+13 Київ
Україна – дивовижна країна: кожна її частина поклоняється своїм героям
– Матвію, доброго вечора!
– Доброго вечора! Мене суворо попередили, щоб я коротко відповідав на запитання. Мені це складно, як ви знаєте. Але Гордон просить.
– Будемо намагатися.
– Пацан сказав – пацан зробив! (Усміхається).
– Ви народилися у Львові. Ви бандерівець у душі?
– У якомусь сенсі так. Боже, уявляю, як на цю фразу відреагують смердючі російські канали, я це обожнюю! Коли ми говоримо "бандерівець", то, з одного боку, уявляємо прапори якісь, марші...
– ...і смолоскипи.
– Але це так, для прибічників Бандери та Шухевича (лідер Організації українських націоналістів Степан Бандера та головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. – "ГОРДОН"). Я хочу красиву, горду, європейську країну. Не знаю, чи було це головною ідеєю Бандери та Шухевича, але моя така: незалежна, могутня Україна.
– Бандера та Шухевич для вас – символи незалежної, красивої, могутньої України? Як ви взагалі до них ставитеся?
– У мене до них немає жодного ставлення. Це люди, я так дуже акуратно відповім, із дуже складною, неоднозначною біографією. У якомусь сенсі вони – велика проблема для України. Як, утім, і все решта. Тому що це дивовижна країна: кожна її частина поклоняється своїм героям. І в цьому разі, мені здається, головна ідея – не заборона цих людей, оскільки це протиставлення однієї частини суспільства іншій, а вміння зшивати країну. А це дуже складно. Влада намагається це робити, гірше, краще, але в цьому величезне завдання. Ті, хто живе в Україні, повинні зрозуміти, що люди, які дивляться на схід, на Росію, – вони не випаруються, скільки б шанувальники Бандери та Шухевича не старалися. І навпаки: тим, хто не сприймає цих персон, треба зрозуміти, що їх слід залишити історії.
– І треба одне одного терпіти.
– Не терпіти, я дуже не люблю цього слова. Потрібно, щоб люди зрозуміли, що це не монодержава. Це унітарна держава за формою влади, але не за думками й ідеями.
– У 1941 році ваша мама тут, у Києві, уже йшла в Бабин Яр. І трохи до нього не дійшла. Як це сталося?
– Оголосили, що всім треба йти.
– "Усі жиди міста Києва..."
– Без цитат. Вони зібрали речі та пішли. Але маму якимось дивом виштовхнули з цієї черги.
– Скільки років їй було?
– 12. Вона повернулася додому, на Поділ, на вулицю Щекавицьку, сіла у квартирі... Пішла з мамою, а повернулася – без.
– А мама пішла в Бабин Яр?
– Так, на жаль, десь там вона й лежить.
– А як вашу маму виштовхнули, чому?
– Не свідок.
– Що мама казала?
– Коли люди туди підходили, уже було зрозуміло, що відбувається. І багато дітей так урятувалося, дорослі – ні.
У Чикатила теж брали інтерв'ю. Як на мене, нехай цим займається диявол. Нехай у Володимира Володимировича інші беруть інтерв'ю, але не я
– Ви довго жили в Києві, батьки з Києва, дитинство у Львові минуло. Ви українським духом просякнуті, як ви самі вважаєте? Ви українець за світовідчуттям?
– Важко відповісти. Для мене це така метафізична історія. Напевно, те, що я повернувся сюди, свідчить, що мені Україна як країна глибоко небайдужа. Повторю мою тезу: Україна дуже різна. Що таке українець? Це той, хто ходить у вишиванці, розмовляє українською? Ні, для мене українець – це той, хто бачить Україну гордою, потужною країною, у якій хоч трохи наступили на горло корупції, яка нікому не поклоняється. Ті, хто б'ється в парламенті, – вони українці? Вони щиро розмовляють дивною українською мовою...
– ...вони – чорти, які б'ються в парламенті.
– Важливо зрозуміти, що пошук українського – це дуже серйозний процес. Усі кричать: "Зрада, зрада!" Це улюблене українське слово. Але не вишиванка – ідентифікатор національності. Українець – це той, хто працює на благо держави, робить її могутнішою та сильнішою.
– І вважає її своєю.
– Так. Але ви розумієте, Дмитре, що означає "вважати її своєю?". Один уважає своїм "садок вишневий коло хати", інший – $125 млн, які лежать у нього у швейцарському банку. Це цікава історія. У мене свої причини любити Україну, а є люди, ми всі знаємо їхні прізвища, які теж дуже любили та люблять Україну, тому що тільки цю країну можна...
– ...так подоїти.
– ...і так обдерти! І сказати їм: "Хлопці, ви не любите України", – вони просто заплачуть.
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Ви сказали, що Порошенко – найкращий президент України. Чому?
– Він найкращий для цього часу. Скоро в нас буде безвіз, і якби Порошенко за всю свою президентську кар'єру зробив тільки це, він уже був би для мене найкращим президентом. Кожен правитель відповідає своєму історичному часу. Якби Україна сьогодні здобувала незалежність, навряд чи Порошенко був би в мене фаворитом. Я би більше схилявся до такої людини як Ющенко, наприклад. Але тепер ми розвернулися до Європи, і для мене, підкреслюю, Порошенко – найбільш європейський. Він відповідає наявному історичному моменту. Водночас, зауважу, не все в нього виходить, але все в цьому житті відносне.
