+1 Київ
У лютому 2022 року 24-річний Сергій Єреміч разом із сім'єю жили в районі Бучі під назвою Склозавод. Це місце, де проходить вулиця Яблунська, на якій сталися наймасовіші розстріли цивільних жителів. Сергій, котрий навчався на айтівця, з перших днів повномасштабного вторгнення займався волонтерством, а згодом почав координувати місцеві чати в Telegram. Його батько, 43-річний Олександр, працював на "Укрзалізниці", але, коли потяги на ділянці біля Бучі перестали ходити, він залишався вдома. Чоловік допомагав з облаштуванням бомбосховища й іншими побутовими питаннями.
3 березня, коли Сергій був в Ірпені, у чаті району з'явилося фото російського БМД-4М (одна з нових модифікацій російської бойової машини десанту) біля клубу на Склозаводі. Тоді в цей район міста зайшло кілька десятків одиниць техніки російських десантників. Тому молодший Єреміч уже не міг повернутися додому. 9 березня його матір і сестра змогли з третьої спроби вийти пішки з окупованої Бучі "зеленим коридором". Батько залишився під приводом догляду за квартирою.
Сім'я підтримувала контакт із батьком телефоном, тому що мобільний зв'язок у Бучі залишався, хоча й був нестабільний і краще працював із багатоповерхівок. А телефони іноді можна було підзаряджати від автомобілів чи генераторів.
25 березня Сергію зателефонував невідомий номер. Це був його батько, який сказав, що росіяни забрали в нього телефон. "Він був дуже спокійний і врівноважений. Я відчував якийсь страх у нього десь усередині, як затишшя перед бурею. Але це ніяк не проявлялося в розмові. Він сказав, що все добре", – розповів син. За його словами, батько додав: "Якщо я буду дзвонити – не бери слухавки. Я живий і здоровий". Це була їхня остання розмова.
Того самого дня в одному із чатів хтось написав: "Надійшла інформація, що сьогодні розстріляли Єреміча Олександра". Пізніше з'явився ще один допис: "Інформація вже достовірна. Так, Сашка Єреміча більше немає". Його син був адміном цього чату. Фактично з нього він і дізнався, що російські військові розстріляли його батька, який залишався в окупованому місті.
"Я його син. Знаю, де перебував останні дні. Кому треба інфу передав. Усім, кого не знаю, писати не буду нічого. Писати слова співчуття не потрібно. Легше не стане", – відписав тоді він.
Головне слідче управління Нацполіції України навесні 2024 року оприлюднило імена двох російських військових із 234-го десантно-штурмового полку 76-ї псковської дивізії, яких воно вважає винними в убивстві Єреміча. Перший – це старший лейтенант Данаєв Володимир Володимирович із Калмикії. У березні 2022 року в Бучі, за даними слідства, він був заступником командира 3-ї роти свого полку. Інший фігурант – старший лейтенант Наврузалієв Аділ Імрамович, уродженець Дагестану. Під час боїв біля Києва він командував 3-ю парашутно-десантною ротою того самого 234-го полку і був підлеглим Данаєва.
За даними слідства, 25 березня Наврузалієв з іншими російськими військовими патрулювали одну з вулиць Склозаводу, коли помітили кількох цивільних чоловіків (серед яких був і Єреміч) і забрали в них телефони.
Старі кнопкові апарати росіяни одразу розбили, а смартфон Єреміча взяли на перевірку. Як зазначено в документах слідства, Єреміч дуже хвилювався через вилучений телефон, "оскільки, імовірно, там містилися відомості про те, що він передавав інформацію про російсько-окупаційні війська силам безпеки та оборони України".
Наврузалієв разом із Данаєвим перевірили вилучений телефон, після чого, як зазначено в матеріалах, "домовилися про вбивство його власника". Вони повернулися до будинку, де були чоловіки, вишикували їх уздовж паркану й запитали, хто власник телефона. Єреміч назвав себе, і Наврузалієв наказав йому пройти за будинок, де вбив сімома пострілами. Товариші хотіли забрати його тіло, щоб поховати, але росіяни заборонили, погрожуючи розстрілом. Єреміча вдалося поховати ввечері, коли росіяни пішли, у тимчасовій могилі на ділянці поруч.
