-1 Київ
У кожного українського президента є три мрії: украсти у країни мільярд, побудувати своє "Межигір'я" та посадити Тимошенко
– Юліє Володимирівно, доброго вечора. Радий, що ви до нас завітали.
– Доброго вечора. Дякую дуже.
– Я згадую 4 серпня 2011 року, тоді я вже домовився з вами про інтерв'ю, а наступного дня вас посадили. Сьогодні, мені здається, відбувається дежавю, тому що вас знову начебто збираються кинути за ґрати за газові угоди з Росією. Це рейтинги вашої партії пішли вгору чи що відбувається?
– Щиро сподіваюся, що зараз не завершиться тим самим (сміється), як багато років тому. Дійсно, хлопці вкотре злякалися. Ви знаєте, що нещодавно були місцеві вибори, я соціологічним опитуванням уже давно не вірю, ними маніпулюють, але навіть вони показують відчутну підтримку людей і наше абсолютне лідерство. Місцеві вибори – це дуже важливо. Вони були масштабними і в грудні, наприклад, у них взяло участь понад півмільйона людей. Так от там, серед усіх політичних партій, ми здобули 31%. І це дуже великий відрив від інших. Ви порушили дуже цікаву тему. Тому що зараз, саме в цей час, уже новий президент України Петро Порошенко дав команду своїм силовикам і судам знову посадити мене за ґрати. Нещодавно я була в Харкові й мені сказали, що напередодні туди приїжджав президент, таємно відвідав Качанівську колонію і запитав, чи все в них готово? (Усміхається.)
– Це не жарт?
– Ні. Я думаю, що йому ще треба виписати з Криму або не знаю звідки, як там його прізвище...
– ...суддю...
– ...так, Родіона Кірєєва. І непогано було б узяти майстер-клас у Януковича. Але знаєте, що, чесно кажучи, мені смішно? Що ці граблі – неперевершені. Коли я востаннє читала соцмережі та спілкувалася в них із людьми, там одна людина дуже смішно написала, що в кожного українського президента є три мрії: украсти у країни мільярд, побудувати своє "Межигір'я" і посадити Тимошенко за ґрати. Я би хотіла, щоб Петро Олексійович просто подивився на досвід Януковича. Це абсолютно невдячна справа.
– Що насправді відбулося з газовими контрактами з Росією?
– Добре запитання. Знаєте, що мене боляче ранить? Те, що іноді навіть наші прихильники, які хочуть щось пояснити, говорять: "Тоді було дуже холодно, Європі вимкнули газ, вона, як і Україна, замерзала. У Тимошенко не було іншого виходу, крім як підписати такий капосний контракт". Ось наскільки потрібно було людям промити мізки, щоб вони (навіть наші прихильники) так думали. Я можу сказати вам зараз абсолютно точно, що навіть якби замерзало півсвіту, я би ніколи в житті не підписала поганий для України контракт.
– Тобто він гарний?
– Нормальний типовий контракт для всіх, на той момент, країн Європейського союзу та Європейського континенту, які споживали російський газ. Але що цікаво: у Януковича не було нічого, щоб посадити мене за ґрати. Ні-чо-го.
– А бажання?
– Крім бажання, причому щирого. І він вигадав абсолютно дурну історію, про яку і Європейський, і Верховний Суд у повному складі сказали, що це повна дурня. І після цього легендарний Петро Олексійович, якого цитують, обвинувачує мене в держзраді й дає доручення силовим структурам кидати мене за ґрати. Щоб чітко зрозуміти, гарний це був контракт чи поганий, візьміть платіжку 2009 року, подивіться на неї (це був поганий контракт 2009 року), ціна на газ становила $62 за тисячу кубометрів. А сьогодні в Петра Олексійовича класний контракт на природний газ, шикарний! Ціна за тисячу кубометрів – $285. Так кого треба посадити, цікаво? Окрім того, я хочу вам сказати, що вся ця ілюзія правди та патріотизму такою і є, і вона зашкалює. Вони вчепилися у принцип "бери або плати", ну ні в що більше! По-перше, я до цього взагалі не мала жодного стосунку як прем'єр-міністр, про це абсолютно інші люди домовлялися та підписували. Але це те, що мали всі країни Європи, які споживали російський газ. І жодна країна, зокрема Україна, жодної копійки не заплатила за принцип "бери або плати". Це був символічний політичний монополізм, розумієте? Наскільки зашорені очі треба мати, щоб укотре ставити завдання посадити мене у в'язницю за ті самі газові контракти?! Уперше – це трагедія, удруге – уже просто фарс. Ось так це називається.
На інавгурацію Ющенка його сім'я прилетіла з Америки літаком Фірташа
– Ви двічі були прем'єр-міністром України, кандидатом у президенти, у дитинстві ви мріяли стати політиком чи ні?
– (Замислилась.) Ох, це добре запитання. По-перше, ви пам'ятаєте наше дитинство, так? Це абсолютно фейкові вибори в якісь ради, яких ми і в очі не бачили...
