$41.39 €45.14
menu closed
menu open
weather -2 Київ
languages

Бистряков: Майдан – це не народний рух, а розбірки Льовочкіна із Клюєвим, хто ближчий до тіла Януковича G

Бистряков: Майдан – це не народний рух, а розбірки Льовочкіна із Клюєвим, хто ближчий до тіла Януковича Володимир Бистряков: Ми зараз живемо в такому царстві абсурду, якого я не пам’ятаю за все моє життя
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Чи можна було уникнути війни на Донбасі, чому український уряд не перешкоджав анексії Криму, чи виправдалися надії Майдану і чи потрібно забороняти російським артистам в'їзд на територію України, розповів у авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" композитор Володимир Бистряков. А також кого зі світових знаменитостей і радянських маршалів він цілував і яка у нього різниця у віці із дружиною і тещею. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Цілуватися з Лайзою Міннеллі було набагато приємніше, ніж із маршалом Будьонним

– Володю, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Дуже радий вас бачити. Я вас поважаю, люблю, на ваших піснях пройшло моє дитинство ‒ це незабутньо. Як людина, яка цілувала свого часу самого маршала Будьонного, ви вже й самі стали раритетом. Чому і за яких обставин ви цілували Будьонного? Що це було?

– Це було святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією, 1954 рік. Я був напівхуліганом-напівпіонером...

– ...вундеркіндом...

– ...так, стояв біля витоків фарцовки. І ось, оскільки я був у першому класі, мене відібрали серед інших вручати квіти партійно-урядовій делегації, яка приїхала з Москви. І я примудрився за два дні до цього (сміється) скотитися з Володимирської гірки, з якоїсь кручі, і обдерти собі всі коліна. Зрозуміло, що який піонер Володя Бистряков тепер буде вручати квіти? Бабуся чаклувала над ними два дні, і в підсумку вони якимось дивом зажили. І я, отже, пішов. У мене навіть знімок десь є: я йду з квітами в шерензі дітей. Дивлюся: такі сірі габардинові плащі. А тоді наші партійні функціонери одягалися приблизно так, як зараз одягаються в Північній Кореї чи Китаї – у все однакове, щоб не виділятися. І серед них я бачу такі знайомі вуса, маршальські зірки і думаю: "О, дядько Будьонний!". Я, отже, одразу до нього. Але не тільки я його побачив, але і якісь шибеники, які стояли зі мною. Я їх так розштовхав ліктями. Це були мої перші спроби прориватися в житті, тому що потім мені довелося часто розштовхувати людей ліктями. І я підійшов до Будьонного, вручив квіти, а він узяв і поставив мене поруч на трибуні. Тоді було так заведено. Ми почали дивитися парад, і як зараз пам'ятаю, мені хотілося якось відзначитися, і я вирішив його поцілувати. І, з одного боку, цілувати чужого дядька начебто якось незручно, він же не свій, а з іншого – відзначитися треба, щоб було вдома чим похвалитися. А там уже готували поляну. Ми жили в комунальній квартирі, сусіди знали...

– Що це був за район?

– Це початок Десятинної вулиці, зараз якраз навпроти МЗС.

– Ви добре жили...

– Дуже добре. Я там народився. У нас у комуналці стояли диктові (фанерні) перегородки, через які було все чути. І я, отже, сказав: "Можна я вас поцілую, дядьку Будьонний?". Чи Семене Михайловичу, я не пам'ятаю. Він запитав: "А за що?". Я відповів: "А за все!". Я поцілував його, і мені одразу стало нецікаво (посміхається), тому що вже було чим удома похвалитися. І потім, через багато років, я вирішив розшукати ці кадри, подумав, що десь же вони мають зберігатися.

– І кадри збереглися?

– Звичайно! Я поїхав в архів Пшеничного і почав переглядати журнали того часу: немає, немає, немає, немає... І потім навіть не я, а монтажер каже: "Так ось же ви!". Вона мене впізнала через стільки років! Я дивлюся: так, дійсно Будьонний тримає мене на руках, які торкалися...

– ...порубали чимало біляків, так?

– Так (сміється), які лоскотали свої вуса, вуса Сталіна, Леніна тощо. Отже, такий от був випадок із Будьонним. Тож зараз, коли я виступаю десь на концертах, питаю аудиторію: "Чи знайомі ви з людиною, яка свого часу цілувалася з Лайзою Міннеллі, маршалом Радянського Союзу Семеном Михайловичем Будьонним і була в гостях у Джини Лоллобріджиди?". І весь зал відповідає, що такої людини, звичайно, немає. А я кажу, що є, і вона перед вами (посміхається)...

– ...діти, це я...

– ...так, діти, це я.

– З ким було краще цілуватися: з маршалом Будьонним чи Лайзою Міннеллі?

– Із Лайзою Міннеллі краще. Це була цікава історія. Ірина Дерюгіна з подання Кобзона запросила мене до ресторану, такого маленького, називався "Селена". Як зараз пам'ятаю, він був оточений автоматниками, тому що в Кобзона тоді були дуже великі проблеми. Дружина захворіла в той час...

– ...це був 1995 рік...

– ...так, коли його не пускали у Штати. І ось автоматники оточили кафе "Селена".

– У Москві?

– Так. І після абсолютно шикарного концерту, буквально біля входу, я зустрів Лайзу Міннеллі. Іра підвела мене до неї і відрекомендувала як композитора з Києва. А у мене була пісня "Хай, Америка" у виконанні Таї Повалій, і диск із цією композицією я презентував Міннеллі. Вона мене поцілувала, я поцілував її у відповідь (посміхається)...

– ...потім вона знову поцілувала?

– Ні (сміється), я їй тоді сказав...

 досить...

...що у нас є звичай. А в мене шикарна англійська зі словником і домофоном, як то кажуть, знаєш? Так от, я своєю англійською з домофоном сказав їй, що у нас є звичай цілуватися тричі...

– ..."Поцілуй мене, потім – я тебе, потім разом ми розцілуємося"...

– ...так (сміється). А я тоді ще був одружений із Регіною, у неї в той момент підкосилися коліна, тому що вона побачила, як напружилася вся ця охорона...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...вона розуміла, що вас відводять...

