Голосний: Мало хто розуміє, що зараз уся Україна платить офшорним компаніям кіпрського походження гроші за газ, якого ті не мають G

31-річний Максим Голосний із 2010 року очолює Єлизаветівську сільську раду в Дніпропетровській області. Прославився він у 2012 році, коли створив політичний плакат із бабусею і котом: "Дізналася, що онук проголосував за "Регіони", переписала хату на кота".

Голосний народився в місті Кам'янське, працював архітектором у приватній компанії. У 2006 році купив будинок і переїхав жити в село Єлизаветівка. Відтоді його діяльність тісно пов'язана із цим населеним пунктом. Спочатку він судився з компаніями, які не доплачували податків у місцевий бюджет, із 2016 року веде тяганини з постачальниками газу. Село відоме різними новаціями – не чекаючи вказівок зверху, адміністративні будівлі й дороги тут обладнали камерами спостереження із розпізнаванням автомобільних номерів, застрахували здоров'я всіх школярів, для екологічного моніторингу використовують безпілотник, легалізували криптовалюти, а також вирощують китайські фініки.

Цього року, після старту президентської кампанії, Голосний вирішив поборотися за громадянське право на участь у виборах. На його думку, вимога закону про внесення застави в розмірі 2,5 млн грн для реєстрації кандидатом у президенти є дискримінацією за майновою ознакою. Суди в Україні він уже програв, але не збирається здаватися і має намір звернутися в Європейський суд із прав людини. "Я просто тестував систему", – пояснив свої дії Голосний в інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН".

– Щоб балотуватися у президенти, є умови, вони не секретні і не сьогодні придумані – потрібні документи і застава. А тут раптом голова сільради вирішив піти у президенти без застави. Можете пояснити, чому ви це зробили?

– Є Конституція України, яка встановлює виняткові обмеження, а саме: кандидат має проживати на території України не менш ніж 10 років, володіти українською мовою, не бути судимим тощо. Порядок проведення виборів визначає закон, який установлює, що необхідно надати автобіографію, передвиборчу програму, фотознімок кандидата, – це нормально. А застава 2,5 млн грн ($92 тис.) – це обмеження.

Я просто тестував систему. У чому суть? Я з'ясував, що немає і ніколи не було зразка документа, який підтверджує оплату неконституційної застави. Тому на принтері я роздрукував "Документ, що підтверджує оплату застави" і подав його з іншими документами у ЦВК. У співробітника комісії сталася паніка. Давайте, каже, напишу, що такого документа немає. Хвилинку! Зразок документа є? Немає. Зазначено, що це банківський платіж? Ні. Тоді приймайте. Але мені відмовили.

І я виявився єдиним з усіх претендентів, хто не отримав оригіналу ухвали про відмову у реєстрації. Я маю право отримати цей папір наступного дня й оскаржити в суді протягом п'яти днів із моменту проголошення рішення ЦВК. Тобто мене поставили у штучний офсайд: мені нічого було оскаржувати в суді.

Тоді я вирішив оскаржити документ, опублікований на офіційному сайті ЦВК. За формальними ознаками він не відповідав вимогам закону – в ньому не було вказано місця проголошення рішення, гербової печатки та підпису відповідальної особи, отже, він не мав законної сили. І я просив суд визнати дії ЦВК незаконними.

– Яке рішення в підсумку ухвалив суд?

– Цю справу я виграв: суд визнав протиправною бездіяльність ЦВК та в повному обсязі задовольнив мій позов. Таке рішення, до речі, може бути підставою для кримінального провадження за статтею "службова недбалість".

Голосний: Суддя дійшов висновку, що оплата 2,5 млн грн застави – це не штучно створена перешкода, а "ознака серйозності кандидата". А коли бідні вибирають багатих – це серйозно? Фото: Ольга Котвицька / Facebook

Із цього логічно випливала друга справа про відмову в реєстрації. Представник ЦВК почав розбирати, що я зробив не так. Ось його обґрунтування:

1. Відомості в моєму паспорті не відповідали відомостям в анкеті кандидата. А саме: я народився і виріс у місті Дніпродзержинськ, зараз це Кам'янське. У паспорті написано дослівно "Дніпродзержинськ (Кам'янське)", а в анкеті – "Кам'янське (Дніпродзержинськ)". Але це не є підставою для відмови в реєстрації.

2. Заяву про самовисування кандидата не завірено за законом України про нотаріат. На моє запитання, де саме в Конституції або законі про вибори написано, що кандидат має завіряти заяву в нотаріуса відповідь представника ЦВК: “Ніде. Так склалася практика". У нормативному акті не зазначено, що це саме закон про нотаріат.

