"У мене немає ока, я постійно відчуваю темряву". Історія важкопораненої 19-річної Анни з Дніпра в музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

"Анна розмовляла телефоном, коли російська ракета влучила в сусідній під'їзд. Численні уламки скла посікли тіло й обличчя. Один із них застряг усього в міліметрі від сонної артерії, другий забрав око. Денис, коханий Анни, знайшов її серед пилу й диму. Побачив, що сталося, схопив рушник і сказав тримати його біля очей", – ідеться у пресрелізі.

Дівчина нічого не розуміла й не відчувала болю.

"У лікарні із моєї шиї дістали великий уламок скла. Лікар сказав, що не знає, як я доїхала живою, – уламок був поруч від сонної артерії. Мабуть, пощастило тому, що в мене був день народження", – зізналась Анна в розмові з ведучим та амбасадором музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова Олексієм Сухановим.

На жаль, урятувати око дівчини не вдалося. Згодом вона поїхала на лікування за кордон. Коли Анна повернулася в Україну, почала працювати з психологом.

"Якби в мене були тільки шрами по тілу… Їх можна позбутися, хоча б зробити татуювання. Але в мене немає ока, це – штучне. І тому я постійно відчуваю темряву. Це завжди нагадуватиме мені той день", – сказала Анна.

Увесь цей час поряд із дівчиною був її коханий. Вони розписалися, а тепер мріють зібрати найрідніших на своє весілля.