– ...не відводять, ні, але я цілувався, як кажуть, просто безпардонно із західною зіркою. Я обожнював Лайзу Міннеллі. Нещодавно я переглядав концерт Джуді Гарленд, у якому брала участь і Лайза, у них дуже схожі голоси, практично один в один. Але Міннеллі яскравіша чи що, у неї якийсь наркотичний блиск очей. І я досі пам'ятаю: коли вона на мене подивилася, я зрозумів, що вона мене все життя чекала. Мене, ідіота (сміється)...

– ...вона це теж зрозуміла, напевно...

– ...ні, було таке відчуття. Вона володіє магією впливу на людину. Отож із нею цілуватися було набагато приємніше, ніж із Семеном Михайловичем.

Комусь потрібно, щоб країна була посвареною, а суспільство ‒ розваленим

– Ми сьогодні будемо говорити і про мистецтво, і про політику. Я знаю, що Майдан 20132014 років ви не сприйняли, про що неодноразово говорили. Чому?

– Ні, що таке сприйняв чи не сприйняв? (Сміється). Я на цьому Майдані бував, напевно, частіше, ніж ти, скажу тобі чесно, правда, на Грушевського. Мені було цікаво, тому що такий відкритий протест народу стався вперше. Я розумів, звичайно, що є там і режисери, звукорежисери, і трійця, яка "стриптизила" на основній сцені Майдану. Я був на Грушевського, і там стояли трохи інші люди. Було багато чесних, багато таких, яким нікуди було йти з Майдану, тому що, зрозуміло, їх би всіх пов'язали поодинці, і багато ображених. У когось відібрали бізнес, "віджали", як кажуть, Віктор Федорович зі своїми. У когось родича мажор задавив, хтось програв суд, тому що суддю "підмазали". Було багато людей із Криму. Я познайомився із хлопцями з Феодосії, Севастополя. Вони мені розповіли: "Нас на трибуну не пускають. Там – тільки українською мовою". Я відповів: "Хлопці, ну ось так от, розумієте?" (Знизує плечима). "Ми приїхали по справедливість", сказали вони. Власне кажучи, починався Майдан, як мені здається, без утручання американців.

– Тобто спочатку це був народний рух?

– Пізніше я зрозумів, що ні. Це були розбірки Льовочкіна, по-моєму, із Клюєвим хто був ближчим до тіла. І потім, Віктор Федорович так усім набрид, уже почав "віджимати" у своїх. Розумієш, у чому річ? Усі ці розмови про політику мені трішки нагадують людину, у якої в кишені десятка доларів (не тисяч, а просто десятка), і вона приходить у казино в Монте-Карло, сідає за стіл, де на кін ставлять десятки тисяч доларів, і починає зі своєї десяткою...

– ...не можна сідати не за свій стіл...

– ...от і я про те саме. Я навіть на Facebook написав: "Хлопці, чого ми ламаємо списи? Чого ми сперечаємось до хрипоти? Чого ми множимо ненависть один до одного? Це ж комусь треба". А дійсно комусь потрібно, щоб країна була посвареною, а суспільство розваленим. А там, де розвалене суспільство, там розвалюється і країна. Яка може бути консолідація?!

– Володю, але якщо говорити про Майдан, ось за що абсолютно безкорисливо вийшов я? Мене американці, Льовочкін чи Клюєв туди не виводили, як і моїх друзів. Ми хотіли до Європи. Янукович сказав: "Хлопці, ідемо до Європи". А потім раптом, за кілька днів до саміту у Вільнюсі, заявив: "А ми вже не йдемо до Європи, ідемо до Росії". І особисто мене це "підірвало", тому що мені хотілося до Європи, а не до Росії.

– Дімо, вибач, але я не вірю...

– ...я вам присягаюся, це правда...

– ...тому що це дуже наївно. Тебе до цього не пускали до Європи? Ти нікуди не їздив?

– Ні, я за європейські цінності. Я хочу, щоб...

– ...які цінності?

– Я скажу, які...

– ...давай.

– ...повага до окремо взятої особистості, соціальний захист, освіта, охорона здоров'я. Мало? Чисті вулиці...

– Ну це, так би мовити, на одній чаші ваг. А на іншій – наша непрохідна, непереборна, непереможна корупція, яка перетягує все. Прагнення влади красти, розумієш? Це ж усе є. Усі ці європейські цінності... І потім, вони там дуже різні. Гей-цінності, наприклад, яких я не розумію.

– Вам що, не подобаються гей-паради чи що?

– Гей-паради не подобаються.

– Чому, Володю?

– Не знаю чому.

– Вас не тягне взяти участь у гей-параді?

– Не тягне. Я людина, так сказати, традиційної орієнтації.

– І вам це не набридло?..

– ...ні.

– ...традиційна орієнтація...

– Розумієш, у чому річ? Я тобі скажу: я людина, яка вірить. Я не дотримуюся постів, не ходжу до церкви, але знаю, що содомія – один із гріхів Господніх. Це моя думка.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Але ви ж працюєте у сфері мистецтва, у вас напевно дуже багато друзів і знайомих...

– Так, у мене є друзі-геї, але вони не ходять на паради і не прагнуть нав'язати мені свої цінності, розумієш? Але я хочу сказати інше: у Данії, наприклад, є абсолютно огидний звичай масово вбивати дельфінів. І якщо ти цього не зробив, тебе не вважають дорослою людиною, чоловіком...

– ...в Іспанії теж корида...

– Я був, до речі, на останній кориді ХХ століття в Іспанії. Там цікаво: перший ярус займають іспанці, а другий іноземці. І на першому ярусі коїться чорт знає що, просто безлад: кричать, репетують, подушки кидають. А на другому іноземці сидять просто нажахані: як можна вбивати тварин?!

У нас ходять хлопці зі свастикою, зігують тощо. Нагадує епоху Гітлера, але той перед війною забезпечив народу гідне проживання

– Зрозуміло. Та все ж російські апологети "русского мира" воліють їздити лікуватися до Європи або Америки; навчати дітей у Європі чи Америці; бабки, накрадені в Росії та Україні, зберігати у Європі або в Америці; користуватися благами західної цивілізації й водночас говорити: "Який прекрасний "русский мир!". Ви не вбачаєте в цьому огидного цинізму?

– Я бачу в цьому абсолютно точну копію нашого суспільства та наших правителів. Те саме...

– Так куди нам іти?