3. Фінансовий документ. Я надав відомості про внесення грошової застави. Якщо ми судимося за Кодексом адміністративного судочинства України, то обов'язок доводити факт несплати застави повністю лягає на відповідача. Я просив відповідача надати мені, суду й журналістам документ (наприклад, рух коштів на рахунку комісії), який підтверджує, що я не сплатив цього внеску. Представник ЦВК кудись зателефонував, на нього так накричали, що чули всі в коридорі. Де-юре відповідач так і не надав доказів несплати.

До позову я додав відомості про мою зарплату за останні чотири роки. Вона становила приблизно 600 тис. грн. Запитання: де я, пересічний громадянин України, маю збирати гроші? Це і є доказ дискримінації за майновою ознакою. Суддя (до речі, колишній російський кадровий військовий) дійшов висновку, що оплата 2,5 млн грн застави – це не штучно створена перешкода чи дискримінація, а "ознака серйозності кандидата". Тобто 90% українців – люди, які ніколи в руках не тримали 2,5 млн грн, – несерйозні і не мають права претендувати на посаду президента. А коли бідні вибирають багатих – це серйозно?

– І що на сьогодні у цій справі відбувається?

– Юрисдикцію України я вже повністю пройшов і збираюся подати позов у Європейський суд із прав людини. У мене є півроку. У мене ще немає досвіду складання таких позовів, тому зараз ретельно готуюся – не маю права попасти у штангу. Думаю, міжнародний суд стане на мій бік. Усім зрозуміло, що в державі, де пенсія менш ніж $100, а середня зарплата на рівні $400, застава $92 тис. – це штучно створена перешкода, дискримінація за майновою ознакою.

Якщо гроші, як постановив наш суд, – це підтвердження серйозності кандидата, навіщо нам вибори? Нехай політики платять. Хто більше коштів перерахує ЦВК, той і президент. Проводьмо так само і парламентські вибори!

– Ви на вибори не ходили?

– Чому ж? Пішов, щоб викреслити всіх кандидатів. Я не дозволю комусь використовувати мій бюлетень.

– А що будете робити у другому турі?

– Поки я взяв паузу і спостерігаю. Розумію, що це дуже відповідальний крок. Думаю, нас чекає глобальна економічна криза й підвищення цін. Це величезна відповідальність для нового президента, хай хто переможе.

У мене є право вибору газопостачальника. Я хочу, щоб він був українського походження і платив податки в Україні. Проте всі газорозподільні компанії і постачальники – кіпрського походження без чітко визначеного кінцевого бенефіціара

– Ще одна ваша справа – газова – викликає великий інтерес, причому не тільки в Україні. Що зараз відбувається?

– На початку року мене запросили до Великобританії та саме розпитували про цю справу. Я надав унікальні документи. Мало хто розуміє, що зараз вся Україна платить офшорним компаніям кіпрського походження гроші за газ, якого ті не мають. Ці "Дніпрогаз", "Харківгаз", "Запоріжжягаз", "Криворіжгаз", "Луганськгаз", "Донецькоблгаз" та інші до них подібні – не мають правовстановлювальних документів на газ, газосховища, газові мережі (ніхто ніколи від імені територіальних громад не передавав їм у безоплатне комерційне використання газову мережу), до того ж вони не ведуть обліку відпущеного газу (в них немає цих лічильників) і за лінією податкової інспекції не мають підтвердження збитків. Що особливо цікаво, саме ці компанії є найбільшими боржниками перед державною НАК "Нафтогаз України".

Користуючись Господарським кодексом, я принципово у 2016 році відмовився укладати договір із цими офшорними компаніями без чітко визначеного кінцевого бенефіціара. Відтоді ми судимося з ними. Проте газопостачання продовжували на дитсадок, клуб, бібліотеку й сільраду.

Протягом усього цього часу жодної кримінальної справи проти мене за крадіжку газу або ще чогось не порушили. Я особисто не псував газової мережі, не врізався у трубопровід, не ламав лічильників. Тільки сказав: “Шановні, відріжете мене від газу, коли покажете правовстановлювальні документи на трубу. Ви – приватна компанія, із якою в мене немає жодних відносин".

Вони змогли подати на нас до суду тільки за період січень – лютий 2016 року. Нам виставили єдиний рахунок за газ на 85 тис. грн. Це просто смішно! Строк давності за позовом уже минув. У суді з'ясували, що газ нам не постачали, збитків ми нікому не заподіяли. І всі три роки в сільраді, клубі, бібліотеці, дитячому садку було тепло. Тож споживати газ за Конституцією, виявляється, дуже вигідно.