– ...завжди один кандидат...
– ...так. Музика та морозиво на виборчих дільницях...
– ...ковбаса...
– ...так, гарна ковбаса в день виборів...
– ...шпроти...
– ...не пам'ятаю цього. Якісь літні люди в ЦК КПРС. Яка тут політика, розумієте? Узагалі, діти хочуть бути льотчиками, лікарями, ще кимось, але вони точно не мріють бути асенізаторами, тим паче політичними. Це було би збоченням. Я мріяла, щоб мама проводила зі мною більше часу, тому що вона працювала цілодобово безперервно, вона практично не бувала вдома, тому що забезпечувала нашу родину. Я мріяла, щоб швидше закінчилися іспити, але точно не про політику. Але важливо те, що зараз хвилює все суспільство: у чому полягає наша національна мрія? І чи є вона взагалі? Я би сказала, що мрійників було достатньо, але я би більше говорила про національну мету...
– ...про національну ідею...
– Навіть не про ідею, а саме про мету. Тому що це її матеріалізація, утілення в життя. У чому я бачу національну мету з першого дня перебування в політиці? У тому, що весь розвинений демократичний світ, який живе у парадигмі ліберально-демократичного капіталізму, він прекрасний, але настільки недосконалий, що за добу помирає 16 тисяч дітей від голоду. Кожна восьма або десята людина є наркозалежною. А розподіл усіх глобальних благ такий: 90% належить 1% людей у світі, а іншим 99% належать 10%. І далеко не кожна людина може себе реалізувати, виконати ту місію, яку заклав Господь, Усесвіт. Мені здається, що Україна у ХХІ столітті має шанс і унікальне право будувати своє життя з чистого аркуша. Ви розумієте, яке це щастя: врахувати всі помилки і всі добрі світові досягнення в побудові суспільства та створити країну з новітніми, абсолютно прогресивними, сильними громадськими стосунками. З демонополізацією політикуму, з цією інтеграцією громадянського суспільства в керування країною. Це масове співробітництво є зараз глобальним трендом. Я вважаю, що національна мета й ідея України полягає в тому, щоб у ХХІ столітті подарувати і собі, і світові такі суспільні стосунки, які можуть стати основою реформації, перетворення всього світу на гармонійнішу систему нашого співжиття. Ось як я відчуваю сьогодні мрію, ідею та мету.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Щодо мрії, ідеї та мети, я згадую Помаранчеву революцію. У вас і Віктора Андрійовича Ющенка був приблизно однаковий рейтинг, ви агітували за нього по всій країні і, я думаю, що робили це чесно. Тоді всі були залучені до цього процесу і хотіли, щоб Ющенко став президентом. Ви стали прем'єр-міністром. У 2005 році, я пам'ятаю, на День Незалежності Віктор Андрійович сказав, що ваш уряд найкращий за весь час існування суверенної України, але у вересні вас зняли. Що це було?
– Ох. Почнімо спочатку. По-перше, я сьогодні вже знаю все, що відбулося після того, як я підтримала Віктора Андрійовича Ющенка. Мені закидають, що я борюся за владу або щось іще (ви правильно сказали, що ми користувалися однаковою підтримкою суспільства), але я відмовилася від будь-яких амбіцій на користь єдиного кандидата від демократичних сил. Якщо ви пам'ятаєте, я сказала, що готова прати білизну та мити підлогу в штабі Ющенка, щоб побудувати сильну європейську країну та міцну, заможну націю. Я повністю присвятила себе цій справі. Зараз я вже знаю, що відбулося потім, але якщо ви мене запитаєте, чи зробила б я так само ще раз...
– ...гадаю, що зробили би...
– ...так. І знаєте чому? Тому що ми не знаємо, що буде завтра, післязавтра і ще за кілька днів. Господь говорить нам, що треба сьогодні робити так, як повинно і буде як треба. Я б і сьогодні зробила те саме. Тому що я вірила у Віктора Андрійовича так само, як і мільйони людей.
– ...і я вірив...
– Я просто робила неможливе, щоб мати президента з великої букви, державного діяча...
– ...європейця...
– ...так, батька нації. Усі ми ностальгуємо саме про це. Але нашим мріям іноді не судилося здійснюватися. Ви знаєте, коли для мене закінчилися надії? Коли на інавгурацію мого президента Віктора Ющенка його родину з Америки привезли в літаку, якщо ви пам'ятаєте, найзаможнішого олігарха України.
– У чиєму саме?
– Пана Фірташа. Про це тоді всі газети написали, і в інтернеті можна було прочитати. Знаєте, це як ніж у серці тричі провернули. Очевидно, що з кожним тижнем ми втрачали нашого омріяного президента. І потім, якщо ви пам'ятаєте, народився меморандум між Ющенком, Януковичем і Єхануровим...
– ...Універсали були...
