+6 Київ
...А в інтернеті і далі обговорюють явище ГРУшних отруйників із Солсбері телевізійному народу. Українці, спершу наіржавшись як слід, стали потім дивуватися: ну от як можна бути такими ослами, щоб видавати таке в ефір на весь світ? Спеціально чи що? І як росіяни можуть цій брехні вірити?
Людині властиво в боротьбі добра зі злом зараховувати себе до табору світлих сил. А якщо зі світлом у цьому таборі скрутно, багато хто починає "перековувати" самих себе
Можуть, друзі мої. Мізки за поребриком забиті старими, як короткий курс історії ВКП(б), тезами: "Якщо ворог не здається, його знищують", "Це у вас продають слов'янську шафу?", "У них шпигуни, у нас – розвідники", "ТАСС уповноважений заявити...", "А в общем, надо просто помнить долг – от первого мгновенья до последнего…"
Для путінського режиму ці установки – ніби пароль. Варто його виголосити у кризовій ситуації – і населення з готовністю відгукнеться: "Та нікого вони там не труїли: видно ж – прості, скромні хлопці. Ну, на собор їздили подивитися – що тут такого? На Ейфелеву ж вежу дивитися їздять!"
Або: "Мабуть, самі англійці і труйнули цих Скрипалів, щоб потім на нас усе скинути. Бо ж наші, якби захотіли вбити, ніхто б нічого не здогадався!"
Підозрювані в отруєнні Скрипалів росіяни Олександр Петров і Руслан Боширов. Скріншот: RT на русском / YouTube
І нарешті – остання лінія оборони: "Ну а якщо і вбили – що з того? Зрадник! Собаці – собача смерть, усе за справедливістю. А що потім ці їхні бомжі отруїлися – то не треба було по смітниках усіляку погань підбирати!"
Не я помітив: людині властиво в боротьбі добра зі злом зараховувати себе до табору світлих сил. А якщо зі світлом у цьому таборі скрутно, багато хто починає "перековувати" самих себе. Ну, так їм комфортніше переконувати, лякати, пояснювати внутрішньому альтер его: мовляв, нічого ти не розумієш, там, нагорі, сидять ого-го які тямущі люди! Піклуються про нас! Їм видніше, як і що робити! А труїли – не труїли, розвідники – не розвідники – не з нашим розумом братися! Якщо Путін їхню появу анонсував – отже, усе не просто так! Отже, схвалено згори!
Й альтер его потроху затихає. А тут ще кремлівська пропаганда – найефективніші війська в путінській армії – підкидає слова-маркери: "піндоси", "бандерівці", "єврогеї". І глядач/слухач уже тут як тут зі своїм умовним рефлексом: "Покидьки! Карателі! Нелюди! Збоченці прокляті!"
Сказали б з'явитися перед камерами голяка і з павичевим пером, яке стирчало б із заду, – так точно, радий старатися, служу Росії!
Із "фізкультурниками із Солсбері" ось ще яка тема: у радянській традиції все, що робить розвідник, – на краще. Навіть якщо попутно гине певна кількість живих душ. Узяти, наприклад, того ж зразково-показового Штірліца. Ну, добре, він пристрелив агента Клауса і вдарив по голові пляшкою Голтоффа – ті ще були фашисти. Але навіщо Максим Максимович Ісаєв відправив у пащу до ворога двох бентежних інтелігентів – професора Плейшнера і пастора Шлага? Знав же чим, із великою часткою ймовірності, ця місія закінчиться. (Вона і закінчилася: Плейшнер викинувся з вікна, про долю пастора у книзі нічого не вказано, але зрозуміло, що нічим добрим для нього ця історія не закінчиться – уб'ють або самого Шлага, або його сім'ю).
А радистка Кет? Штірліц і її міг вивезти – нехай і ціною провалу завдання – з госпіталю "Шаріте". Міг гарненько заховати – і не було б тоді ані психологічних тортур, ані загиблого через своє сумління добряка Гельмута...
Міг, але не зробив. Бо був наказ із центру. А Юстас якось уже звик слухатися Алекса більше, ніж свою совість.
Ось так і Петров із Бошировим: дістали наказ із центру – й анітрохи не вагаючись пішли на ефір. "П...дарасами" – так "п...дарасами". Сказали б з'явитися перед камерами голяка і з павичевим пером, що стирчало б із заду, – так точно, радий старатися, служу Росії!
Утім, порівнювати семенівського інтелектуала Штірліца з двома істотами з ефіру пані Симоньян – це все одно, що порівняти Пушкіна з шефом національної гвардії РФ (і багаторічним керівником особистої охорони Путіна) генералом Золотовим, який викликав на дуель опозиціонера Навального. Подивіться, якщо не бачили.
[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Відео: Федеральная служба войск национальной гвардии Российской Федерации (Росгвардия) / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
Деградація очевидна. Якби Штірліц (любитель Монтеня і Пастернака) потрапив на прийом до пана Золотова, напевно подумав би, що його розігрують якісь урки. Ну а як може бути інакше, якщо стандарти, інтонації і смакову константу задає верховний головнокомандувач із його "замочимо в сортирі", "тирити газ", "жувати соплі", "розчепіреним стояти", "грохнули сакральну жертву", "клеїти посмішку", "Польща одержала шайбу у відповідь", "трьошечка", "гнати пургу"...
Перепрошую, здається, я захопився. А між тим, настав час повернутися до запитання, яке ми озвучили на самому початку цієї колонки: як росіяни можуть цій брехні вірити?
Насправді відповідь на це запитання проста і в неї свято вірить уся Росія. Звучить вона так: розвідник завжди має рацію.
Ну, тобто він, звичайно, може вкрасти, убити або збрехати – але не так, як усі інші. Бо все це він робить не користі заради, а токмо заради любові до безкрайньої і прекрасної своєї батьківщини.
А всі, хто із цим не згоден, нехай нарікають на себе. Як колись сказав В.В. Путін, "що стосується зрадників, вони самі загнуться".
Щодо "самі загнуться" – тут він збрехав, звісно. Бо справжній розвідник.