Голосний: Упевнений на 100%, із газової труби годуються і кримінал, і правоохоронці, й олігархи. Фото: Максим Голосний / Facebook

– У вашому селі люди газом користуються?

– Ми не можемо втручатися в особисті справи зі складання договорів на електроенергію, газ тощо. Але я як представник влади принципово не підписував такого договору.

У мене як голови громади є право вибору газопостачальника. Я хочу, щоб він був українського походження і платив податки в Україні. Проте всі газорозподільні компанії й постачальники – кіпрського походження без чітко визначеного кінцевого бенефіціара.

Хто саме стоїть за ними, ми поки не знаємо. Хоча дещо все ж вдалося розкопати, і всі зібрані документи ми передали в Лондон і Брюссель людям, які професійно займаються розслідуванням таких схем. Ці офшорні компанії перевірять, і якщо їхня діяльність викликає сумніви, їхні рахунки заблокують. Для міжнародних органів, які займаються розслідуванням великих махінацій, корупції тощо, не проблема з'ясувати, хто і що приховує.

Є підозра, що частина коштів, незаконно виведених з України через ці офшорні компанії, пішла на втручання у вибори у США. Не я дійшов такого висновку. Крім того, часто в цих офшорних підприємств є серйозні контакти з енергетичними компаніями російського походження. Якщо в нас гібридна війна, то дозволяти їм наживатися на українських платниках податків просто тупо.

– У грудні минулого року ви брали участь у спільній прес-конференції з представниками "Нафтогазу". Ви тепер разом боретеся з офшорами?

– Представники компанії приїхали у Дніпропетровськ, поспілкувалися із журналістами і запропонували зустрітися. Перші три зустрічі були неофіційними. Ініціювали їх представники "Нафтогазу". Вони пояснили, що їм дали завдання з'ясувати, хто я такий, розуміюся я на проблемі чи просто чиясь балакуча голова. Після цього запропонували спільну прес-конференцію, тому що найбільша заборгованість перед державою саме від цих кіпрських компаній.

Чому я погодився на співпрацю? Тому що кінцевий бенефіціар НАК "Нафтогаз України" – народ. Держава судиться із цими "прокладками", накладає арешти, однак суди в областях часто ухвалюють рішення про відтермінування виплати заборгованості. Тобто люди платять за газ, а вони виводять кошти в офшори й нарощують борги. Ви будете шоковані, якщо дізнаєтеся, скільки вони заборгували. Я не маю права розголошувати цю інформацію. Але сума просто космічна. Ми можемо не паритися про виплату відсотків МВФ цього року, якщо ці "прокладки" повернуть хоча б половину боргу.

На офіційному сайті "Нафтогазу" відео події провисіло рівно добу. Чому? На самому початку я сказав: якщо ми дійсно хочемо вирішити проблему й хочемо перемогти в гібридній війні, то все сказане й показане тут має бути якомога швидше розібрано на першому ж засіданні РНБО. За моєю інформацією, того самого дня з Кабміну зателефонували і сказали: "Не буде якийсь колгоспник розповідати нам, коли і навіщо збирати РНБО". Відео залишилося тільки в YouTube і соцмережах.

[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Прес-конференція за участю голови сільської ради Єлизаветівки Максима Голосного і представників НАК "Нафтогаз України". Відео: Максим Голосний / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]

Ще одна важлива тема – якість газу. У трубі у Дніпропетровській області йде газ 29 компаній. Поняття "газова суміш" ніяк не врегульовано чинним законодавством. Не секрет, що в Києві чайник закипає за три хвилини, а в Єлизаветівці – за сім із половиною. Бодяжать. Хто це робить? У 99% випадків – ці кіпрські компанії. А їх, як бачимо, не сколупнути.

Переконаний, діяльність цих компаній лобіюють на найвищому рівні, я б навіть сказав, на рівні Кабміну. Ми пам'ятаємо, як кілька місяців тому прем'єр-міністр Володимир Гройсман кричав, що вжарить їм по повній, але ніхто нічого не зробив. Як працювали ці компанії, так і продовжують. У будь-якій цивілізованій державі таке просто неможливо.

– Цікава ситуація: єдиний в Україні сільський голова сказав "платити за газ не буду", усі дивляться і якось не дуже опираються. У вас гарний "дах", надійний спонсор, може, тато чи кум – депутат Верховної Ради?

– Жодного спонсора або "даху". Я живу за Конституцією України. Я просто перший, хто звернув увагу на цю проблему. І мене залишили у спокої, ми цілий рік безперешкодно насолоджувалися безкоштовним газом.