– ...так, Універсал національної єдності Ющенка, який розробляли разом із комуністами та соціалістами. І після Помаранчевої революції з абсолютного небуття було повернено всю цю струнку, відлагоджену кланову систему, якій дали нове життя та друге дихання. І вони розправили крила та зрозуміли, що народ, який стояв на Майдані, абсолютно не впливає на їхню долю. На неї впливає одна людина – це новий президент України, який, натиснувши пальцем, може зробити їхні життя щасливими та прекрасними. І зараз, коли ми побачили цю книгу чорної бухгалтерії...
– ...Партії регіонів...
– ...так, яку знайшли в "Межигір'ї"...
– ...і не одну, їх кілька...
– Хоча б одну, але оригінальну, у якій стояли підписи. І коли ми побачили, скільки грошей заплатили діячам "Нашої України" за фальсифікацію виборів у 2010 році, тоді все стало зрозуміло. Коли Віктор Андрійович, мій президент, омріяний президент, своїми руками подавав кандидатуру Януковича на пост прем'єр-міністра в післяпомаранчевій країні, я дуже рідко плачу, чесно вам скажу...
– ...плакали?
– Так, тому що це була руйнація моїєї власної віри, надії та політичної любові. (Зітхає.) Було дуже боляче. Але потім я згадала, що, у принципі, добро мусить бути з кулаками і, трохи ощетинившись, подумала, що не можна опускати руки і дивитися на все це як на поразку. Тому почалася виснажлива боротьба. Але з того моменту, як літак одного з найголовніших олігархів привіз родину Ющенка на інавгурацію, я зрозуміла, що всі наші жертви, на жаль, пішли в пісок.
Вовк, який колись керував Липецькою фабрикою президента, зараз очолює НКРЕ
– Наскільки я знаю (мені про це говорили), коли ви, уже під час другого терміну на посаді прем'єр-міністра, телефонували до президента Ющенка, він міг не підняти слухавки. Стосунки були остаточно зруйновані. Це так?
– На жаль, так. Мій телефон як прем'єр-міністра був відключений.
– Так?
– Так, він не працював. Не те що трубку не брали, просто цей зв'язок був нікому не потрібен. Тому що в РНБО було створено другий паралельний уряд, який тоді очолював, ви знаєте, Петро Олексійович Порошенко, і всі рішення ухвалювали вже в зовсім іншому колі та з іншими людьми. До речі, усі міністри, крім двох, були не моїми людьми, а Віктора Андрійовича. Але на всі важливі постанови, здатні реально змінити картину у країні, цей уряд просто накладав вето. Знаєте, це була глибока опозиція до чинної влади на посаді прем'єр-міністра України. (Сміється.)
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Не знаю, наскільки це правда, але генерал Москаль сказав мені, що нібито Віктор Андрійович Ющенко просив Януковича вас ув'язнити. Це так чи ні?
– Я не хочу в це вірити. Тому що морально будь-яку червону лінію можна перетнути. Навіть якщо це і правда, я не хочу в це вірити ніколи. Я розумію, чому Янукович це зробив. Тому що він твердо знав, що Віктор Андрійович став на його бік. Тому що за три дні до другого туру виборів 2010 року було змінено закон про вибори президента, було повернуто всі схеми фальсифікацій, які існували до Помаранчевої революції. За два–три дні до другого туру голосування закон змінили докорінно, причому голосами фракції президента України Ющенка, і йти на другий тур виборів було абсолютно беззмістовно. Тому що повернулися "каруселі", голосування за відривними талонами та вдома. Я вважаю, що відсотків 30 голосів за Януковича просто дописали та вкинули. Але історія не має зворотного шляху, ми не можемо зараз виправити ті помилки, але висновки повинні робити щоразу. Кожна революція програє. Чому?
– Чому, до речі? Обидві революції програли: і Помаранчева, і гідності...
– Є три чинники. По-перше, гроші, і вони творять чудеса...
– ...по-друге, великі гроші...
– ...по-друге, великі гроші, які творять ще більші чудеса...
– ...а по-третє, надто великі гроші...
– А третій чинник – це промивання свідомості людей. Буквально кілька днів тому я подивилася публіцистичний фільм із назвою "Ляльки та ляльководи. Маніпуляція свідомістю", де кілька перфектних, професійних маніпуляторів, які можуть через ЗМІ в голову людини вкласти все, що завгодно, експериментально продемонстрували, ніби фокуси, як можна керувати людською свідомістю в магазинах під час купівлі товарів, у виборі президентів і депутатів. Це "чорні" технології. І якщо всі канали центрального телебачення – у руках кланів, і якщо вони об'єднуються навколо свого наступного кандидата, то їм не складно втопити в бруді опонента, який їм загрожує, підняти навіть мавпу та показати, що це – нове обличчя та лідер нації. Навіть якщо він буде абсолютно без мізків, совісті, моралі, освіти, сто разів судимий і повністю аморальною істотою.
– ...цілком згоден...
– Пам'ятаєте фільм "День виборів"?