– ...діти вчаться там само  у Європі, бабки виводять не менше, ніж із Росії...

– Так куди нам іти? Туди, куди ми відряджаємо своїх дітей і бабки? Чи в "русский мир", який загниває?

– Розумієш, Дмитре, я тобі скажу ось таку річ: ми перебуваємо під боком у дуже сильної, економічно розвиненої країни. І ми намагалися не рахуватися з нею, крім того, грубіянити дуже довгий час. Ця смуга почалася з Ющенком і пішла далі. Це небезпечна річ, з одного боку, розумієш? А з іншого ми відмовилися від цілої низки преференцій, які нам давала співпраця з Росією. Ми почали пиляти свої заводи, тому що вони були економічно пов'язані з Російською Федерацією. У нас "Мотор Січ" працював спільно з Росією. Тепер уже ні, вона знайшла собі, так би мовити, заміну. "Антонов" те саме. І таких заводів купа в Україні. Ми розпиляли всю нашу промисловість і продовжуємо банкрутити країну. І це видно! Чим це можна виправдати, я навіть не знаю. Ми зараз живемо в такому царстві абсурду, якого я не пам'ятаю за все моє життя. Ми жили в царстві абсурду...

– ...радянському...

– ...за більшовиків, так. Там нас учили любити дідуся Леніна, розповідали, що у нас щасливе дитинство тощо. Я розумів, що це, так би мовити, трішки не відповідає істині. Я бачив, як у 1968-му вводили війська до Чехословаччини, а в 1956-му тиснули Угорщину.

– А вам це не подобалося?

– Мені це дуже не подобалося! Дуже не подобалося! Я все це сприймав як свої особисті втрати. Я переживав Афганістан, у 79-му він був, по-моєму...

– ...1979 рік, грудень...

– ...так. Чому туди поперлися? Тому що нами керували люди, які нічого не розуміли усі ці брежнєви, суслови та інші. Але ми з одного абсурду потрапили в інший. У нас, замість того, щоб піднімати рівень життя, піднімають рівень патріотизму на голодний шлунок. У нас ходять хлопці зі свастикою, зігують тощо. Нагадує епоху Гітлера, але той перед війною забезпечив народу гідне проживання.

– Можна я вас запитаю як розумну людину?

– Давай.

– Ви розумієте, що ті, хто зігує і ходить із портретами Гітлера, роблять так за завданням Росії в межах гібридної війни? Ви усвідомлюєте це?

– Усе можливо. Зараз настільки все заплутано...

– ...тобто ви не можете цього заперечувати?

– Я не можу зрозуміти таку річ: чому тут закручують спіраль абсурду? Чому у нас, наприклад, забороняють російськомовні книги? Чому не можна піти подивитися фільм російською мовою? І взагалі не можна дивитися фільми? Чому, припустімо, Машкова не пустили зніматися до Одеси? Чому множаться лави ворогів? Чому люди не можуть ставитися до чужої думки спокійно?

– Добре, я поставлю запитання: як ви думаєте (от я знаю відповідь), розумна людина, яка любить свою країну і розуміє, що вона складається з різних людей хтось присвятив свою молодість вивченню класиків марксизму-ленінізму, хтось говорить російською, хтось мадярською, хтось українською. І щоб її зшити, щоб вона була єдина, потрібно піти на компроміс і дати можливість кожному: хочеш мадярською говорити будь ласка, вивчай українську, але говори мадярською тощо. Ви розумієте, що люди, які роблять усе врозріз із цією ідеологією, вони і є ворогами України і заслані сюди з Росії в межах гібридної війни? Вони працюють за завданням Росії, ось ви це розумієте?

– А, ну виходить, що Український інститут національної пам'яті пана В'ятровича – це теж агентура, так би мовити, Путіна?

– А в мене дві відповіді на це запитання...

– ...ну?

– ...це або дурні, або агентура...

– ...або дороги (сміється)...

– ...або дурні, або агентура. У мене третьої відповіді немає. Тому що країну треба зшивати, об'єднувати, але не можна робити це на ненависті...

– А хто її буде зшивати? Олександр Невський? Дмитро Донський? Кутузов? Хто буде зшивати, скажіть?

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Повинні з'явитися державні діячі, які скажуть: "Хлопці, давайте жити мирно"...

– А звідки вони візьмуться? Дімо, а ти не думав, що керівні класи дуже добре подбали про те, щоб там не з'явилися випадкові люди? Щоб там не опинилися харизматичні особистості...

– ...так, подбали, звичайно, зачистили все...

– От уяви собі, ти, кого я поважаю, захочеш завтра балотуватися у президенти, так?

– Не захочу...

– Не захочеш. А раптом захочеш? Або, припустімо, я, так? Що для цього потрібно? Насамперед бюджет. Без нього нічого не буде. Тільки так, порожня балаканина...

– ...сто відсотків...

– ...у мене знайдеться він, правильно? За два дні з'ясують, що цей бюджет має путінське коріння! А за чотири що нас із Путіним няньчила одна й та сама вічно п'яна нянька! Розумієш, у чому річ?

– А за день – уб'ють...

– Так, а за день уб'ють (посміхається). Ця сама влада дуже чітко себе убезпечила. Я знаю, що був такий Кушнарьов, якого вчасно прибрали, Кирпі теж допомогли піти. Ці люди були певною мірою альтернативою. Правда чи ні? Якось дуже дивно "пішов" Кравченко двічі сам у себе вистрелив. Ось такі от речі. Тобто залишається одна й та сама засалена колода Юля, Муля, Куля, Віті тощо. Я не бачу лідера. Ти бачиш?

– Ні...

– Ось і я не бачу, розумієш? І коли мені кажуть, що ось хлопці там воюють і все таке інше, я питаю про те, за які ідеали вони борються? За якусь віртуальну Україну і таке саме майбутнє? Давайте, покажіть мені, за кого?! За Ваню, Петю, Сашу, Сергійка? Усе це набуває настільки абсурдного характеру, що я не можу знайти кінців.

Американці ставляться до нас приблизно так само, як до лівійців і африканців, не краще

– "Слава Україні!" ви любите кричати?

– Я взагалі не люблю нічого кричати, крім як "Я люблю тебе, життя".

– А скакати любите?

(Сміється). Ну це ж усе...

– ...не скачете, так?

