близька на різних шарах. По-перше, там історія зашита проста, побутова, по-друге, слова "Охрана, отмена" ми чуємо мало не щодня, стоячи в черзі до каси. Це простий рецепт успіху пісні.

– Тобто буде ще багато пісень із використанням слів, які ми часто чуємо, і, можливо, не завжди цензурних?

– Ні. Усі цензурні.

– Тобто ви лайливу лексику не використовуєте?

– Ні, коли я чую матюки, мені боляче. Іноді, коли я сильно злюся, всяке буває... А щоб я просто так у житті матюкалася, такого немає.

– Хто ваш глядач? Ви чітко бачите свою аудиторію?

– Аудиторія настільки розширилася зараз! Раніше за Instagram я могла проаналізувати, переглянути, хто мене лайкає. Раніше це були дівчата віком 18–24, трохи менше хлопців. А зараз і чоловіків додалося, і старші жінки, і зовсім маленькі діти. Їхні батьки, наприклад, публікують відео виконання дворічною дитиною пісні "Охрана_Отмєна". І тут же на вулиці зустрічаєш чоловіка, якому під 60, і він каже: "Яка класна пісня!"

– Пісня "Охрана_Отмєна" навіть в одній тільки рекламі "Розетка" лунає кілька разів в одному рекламному блоці на телебаченні. Не вважаєте, що можна "вийти в тираж", що вас занадто багато і відбувається перенасичення?

– Я не винна, що вона скрізь лунає. Це люди роблять, а не я.

– Немає страху, що "Охрана_Отмєна" – це пік популярності? Буде ще пісня, яка так само підірве аудиторію? Зріє така композиція?

– Мені здається, що боятися такого немає сенсу, це не дасть жодних результатів. Я іноді думаю про це, але завжди тестую з Instagram, публікую спочатку уривок пісні. Так і з "Охраною" було. І з "Вільна каса". Мені здається, "Вільна каса" – гідна наступниця "Охрани_Отмєни", і буде ще "Бомба_Граната". Буде багато цікавих треків попереду. Я не можу нічого передбачити чи гарантувати. Як буде, так буде.

– Ви співпрацювали з лідером The Maneken, продюсером Євгеном Філатовим. Як розпочалася співпраця і чому закінчилася?

– Почалася з того, що у мене була колись група: басист, гітарист, барабанщик. Я робила музику, як і зараз, просто на лептопі, і створювала аранжування, але не вірила, що вона добра. Басист у нас був дуже амбітний, він переробляв. Ми мріяли виступати на великій сцені. Моєю найбільшою мрією було виступити на сцені "Кварталу". Це було велике бажання, і досі хочу цього.

Будучи у групі, я познайомилася з хлопцями із "Джем FM". Вони мене попросили написати літню пісню, яку зможуть узяти в ротацію. Я тоді написала "Де мій дім", і з групою у нас зайшла розмова про нашу назву. Я розуміла, що хочу бути сольним проєктом, але не наважувалася групі сказати прямо.

У підсумку я їм усе-таки запропонувала, щоб ми позиціонували себе як Jerry Heil, оскільки мене вже так знали, у мене на каналі була певна платформа – невелика – 13–16 тисяч підписників. Але, знову-таки, амбітний басист сказав від імені групи, що вони не хочуть стояти за моєю спиною. Хоча, мені здається, і в групах люди сприймають усе-таки соліста як лідера, а решту учасників – як музикантів, які з ним грають. Одне слово, наша група розпалася. Я кіпішнула і почала шукати саунд-продюсерів, не вірячи, що в мене гарні аранжування. Я надсилала свої композиції лейблу Vidlik. Мені відповіла Ната Жижченко – сказала, що їй сподобалося і вона дала послухати треки Євгену Філатову, йому теж сподобалося. Для мене вони були і є найкращими музикантами в Україні. Я просто себе тоді щипала: уявіть, я сиджу у Василькові у своєму обдертому кріслі і не вірю у своє аранжування, а Ната пише, що все чудово, нічого не потрібно переробляти.