– Так, звичайно, клас!
– "Вибори, вибори"...
– ..."кандидати"... – далі за текстом...
– (Сміється.) Так. Але це наочна демонстрація того, що роблять зі свідомістю людей. І тому (говорить на камеру) я хочу зараз звернутися до всіх, хто мене чує. Ми, як українська нація, більше не маємо права програвати. Ми не можемо ще раз подарувати їм нашу абсолютну неуважність до маніпуляцій нашою свідомістю. Ми не маємо права знову слухати "противсіхів" чи того, що в політиці всі однакові. Якщо це так, то чому одних садять у крісло міністра економіки, як Петра Олексійовича Порошенка в останньому уряді Януковича перед Революцією гідності, а інших – у тюрму?! Якщо всі політики однакові, то потрібно всім роздавати міністерські посади. Є ще технологія (дивиться в камеру), я кажу це з великою любов'ю та вірою в українську молодь, тому що з нею вона не має нічого спільного, яка називається "нові обличчя". Коли клани витягають кота з мішка та показують суспільству...
– ...замість мавпи...
– ...так, це прекрасне нове обличчя, таке шерстисте, з вухами та вусами. Шикарно – обирайте. І люди, не знаючи, що це за істота перед ними, як, наприклад, Вовк, абсолютно молодий політик, який колись керував Липецькою фабрикою президента, а тепер став новим обличчям і очолює Національну комісію регулювання електроенергетики. Ось такий класний хлопець! (Показує великий палець, піднятий вгору.) Але тепер тарифи вдесятеро вищі, тому що це бізнес Петра Олексійовича Порошенка. Я хочу сказати, щоб люди не ловилися на гачки їхніх маніпуляцій. Щоб вони ще і ще раз, переглядаючи їхні центральні телевізійні канали, не вибирали їхніх маріонеток...
– ...будуть ловитися постійно та будуть вибирати...
– Ні-ні-ні!
– ...я так думаю...
– Я докорінно проти такого вашого песимізму! І знаєте, чому? Тому що, якщо такі інтелектуальні люди, як ви, скажуть: "Стоп, вивернімо все навиворіт і подивімося"...
– ...нічого не допоможе...
– Ні-ні-ні! Жодного песимізму та фаталізму бути не може.
Петро Порошенко нагадує мені Януковича в усіх деталях і рисах
– Щодо Віктора Андрійовича Ющенка. Ви знаєте, як у людину я був у нього закоханий...
– ...я теж...
– ...мені багато чого про нього говорили та говорять, але я і тепер його чомусь люблю. Щось у ньому є, від чого мені приємно на нього дивитися. Я завжди з ним розмовляю, щось у ньому притягує. Але скажіть, будь ласка, після того, що ви розповіли, ви вже пробачили Вікторові Андрійовичу чи ні?
– Ох (замислилась). Ви знаєте, колись Махатма Ганді сказав, що ознакою сили є здатність прощати. І тільки слабкі тримають у собі злість, ненависть і агресію. І це, до речі, велика мудрість. Тому що люди помиляються, а Бог прощає. І що більше ми прощаємо, то ближчі ми до Бога. Але! Віктора Андрійовича мусить пробачити українська нація й історія. Тому що те, що наробив Янукович після того, як Ющенко власними руками привів його, реанімував і поставив на чолі держави, кримінального авторитета, мафіозі... Тепер ми маємо війну та розруху, ми посідаємо третє місце за рівнем нещастя та зубожіння свого народу відповідно до світових рейтингів, і перше – за рівнем корупції серед усіх європейських країн. Ось результати подвійних стандартів і абсолютно безвідповідального ставлення до своєї місії в цьому світі.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Із Віктором Андрійовичем ви зустрічаєтеся?
– Ні. І це абсолютно логічно.
– І не хочете?
– Чесно кажучи, ні. Але це не означає, що я когось не прощаю...
– ...розумію...
– Це необхідно як повітря, тому що, коли ти прощаєш своїх опонентів, у тебе з'являється дуже багато часу для справжньої та позитивної роботи.
– Про Віктора Федоровича Януковича ви згадуєте сьогодні?
– (Замислилася.) Ось, до речі, і приклад, який ви щойно зачепили. По-перше, згадую, тому що Петро Порошенко мені дуже його нагадує (сміється). Щодня, причому в усіх деталях і рисах. Знаєте, ми так боролися за інтелектуальну, європейську, демократичну владу, яка розмовляє англійською мовою, а тепер я бачу, що працюють ті самі "чорні" схеми, але інтелектуально, вишукано, більш глибоко й обслуговуються англійською мовою. Так краще нехай українською говорять, але будуть іншими людьми. Так от, щодо прикладу з Януковичем. Подивіться, його не наздогнало ні українське правосуддя, ні батьки та родини загиблих на Майдані дітей. Коли він своїми рішеннями вбив дітей на Майдані, своїми діями як президента країни вбив уже значно більше ніж 10 тисяч людей на сході, у своєму Донбасі...