У 2017 році я вийшов на прес-конференцію у Дніпрі і розповів, як можна боротися за свої права. Наступного дня зі мною зв'язався посередник і попросив, щоб я залишався в сільраді, мовляв, до мене прийдуть представники компанії домовлятися. Замість цього приїхало 28 озброєних тітушок із зеленкою, кислотою, ножами, битами, і почалася бійка...

– Ви один проти юрби бандитів, і ніхто за вами не стоїть – ні політики, ні олігархи? Слабо віриться.

– Так, це небезпечно й можуть убити. За весь цей час єдиний, хто приїхав у Єлизаветівку, – Михайло Саакашвілі. Він не депутат парламенту, і на той момент уже не мав посади. Жоден політик не став поруч із нами, не сказав, що є цікавий юридичний кейс. Став тільки НАК "Нафтогаз". Зафіксувати інцидент приїхало чотири телеканали, а показав тільки один – ТК "Україна", що належить Рінату Ахметову.

– Тоді, може, вас Ахметов підтримує?

– У мене взагалі немає покровителів. Але факт залишається фактом – це був єдиний репортаж в ефірі. Після чого я опинився в інформаційному вакуумі, який підтверджує, що жодного олігархічного або політичного даху в мене не було й немає. Я про свою боротьбу інформую громадськість у соціальних мережах.

– Напад на сільраду розслідувала поліція?

– Під час бійки мене зачепили ножем, порізали куртку, але жодної людини не затримали. І це зважаючи на те, що нашу сільраду повністю обладнано камерами спостереження і на вулицях стоять камери з розпізнаванням номерів. Жодного запису силовики не попросили. І найцікавіше. О 9.30 люди в масках напали на орган місцевого самоврядування, наші юристи зателефонували у СБУ до Києва, звідти їх перекинули в Кам'янське, черговий вислухав і заявив: “Там не так усе було, приїхали представники охоронних фірм, запропонували голові свої послуги, він нагрубив їм, вони трохи поштовхалися й уже поїхали". А насправді тітушки тільки вантажилися в машини під вікнами нашої ради.

І ось запитання: звідки звичайний черговий СБУ в Кам'янському в курсі події, яка ще навіть не завершилася в Єлизаветівці, якщо тільки у СБУ її не координували? Тож я впевнений на 100%, із газової труби годуються і кримінал, і правоохоронці, й олігархи. Використання такої схеми просто неможливе без їхньої підтримки.

– І ви стверджуєте, що сам протистоїте державній кримінально-олігархічній машині...

– Багато чого було протягом минулих років – і погрози, і замахи. Ніхто за мною сьогодні не стоїть. Але я вважаю, якщо ти маєш рацію і можеш довести, роби. Звичайно, за це мають взятися міністр внутрішніх справ, голова СБУ, представники зовнішньої і внутрішньої розвідки.

Так склалося, що газова справа вже перекочувала з юридичної у політичну площину. Замовчати ситуацію неможливо, безліч матеріалів передано за межі України. Кожне засідання суду відбувається онлайн і його дивляться за кордоном. Ми зараз на зламі. Якою буде політична система, ніхто не може знати. Яким буде рішення суду, я теж не можу передбачити. 27 березня очікували чергового засідання, але його перенесли на 15 квітня. Я думаю, що судді просто побоялися ухвалювати рішення напередодні виборів, імовірно, з надією, що буде всього один тур. Не впевнений, що вони зважаться ухвалити рішення до другого туру.

У будь-якому разі, на мою думку, ми вже перемогли. Уся ця олігархічна корупційна система виставила нам рахунок 85 тис. грн. Ми готові його оплатити. Тільки залишається запитання: кому і за що? Покажіть договір, підтвердіть витрати, збитки. Якщо у вас цього немає, то в чому проблема?

– Хто оплачує ваші судові витрати?

– Усе, що стосується сільради, оплачуємо із бюджету. Позови, які стосуються мене особисто, я подаю без мита. Тільки коли ти програєш, суд тебе зобов'яже заплатити, виграєш – заплатить опонент. Так, наприклад, я судився із ЦВК. Вона оплатить витрати за першим позовом, а за другим – я, коли надійде виконавчий лист. Це буде приблизно 1,8 тис. грн.

– Наприкінці січня ви побували у Великобританії. Можете розповісти, для чого туди поїхали і хто оплатив цю поїздку?

– Мене запросив прямий нащадок державного діяча Великобританії Олівера Кромвеля – Меттью Еванс. Він дипломат і в минулому віце-президент військової корпорації BAE Systems Inc, а зараз представляє військову компанію NEC. Я б сказав, це були оглядини. Про поїздку зі мною домовлявся перекладач, я жив у нього вдома, у передмісті Лондона – Саффолку. Він також замовив квитки, але я сам оплатив переліт в обидві сторони.