– Річ не в цьому. Це навіть не статисти, просто хлопцям сказали: "Давайте, потрібно скакати". Або там по 50 грн виплатили, як масовці на кожному ток-шоу...

– ...не очікував, що ви у прямому ефірі ось так проколетеся, що ви не скачете, не очікував...

– Так (зітхає)...

– ...утратили вправність...

– ...на жаль, не скачу. Що ж робити? Буває таке.

– Ви сказали, що американці пересварили наш народ. Ви не любите Америки?

– Отже, у мене до неї подвійне ставлення. З одного боку, те, що вони зробили у себе в Америці, як облаштували життя це чудово. І тому прапори у себе перед будинками вони ставлять від чистого серця. Але те, що вони роблять у світі, те, що вони залишили в Лівії після вторгнення туди (яка колись була абсолютно прекрасною країною), те, що вони зробили в Іраку, Сомалі, Югославії... І я розумію, що є дві Америки: одна створена для їхніх громадян, а інша – політикани. Це всілякі байдени, Мак... Господи... "Біг Маки", які приїжджають до нас...

– ...Маккейн...

– ...так, Маккейн. Вони приїжджають сюди як господарі. Я бачив, як вони поводяться,  просто по-хамськи...

– ...а росіяни не поводяться так?

– А росіяни нам давали газ по $60, якщо ти пам'ятаєш...

– ...ну потім вже не по $60...

– ...чекай. І росіяни давали нам колосальні гроші за трубу, яка іржавіє...

...кому нам?! Вони давали комусь, але не нам...

– ...та ні, вони давали Україні, правильно чи ні? Але Вікторові Андрійовичу захотілося перейти із $60 на $230...

– ...а потім і на $460, здається...

– ...так, і на $460. Це теж агентура, ти гадаєш?

– Це агентура долара, я вважаю...

(Сміється). Розумієш, коли Янукович підписав Харківські угоди, тут такий ґвалт піднявся серед націоналстурбованих людей, що, мовляв, продали Україну, щось іще. Стоп! А потім приїхали американці, забрали собі третій поверх СБУ, вивісили свій прапор, і я зрозумів, що ось господарі. Ось вони дійсно господарі. Прилетіла Нуланд із цим самим печивом як для безробітних. Розумієш, вони ставляться до нас приблизно так само, як до лівійців і африканців, не краще.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Добре, після того як Росія напала на Україну, а ми не можемо цього заперечувати, ну я точно не можу, тому що Крим забрали, просто вкрали, от узяли чуже і забрали, як і частину Донбасу, унаслідок чого було вбито 10 тисяч осіб. А скільки знедолених, безруких, безногих, психічно неврівноважених тощо, скільки горя це ж не ми самі собі заподіяли. Це ж хтось прийшов зі зброєю, "Буками", "Градами", чорт-зна з чим, хтось це зробив, правильно? І це Росія. Ось після всього цього ви її любите, як і раніше?

– Ти вважаєш, що це зробила Росія, а я, наприклад, читав, що Георгій Ту́ка або Тука колишній губернатор Луганської області, сказав, що, на його думку, російських військ на Донбасі немає. Надія Савченко Герой України теж...

– ...я із цим не згоден...

– Ну от, це твоя думка, але є інша. Росія різна, як і Америка. Можна не любити її політики, але відмовляти нам у спілкуванні з людьми культури, артистами... Нам, по суті, у цьому плані перекрили кисень, розумієш? Російські театри сюди не їздять, серед російських зірок кіно та естради купа ворогів. Це що, теж агентура Путіна?

Якби в нас була конфедерація, якби не почали обстрілювати з літаків Луганськ, війни б не було

– Володю, можна поставити запитання?

– Так.

– Ми з вами розуміємо, усе більш-менш знаємо й усвідомлюємо, що артисти – це особлива порода людей. Не випадково Колчак колись сказав: "Не чіпайте повій, артистів і кучерів – вони служать усім режимам". Я розумію, які емоції керували Олегом Павловичем Табаковим або Марком Анатолійовичем Захаровим, що підписували цей знаменитий лист на підтримку анексії Криму. Їм ближче свій театр, діти, дружини тощо, а все решта  гори воно синім полум'ям. Це я можу зрозуміти. Але чому Олег Павлович Табаков, людина, яку ми так любили, чудовий актор і режисер, організатор театру, називає українців "убогими"? Навіщо це?! Це що, так повинні чинити наші кумири, яких ми обожнювали?

– Ти розумієш (зітхає), Олег Табаков це не істина в останній інстанції. Я тобі можу сказати інше...

– ...але ж ми його любили...

– ...я можу послатися на статтю Лариси Скорик (архітектор, член-кореспондент Академії мистецтв України, нардеп 1-го скликання Лариса Скорик. "ГОРДОН"), яка сказала, що, вибачте, але українці протягом 25 років не змогли створити повноцінної держави...

...а їм що до того?..

...що будь-яка президентська кампанія комерційна...

– ...але це наші внутрішні справи, ми самі розберемося. Але їм навіщо сюди втручатися? Навіщо лізти?

– Табакову навіщо лізти? У нього свій погляд, розумієш. Як тобі сказати, треба спокійно ставитися до думки людей, якої ти не поділяєш...

– ...ми ставимося спокійно і говоримо: "Олегу Павловичу, не приїжджайте більше в Україну". Має право Україна, яку образив конкретно Олег Табаков, сказати йому: "Дядьку Олегу Павловичу Табаков, сиди вдома, працюй там, не приїжджай сюди, не заробляй тих грошей, які ти тут заробляв"?

– І заодно, значить, ми вичистимо всі картини і спектаклі за його участю, так?

– Це дурість! Як і забороняти картину "Ліквідація"...

– Тут теж можна сказати, що все це агентура, розумієш?

– А скажіть, коли Пореченков приїжджає на Донбас і стріляє в бік української армії, це що, нормально?

(Мовчить). Я не бачив (сміється)...

– ...але я бачив ці кадри...

– ...ти бачив кадри, де він стріляє в нашу сторону (усміхається)...

– ...звичайно, уся країна бачила...

– ...уся країна бачила, так. Знаєш, є один гарний анекдот: куме, а підемо начистимо пику тому москалику? А якщо він нам? А нам-то за що?! (Усміхається). Я тобі скажу таку річ, що на Донбасі, якщо вже зайшла про нього розмова, усе почалося з чого? Не з Росії, а з того, що Донбас виступав за конфедерацію...