– ...зробив меншою країну...
– ...його дійсно не покарала Україна, але покарав Бог. І я не знаю більшої кари, ніж загибель його молодшого сина, яка є просто трагедією...
– ...не дай Боже нікому...
– Так. І можу вам сказати, що, коли людина робить такі трагічні, епохально-криваві речі, вона мусить знати, що Всесвіт, час відберуть у неї найдорожче. І коли люди так учиняють, вони мусять думати не про те, чи покарає їх правосуддя та чи відповідатимуть вони перед історією, а про те, що своїм найдорожчим вони відповідатимуть перед Богом. І зараз це відбувається у пришвидшеному режимі. Я би цього не хотіла, – боляче. Але ми всі мусимо робити висновки, тому що це сталось і за нашої участі. І моєї зокрема. Можливо, треба було більш тверезо дивитися на ці ситуації. Можливо, треба було самостійно йти і не довіряти жодному політику. Тому що, коли ти береш відповідальність перед країною за когось іншого, то саме ти її і несеш. І я відповідаю за Ющенка. Точно так само, як і ті, хто віддав за нього голоси. І ви теж. А тому треба переосмислювати наше життя. Нам не можна щоразу легковажно ставитися до свого доленосного вибору. Тому що ми не політиків вибираємо, не партії, не бюлетені кидаємо, ви розумієте? Ми вибираємо...
– ...майбутнє...
– Ні. Ми вибираємо, жити нам і нашим дітям чи ні. Ось у чому річ. І тому мене дуже непокоїть, коли людям нав'язують історію про те, що всі однакові й не треба ходити на вибори. Ви не підете, але за вас кинуть бюлетені. Будьте уважні й пильні. У нас залишилося вже не так багато шансів. У нас немає часу на експерименти над собою та нашими дітьми! Тому подивімося на це інакше. Будь ласка (говорить на камеру), я зараз звертаюся до кожного!
– Віктор Федорович Янукович – чоловік при владі, а ви – жінка-політик. І саме він, наскільки я знаю (адже багато хто з його оточення були проти того, щоб посадити вас у тюрму), зробив це. Така була його воля. Ви хочете помститися йому за це?
– Як я вже сказала, йому помстилася доля. І більшої кари, ніж утрата дитини, він не міг заслужити в Бога. Я не живу помстою. І не тому, що я себе примушую. Я живу майбутнім. І я можу пробачити те, що зі мною робили. Але в мене дуже добра пам'ять, і нам усім потрібно не забувати, що зробили з нашою країною і нашими дітьми, і що нам ще довго доведеться доводити це до ладу. І йому все-таки доведеться відповісти перед українським народом.
Із Порошенком ми давно не бачилися та не спілкувалися
– Петро Олексійович Порошенко, як президент, часто зустрічається з вами як із лідером фракції?
– Ми давно не бачилися. Дуже давно.
– Зовсім?
– Так, у нас немає жодних комунікацій і спілкування. Власне, тому, що вже давно настала повна й очевидна ясність того, що робить президент у нашій державі. Знаєте, я до вас приїхала прямо із Хмельницької області. Сьогодні вранці був сильний дощ у місті Славута, але на майдан прийшли тисячі людей. Вони стояли під парасолями, і у мене була можливість із ними поспілкуватися. Мені шкода, що президент не може так розмовляти з людьми і почути те, що вони говорять. Я ніяк не можу забути, коли Порошенко приїхав до Одеси, площу, на якій він хотів виступати, обгородили парканом. Знаєте, такі ґрати, через які він простягав людям руку і щось там тиснув. Я вже говорила в якомусь із ефірів, що, як аквалангістів опускають до акул у металевих сітках, так і президент спускається до народу через ґрати та сітки – ось це страшно! Коли глава держави не може без охорони і парканів вийти до людей, які його обрали – ось це і є вирок. І знаєте, що я думаю? Я, безумовно, бажаю, щоб президент утілив у життя те, що обіцяв. Але мені здається, що все-таки він залишився главою корпорації "Рошен". Він не став президентом України. Для нього заробити гроші все ще набагато цінніше, ніж дивитися чистими, відкритими очима в очі своїх громадян.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Юліє Володимирівно, я зараз вам поставлю дуже важкі запитання і сподіваюся, що ви на них відповісте. Мені особисто здавалося, що більш наближеної до вас людини, ніж Олександр Турчинов, не було. Чому зараз ви опинилися в різних таборах?
– (Задумливо зітхає.) Ви знаєте, я принципово не говорю на цю тему. Ніколи. Я думаю, головне, що Господь дає усім нам у житті – це вибір. Людина щохвилини вибирає і тим самим вибудовує свою долю. Як в алгоритмах програмістів: так–ні, так–ні. Ніхто, окрім вищих сил, не має права впливати на вибір або засуджувати людину. Якщо Олександр Валентинович учинив так – це його право. Кажуть, що прощати людей необхідно. Але набагато важче пробачити друга, ніж ворога (усміхається). Я намагаюся так поводитися стосовно всіх. І крім добра я йому нічого не бажаю.