Знаковою була зустріч першого дня. Щойно я прилетів в аеропорт Гатвік, мене зустрів представник МЗС Великобританії, який займався мирним урегулюванням конфлікту в Афганістані, Майкл Семплі. Він чотири години ставив запитання: де народився, де вчився, хто батьки, рідня. Я бачив, він із чимось порівнює, перевіряє факти. Останнє запитання було принциповим, і, ймовірно, від відповіді залежав формат майбутніх зустрічей: "Чи є у вас межа, яку ви не зможете переступити заради досягнення своїх політичних чи фінансових амбіцій, де вона проходить?" Я відповів: "Якщо ви мені зараз запропонуєте взяти участь у чомусь, що завдасть шкоди моїй країні, давайте я відразу куплю зворотний квиток і поїду додому". Він усміхнувся й мовчки потиснув мені руку. Перекладач сказав: "Ласкаво просимо в найвищу лігу!"

Графік був дуже насиченим. Щоб не спізнюватися, я прокидався о 4.30 і виїжджав у Лондон (їхати півтори години). Про всі публічні зустрічі я розповідав на своїй сторінці у Facebook. Після непублічних мені пропонували: "Якщо вам треба сфотографуватися, ми можемо це зробити, але дайте слово, що фото ніколи не стануть публічними". Доводилося пояснювати, що я з України, у мене можуть вкрасти телефон або зламати, не можу дати гарантії збереження фото, тож краще їх не робити.

Була серія зустрічей з економістами, фінансистами та політиками, які працювали в уряді Маргарет Тетчер. Наприклад, Річард Нідгем був міністром і брав активну участь у врегулюванні конфлікту в Північній Ірландії. Поспілкувався з чинним членом Палати лордів Тімоті Клементом-Джонсом. У вітальні The Goring Hotel зустрічався із представником Букінгемського палацу Майклом Джефсоном і його братом Патріком, який протягом 15 років був особистим секретарем принцеси Діани.

Їх цікавило, що загалом відбувається в Україні, як це сприймають люди і я як пересічний громадянин. Наприкінці однієї із зустрічей я поцікавився, навіщо мене запросили, я ж звичайний сільський голова. Люди усміхнулися і сказали: "Для нас ви молодий перспективний український політик, із яким можна вести діалог, а ваш досвід у локальному ком'юніті на вагу золота".

У Великобританії зазвичай вас про щось запитують, уважно слухають, а потім протягують смартфон і просять: будьте ласкаві, покажіть, де ми можемо це перевірити? Їх цікавить відео, інформація на офіційних і неофіційних сайтах. До цього важливо бути готовим, особливо коли ти спілкуєшся на високому рівні.

На знімку зліва направо: британський фінансист і девелопер Десмонд Блюм, Максим Голосний і представник військової компанії NEC Метью Еванс. Фото: golosnoy.com

– Що ви взяли для себе із цієї поїздки?

– Великобританія дуже зацікавлена в Україні. Економісти, фінансисти хочуть інвестувати у країну, але їм незрозумілі правила гри, насторожує млява позиція правоохоронних органів у корупційних справах, слабке антирейдерське законодавство. Усе це стримує наших потенційних партнерів. Наприклад, я спілкувався із представниками компанії Stiletto Systems. Вони вже п'ять років безуспішно намагаються побудувати в Україні патронний завод.

Представник одного з найпотужніших банків Великобританії запитав мене: "Якщо ми сьогодні дамо $5 млн для будь-якого інвестиційного проекту, що це буде за напрямок, куди ви їх вкладете?" Я подумав і відповів: "З огляду на нинішню ситуацію в Україні, до завершення президентських і парламентських виборів особисто я нікуди не інвестував би, тому що це ризиковано". Він усміхнувся, встав, потиснув руку і сказав: "Спасибі, у нас така сама інформація".

– Як думаєте, буде продовження співпраці чи вас просто опитали й відпустили?

– Не знаю. Мені ставили запитання, перевіряли мою інформацію, подякували, що я знайшов час і приїхав, і все. Перший бонус – це супровід судової справи щодо відмови в реєстрації кандидатом у президенти. Як мені відписували люди з Великобританії, яким я залишив свої контакти, вони стежили за процесом онлайн, їх дуже здивувало рішенням судді, що 2,5 млн грн застави – це не дискримінація.

– Мимоволі напрошується запитання: навіщо вам усі ці судові позови? Ви витрачаєте на це так багато сил і часу, а могли б спілкуватися із сім'єю.