– ...ну який Донбас виступав? Виступали люди, які паразитували на Донбасі, обдирали цих нещасних донбасівців...

– ...річ не в цьому...

– ...там командували олігархи, Володю, ми ж це розуміємо...

– ...річ тут трішки в іншому, дивись...

– ...які заганяли дітей у копанки, і вони їм там видобували брудним способом гроші. Ну ми ж це розуміємо...

– Це все добре, але конфедерація і Донбас, який має право голосу, означають, що жодних розмов про НАТО і Європейський союз бути не може. Ось це наріжний камінь усієї проблеми. А не те, що там копанки-шмопанки і щось іще, розумієш? Якби у нас була конфедерація, якби не почали обстрілювати з літаків Луганськ, війни б не було. Я впевнений.

З Америки дали команду не перешкоджати анексії Криму

– Добре, Крим був українським?

– А ти знаєш, як Кучма виграв вибори вдруге? Він обклеїв увесь Крим листівками з написом: "Друга державна мова – російська".

– ...так, ну і правильно написав...

– ...і все, а потім кинув. Просто киданув!

– Та ну, нікого Леонід Данилович не киданув...

– А що, та ну? Ось дивись, виходить, що існує тенденція чи є люди, які як чорт ладану бояться того, щоб російська стала другою державною мовою. Тому що на цьому тримається вся американська політика...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...добре, Крим був українським?

(Задумався).

Ну так чи ні?

– Після 54-го року.

– Був українським?

– Так, а до того РРФСР.

– У 1975 році була нарада в Гельсінкі. Кордони недоторканні?

– Так.

– Будапештський меморандум 1991 року. Кордони недоторканні?

– Так.

– Тобто Крим український?

– Так.

– А Кенігсберг, нинішній Калінінград, російський, правда?

– Так.

– А Сахалін російський?

– Ну.

– Так розпорядилася історія. Усе кордони недоторканні. Чому треба приходити і забирати Крим?

– А чому тоді в Косові провели референдум і зробили його самостійним?

– Де ми і де Косово? Ми говоримо про свій Крим...

– Але в нас Крим був автономною республікою, правда чи ні?

– Так...

– Вони мали право проводити референдум чи ні?

– Треба Конституцію дивитися. Не готовий відповісти...

– Вони провели референдум і більшістю голосів...

– ...під російськими автоматами?

– Ну як це під російськими?..

– ...як це? Коли в Крим прийшли "зелені чоловічки"...

(Усміхається). "Зелені чоловічки" нічого не робили, вони там не стріляли. Але з Америки дали команду не перешкоджати анексії Криму. Тому що США потрібен був компромат на Росію. Ось і все...

...із цим я згоден...

...ось це умова великої, дуже великої гри, у якій ні наші правителі, ні той же Путін, може, не грають великих ролей.

– Добре, тобто Путіна заманили в пастку, так?

– Так, є таке.

– Американці?

– Є така тема, так.

– Можу із цим погодитися, теж чув неодноразово. І Путін повівся й пішов, поклав голову в цю пастку, так?

– Ну. Але він поклав через референдум чи просто окупував, скажи? Він же не окупував.

– Ну що таке референдум?

– А що таке референдум?

– Референдум під автоматами російських солдатів, які туди увійшли...

– ...ну з якими автоматами? (Сміється)...

– ...ну як же, 25 тисяч російських військових...

– ...у мене там тесть живе, у Сімферополі...

– ...він за Росію...

– ...вони всі за Росію...

– ...я згоден...

– ...вони всі російськомовні і були проти українізації, яку їм нав'язували. Вони не розуміли цієї мови. Вона тричі гарна, але вони її не розуміли ні в юриспруденції, ні в математиці...

– ...згоден...

– ...ні в точних науках...

– ...а їм її нав'язували і не йшли з ними на компроміс. Згоден, добре. Вам Крим і Донбас потрібні у складі України? Для повного щастя...

– Мені все одно.

– Усе одно. Вам лиш би був Київ?

– Ні, річ не в цьому. Значить, у мене є своя внутрішня планета, свій внутрішній Київ, і ніде мені нічого не належить, тільки всередині самого себе. Тому що зараз, крім усього іншого, нас поставили в такі умови, за яких навіть наші квартири можуть відібрати за несплату послуг ЖКГ, розумієш, так?

Розумію абсолютно...

Тобто що далі, то більше ми почуваємося квартирантами на чужій землі. А ти говориш про патріотизм. Ми тут нічого не маємо! Це все належить (показує пальцем угору) цим дядькам! Одному електроенергія. І як він захоче, так і буде нам руки викручувати. Іншому газ. Про який патріотизм може йтися?

– Тобто ми у себе вдома квартиранти?

– Скажи мені, будь ласка, Дімо, хто у нас в уряді, парламенті, десь іще, я не знаю, бореться за наші права? Влада існує сама по собі і тільки для того, щоб самозбагачуватися. А ми там ні до чого, розумієш?

– Повністю згоден...

– Ми йдемо на тихе, повільне вимирання. Ось і все...

– ...згоден...

– І в цьому плані ти теж будеш говорити, що це підступи Путіна?

– Ні-ні...

– Це дуже зручно...

– ...це підступи наших багатих людей, олігархів і можновладців...

...угу.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Абсолютно згоден. Ідемо далі. Куди хочете особисто ви: в Європу, Азію чи в Росію?

– Я не знаю, куди я хочу, стій (сміється). Я спокійно їздив до Європи, коли впала "залізна завіса", так само, як і в Америку, і в Азію. Хто мене туди не пускав, скажи? Куди мені ще потрібно було прагнути? Це все фількина грамота! Тому що народ заманили на Майдан тим, як ти кажеш, що пообіцяли європейські пенсії, зарплати і роботу. Звідки?! Країна розвалюється, які пенсії? Які заробітки? Зараз усе урізають. І потім, Дімо, уяви собі на хвилинку таку річ, що в розпал цього Майдану ти б туди вийшов і сказав, що, знаєте, друзі, через якийсь час заборонятимуть російську мову. А її забороняли! Будуть сваритися з тими, цими, підвищать ціни...

– ...на комуналку...