– Я пам'ятаю, під час Майдану, ви ще сиділи в Качанівській колонії, а Арсеній Яценюк кричав вам у телефонну трубку: "Юлю, Юлю, ти де?!". Це було дуже кумедно, по-моєму...
– До речі, зараз він знову кричить, тільки те, що газові контракти – це державна зрада. А все його оточення, і це після Стокгольмського суду, так само голосно заявляє про держзраду Тимошенко!
– Скажіть, Турчинов і Яценюк вас зрадили?
– Послухайте, я не хочу говорити про зраду. Я хочу говорити про їхній вибір. Але людина не може жити подвійними стандартами. Не можуть вони тоді, коли я була за ґратами, кричати: "Юлю, Юлю!"...
– ..."Де ти? Де ти?"...
– ...заявляти, що це політичні переслідування, і що контракт справді добрий (яким він є), а сьогодні, через політичну кон'юнктуру, разом із Порошенком знову прагнуть кинути мене за ґрати. Ось знаєте, що я вам розповім: цієї середи Порошенко доручив провести засідання комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки й оборони! Уявіть собі, інших справ у цього комітету під час війни немає. Так от, засідання буде присвячене тому, щоб усім комітетом (де, до речі, абсолютна більшість у "Народного фронту" та Блоку Петра Порошенка) ухвалити рішення, що я допустила державну зраду проти України, підписавши типовий європейський контракт щодо постачання газу в нашу країну. І знаєте, хто буде вести цей комітет? До того ж він буде йти в прямому ефірі "112 каналу" і, якщо я не помиляюся, NewsOne. Просто пряма трансляція про державну зраду Тимошенко!
– І хто буде вести?
– За іронією долі, Сергій Пашинський. Який на всіх ефірах, коли я сиділа у в'язниці, захищав мене та говорив, що це нормальний європейський контракт, що є правдою.
– Може, і зараз захистить?
– А знаєте, хто ще там буде? І хто буде обвинувачем, таким новим Родіоном Кірєєвим? Артур Герасимов – голова фракції БПП. Так знаєте, хто мій суддя? Це особа, у якої службу особистої безпеки очолювала (а я впевнена, що й очолює) людина на прізвисько Бєс. А це те саме, що йі Моторола...
– Безлер?
– Так. Це людина, яка на відеозапису жорстоко вбивала наших полонених на Донбасі та показувала, щоб люди бачили це звірство. Уся команда Безлера працювала та працює на Артура Герасимова. Ось хто мої судді! Ось хто обвинувачує мене у зраді! Я прошу, подивіться цей ефір, і ви побачите всю мімікрію, продажність і ницість цієї неукраїнської політики. Тому що я вірю, що українська політика інша. Що вона моральніша та духовніша. Я не здивуюся, якщо в цьому комітеті вони майже одноголосно визначать мене державним зрадником. Ось як працює ця чорнуха. І це буде йти в прямій трансляції "112 каналу".
Кравчук – єдиний президент, який не садив мене до в'язниці
– Ви знаєте, в Україні, як ніде, залучена політична зрада, і дуже багато зрадників. Не знаю чому. Багатьом ви дали путівку у велику політику. Багато людей було поруч із вами, і ми все це бачили. Чим ви можете пояснити публічну агресію проти вас того ж Ляшка та інших ваших вихованців?
– О-о. Людині завжди треба давати шанс. Я дуже добре пам'ятаю яскраві слова Солженіцина. Він сказав, що кордон між добром і злом проходить не між державами, народами, політичними силами та навіть не між людьми, а по серцю та душі кожної людини. Він говорив про те, що в серці навіть світлого ангела завжди можна знайти темний куточок, який краще не чіпати. А всередині навіть не дуже доброї людини, де душа майже чорна, можна відшукати крихітний промінчик світла, за який потрібно потягнути та дати людині шанс. Це говорила справді велика людина. Я живу за таким принципом і вірю в нього. Коли ми збирали команду (а наші ідеї абсолютно чіткі, розумні і, на мою думку, абсолютно світлі), ми дали людям шанс бути разом із нами. Ми дали їм право змінитися, працювати чесно та морально. Але насамперед це люди. І мідні труби, влада, гроші, амбіції іноді роблять свою чорну справу.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Коли Ляшко виступає проти вас, вам боляче? Чи ви вже до всього звикли? Плачете чи ні?
– Та ні, що ви.
– Від Ляшка не плачете?
