"Поліція і ЖКГ сказали: "О, ще одна ку-ку росте". Дівчина сім років жила поряд із тілом померлої сестри 

За словами дівчини, сім'я жила дуже бідно, доньок мати народила поза шлюбом від різних батьків, вони не знали їх. Мати не працювала, жили на допомогу матері-одиначки, ще була якась субсидія, розповідає дівчина. Хоча мати сиділа вдома, молодшою донькою здебільшого займалася сестра.

"Із 2004 року ми голодували. Бувало, що на день був лише шматочок хліба. Моя мама важила до 40 кг", – розповіла Заріна.

Коли в жінки помер її батько, вона почала поводитися дедалі дивніше: заклеювала вікна, ховалася із сокирою, говорила про загрози й "голоси". Одночасно із цим у старшої доньки почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. У неї був сильний псоріаз і якісь напади – можливо, епілепсія. Із часом мати зовсім перестала водити доньку до лікарів. Коли 19 грудня 2006 року Дарина померла, мати наказала покласти тіло в ліжко й "відігріти". Кілька днів вони спали поруч із мертвою людиною, а потім тіло просто залишилося у квартирі. Про це нікому не можна було говорити. Якщо хтось із людей її питав, де Дарина, мати казала, що вийшла заміж і виїхала за кордон.

Якось сусідка Наталя прийшла з поліціянтом і працівниками ЖКГ, які перекривають воду. Вони вибили двері й побачили сміття. Але до кімнати, де лежало тіло, не заходили. "Подивилися на мене й сказали: "О, ще одна хвора росте… ще одна ку-ку". Перекрили воду й пішли", – розповіла Заріна. За її словами, ніхто нічого не сказав соцслужбам і не зробив, хоча сім'ї від'єднали світло, газ, воду за несплату. Мати перестала виносити сміття з квартири. Коли зламався туалет, довелося випорожнюватися в пакет. "Я не милася. Я бруд зчищала із себе. Мама мене не пускала на медогляд у школі, поки я туди ходила", – сказала дівчина.

Після смерті сестри вона рік просиділа вдома, а потім вмовила матір віддати її до вечірньої школи. Після закінчення школи дівчина працювала в теплиці в Костянтинівці й навіть не думала, що комусь можна розповісти про все це. За її словами, з роками вона пробувала розмовляти з матір'ю, що сестра не повернеться, але в тієї починалися істерики, вона ставала агресивною. Вона й донині каже, що Дарина жива.

У 19 років Заріна переїхала в Київ, де спершу опинилася у трудовій експлуатації, але згодом змогла влаштуватися й почати самостійне життя. Уже дорослою Заріна звернулася до психотерапії і вперше наважилася розповісти про пережите. Так ця історія потрапила до правоохоронців. Заріна згодом організувала кремацію сестри. Експертиза не виявила насильницької смерті.

Попри все пережите, Заріна говорить, що хоче жити іншим життям: побудувати безпечне майбутнє і не дати цій трагедії повністю зламати себе. Вона переконана, що це історія не лише про її сім'ю, а й про байдужість системи, яка роками не помічала трагедію.