Аласанія: Написав заяву на відмову від спеціального зв'язку з АП і Кабміном. Реакцію на це поки чекаю G

Зураб Аласанія був головою Національної телерадіокомпанії України (НТКУ) з 2014-го до 2016 року й пішов у відставку, заявивши, що без достатнього фінансування побудувати телеканал неможливо. У 2017-му його обрали головою правління Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) – структури, яка замінить державне телебачення.

Аласанія – один з найпублічніших і найрізкіших медіа-менеджерів країни. Він заявляв, що для нього довіра важливіша за рейтинги, і погрожував подати до суду на Кабмін у разі недостатнього фінансування суспільного мовника. "ГОРДОН" з'ясував, чи можна заробити на трансляції Олімпіади, скільки загалом грошей на ринку телевізійної реклами в Україні та чому голова НСТУ вирішив відмовитися від спецзв'язку з Адміністрацією Президента і Кабміном.

– Коли глядачі побачать оновлений канал?

– Перше оновлення плануємо восени. Були плани запуститися навесні, але, судячи з активності членів правління, які займаються контентом, усе буде швидше, ніж ми планували.

– Що таке Суспільне? Чому глядач повинен буде його дивитися?

– "Суспільне – це ідея, а не платформа. Глядач нікому нічого не повинен, глядач – це вже радше споживач, він споживає інформацію всюди, де йому зручно: телефон, плакат, Facebook. Ми повинні дістатися туди, де йому зручно, у цьому вся ідея. Інформації, яку ми даємо – занадто багато, більше ніж людей, здатних її опрацювати. Здебільшого вона комерціалізується, і нічого з цим не поробиш. Люди повинні мати право на інформацію, яка не має комерційного інтересу. Ми можемо дати таку інформацію. У нас немає тих обмежень, якими пов'язані комерційні ЗМІ.

Фото: Валерія Ковальчук / Gordonua.com

– Чого очікувати від рейтингів? Чи правда, що вони вас не цікавлять?

– Рейтинги дуже сильно пов'язані з комерціалізацією медіа. Я не можу сказати, що рейтинги мене не цікавлять. У перші два з половиною роки така помилка була, ми робили свою справу і не звертали увагу на комерційний складник. Розділімо: є корисна інформація суспільству, є потрібна і розважальна.

– Каша і шоколадки?

– Так, приблизно так. Тепер ми без шоколадки залишати не будемо. Поки я бачу, що у нас з'являються найбільш дикі ідеї у сфері правління, яка відповідає за розважальний контент. Багато колег наїжджають: "Ти чого? Які розваги?". Поки займаємося цим питанням, Саша Кольцова придумує ідеї.

З рейтингами складно. У країні є монополіст вимірювань рейтингів і він налаштований саме на індустрію. Це правильно, в індустрії так і має бути, має бути точка відліку, від якої міряють рейтинги, за якими потім виставляють ціну за секунду. Це працює, але сенс суспільного мовника в іншому. Комерціалізувати канал я можу за одну секунду, виходити на цей ринок, змагатися з комерсантами – це відоме і знайоме правило. Нічого нового тут немає. Комерсанти, до речі, теж чекають, коли на ринок вийде незалежний гравець, який грає за іншими правилами.

Як це виливається в конкретику? Я приходжу до своїх знайомих директорів комерційних каналів і кажу: "Слухайте, відтепер і надалі будь-яка особа вашого каналу повинна мати право з'явитися в нас. Я хочу раз на місяць запрошувати її на будь-яку програму – не як гостя, а як ведучого". Вони дивуються: "Як? У якому сенсі?".

– Безкоштовно?

– Звичайно, платити я їм не буду навмисно. У цьому є своєрідний громадський обов'язок, от нехай вони раз на місяць приходять до нас, змушувати їх ніхто не буде, але вони повинні точно знати, що тут вони зможуть сказати те, чого не можуть сказати на своєму каналі. З етичних міркувань, корпоративних тощо. І коли я про це кажу, усі дивуються і починають мислити в бік комерції: "А як же наш канал? Адже це не прийнято!". Я кажу, що це взагалі не питання, нам все одно, це не наше правило, це ваші комерційні правила. Ми будемо підписувати журналістів та канал, на якому вони працюють: "1+1", "ГОРДОН" і таке інше.

– Кого з відомих ведучих плануєте залучати на канал?