Ми після цього зустрілися, і почалася співпраця. Випустили чотири треки. У той період я уявляла, що дуже лірична, меланхолійна, як Лана Дель Рей. Так, це частина мене, але не вся я. У той період мені трохи не вистачало спілкування з Натою і Женею, вони суперзаняті. Але водночас Женя весь час мене підганяв: "Яно, давай альбом". У мене було написано за цей період багато пісень, але я ніяк не могла змусити себе сісти і дописати аранжування. Я люблю це робити, але щось мене прямо не пускало. І я постійно писала Жені: "Скоро віддам". Але ніяк не робила цього.

У той період я написала пісню "Охрана_Отмєна", а за деякий час познайомилася з музикантом Ромою Череновим, була вражена, наскільки класно він робить аранжування.

Незабаром я зрозуміла, що пісні, які у мене пишуться (а це "Заборонене кохання" про кохання викладача і студентки, "Охрана_Отмєна"), – все не те, чого чекає Женя. Vidlik – дещо інший формат. У той самий час я знайомлюся з Мішею Ясинським і під час спілкування з ним розумію, що мені потрібно продовжувати працювати в руслі цих пісень, над схожим репертуаром, тому що так я почуваюся на своєму місці.

Вдячна хлопцям із Vidlik за віру в мене. Перші серйозні кроки у моїй кар'єрі відбулися саме завдяки Філатову. Але якщо почуваєшся не на своєму місці, потрібно рухатися в іншому напрямку.

– Ви були ініціаторкою розмови з Філатовим про припинення співпраці?

– Так. Женя сказав: “Це твій вибір, це нормально".

Коли я переїхала в Київ пів року тому, у мене ввімкнувся режим провінціалки, яка хоче все і відразу

Фото: thejerryheil / Instagram Фото: thejerryheil / Instagram

– Скільки грошей ви вклали в аранжування, запис пісень?

– Перші аранжування я робила на лептопі, відповідно, безкоштовно. Женя допоміг із мастерингом. А аранжування з Ромою зараз ми робимо на партнерських умовах. Він отримує відсотки від проєкту. У "Охрана_Отмєна" досі вкладено нуль гривень. І кліп ми зняли безбюджетний.

– Ви сказали, що мріяли виступити на сцені "Кварталу". Чому саме там?

– Не знаю, мабуть, ностальгія вмикається. Традиційно з батьками вечорами ми дивилися "Квартал".

– Мотив – щоб батьки пишалися.

– Так, і я вам більше скажу. Вони для мене стали критерієм, за яким я почала визначати, заходить пісня чи ні. Раніше, коли я писала музику, яка Vidlik ішла, я розуміла, що це пісні не народні. Батьки посміхалися і хвалили, але не відчували цю музику. Щось гідне і масштабне виходить на точці перетину, коли і якісна музика сходиться, і народність. У потрібний час у потрібному місці це стріляє.

– Як змінилися ваші щоденні витрати, коли ви стали популярною?

– Коли я переїхала в Київ пів року тому, у мене ввімкнувся режим провінціалки, яка хоче все і відразу. Я вирішила, що маю жити в центрі. Зняла квартиру на Майдані, потім уже зрозуміла, чому вона така дешева. Виявилося, по сусідству комунальна квартира. На Софіївській... Прекрасне місце, все близько, красиво, але сусіди – це жах (усміхається). Щоранку я прокидалася від того, що в мою квартиру заходить їхній сигаретний дим. Я виходила, просила курити на вулиці, тому що в квартирі немає чим дихати. Я пояснювала, що мені дуже зле від диму. А вони в холі собі тамбур облаштували, вазони підвісили. І після чергового мого прохання до мене впритул підходить мужик із сигаретою (у нього дим валить із рота) і каже: "Дівчинко, по-перше, це не твоя квартира, по-друге, коли ти сюди заселялася (і так голову туди, де вазони висять, вальяжно закидає), ти очікувала побачити тут зимовий сад?" Ну дійсно, чого я випендрююся!