– ...на ЖКГ, на всю цю справу, багато б народу стояло на Майдані?

– Ні...

– Я думаю, що ні. Це було просто велике обдурювання. І те саме з курсом на Європу. Яка Європа?! Про що ви говорите? Так, хотів ще ось що сказати: я нещодавно читав, що 750 тисяч українських туристів розчинилося на теренах Європи. Може, для цього зараз було дано безвіз? Не виключено. Для того щоб люди не їздили на заробітки в Росію. Можливо. Один із варіантів.

Караченцов приїжджав до Києва під час Майдану і попросив мене відвезти його туди

– Ваші пісні співають Алла Пугачова, Валерій Леонтьєв, Олександр Малінін, Ірина Аллегрова і багато зірок російської естради. Спілкування з ними та іншими відомими росіянами триває?

– Давно вже ні, бо трішки змінилася вся ця парадигма. Там, як і скрізь, власне кажучи, є монополісти серед композиторів, які тримають усе у своїх руках і не пускають до себе, особливо людей зі сторони, хай якими гарними є їхні пісні. Дуже мало виконавців, припустімо, як Саша Малінін чи Іра Аллегрова, які можуть собі дозволити бути автономними. А всі інші...

– ...залежні...

– ...так. Там є четвірка: Дробиш, Матвієнко, Крутой, Меладзе. Це люди, які тримають той бізнес і продають свої пісні, як мені розповідали, просто разом з ефірами, так би мовити, уже із гарантією. Зараз же головне – розкрутка.

– Вас багато що пов'язує з Миколою Караченцовим, який перебуває у важкому стані. Як він зараз?

– Легше. У тому сенсі, що в нього трохи відновився мовний апарат. Я зателефонував йому, він був у Болгарії, там його син купив будинок, і раптом Люда каже, що Коля хоче взяти слухавку. Раніше такого не було, тому що він був трохи такий...

– ...загальмований...

– ...аутист. Просто коли робота скінчилася  усе, людина втратила сенс життя. А від цього залежали і тонус, і його внутрішня атмосфера, і тональність. А тут він узяв слухавку і каже (хрипить, наслідує голос Караченцова): "Привіт! Це я. Ну як там справи?"...

– ...ух ти!

– Так, йому важко розмовляти. Він говорить зв'язками. У цьому плані Люда просто героїчна жінка дружина декабриста, яка поставила на кін усе. Багато хто її не розуміє, сварить, особливо після того випадку, коли вона його перевернула в машині, причому того самого дня і на тій самій трасі. Проте життя в неї, звичайно, не солодке. Постійно потрібно витрачати на няньку, яка скрізь із ними їздить. Вона зараз номер один у їхній сім'ї. У разі чого, відразу груддю: "Ні, нікуди!". Коли Коля сюди приїжджав, його привозили...

– ...це вже після Майдану, так?

– На Майдан...

...а-а...

...якраз у його розпал. Тоді Коля раптом сказав мені (наслідує голос Караченцова): "Вези мене туди, я хочу подивитися". І нянька стала ось так (розкидає руки), як Матросов на амбразуру, і заявила: "Я не пущу!". Я відповідаю: "Спокійно!". А Люда: "Ну пустіть, адже він хоче подивитися". Вона в них уже number one, є такі люди.

– Як ви ставитеся до списків російських артистів, яких не можна пускати в Україну?

– Абсурдно все це, дурість найвищого ступеня. Розумієш, що далі, то більше я бачу, як агонізує режим. Закручувати цю кришку, того не пускати, іншого... Вони кидають кістку, щоб було про що говорити. Пам'ятаю, я заступився за Наташу Корольову, яку не пускали до Києва...

– ...бабуся померла...

– ...так. То я на собі відчув, коли хтось дав відмашку, і на мене раптом налетів каскад лайки та прокльонів. Я подумав: "Друзі, ви все одно наче стадо". Ніби їх узяли й скерували: раз, і вони йдуть сюди, гавкають на одну людину...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...і я заступився. Вона киянка, у неї бабуся померла. Які проблеми в'їхати?

– ...і тут раптом на мене як поперли, обвалили мені аккаунт! Писали: "Ти приїдеш до Львова, ми тебе розтерзаємо". За що?! За те, що я заступився за Наташу Корольову?! Друзі, ми живемо в абсурді! Як курочка, якій насипали зерна: ось Наташа Корольова – тут клюєм, ось Пореченков – тут клюєм, і не бачимо, що над нами, великою мірою...

– ..."Вихри враждебные веют над нами"...

– Ні-ні-ні, просто триває дерибан, виведення коштів із країни, і все що завгодно. Це над нами. А для того, щоб ми туди (показує пальцем угору) не дивилися, нам тут дають Наташу Корольову. А тут, ага, давайте Ані Лорак поклюємо, а там ще когось. Ми живемо такими дрібницями. Знаєш, я дивлюся, дуже багато людей, чи то їм не вистачає якоїсь життєвої активності, знаходять її в лайці у Facebook або інших соцмережах. Причому настільки вони там...

– ... витончені....

– ...так. Я звернувся до них і сказав, що, друзі, що більше ви будете лаятися, то більше ми будемо розколювати наше суспільство. Це комусь потрібно. Воно і так розколоте, і за такої ситуації розколоти країну це як два пальці об асфальт.

– Мені здається, ви залишилися трошки радянською людиною. Мені це тільки здається?

– Ну як тобі сказати, я сформувався в той час, але це не означає, що я радянська людина. Це означає, що я виріс у системі, за якої шанували пенсіонерів, де громадськість, якщо ти не працював, дивилася з докором, погрожувала пальчиком і примушувала працювати, розумієш? У нас було справді щасливе дитинство. Нині ж за все треба платити, платити, платити. А роботи немає, грошей немає. Нас пустять у Європу. Цікаво, а з чим пустять? З дірявими кишенями? Вікно Овертона сьогодні як ніколи у нас працює, аж гуде.

Потрібно, щоб який-небудь Мойсей водив нас пустелею 40 років, поки не вимруть мастодонти і не народиться нове плем'я

– Що в сьогоднішній Україні вам не подобається найбільше?