– Я, чесно кажучи, нічого про Ляшка не думаю. Якби це було так, то мені треба було би не на ефір до вас іти, а до психіатра (сміється). Я про такі речі точно не замислююся. Я думаю про те, як сьогодні в Україні знайти людей із великої літери! Яких потрібно об'єднати, незалежно від того, на сході, на заході, у центрі чи на півдні. Як їх об'єднати? Як дати їм цю абсолютно нову, світлу ідею? Ось цю нашу національну мету. І як нам зібратися, щоб ми агресією, ненавистю, протиборством і образами не руйнували нашого національного життя. Ця воронка тягне нас на дно. Ми породжуємо ненавистю ненависть. А любов народжується тільки любов'ю. І тому я думаю не про такі дріб'язкові й пусті речі, а про те, як нам вийти з такого складного становища. (Говорить на камеру.) І зараз я хочу, щоб мене почули всі сильні люди України, які розуміють, що сьогодні роблять із нашою державою та нашою нацією. Я просто закликаю вас: об'єднаймося! Даймо шанс нашим дітям і самим собі, щоб побачити Україну іншою. Ось про що я думаю.
– Юліє Володимирівно, а хто за всі часи незалежності (це моє традиційне запитання) був найкращим українським президентом і прем'єром, на вашу думку?
– Для мене це запитання дещо некоректне, якщо чесно. Я думаю, що в нашої країни все ще попереду. Найближчим часом ми побачимо і сильного президента, і сильного прем'єра, і повне, справжне перезавантаження країни. Але скажу вам, що Леонід Макарович Кравчук – це єдиний президент, який не кидав мене за ґрати. Він – історична постать.
– ...так, звичайно...
– Ця людина є одним із батьків української незалежності, омріяної багатьма поколіннями. У радянські часи він набрався мужності відкрити цю клітку та дати Україні волю. І він був першим і поки що останнім президентом, який сказав: "Ходімо самі на дострокові вибори та подивімося, чи довіряють нам люди?". І можу стверджувати, що після нього нічого подібного, на жаль, не було. Державні діячі поки що виродилися. Потрібно почекати.
– У нас прямий ефір, і мені режисер підказує, що залишилося 10 хвилин. Запитання ще є, тож спробуймо в режимі напівбліцу...
– Спробуймо.
– Як закінчити війну на Донбасі, на вашу думку?
– Ох! Рецепт номер один: не заробляти мільярдів на війні! І не використовувати її для збереження своєї прогнилої влади. Знаєте, як боляче, коли на екранах плачуть, моляться, ллють сльози, хрестяться, а за лаштунками заробляють мільярди на смертях наших дітей. Це низько. Я зараз можу твердо сказати (говорить на камеру): поки ця прогнила верхівка не буде висаджена з влади та не піде у небуття, а краще – в інший бік, війна не закінчиться. Вони нею живляться! Три роки в нас була АТО, і раптом заговорили, що все-таки – це війна, що потрібно вводити воєнний стан на окупованих і прилеглих територіях. А чому раніше цього не робили? Чому це відбувається зараз? Це називається жорсткою, цинічною та тонкою кон'юнктурою. Це відбувається тому, що вони знають, що у президента рівень абсолютної довіри – 3%, у парламенту – 1%, в уряду – 2%. І вони розуміють, що до осені крісла під ними захитаються так, що, найімовірніше, і голови впадуть. Зараз вони хочуть використати воєнний стан для того, щоб не проводити виборів в Україні в принципі. Але! У нас уже були президенти, які шукали технології, складали пасьянси, щоб довічно залишитися на цій посаді. Я думаю, що ні час, ні народ, ні Всесвіт, ні світ не дасть їм так паплюжити Україну.
Для мене велика честь, що кожен з олігархів назвав мене своїм ворогом
– Що ви думаєте про українських олігархів? І хто з них найкреативніший, на вашу думку?
– Вони всі креативні, що ви!
– Найяскравіший хто?
– Слухайте, там конкурс можна не влаштовувати. Знаєте, у чому полягає креативність? А от уявіть собі, як некреативні люди можуть, по-перше, прибрати до рук усі ресурси держави. І, по-друге, утримувати їх практично 20 років (перші п'ять років там була хаотична історія). Як можуть некреативні люди володіти практично всією владою в країні, усіма засобами масової інформації й щоразу виставляти свого Петрушку на вищі посади, лоскотати його за вухом і, власне, керувати ним, як своєю домашньою твариною?
– Усе-таки, хто найяскравіший?
– Немає такого, вони всі яскраві. Але хотілося б, аби ця яскравість урешті покинула Україну. І для мене велика честь, що кожен із них по черзі оголосив мене своїм ворогом. Один сказав, що він виїде з країни, якщо я стану президентом. Інший – що покладе життя, тільки б я не очолила держави. Ось це компліменти! Якісь жінки люблять, коли їм кажуть, що вони непогано виглядають, а я люблю такі компліменти від олігархів. (Сміється.)
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Що вам особливо запам'яталося під час перебування у в'язниці?