– Зараз у Києві комуналки вже велика рідкість. Тож у певному сенсі вам пощастило відчути екзотику.

– Насправді я дуже вдячна за той період. Багато пісень там написано. І саме тому, що я жила у стресі: приходила додому, не могла розслабитися, і доводилося працювати. Нещодавно нарешті я дописала пісню, яка починається з рядка "Мої сусіди алкаші".

– А зараз ви куди переїхали?

– Наступного дня після в'їзду в квартиру на Софіївській я собі пообіцяла, що місяць поживу там і виїду, але прожила пів року. І ось, урешті-решт, я переїхала. Теж центр, зручне розташування, чудові сусіди. Тут я розслабляюся, навіть занадто.

– Ви живете із братом?

– Ні, брат приїжджає до мене іноді.

– Один брат у вас?

– У мами було троє дітей, але перший син помер. Після нього я народилася, а потім Дениско. Йому в листопаді буде 18 років.

– Він теж займається музикою?

– Тато дуже цього хотів. Він мріяв, що я буду на сцені, а в Дениса буде магазин музичних інструментів. Брат теж навчався в музичному училищі на фортепіанному відділенні, але музика не йшла. Видно, що ця жилка є, але не настільки розвинена, як у мене. Я могла прогулювати, а потім приходити на уроки, і мене якимось дивом хвалили. Сказати, що я люблю музику, – мало. Це моє єство, напевно, я ботан із сольфеджіо, просто прискіплива. А мій брат навчається на архітектурному, і, коли креслить, він кайфує. Ось бідкався, що у них закінчилося креслення. А для мене креслити було б муками!

– Ви сказали, що після переїзду у вас увімкнувся режим провінціалки, що ви почали робити багато покупок. Накупили?

– Коли я переїхала, грошей було небагато, і я все витрачала на комуналку й оренду, речі, їжу. Було так, що грошей не залишалося, а ще треба було п'ять днів жити. Я якось викручувалася. Не дарма кажуть, що коли гроші потрібні, вони звідкись приходять. Ось і мені звідкись – від реклами чи ще якихось джерел – щось періодично приходило. Але була ситуація, коли я собі позапланово влаштувала голодування, тому що просто не було грошей.

Я пішла з консерваторії, тому що там було нудно

66608161_2541480542570732_6419424102546416882_n Фото: thejerryheil / Instagram

– Скільки грошей ви витрачаєте на день?

– У мене погано з підрахунками, не веду бюджету. У заклади можу ходити по бартеру як блогер. Буває, що когось позначиш у пості, а вони тебе приголублять, нагодують. А буває, що сходила в супермаркет і витратила 1,5 тис. грн. Я просто фанат пробувати новинки на зразок пудри меренги.

Зараз мені стало некомфортно їздити в маршрутці додому, але я продовжую це робити. Інші пасажири мене фотографують, і я почуваюся мавпочкою у клітці. Я не проти зробити фото, але по-нормальному. Удома мене не чують, коли я пояснюю, що їздити в громадському транспорті мені некомфортно. Батьки кажуть: "Ти що, зазналася?" – і контролюють, щоб я до Києва поїхала маршруткою.

– Ви в одному з інтерв'ю сказали, що збираєтеся вчити англійську за кордоном і що на це відкладаєте гроші. Багато потрібно зібрати?

– Є такий канал "Лінгва Марина". Ця дівчина переїхала із Санкт-Петербурга в Лос-Анджелес. Вона виграла грант на свій проєкт програми для вивчення англійської мови. І зараз розвиває онлайн і офлайн формати. Я б на офлайн хотіла поїхати в Лос-Анджелес. Це коштує приблизно 100 тис. грн.

– Ви також зазначали, що плануєте освоїти американський сленг, щоб писати пісні англійською.

– Так, я хочу робити англійською те саме, що роблю українською.

– Але це ж потрібен не тільки сленг, а й розуміння, чим живе суспільство.

– Так, але все поступово.

– Хочете відкривати західний ринок?