– Брехня. Брехня знизу догори і та ненависть, яку люди відчувають одне до одного. Тому що частина суспільства настільки зазомбована, що це видно неозброєним оком. От як тільки я зустрічаю людину, яка не розуміє ні аргументів, нічого, а тупо впевнена, що в неї і те забрали, і це, я питаю: "Хто в тебе що забрав?". У мене нічого, вибачте, будь ласка. Ось я сьогодні про це кажу. Тому що Крим це справа тих людей, які живуть у Криму. А Донбас тих, що проживають на Донбасі. Уяви собі, що з Донбасу прийшли б люди і почали тебе вчити жити так, як потрібно. Ти б теж обурився, правда?

– Так вони і прийшли за Януковича. Їх стільки прийшло...

– Так, прийшли за Януковича і почали тут господарювати, і перетворили країну на бандитський общак. Це зрозуміла тема. Але знаєш, найбільше лякає відсутність перспектив і лідерів. Я бачу, що стане гірше, що будуть закручувати гайки. Що більше закручувати цей вентиль, то сильніше він може рвонути, та так, що потім кісток не збереш.

– А диво можливе чи ні?

– Дуже сподівалися на Трампа. Він прийшов нормальним хлопцем, але йому відразу пов'язали руки. Я відчував, що так буде. Відразу виник скандал із забороною на в'їзд мігрантів, здійняли шум щодо зближення з Росією. Там усе не так просто. І зараз виходить, що начебто є основні гравці – Трамп і Путін. І всі дивляться: якщо вони зблизяться, значить, тут почнуть пакувати валізи, а якщо ні, тут продовжать дерибанити. Але, виявляється, що там ще є якесь лобі, яке сидить зверху.

– Ви сказали: "При владі в Україні перебувають нездорові люди, часто з довідками"...

– Спікер наш із довідкою, це відомо...

– ...у нього довідка?

– Кажуть, так, про розумову неповноцінність. Ну так кажуть, я не знаю, не був присутній...

– ...і багато людей із довідками?

(Сміється). Не знаю, кажуть, що є. Але я дивлюся, чим вони займаються в парламенті це на голову не налазить. По-перше, бійки. По-друге, затикання один одному рота. А потім, як чарівно вони здають своїх колег – підписують зняття недоторканності зі своїх учорашніх товаришів. Це театр, причому такий паршивий.

– В інтерв'ю виданню "Бульвар Гордона" ви сказали: "Набридло почуватися лохом, якого розводять політики, на п'ять порядків нижчі від тебе за інтелектом". І додали: "Нові вибори нічого не дадуть. На жаль, нам потрібно переобирати народ". Я захопився цим формулюванням. Я повністю згоден, що нові вибори нічого не дадуть, потрібно переобирати народ. А як його переобереш?

– Потрібно, щоб який-небудь Мойсей водив нас пустелею 40 років, поки не вимруть мастодонти і не народиться нове плем'я тощо.

– Ви Мойсея знаєте?

– Я такого Мойсея не знаю, на жаль (сміється)...

– знаю, але не того...

– ...так, знаю, але не того.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви сказали: "За національністю я людина і киянин". Ви корінний киянин, який добре знає і любить своє місто. Скажіть, будь ласка, сьогоднішній мінливий Київ вам подобається?

– Звичайно, ні! По-перше, Київ став некиївським, тому що тут багато приїжджих. Мені, знаєш, дуже гарне фото якось показали у Facebook. Отже, неділя, абсолютно порожнє місто і напис: "Кияни роз'їхалися по домівках". Це, звичайно, з одного боку, смішно. А з іншого гірко. Тому що, якби це були справжні кияни, то вони не дали б забудовувати Поділ, як це відбувається, вони не дозволили б зводити хмарочоси в історичній частині міста. Розумієш, творять беззаконня, яке було і за Ющенка, і за Януковича, коли розрили схили Дніпра й поставили для дяді Віті той самий вертолітодром, яким він ніколи не користувався.

– Тобто в Київ приїжджають емігранти і починають коїти казна-що, так?

– Ось я дивлюся ніби зверху: я собі спокійно жив значну частину свого життя, і раптом прийшли якісь люди, які почали мені розповідати, що я говорю не тією мовою, не так мислю, ходжу не в ті церкви. Розумієш, у чому річ? Почали нав'язувати. Замість того щоб займатися покращенням життєвих умов, вони стали залазити у святая святих людської натури. Зараз пропонують узагалі скасувати церкву Московського патріархату і віддати все цьому товаришеві-розстризі. Але яке вони мають право взагалі, у принципі?! Як можна назвати цих людей? Звичайно, окупантами, тому що вони прийшли до мене! І якщо я подивлюся, де вони народилися, то киян серед них майже немає! Один–два і край! Може, Кличко киянин, я не знаю, і хтось ще. Але всі решта – приїжджі люди...

– ...і пронозливі...

– ...приїжджі і пронозливі, так. І, як правило, за всіх президентів ідеологією у нас чомусь керували вихідці із західних областей. Випадково.

Дружина молодша за мене на 36 рочків, а теща ‒ на 16

– Поговоримо про веселе...

– Давай про веселе.

– На скільки років друга дружина від вас молодша?

– На 36 рочків, але це непомітно. Я намагаюся її зістарити (сміється). Жарт. Ну не може вона за мною угнатися, що робити? От не може та й усе. Вона мені так говорить уранці: "Чого ти мене будиш? Мені ще 17 хвилин залишилося поспати! Ні, 11, а ти мене будиш!". Я їй відповідаю, що давай-давай, зараз зарядочку зробимо, обіллємося водичкою...

...давай-давай...

...такі от у нас є моменти, але живемо, любимо одне одного.

– Теща теж за вас молодша?

– Теща молодша за мене на 16 років. Її треба видавати заміж терміново. Тож, якщо у тебе завалялися якісь красені з гаманцем грошей, будь ласка, звертайтеся (усміхається).

– У вас четверо дітей. Коли у 62 роки ви народили чергову дитину, Ілля Ноябрьов сказав: "Ти що, протікаєш?".

(Сміється). Ну він протік, по-моєму, роком пізніше, розумієш? Це заразна річ: там і Чекалкін, і той же Армен Борисович...

– ...течуть усі...

– ...так. Тож я не здивуюся, якщо в Армена Борисовича з'явиться потомство. Я навіть вітатиму це.

– Яка в Армена Джигарханяна різниця у віці з Віталіною?