– Краще, чесно кажучи, нічого не згадувати. Але найбільше мені запам'яталися люди. Це називалося "Пост №1". Вони щодня, крім вихідних та свят, приходили під вікна моєї в'язниці та з ранку до вечора співали українські пісні, щоб я не відчувала себе самотньою. У мене всі вікна були броньовані та зафарбовані непрозорою фарбою, я не могла цього бачити. Але я чула! Вони так співали, у них такі прекрасні голоси! Вони, знаєте, були молитвою і за Україну, і за тих, хто стояв на Майдані, і за моє життя. І ще я запам'ятала унікальну людяність лікарів. Щоб зайти до мене в камеру в Качанівській колонії, вони мусили практично роздягатись у цій тюремній лікарні. Вони проходили через рамки, як в аеропорту, їх просвічували рентгеном, але вони все одно знаходили спосіб принести мені щось приємне. Або маленьку квіточку, або якусь записочку. Головний лікар медичного закладу "Укрзалізниці" і мої лікарі, і медичні сестрички, і реабілітологи, які були зі мною, – це святі люди, чесно. (Говорить на камеру.) І велика подяка їм і всім людям, які молилися, приходили до Печерського суду та Качанівської колонії. Я вам дякую! Я знаю, що моє ім'я поливали брудом, що проти мене влаштовували цілі акції на Майдані, здирали мою фотокартку, щоб її там не було. Моє ім'я і далі топитимуть у бруді. Але зараз я хочу сказати спасибі кожному, хто вірив у мене і молився. Молитви та ваша боротьба відчинили двері моєї в'язниці.
У Качанівській колонії за мною стежили 24 години на добу
– Юліє Володимирівно, у нас залишилося чотири хвилини, тому жорсткий бліц. Ваші телефони прослуховують, за вами стежать, підглядають. Як із цим жити?
– Дуже просто. Тому що все таємне стає явним. Не робіть нічого поганого, нічого такого, що вам потім хотілося би приховати. Рlease, нехай дивляться. Але знаєте, я дістала фундаментальне загартування: два з половиною роки у 12 м² броньованого ящика. За мною 24 години на добу стежили три камери: у душовій, убиральні, коли я спала, їла, пересувалася, писала листи своїм близьким. А за моніторами сиділи такі липкі, сороміцькі, вибачте, чоловіки та сально жартували. А я не могла нікуди від них сховатися. І хочу сказати, що, пройшовши таку психологічну школу, такий тренінг, для мене, чесно кажучи, усі ці реверанси та присідання – просто ніщо.
– Леонід Макарович Кравчук сказав мені, що ви абсолютно безстрашна жінка. Чи легко бути безстрашною у страшному, на мою думку, світі?
– Дякую Леонідові Макаровичу. Я його щиро поважаю та люблю. Але я вам скажу, що нічого не бояться тільки ідіоти. Усі нормальні люди – бояться. І я, зокрема. Але деякі можуть долати цей страх і тримати його в собі.
– Вам не шкода кращих років, жіночих років, витрачених на політику, чесно?
– Для мене це не політика та не витрачені марно роки. Це зміст і суть мого життя. Тому що я вірю в місію України, її національну мету, що ми її досягнемо. Це сенс мого існування. Мені хочеться показати всьому світові та кожному українцю, що ми зможемо та зробимо це.
– Вам не хочеться кинути політику та написати мемуари?
– Одразу хочу сказати: ні...
– ...і йдемо далі...
– Ні, і я поясню чому. Якби я побачила в українській політиці людину, лідера, якому я би могла з рук в руки передати ось цю боротьбу за справжню Україну, я би, повірте, передала. Поки що, з огляду на те, що я знаю всіх особисто та бачу всі їхні об'єднання на кшталт Камасутри, усе те, що там відбувається, і як цей серпентарій переливається, я можу вам сказати (говорить на камеру): цього разу в нас є лише один шанс підняти цю штангу та зруйнувати цю систему.
– Ви позбулися своєї знаменитої коси, вам її не шкода?
– По-перше, я не позбулася (усміхається, показує свою зачіску), вона є.
– ...але коси як такої немає...
– Я через день її заплітаю, усе нормально. Не сумуйте та не ностальгуйте за моєю косою. До речі, це дуже зручно. Вона для мене практична: можна спати в машинах, їздити по регіонах і до вечора виглядати абсолютно бездоганно. Але в жінок є така унікальна риса: їм подобається іноді змінювати зачіски (сміється). А тому не засуджуйте мене за це!
– Останнє запитання: у чому секрет вашої харизми (я вважаю, унікальної) і магічного впливу на людей?
– О-о! Про це розповів Янукович та інші. Це і ворожки, і гіпноз, і обряди якісь...
– тренінги ......
– ...ні, обряди! Ну це жарт, звичайно (сміється). Знаєте, це люди, які живуть в абсурді. Ніякої харизми немає. Є беззастережна віра. І йти таким шляхом – це і є моє життя. Це не харизма, а просто віддана щоденна робота. І я переконана, що вона закінчиться для всіх нас дуже успішно.
– Я дякую вам.
– Дякую дуже.
Записала Вікторія Добровольська
