+15 Київ
У січні 2015 року, коли тривали запеклі бої за донецький аеропорт, бойові снаряди щодня руйнували Авдіївку – містечко, розташоване за кілька кілометрів від аеропорту.
Під час одного з неочікуваних обстрілів осколок влучив дев'ятирічному Владику Потіну в лоб, коли він гуляв із бабусею на вулиці. На той час у місцевій лікарні з медиків залишилися тільки травматолог і анестезіолог. Чим вони могли допомогти дитині з пробитою осколком головою? Кинулися телефонувати в сусіднє місто Селідове, де працювали українські військові медики. Звідти примчав автомобіль і доправив Владика з батьками в польовий госпіталь, розташований у місті Димитров.
– Оглянувши Владика, військові лікарі сказали: "Дитину не можна нікуди перевозити навіть санавіацією", – розповідає батько хлопчика Максим Потін. – Знімок томографа показав, що у сина множинний перелом лобної кістки, обширна гематома головного мозку. Як нам пояснили, осколок увійшов у праву частину лоба, "прошив" дві півкулі, зруйнувавши 60% головного мозку, і застряг у потиличній частині. "Необхідна термінова операція, – сказав хірург. – Попереджаю: вона вкрай ризикована". Того моменту я був готовий цілувати лікарям руки, лише б вони врятували мого сина.
Діагноз, який поставили Владику дніпропетровські лікарі, навіть читати страшно: "відкрита проникна осколкова черепно-мозкова травма. Забій головного мозку другого і третього ступеня. Сліпе одиночне діаметральне поранення правої лобової області. Геморагічний забій лобових часток. Внутрішньомозкова і субдуральна гематома, крововиливи, дірчастий перелом лобної кістки справа".
Владика оперувало двоє нейрохірургів: один – із Харкова, другий – з Одеси. Потім нам сказали, що син народився в сорочці: осколок пройшов так, що не зачепив... жодної великої артерії в голові!
Фото: fund.fdu.org.ua
– Коли Владика від’єднали від апарата штучної вентиляції легенів, я помітила, що він намагається щось сказати й не може, – згадує мама Владика Світлана Потіна. – Почала йому допомагати і зрозуміла, що синочок просто забув, як розмовляти. Довелося заново вчити з ним абетку і як складати букви в слова.
Дізнавшись про біду Потіних із телесюжетів, жалісливі жителі Дніпра щодня відвідували Владика в лікарні. Приносили домашню їжу, делікатеси з магазинів, іграшки... Тим часом батьки хлопчика на останні гроші зняли дешеву квартиру поряд із лікарнею: треба було десь жити. В орендованому житлі – ні ковдр, ні подушок, ні тарілок, ні ложок.
У Світлани і Максима із собою теж нічого не було. Звістка про поранення сина застала їх удома, і вони побігли в авдіївську лікарню. Максим устиг лише кинути в сумку документи і халат дружини, по дорозі зателефонував на роботу (тоді він працював шахтарем на знаменитій шахті імені Засядька) і попросив оформити йому відпустку. Добрі люди привезли в орендовану квартиру Потіних посуд, чайник, постіль.
Фото: fund.fdu.org.ua
– Лікування нашого сина повністю взяв на себе Фонд Ріната Ахметова, – розповідає Світлана Потіна. – Фонд придбав спеціальний апарат для відкачування слизу з трахеї і бронхів, потім купив для Владика зондове харчування і антипролежневий матрац, не кажучи вже про дорогі медикаменти. Після травми у синочка була відсутня велика частина кісток черепа, і було видно, як пульсує головний мозок: шкіра на правій частині голови піднімалася і опускалася. Фонд Ріната Ахметова закупив титанові пластини, і за їхньою допомогою дніпропетровські лікарі закрили синові дефект черепа.
Перший час ми з чоловіком возили сина на інвалідному візку. Але потім із ним почав займатися реабілітолог, і Владик поступово звівся на ноги. У сина сильно постраждала ліва частка головного мозку, а вона відповідає за роботу правої частини тіла. Владик не міг елементарно тримати предмети в правій руці, тому навчився писати лівою. А як він бігав з однією, по суті, паралізованою ніжкою, я сама дивувалася.
Дивлячись на успіхи нашого сина, лікарі дивувалися.
Владик також пройшов кілька курсів реабілітації, які організував і забезпечив Фонд Ріната Ахметова, і майже відновився. Саме успіхи Владика Потіна реабілітації підтвердили необхідність створення Фондом першої в Україні масштабної програми "Реабілітація поранених дітей", яка стартувала 2016 року. Вона охоплює спеціалізоване відновлювальне лікування дітей, постраждалих під час конфлікту на Донбасі. На сьогодні допомогу в реабілітації отримало понад 100 поранених на Донбасі дітей.
Порятунок дитячих життів – пріоритет для Фонду Ріната Ахметова. Приблизно 150 тисяч дітей Донбасу, які проживають з обох боків лінії зіткнення, отримали допомогу Ріната Ахметова з початку збройного конфлікту. Це медикаменти, продуктові набори, інноваційні імпланти; психологічна і фізична реабілітація, проведення складних операцій.
Владик Потін тепер майже ні в чому не відстає від своїх однолітків: грає у футбол, лазить по деревах, стрибає на батуті, катається на веломобілі та змагається із сусідськими хлопчаками в іграх на планшеті. Єдине, що відрізняє Владика від інших хлопців, – він робить усе лівою рукою і трохи волочить праву ногу. У це важко повірити, але коли хлопчик вижив після важкого поранення в голову, лікарі говорили: "Навряд чи він зможе ходити і розмовляти". На щастя, прогнози не збулися. Владик відновлюється на подив швидко.
Тато Максим зізнається, що носить у нагрудній кишені уламок, який лікарі витягли з голови сина.
– Цей шматок металу ледь не забрав у мене єдиної дитини, – каже Максим. – Важко згадувати, яке ми пережили пекло. Так вдячні за те, що трапилося диво!
Влад великий фанат футболу і ФК Шахтар. Восени минулого року в його житті сталося справжнє диво – Влад мав честь вивести на поле улюблену команду.
Фото: fund.fdu.org.ua
Історія Владика увійшла в фотокнигу "Донбас і Мирні", яку видав Фонд Ріната Ахметова. Фотокнига "Донбас і Мирні" – це 11 історій мирних жителів, які опинилися в епіцентрі війни на Донбасі. Герої історій – люди похилого віку і діти, життя яких воєнні дії розділили на до і після. Фотокнигу "Донбас і Мирні" вже презентували в Києві, Брюсселі, Львові, Маріуполі та Франкфурті-на-Майні, а також Страсбурзі, її відзначено в номінації "Найкраща соціальна фотокнига року" Українського бібліотечного фонду.
Щоб доль, покалічених війною, стало менше. Для цього потрібно: Бачити. Співчувати. Знати. Розповісти.
Фото: fund.fdu.org.ua