– Кого завгодно. У вас я би взяв Нато Двалі – прекрасного редактора, яка бере відмінні інтерв'ю і розуміє, про що говорить. Не знаю, наскільки вона в "ГОРДОНА" може дозволити собі говорити те, що вона думає. Наскільки мені відомо, може практично все. Але у нас тут буде трохи інший формат.

– Конкретно щодо особистостей ведете з кимось переговори?

– Ні-ні. Це не було взагалі конкретикою, це точно так само, як мені від українців потрібні не 10 гривень, а залучення до цієї справи. Так само від голів каналів мені потрібно насамперед розуміння, що журналісти – це вільні люди. Навіть якщо вони ведучі й на контракті у них, вони можуть вільно приходити до нас.

Ці нові правила незвичні для ринку, і таких багато, те саме стосується комерції. Наприклад, якщо мова йде про трансляцію Олімпіади, мені всі в обличчя сміються, коли я пропоную приєднатися і розділити фінансовий тягар. З огляду на комерцію – це абсолютно провальний проект.

– До кого ви зверталися щодо Олімпіади?

– Наприклад, до Володимира Бородянського (голова StarLightMedia, найбільшої медіагрупи України, до якої входять СТБ, ICTV, "Новий канал", М1, М2 і QTV. – "ГОРДОН"). У нього багато можливостей це робити, і вони це вміють. Він, як керівник комерційного медіа, одразу почав підраховувати, де зможе виграти. Спорт для країни важливий, але, на жаль, комерційного інтересу не має. Отже, будемо битися з державою, щоб вони виділили додаткові гроші, і ми змогли показати Олімпіаду. Дивно, що в усьому світі Олімпіада приносить величезні гроші, а у нас усе глухо в мінус. Просто катастрофічно. Це все тісно пов'язано з поганою економікою країни.

– Це проблема споживачів чи менеджерів, які не можуть грамотно продати продукт?

– Це пов'язано з економікою країни, можна заробити гроші, які є в Україні. Весь телевізійний рекламний ринок – $167 млн. Якщо говорити про наступну Олімпіаду, неофіційна сума купівлі прав на її показ, яку зараз називають, – $5 млн. Як можна заробити на рекламі, якщо 44 телеканали ділять 167 мільйонів? Така економіка країни.

– Зараз Суспільне фінансує держава. Ви плануєте повністю відійти від цієї схеми й увести абонплату. Це реально зробити? Коли саме плануєте перейти на абонплату і як плануєте шукати спонсорів і рекламодавців?

– Спонсори будуть і далі, реклами не буде. Згідно із законом, її з кожним роком дедалі менше. Бюджетні кошти в першому законопроекті були обмежені чотирма роками, і рекламу теж було заборонено. Але зараз ухвалили поправки до закону, і там нас не обмежують чотирма роками.

Я вважаю, що держава і люди, які в ній живуть, зобов'язані особисто утримувати Суспільне. Не через бюджет, тому що це дуже обхідний шлях. Якщо нам вдасться змінити ставлення людей, щоб нас не сприймали як рупор влади, тоді ми матимемо моральне право звернутися до людей по їхню фінансову участь у житті каналу. Потрібно розуміти, що цей канал – наш, а не Коломойського, Ахметова, Порошенка чи Кабміну.

Табличка в кабінеті в будівлі Суспільного. Фото: Валерія Ковальчук / Gordonua.com

– У Німеччині кожен працевлаштований громадянин витрачає на утримання Deutsche Welle €29. Чи готові зараз українці, на ваш погляд, витрачати хоча б 10 гривень на Суспільне?

– Ніхто не готовий, і в Німеччині зокрема. Німці не готові платити €29, але в них ніхто не питає, їм надходить рахунок за електрику, який містить цю суму. Один із наших колег, німецький громадський мовник ZDF, має фінансування €2 млрд на рік. За нашої системи загальний підрахунок – €34 млн на 28 мовленнєвих телерадіокомпаній.

– Як ви плануєте реорганізувати регіональні філії у хаби?

– У кожній області є телеканал, у деяких – навіть по дві телерадіокомпанії. Такий випадок, наприклад, у Дніпрі, у Сумській області. Загалом їх 28. Це надмірна кількість з огляду на керування, яке потрібно оптимізувати. Більшість із них живуть у приміщеннях, які їм здають в оренду обласні ради за одну гривню. Як тільки облради зрозуміли, що тепер у них не буде по три години депутатських доповідей, трансляцій обласних сесій, вони почали розривати договори. Розірвати договір можна на будь-якій сесії обласної ради.

