+7 Київ
За його словами, одна з найпопулярніших схем, яка траплялася ледь не в кожному другому неплатоспроможному банку, – виведення коштів на кореспондентські рахунки іноземних банків.
"Ці кошти використовувалися для застави під кредит для підконтрольної іноземної компанії, яка згодом заводила гроші назад до України, але вже як внесок у капітал банку від "іноземного інвестора", або просто залишала гроші за кордоном у розпорядженні власників банку", – пояснив фінансист.
Ще одна популярна схема – видавання кредитів компаніям-"пустушкам", пов'язаним із власниками банку. Такі компанії зазвичай не мали ліквідних активів, не могли надати застави, але водночас одержували величезні суми, які не співвідносилися з їхнім фінансовим станом. Саме таку схему, за словами Волкова, використали колишні власники "ПриватБанку" та банку "Надра".
У третій схемі фігурували цілком життєздатні та платоспроможні компанії. Вони одержували кредит, після чого позичальник входив у змову з керівництвом і власниками банку та виводив застави.
"Зазвичай це відбувалося тоді, коли банк був на межі банкрутства і недобросовісні клієнти вирішували скористатися плачевною ситуацією, у якій була фінустанова", – наголосив бізнесмен.
Також масово використовували схему, яку застосовували безпосередньо перед введенням тимчасової адміністрації до банку, – це так зване взаємозарахування, або "схлопування", коли через депозити третіх осіб відбувалося погашення кредитів. Керівництво банків або вже тимчасові адміністратори проводили такі угоди без фактичної наявності грошей на кореспондентському рахунку банку, кредит "погашали" через депозит просто "на папері", оскільки грошей у банку вже не було.
"Ми в "Інвестохіллс" дуже часто стикаємося з такими боржниками, які вважають, що, "схлопнувши" свій кредит із чиїмось депозитом, вони банку вже нічого не винні. Але ці кредити нікуди не поділися, і борг залишається "висіти" на позичальнику", – додав Волков.
Він наголосив, що менеджери банків не можуть самі, без участі власників та вищих керівників, провести такі схеми.
"Наприклад, у звіті сказано, що заступник голови одного з банків вивів 2,5 млрд грн, а директор фінансового департаменту іншого банку – кілька сотень мільйонів гривень. Така заява, найімовірніше, не відповідає дійсності, бо одноосібно подібну схему в банку ніхто реалізувати не зможе. Більшість рішень у банках ухвалюється колегіально, і великі операції без схвалення з боку голови правління, наглядової ради та власників просто неможливі. Навіть якщо подібні прецеденти мали місце, у справі повинні фігурувати не заступники голови й не директори департаментів, а керівники банків та їхні власники, які формально чи неформально, але точно в цих схемах брали участь", – пояснив експерт.
