+5 Київ
Сьогодні ввечері на YouTube-каналі "В гостях у Гордона" вийде інтерв'ю з радянським і російським драматургом Олександром Гельманом.
Як повідомив журналіст Дмитро Гордон виданню "ГОРДОН", бесіда тривала майже дві години. Трансляція розпочнеться о 18.00.
Під час інтерв'ю Гельман розповів про життя в гетто під час Другої світової війни, про те, як дитиною міг виїхати з гетто до Швейцарії, про службу в армії, членство у ЦК КПРС, імовірну атомну війну, а також про ДТП із російським актором Михайлом Єфремовим і стосунки з дітьми.
"Людина, яка забирала тіло мами, вирвала у неї золоті зуби. Уже після війни – я, звичайно, пам'ятав це – я у тата запитав, що це таке... На мій подив, він сказав: "Знаєш, можливо, це допомогло когось урятувати, поміняти це золото на якийсь хліб". Тобто тато ставився до цього не так, як я. Він бачив у цьому... Ці люди були теж євреї, і у них, можливо, були якісь прагматичні свої, не бозна-які, цілі. Тільки для того, щоб вижити. Він не те що виправдовував, але якось так мені пояснив, поблажливо", – сказав Гельман.
Гельман народився 1933 року в бесарабському селі Дондюшани (тоді – Королівство Румунія, зараз – Молдова). На початку війни сім'ю депортували в гетто в місті Бершадь Вінницької області, де Гельман прожив три роки. У підсумку з 12 депортованих членів його родини до звільнення дожили тільки він і його батько.
Після війни повернувся з батьком у Дондюшани, де довчився у школі, потім вступив до профтехшколи трикотажників у Чернівцях. У 1954 році закінчив Львівське військове училище, після нього шість років служив на флоті. Наприкінці 1950-х років під час служби на Камчатці почав публікувати розповіді й нариси.
У 1960 році переїхав до Кишинева, працював фрезерувальником на заводі, паралельно навчався на заочному відділенні Кишинівського державного університету. Не закінчивши навчання, 1963 року переїхав до Ленінградської області. Спочатку працював там диспетчером на будівництві великого нафтопереробного заводу в місті Кіриші, за три роки перейшов у журналістику. Працював у місцевих газетах, водночас займався драматургією. У 1978 році переїхав до Москви, де тісно співпрацював із МХАТ. У цьому театрі поставили спектаклі за сімома п'єсами драматурга.
У 1989 році його обрали народним депутатом Верховної Ради СРСР від Союзу кінематографістів.
У 2014 році разом із російськими кінематографістами виступив проти "антиукраїнської кампанії, розв'язаної російськими державними каналами", і підтримав Україну. У 2018 році підписав листа на підтримку українського режисера Олега Сенцова, який виступив проти окупації Криму Росією та якого у РФ засудили до 20 років колонії суворого режиму нібито за організацію диверсійної групи і проведення терористичних актів на території півострова.
Серед найвідоміших п'єс Гельмана – "Протокол одного засідання", "Зворотній зв'язок", "Наодинці з усіма", "Лавка". За сценаріями драматурга зняли кілька фільмів, зокрема "Премію" (1974). За цю роботу Гельмана нагородили Державною премією СРСР.
У Гельмана двоє синів: Марат (1960) – галерист, Павло (1967) – сценарист.