– Коли ти ламаєш корупційні схеми, звичайно ж, наживаєш собі ворогів і залишаєшся з ними сам на сам. Але це нормальний процес, до якого треба бути готовим. Я не мрію все життя залишатися сільським головою. Я собі вже все довів. Розумію, як система працює на рівні районного ком'юніті, що потрібно для реанімації базових органів місцевого управління. Мене тримає на посаді тільки газова справа. Після її завершення я сподіваюся її покинути.

Мені є чим займатися. Я хочу жити в зоні комфорту, працювати чесно. А на посаді голови сільради це дуже складно. Ти постійно в конфлікті за майно громади із представниками криміналу і правоохоронних органів.

– Тобто на наступні вибори сільського голови вже не підете?

– Не знаю, що буде далі. На тих виборах, де мене обрали, я єдиний принципово не давав обіцянок, не робив політичної реклами, не витрачав на агітацію й оборзів до того, що навіть не зустрічався з виборцями. Я для себе в такий спосіб протестував новий формат виборів. А тепер спробуйте це повторити в будь-якому іншому, навіть найменшому, ком'юніті.

У Єлизаветівці я акумулював досить позитивних прикладів, які можна імплементувати на загальноукраїнському рівні. Відразу ж як обійняв посаду, запровадив схему, яку можна легко поширити на всю Україну. У мене офіційно 2570 жителів села, це 2000 виборців. Я пояснив людям: якщо вас щось не влаштовує, навіть не треба пояснювати, просто зберіть 250 підписів – і я складу повноваження. Коли село шантажували кіпрські офшори і від'єднали від газу, ініціатори зібрали всього 55 підписів. Тобто коли ти даєш реальний важіль управління, люди починають відповідально ставитися до влади, розуміють, що в будь-який момент можуть відправити голову у відставку і зважують, чи варто це робити саме зараз. Я делегував їм відповідальність, і тепер вони свідомо ухвалюють рішення.

Мною рухає не патріотизм, а егоїзм. Я хочу, щоб населений пункт, де я живу, було впорядковано, щоб тут вивозили сміття (90% сіл України сміття не утилізують, а десь просто закопують або викидають у посадках), хочу, щоб кожного члена територіальної громади було захищено. І наші люди мають такий захист.

Голосний: Я сприймаю своє село як маленьку модель держави. Фото: Максим Голосний / Facebook

– Можна детальніше, про який саме захист ідеться?

– У нас, без перебільшення, найвищі соціальні стандарти. Разом з однодумцями, депутатами, які представляють нашу громаду, ми розробили соціальні програми.

Кожен ветеран отримував на 9 Травня по 10 тис. грн із місцевого бюджету, продуктовий набір, також оплачували йому будь-яке лікування та медпрепарати в повному обсязі. Цього року вже жодного ветерана не залишилося. Програма себе вичерпала.

Якщо дитина чи дорослий тяжко захворів, терміново потрібна операція, місцевий бюджет оплачує витрати після надання чеків.

Дітям з інвалідністю, які перебувають на утриманні батьків, держава платить приблизно 1,5 тис. грн. Цього не вистачає навіть на їжу. Із нашого місцевого бюджету такі діти отримують майже удвічі більше допомоги, причому ми видаємо кошти відразу на півроку. Потім батьки звітують про витрати, і якщо підтверджують, що всі отримані кошти витратили на потреби дитини, то отримують виплату на наступні півроку. Таку допомогу надають уже чотирьом сім'ям, хоча дітей з інвалідністю у нас більше. Інші батьки заявили, що поки справляються самі, але за необхідності звернуться в сільраду по підтримку.

Кожен випускник сільської школи отримує стартовий капітал. У 2018 році це було 5 тис. грн. Не відкидаю, що цього року суму подвоять. Дитині, яка закінчує школу, потрібні не подяки, грамоти, напутні промови, а реальна допомога. Гроші – це незалежність. Наша новація вже призвела до чудових змін: рівень знань почав зростати. За підсумками минулого року, ми стали першими в районі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, а з понад 500 шкіл Дніпропетровської області ми 186-ті.

Діти – наш найвищий пріоритет, тому ми застрахували всіх школярів. Таке медичне страхування коштує всього 480 грн на рік, а страхує дітей у режимі 24/7 від будь-якого травматизму і 10 найпоширеніших захворювань. Щоб ви розуміли, учнів у будь-якому місті країни страхують зазвичай коштом батьківського комітету та на період перебування у школі. Ця програма себе повністю виправдала. Страхові випадки, які в нас були, наставали у вихідні дні та після закінчення школи, найчастіше це переломи кінцівок. Батькам виплачували по 5 тис. грн. Для Києва, можливо, це дрібниця, а для сім'ї із села – значна допомога.