– Є вже приклади?

– Є давній приклад: Харківська обласна телекомпанія судиться з обласною радою вже багато-багато років. Позов влупив ще Кушнарьов (екс-глава Харківської облдержадміністрації Євген Кушнарьов, помер у 2007 році від вогнепального поранення під час полювання. – "ГОРДОН"). Йому було відмовлено в якихось ефірах, ось він улаштував таку відповідь. Те саме в Сумах і в Дніпрі. І багато хто планує зробити це дуже скоро. Тому ми будемо шукати місця, у яких зможемо стати максимально незалежними від влади. Деякі будівлі в нас є, і зараз наявність свого приміщення – це критерій відбору хаба, де є повна незалежність.

Ви бачили цю будівлю? (Інтерв'ю проходило в Києві, у телецентрі на вулиці Мельникова. – "ГОРДОН"). Спробуємо і з нею щось зробити. Можливо не зараз, через рік. Закон не дозволяє нам розпоряджатися цим будинком. Найкращим варіантом було би позбутися від нього зовсім. Зараз плануємо правління перевезти з величезного київського офісу в компактний open space.

– Який принцип відбору керівників підрозділів у Києві та регіонах? Їхнє ставлення до влади впливає на ваш вибір?

– Влада мене мало цікавить. Скажімо просто, не цікавить зовсім. Відбір досить простий, це повинен робити HR. Для себе я знаю критерії: мені потрібен, передусім, менеджер, господарник. Уся реформа побудована на тому, щоб розірвати багаторічні зв'язки філій із місцевою владою. Управлінці жодного відношення до контенту мати не будуть. А це означає, що вони нафіг не будуть цікаві місцевій владі. Старі директори телерадіокомпаній мимоволі були з ними пов'язані.

– Коли ви їхали на зустріч до Житомира в лютому минулого року, вам зателефонував губернатор і захотів з вами зустрітися. Але ви не пішли на контакт. Такі відносини будуть і з центральною владою чи це тільки регіональний приклад?

– Тиждень тому я написав офіційну заяву на відмову компанії від двох "вертушок" (апарат спеціального зв'язку з вищим керівництвом держави, зокрема президентом. – "ГОРДОН"). Ми – суспільна телекомпанія, і зв'язку ні з Адміністрацією Президента, ні з міністерствами, ні з Кабміном нам не передбачено. Тиждень тому я звернувся до спецслужби з відмовою від цього зв'язку. З яких причин, ми не пояснювали. Реакцію на це я поки чекаю.

– Ви неодноразово заявляли, що на вас намагалися тиснути депутати та інші представники влади. У подальшому ви плануєте розповідати про такі конфлікти публічно?

– Усе залежить від контексту і ситуації. Є речі, які просто не можна виносити назовні. Це стосується фінансових моментів. Наприклад, коли є не одна сторона договору, а три. У нас зараз така проблема з Європейською мовною спілкою. У договорі прописано заборону на публікацію фінансової інформації. Мені потрібно, чорт забирай, щось публікувати і виносити назовні, оскільки у нас державні гроші, але я не можу цього зробити. Зараз ми з юристами з'ясовуємо, чи поширюється ця заборона на закони моєї країни. (Уже після запису інтерв'ю Європейська мовна спілка оголосила, що НСТУ оштрафовано за недопуск на "Євробачення" російської виконавиці Юлії Самойлової, а також за затримки з підготовкою. Аласанія припустив, що сума штрафу може становити €200 тис. НСТУ офіційно заявила, що санкції необгрунтовані та їх буде оскаржено. – "ГОРДОН").

Мене не цікавлять дзвінки влади, тиск – це і є моя робота. Це все вмирає на мені, нижче воно не йде. Спроби дзвонити були на рівні середнього менеджменту, на рівні редакторів. Хлопці давно засвоїли, що в разі таких дзвінків потрібно посилати всіх "наверх", знаючи, що тут теж ніхто нічого не вирішить. Це не найскладніше, що є в нашій роботі.

Зураб Аласанія: Мій номер не змінюється вже 18 років і мене знайти дуже просто. Фото: Валерія Ковальчук / Gordonua.com

– Як ви відреагуєте на прохання високопоставленого чиновника зняти сюжет для поліпшення іміджу його відомства? Наприклад, якщо ваш земляк Арсен Аваков попросить зняти утішний сюжет про Нацполіцію?