– Років 40 теж...

– ...та ні, напевно, більше 50...

– Йому 80, їй десь років 35, ну ось так...

– ...45...

– Ну я скажу таку річ, що люди одне одного знайшли не у Facebook і не в карти виграли. Коли йому було погано, вона підставила своє плече. Це не той випадок, що вона підтримала мільйонера чи когось іще. Це нездорова людина, яка старіє і якій потрібна допомога...

– ...але яка добра!

– Добра, звичайно. І така мудра. (Говорить, наслідуючи голос Джигарханяна): "Вово, Вово"...

– ...не метушиться...

– Ні, він несе свою мудрість, і всі від нього чекають її, а він нею ділиться.

– Ще один шлюб із дівчиною, яка буде ще молодшою за вас, у принципі, можливий?

– Ні. У мене на це просто забракне сил.

– Стомилися?

– Ні, не тому, що стомився, я занадто багато почуттів віддаю своїй дружині і дітям. Я не хвалюся, просто це така даність. Навіщо мені хтось інший? Мене все цілком улаштовує. Вона не розжиріла це раз. Вона не обвисла вся, вона молода. Вона така: "Давай, Володю, те-се!". Вона мене туди-сюди смикає. Зараз ми з нею такий романс колосальний записали, клас!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви написали кілька книжок-байок про знаменитостей...

– ...так...

– ...дуже оригінальний жанр, ви класно це робите, і ви чудовий оповідач. Розкажімо найяскравішу історію, повеселімо наших глядачів...

– Про Леонтьєва і презервативи хочеш?

– Давайте...

– Значить, це було у 80-ті роки. Якось Валера отримав гроші за свої концерти, кишені у нього відстовбурчилися, ми йшли з ним у районі Пасажу і вже десь трохи піддали. І тут дивимося дитяча аптека. Там стоїть товариш Айболить, мавпи навколо висять. Я запитав: "Валеро, а як ти думаєш, тут презервативи продають?". Він сказав: "Та ти що, які презервативи?! Дитяча аптека, там тільки тальк, соски і більше нічого". Я запропонував: "А давай на спір!". Він поцікавився: "На що?". Я сказав: "Якщо там раптом є презервативи, то ти їх купиш на всі гроші, які в тебе є". А тоді був такий час, що презервативів у продажу не було...

– ... узагалі нічого не було ...

– Я скажу, чому. Був тільки один завод Баковський, який випускав презервативи і скафандри для глибоководних робіт. І відчуття в цих презервативах були приблизно такі самі, як і в скафандрах, але – стовідсоткова гарантія. І вони були в дефіциті. Тому, коли я поїхав через якийсь час у місто наречених Іваново, весь двір скидував гроші, щоб я їм привіз презервативи, які там у продажу були, тому що в Іваново жінки здебільшого працювали. Загалом, ми з Валерою посперечалися. А впізнаваність – моментальна. Ми зайшли до цієї аптеки, вивалила вся прислуга: сестри-провізори, і мамка намалювалася директриса. "Боже мій, Валерію Яковичу! Вам "Алкозельцер", напевно, чи щось серцеве?" запитала вона. Він відповів: "Ні, мені "противників" дітей". Вона задумалася, звичайно, він поставив її в незручне становище, і сказала: "Ага, "противників" дітей... Ну ви знаєте, зараз це дефіцит, але як для вас – знайдемо кілька штук. А скільки вам треба?". Він витягнув гроші, із ненавистю подивився на мене і сказав: "На всі!". Вона отетеріла і почала виносити ці презервативи ось таку упаковку (показує руками великий розмір упаковки). "Валерію Яковичу, а навіщо вам ці презервативи потрібні?" запитала вона. А Леонтьєв тоді працював у Ворошиловграді, теперішньому Луганську. "Розумієте, у мене товариш одружується, так йому до кінця життя вистачить. А взагалі, скоро 1 Травня, ми їх гелієм надуємо, напишемо "Мир, труд, май!" і випустимо на волю", відповів Леонтьєв. Ми вийшли. У нього була трошки змінена фізіономія. У руках він тримав ці презервативи. "Ну на, хоч трохи понеси!" сказав він мені. На що я відповів: "Ні, спокійно, ти виграв!" (Усміхається). Ось одна з байок.

– Ви неперевершений майстер анекдотів. І я б попросив вас розповісти один...

– Оце, значить була така Ярославна Київська. І мешкала вона на Подолі, на розі Почайнинської і Нижнього Валу. І засватав її батько, Ярослав Мудрий, за французького короля Генріха під кодовою назвою "Чотири". Такий порядковий номер – чотири дріб один. І це вона до нього збиралася в гості і взяла із собою кілька дарунків. І серед них був найсмачніший – шмат сала кіл так на десять. Приїхала вона до цієї Франції, жбурнула сало на стіл і каже: "Генріху, а ну поріж!". А французам так сподобалося це слово, що вони свою столицю назвали Парижем! А сало з'їли (усміхається).

– Я вдячний вам за інтерв'ю і наостанок, якщо вже ви заговорили про Поділ, колись на вулиці Сагайдачного, яка тоді мала назву Жданова, стояв кінотеатр "Буревісник". Я попрошу вас заспівати вашу пісню...

– В кинотеатр "Буревестник"

После той большой войны

За полпачки "Беломора"...

А! Я хочу сказати, що це має увійти до 25 дозволених ефірних відсотків, так?

– Так...

– 75% української мови, а 25 % російської.

В кинотеатр "Буревестник"

После той большой войны

За полпачки "Беломора"

Проходили пацаны.

И смотрели, что хотели,

В десять лет и даже в семь,

И, как водится, балдели

От запретных в детстве тем.

И была соседка Клава,

Двадцати веселых лет,

Тетки ахали: "Шалава",

Мужики смотрели вслед.

На правах подсобной силы

Мог я в гости заглянуть,

Если Клавдия просила

Застегнуть чего-нибудь.

Где-то за окном, словно за бортом

Вдаль плывет мое детство.

Леди Гамильтон, леди Гамильтон,

Я твой адмирал Нельсон.

Как она ждала, как она звала,

Как она пила виски!

Леди Гамильтон, леди Гамильтон,

Ты была в моей жизни.

Відео: 112 Україна / YouTube

Записала Вікторія Добровольська

Матеріали за темою