На всі соціальні програми в нас іде не більш ніж 10% від загальної суми бюджету. І я пишаюся, що бюджет на 2019 року складали члени громади без моєї участі. Тобто тут, у Єлизаветівці, я тестую демократію в чистому вигляді. Я сприймаю своє село як маленьку модель держави. Голова сільради – не авторитарний лідер, на якого всі мають рівнятися. Його обов'язок – визначити вектор розвитку.

За законом будь-який держслужбовець має щорічно звітувати, я звітую про свою роботу кожного місяця, щоб люди знали, що зроблено й куди ми рухаємося. І коли на найвищому рівні політик говорить "Ми йдемо своїм шляхом", я теж хотів би бачити, у якому напрямку, щоб на фініші не виявилася жопа.

– Як і з яких джерел формують бюджет вашого села?

– Болюча тема. Левову частку сьогодні дає акциз на паливо. За фактом від однієї автозаправки надходить більше грошей, ніж від агропідприємства, що тут працює і створює чимало проблем. Так відбувається, тому що у країні недосконала система оподаткування.

Наприклад, велика частина податків підприємства "Наша ряба", яке розташоване в межах населеного пункту, – майже 30 млн грн – надходить у бюджет району, а нам падає менше ніж 1 млн грн і всі "радості" промислового виробництва – екологічні та інші проблеми. У Києві не хочуть зрозуміти: щоб реанімувати села, навіть грошей не треба давати, досить просто якомога швидше переглянути систему оподаткування.

– Бюджет у вас не найбільший і є труднощі з наповненням, але ви сказали, що у вас працює система відеоспостереження. Як вам вдалося її поставити?

– Я – головний розпорядник коштів бюджету й можу придбати що завгодно на суму до 200 тис. грн ні з ким не радячись, але публікуючи звіти. Якщо йдеться про послугу, то я можу купити її на суму до 1,5 млн грн. Є один маленький секрет: коли ти живеш без відкатів, які тобі пропонують, вкладаєш кошти на вдосконалення, то все вийде. Кожного разу ми раціонально підходимо до питання безпеки в нашому селі й витрачаємо не більше ніж 200 тис. грн на відеоспостереження. Обслуговування однієї камери коштує не більш ніж 1 тис. грн.

– Скільки всього відеокамер у вас уже є?

– На сьогодні 14 штук. Найближчим часом установимо ще дві. Тоді всі в'їзди і виїзди із селища, вулиці та адміністративні будівлі будуть під контролем. Уже зараз усе, що відбувається в селі, можна відслідковувати на сайті, а я як голова сільради ще маю доступ до систем відеоспостереження зі свого смартфона. Камери запрограмовано так, що, вказуючи номер машини, ми можемо повністю простежити маршрут її пересування селищем. Завдяки цій новації кількість правопорушень у нашому населеному пункті знизилася в кілька разів, а розбої або крадіжки, які все ж траплялися, розкривали в 90% випадків.

Але є речі, які ми не можемо зробити самостійно за всього бажання, наприклад, заасфальтувати дороги. За фінансами це нереально. Але ми зробили шлакову основу на всіх ґрунтових дорогах, а на такій основі вже не проблема покласти асфальт.

– Розкажіть, будь ласка, про ваш експеримент із криптовалютою?

– Він почався у квітні минулого року. Початковий капітал $534 – це мої відпускні, премії та кошти на оздоровлення. Зібрав гроші й ризикнув вкласти у криптовалюту Cardano, яка на той момент коштувала 14 центів за одиницю. Практично за місяць її ціна зросла до 39 центів. Я не став чекати і продав її, забрав свої вкладені гроші і сказав: саме із цього моменту грошей Максима Голосного тут уже немає. Різницю ми легалізували, а саме занесли до статуту громади в розділ "Рухоме й нерухоме майно, фінанси і криптографічні активи", що завірив печаткою держреєстратор, хоча статус криптовалюти юридично все ще не визначено в Україні.

Уперше в історії України сільська рада дала мені дозвіл здійснювати будь-які операції з криптовалютою в інтересах громади без залучення грошей бюджету. І 11 листопада минулого року ми спробували виплатити першу дотацію розміром 100 грн у межах безумовного основного доходу, отриману від продажу криптовалюти. У роздачу пішло 200 тис. грн, які насправді я міг би й собі забрати. Але я поставив амбітну мету й хочу, щоб вона здійснилася: видати від $100 до $1000 кожному жителю села.