– Моя репутація склалася не за один день, а за 30 років. Саме та, через яку мене, імовірно, і обрали на цю посаду. Стосовно Арсена Авакова. Два роки ми просили його та його відомство прийняти нас ближче, ніж вони хотіли би, допустити нашу знімальну групу в їхні патрулі, чергувати разом із ними та знімати все, що вони роблять. За два роки ми не дістали такого дозволу. Це не він мене, це я його прошу. Я досі ще ображений за це. Потім його відомство зробило це через Артема Шевченка, який у них же і прес-секретар. Це нечесно, я вважаю. А ми на це навіть гроші роздобули окремо, попросили у донорів.

– Якщо з вами захоче в Києві особисто зустрітися рядовий регіональний журналіст, йому потрібно буде пройти весь бюрократичний ланцюжок, щоб ви його прийняли, чи він просто може набрати ваш номер?

– Тут це роблять щодня десятки людей. Я про це шкодую. Не тому, що я закритий або відкритий, це мій робочий час і я повинен витрачати його на реформу. Я витрачаю 70–80% мого робочого часу на громадські справи, це стосується і викладання, і публічних лекцій. Мій телефон щодня розривається від дзвінків і повідомлень, які я ненавиджу, бо вони постійно рясніють червоним кольором. Мій номер не змінюється вже 18 років і мене знайти дуже просто.

– Невже за 18 років не знайшлося людей, які вас так дістали, що ви захотіли би змінити номер?

– Складно навіть не через кількість дзвінків, а через те, що я раніше все сприймав близько до серця.

– Ідіотів багато дзвонить?

– Досить. Серед десяти людей одна буде ідіотом і це можна масштабувати. Але я не можу закритися від людей, без цього я не зможу робити громадський мовник. "Горіти" на роботі – це дуже здорово, але "згоріти" можна дуже швидко.

– Умієте знаходити цю межу?

– Перші кілька років я не фільтрував і дійшов до дуже поганого стану, і компанія дійшла до поганого стану. Я припустився тут чвар. Тепер я набагато холодніший.

– У вас були проблеми із серцем, як зараз ваше здоров'я? Усе гаразд?

– Не дочекаєтеся.

– Робота у вас займає практично весь час. Залишається на сім'ю чи мотоцикл?

– Сім'я далеко: частина в Харкові, частина у Львові. Доньки вчаться, дружина і син працюють. Зв'язок тільки телефоном або якщо я випадково заїду до Львова читати лекції в УКУ (Український католицький університет. – "ГОРДОН") або бізнес-школі. З мотоциклом досить просто: іноді протягом дня я можу на ділові зустрічі виїжджати на мотоциклі. Мені все одно, особливо етикету я не дотримуюся. Водій свариться, каже, що хліб у нього забираю.

– Доки плануєте ганяти?

– Я поставив би собі ще років 100, а там як вийде.

– Який зміст ви вкладаєте в слово "патріот"?

– Зазвичай це – любов до Батьківщини, це пряме пояснення. Але в тяжкі години, під час агресії або війни, яка зараз у нас в країні відбувається, це перетворюється в етатичний патріотизм, любов до держави, тут у мене вже настає межа – я не люблю державу і ніколи її любити не буду. Держава – це інструмент придушення особистості, вона завжди такою була і буде такою. Але я розумію, чому люди звичайний патріотизм підміняють етатичним, просто через небезпеку, тому що у важкі моменти легше разом зібратися, стати плечем до плеча, але тут завжди є небезпека перейти цю межу і дозволити державі більше, ніж це дозволено у вільний час.

А держава – це такий молот, який ніколи не зупиняється, даси їй з'їсти палець – вона тобі відріже руку, а потім і плече з'їсть, а потім і вухо відкусить, і голову теж зжере. Вона це любить. Вона завжди так робить. Патріотизм, поки він не переростає в шалену любов до держави – це добре, але цю межу дуже важко знайти, тому я до нього з великою пересторогою ставлюся.

– У збірної України з футболу непогані шанси вийти у фінальну частину чемпіонату світу 2018, який пройде в Росії. Будете транслювати турнір, якщо в ньому зіграє наша команда?

– Для мене це не має жодного значення. Я не налаштований проти нашої збірної. Коли я кажу, що я не планую показувати чемпіонат світу, що проходить у Москві, це не стосується нашої збірної, це стосується локації ЧС. Я не буду цього показувати.

– Це остаточна позиція?

– Так! Вона може змінитися тільки, якщо зміниться голова правління.