– Так, в ідеалі хотілося б.

– YouTube же не має меж. У Росії вас слухають, пишуть вам звідти?

– Так. Пишуть, що слухають. Іда Галич, Рита Дакота у себе на сторінках публікували мої пісні. Мені здається, музика не має кордонів.

– Ви за освітою диригент. А хто ваш улюблений композитор класичний?

– Дуже люблю класику, але мене рідко на ці теми запитують. Обожнюю французького композитора Марселя Дюпре! Він писав неймовірні твори на духовні теми. Дуже люблю Георгія Свиридова і його "Пушкінський вінок", у якому композитор використав народні російські мотиви лірики Олександра Пушкіна.

– Ви любите класику, говорите, що музика – ваше єство. Чому ж тоді ви кинули консерваторію?

– Нудно було! Може, не збіглося щось. Сталося нестикування "очікування – реальність". Я собі навигадувала багато чого... Там, наприклад, у нас була інформатика, і надано один комп'ютер на всю групу! Старезний, із таким задком, як у Кім Кардаш'ян. Мені б хотілося, щоб консерваторія розвивалася. Я провчилася півтора року, а на другий курс перестала ходити. Мені зателефонувала декан, сказала, що пропуски я можу закрити якось, але на практику ходити треба було, і її ніяк не закрити. Я, недовго думаючи, сказала: "Тоді я забираю документи".

– Як батьки відреагували на це?

– Я ще після закінчення першого курсу говорила їм, що хочу взяти академвідпустку. Ну там "оторваные годы" були вдома, звісно. А коли вже сталося те, що сталося, що батькам залишалося? Мама дуже довго просила не розповідати батькові взагалі, але я не бачила в цьому сенсу, розповіла. Навіщо приховувати? Для них це була статусність: дочка вчиться в консерваторії. Але, знаючи зсередини процес, розумієш: у чому ця статусність, якщо ти не отримуєш того, заради чого прийшла? Що мені від тієї скоринки? Якщо ти вмієш писати музику, і так писатимеш її.

– Скоринка потрібна була б, якби ви, наприклад, захотіли викладати...

– Я б не змогла, мені здається, викладати. Судячи з того, як я займалася з братом, я дуже деспотичний викладач. Діти не хочуть такого вчителя, повірте (Сміється).

– У майбутньому ви плануєте відкрити якийсь бізнес?

– Можливо, лейбл, якщо в майбутньому, звісно, ще буде подібне це поняття. У мене є така жилка, яку можна буде реалізувати.

Чоловік має бути дуже сильно заряджений на досягнення своїх цілей, тому що зі мною працює штука "чем больше женщину мы любим, тем меньше нравимся мы ей"

Фото: thejerryheil / Instagram Фото: thejerryheil / Instagram

– В одному інтерв'ю ви сказали, що позиціонуєте себе як тінейджера. Це імідж? Образ? Чи ви так почуваєтеся?

– Невже я маю такий старий вигляд?

– Ні, але тінейджер – це підліток – до 20 років.

– Я не люблю ці ярлики.

– Та ви самі себе так назвали.

– Так, назвала. Просто я вважаю, що досить молода, і так, я така. Ось у ліричному образі я повністю собою не почувалася і навіть не знала, як поводитися на сцені. Просто немає іншого слова, яке підходило б до визначення мого стилю зараз. Слово "тінейджер" чудово описує мій стан.

– Які вам подобаються чоловіки, молоді люди?

– Він має бути дуже сильно заряджений на досягнення своїх цілей, тому що зі мною працює штука "чем больше женщину мы любим, тем меньше нравимся мы ей", і коли мені приділяють занадто багато уваги, це теж працює на мінус. Це має бути чоловік, із яким ми сходимося і розуміємо одне одного, але водночас у кожного є своя справа і ніхто не переходить межі особистого простору.

– А до зовнішності є якісь побажання?

– Раніше я думала, що є, а зараз, зустрічаючи багатьох цікавих людей, розумію, що кожен по-своєму гарний.

– Мрієте про весілля?