Голосний: Я бачив, що насувається падіння котирувань криптовалют, і продав усе, що було, а за місяць знову купив. У мене залишилася різниця. Я вирішив ці гроші роздати людям. Фото: Максим Голосний / Facebook

– Ви вклали свої гроші, і процент за ними – теж ваші гроші. Але ви вклали їх у статут громади. Займаєтеся благодійністю?

– Я інтелектуально допоміг селу, якщо так можна сказати. Фактично, так, позичив. Але так я зміг закласти основу криптовалютних активів ком'юніті, які вже нікуди не подінуться, а будуть зростати щодня.

Яка моя кінцева мета? Я показав, що один голова тергромади може за бажання зробити для населення більше, ніж усі політичні партії разом узяті. Я ризикнув своїми грошима й забрав їх. Мені цікавий цей напрям – я провокую інтерес до криптовалют. Це ж Волл-стріт для бідних. Оволодіти навичками трейдингу краще, ніж виїжджати на заробітки за кордон або в когось просити гроші. Це крутий новий фінансовий інструмент, який гріх не використати для своє мети. Тож зараз я проводжу соціальний криптовалютний експеримент.

– Ви могли ці 200 тис. грн вкласти в якусь справу.

– Міг. Але це віртуальний процес. Люди мають побачити його результат у реальності, помацати руками. І, до речі, завдяки цьому я, по суті, зробив перепис населення. 100 грн видавали за наявності в людини паспорта і прописки в селі. За основу взяли реєстр виборців. І виявилося, що 500 осіб із реєстру взагалі незрозуміло хто. У більшості випадків сусіди взагалі не змогли їх згадати. Тут з'явилася окрема тема для розслідування.

– Але ваші дії можна розцінювати як підкуп.

– Розумію, що це можна трактувати як криптогречку. Тому написав у сільраду прохання: згідно з наданням статусу криптопенсіонера звільнити мене з посади. Мені не дали піти. Але я нікуди не балотуюся, не є членом жодної політичної партії і не прошу за мене голосувати.

– А якщо ви передумаєте і все ж таки зберетеся на вибори.

– Тоді нехай вирішить слідство. Я вважаю, якби я робив це під час виборчої кампанії, тоді це був би підкуп, а зараз тут немає складу злочину.

– Ваша зарплата за чотири роки – приблизно 600 тис. грн, я не думаю, що вас як чоловіка це влаштовує.

– Працювати чесно в Україні невигідно. Зараз я на максимумі за кар'єрою і зарплатою в районі. Але ми з вами розуміємо, що це зарплата некваліфікованого робітника, який виїхав у Польщу або Італію, і то їм там більше платять.

Голосний: Я тестую унікальний сорт полуниці. Збирав ягоди безперервно з травня до 17 листопада. Фото: Максим Голосний / Facebook

Коли я прийшов, на 2016 рік бюджет у селі був 3,5 млн грн, а зараз 7,5 млн і далі зростає. Я відповідаю за 2,5 тис. жителів села. Я зараз граю, мені цікаво покерувати. Але я собі вже все довів. Минулого року 90% моєї роботи займала боротьба зі штучними перешкодами, створеними владою. Немає сенсу витрачати свій життєвий час на це.

Поки що я хочу на 100% тестувати криптопенсію і насолодитися нею, нехай вона і невелика – приблизно $300, але більшість пенсіонерів України про таке може тільки мріяти. Цей експеримент теж неминуче закінчиться. Там подивимося.

Я з міста поїхав у село і не шкодую. Я створюю позитивні приклади, та насправді мене цікавить тільки коефіцієнт корисної дії, а не якісь теорії. Ось, наприклад, минулого року ми вперше зібрали врожай китайських фініків. На виставці купив 11 саджанців. Три залишив собі, решту роздав по селу. Усі саджанці прижилися і минулого року дали перший урожай. Плюс я тестую унікальний сорт полуниці. Усім селянам роздаю саджанці. Ця полуниця у відкритому ґрунті плодоносить до пізньої осені. Я збирав ягоди безперервно із травня до 17 листопада. 1 вересня діти пішли у школу з полуницею в ланчбоксі.

За освітою я архітектор, за покликанням – людина із загостреним почуттям справедливості. Не відкидаю, що одного разу мені це все набридне. Але зараз я спіймав кураж.

– А ваша сім'я?

– Дружина часто запитує: "Максиме, тобі подобається? Так? От і слава богу!" За це я їй вдячний. Я не займаюся тим, що не викликає інтересу чи не подобається. В Україні бракує позитивних прикладів, а мені цікаво створювати прецеденти.