– Буває. Але я думаю: стоп-стоп-стоп! Тобі це справді треба чи ти надивилася Instagram, де всі поголовно виходять заміж, народжують дітей і ставлять статус "щаслива мама". А потім я думаю: що взагалі дає заміжжя, штамп? Чого реально хочеться, то це просто людину поруч, яка тобі буде підтримкою, і ти їй.

– Що дав вам змогу купити ваш найбільший гонорар?

– Останнім часом я витрачала гроші на одяг. У мене завжди був образ у голові, який я хочу мати вигляд, і зараз я поступово починаю його формувати.

– Євген Філатов, із яким ви працювали, є членом журі нацвідбору на "Євробачення". Хотіли б узяти участь у цьому конкурсі?

– Поки пісні немає для участі. Якщо напишеться, то, можливо, так.

– Прагнете отримати музичні премії?

– Не можу сказати, що аж слина тече, і я вже трясуся від думки про премії. Але це приємно – як данину тій маленькій Яні, яка хотіла на сцену і дивилася премії на кшталт "Золотий грамофон" по телевізору.

– Ви говорили в одному з інтерв'ю, що хотіли б записати дует із Настею Каменських або Вірою Брежнєвою. Остання нещодавно заявила, що вона не українська співачка і ніколи не була такою. Як вам цей вислів?

– Я розумію, що Віра мала на увазі, що вона українка, а будувала кар'єру не в Україні. Але про це не говоріть зі мною, я такі речі останньою дізнаюся.

– Я просто цікавлюся вашою думкою. Ось, нещодавно відбувався фестиваль "Жара" в Баку. Туди їздили Настя Каменських і "Время и Стекло". Громадськість ставиться до цього неоднозначно. Багато хто їх критикує за такі поїздки. Як ви вважаєте, виступи на російських заходах настільки необхідні цим відомим українським артистам?

– Ми не обговорюємо такі питання...

– Гаразд. Хто з колег купував у вас пісні?

– Я для Віри Брежнєвої написала кілька пісень, співпрацюємо з Вовою Дантесом, Яною Бріліцькою, Златою Огнєвіч.

– Ви бачили пародію Володимира Остапчука на Артура Пирожкова? Він висміяв артистів, які йдуть у політику, зіронізувавши, що незабаром Верховна Рада буде у Палаці мистецтв "Україна". Які емоції викликають у вас артисти, які йдуть у політику, взагалі ця тенденція?

– Спочатку мене це здивувало, але потім я подумала, що, можливо, у людей є амбіції, які вони не могли раніше виявити. І тут, надихнувшись чужим прикладом, вирішили спробувати себе. Якщо це піде на користь, чому ні?

– Ви написали пісню "Ми президенти своєї країни". Як ви розумієте цю фразу?

– Що кожен відповідальний за порядок у своїй країні. Не треба перекладати свою відповідальність на когось. Ми дуже часто говоримо, що так чисто десь, а у нас брудно. Так от, чисто там, де не смітять. Ми любимо обговорювати людей при владі, але не дивимося, що робимо самі.

– Які книжки ви читаєте? Якому кіно віддаєте перевагу?

– Я люблю бізнес-літературу, мені цікаво, як будується бізнес, книги з психології. Це захоплення почалося з книжки, яка видається досить простою – Іцхак Пінтосевич "Дій". Я її прочитала років у 18. Пам'ятаю, їду в маршрутці і читаю щось на кшталт "Ти відповідальний за своє життя". Думаю, зараз я вийду, зайду в кафе і запитаю: "Вам потрібні музиканти?" Це було так страшно. Але тим фактом, що я це зробила, я дуже пишаюся. Хоч мене на роботу не взяли, для мене це був маленький власний подвиг. Ще з книг відразу заходять "Сім навичок високоефективних людей", "Ніколи не їжте наодинці"... Мені здається, усе з того, що на слуху, я прочитала.

Із фільмів мене вразила "Богемна рапсодія". Із серіалів кілька разів дивилася "Друзі".