– Якщо у вас завтра з'явиться можливість зробити інтерв'ю з Путіним, ви нею скористаєтеся?
– Це цікава історія. Багато хто знає Олексія Венедиктова, головного редактора "Эха Москвы". У нас із ним одного разу була принципова суперечка. Він уважає: якщо ти журналіст – інтерв'ю можна брати хоч у чорта. А я кажу: "А в Гітлера взяв би?!" Він так... (хитає головою). Усе-таки Гітлер для нього – огидна постать, як і для мене.
– І тим не менш.
– Було би краще, щоб це робив трибунал. У журналістів існує думка, що треба зрозуміти мотиви людини. Але в Чикатила теж брали інтерв'ю. Як на мене, нехай цим займається диявол. Нехай у Володимира Володимировича інші беруть інтерв'ю, але не я.
Нікому не вір, нікого не бійся, нічого не проси – от що дав зрозуміти Путін
– Ви назвали Путіна творцем європейської України. Що ви мали на увазі?
– Існує теорія, і я її дотримуюсь, що немає країни, яка здобула би незалежність без крові. І це був феномен України. Країна начебто стала незалежною...
– ...упало з неба.
– Але ні, незалежність, написана на папірці, – це не реальний суверенітет.
– Довелося платити.
– Реальна незалежність – це коли з'являється національна держава та зароджується нація. Не національність, а нація! Тобто: люди різних національностей дотримуються одних переконань (хоча переконання можуть бути й різними), але всі хочуть бачити свою країну не такою, що цілує зад сусіда зі сходу чи заходу, а щоб "шануймося, браття, бо ми того варті", як козаки говорили. Звичайно, через кров! Але тепер стало абсолютно зрозуміло, що навіть найбільший друг може виявитися найлютішим ворогом. Це приголомшливо! Мине багато років, історію буде спресовано в підручниках, але все одно стануть розбирати цей дивовижний феномен: не те, що Путін почав війну з Україною, а те, що народ пішов слідом за ним, радісно закричавши вкраденому: "Браво, це тепер наше!" Є навіть пісня, яку співає, здається, Маша Распутіна, і там приблизно такий заспів: "Это Крым, и по совести – это Россия!" (Пісня "Крым". Виконує Віка Циганова. – "ГОРДОН").
– Про совість згадали.
– Навіть у піснях намагаються ствердити тезу, що треба не за законом, а по совісті. Так от, національна держава – це та, яка поводиться за законом. Досить по совісті, дотримуймося законів! Я сказав колись і зараз повторю: парадокс, але коли ця війна скінчиться, і мине 1000 років, в Україні стоятиме пам'ятник Путіну як консолідатору української нації. Нікому не вір, нікого не бійся, нічого не проси – от що дав зрозуміти Путін. Лише твої зброя, свідомість і мужність дають тобі можливість називатися громадянином української держави.
Я бажаю Росії бути прекрасною, успішною державою, коли вона забереться з України
– Україна, з нашим рівнем життя, корупцією, дорогами, освітою, охороною здоров'я, розумінням процесів, що відбуваються у світі тощо, – це країна третього світу чи ні?
– Так, поки це країна третього світу, я би порівняв її з країнами колишньої Югославії. Із цього доведеться довго вибиратися. Але ресурси України неймовірні, і я це кажу не тому, що треба сказати щось оптимістичне. Спочатку почне відновлюватися сільське господарство, потім – промисловість, машинобудування, авіабудування. Я дуже на це сподіваюся. У космосу непогані шанси. Усе буде поступово оживати. Це дуже важкий процес, але доведеться його пережити. Знаєте, це як смерть близької людини. Є фактична втрата, а є – внутрішня, коли ти дуже довго це переживаєш. Я не знаю, чи повернеться Крим, що буде з Донбасом, але моральна травма в суспільства існує. Тепер люди змогли відволіктися, сказати, що спочатку було важко, але спробуємо жити без цих "родичів". Нехай політики займаються питанням повернення, але нам не можна 24 години на добу про це думати. Любімо дітей, ходімо на роботу.
– Творімо.
– У цьому сенсі наразі відбувається якийсь поворот. І він не в цифрах, не в тому, що на 0,6% зріс ВВП, а в тому, що нація оживає.
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Ваші прекрасні діти живуть у Грузії. Грузія рада безвізу? Що діти кажуть?
– По-перше, там був салют. Ну, грузини гарячі, так. Думаю, в Україні салюту не буде.
– А безвіз буде в Україні?
– У призначені терміни буде обов'язково. Слава Богу, пан Порошенко перестав давати обіцянки. Зараз розв'яжуть усі процедурні питання – і буде безвіз. Що стосується моєї сім'ї, якраз перед тим, як для грузинів запрацював безвізовий режим, у дітей і дружини, у їхніх грузинських паспортах, закінчилася європейська віза.
– І не треба більше.
– Тепер вони просто трохи почекають і кудись поїдуть. Якщо я дам грошей. (Сміється). І для України це, безумовно, буде грандіозна річ. До речі, хоча всі кричать, що немає грошей і ми нікуди не поїдемо, напередодні безвізу найбільша компанія-лоукостер Ryanair заходить в Україну чотирма рейсами до Німеччини...
– ...Нідерландів...
– І найголовніше – чотири рейси до Лондона, куди можна буде долетіти за €30 плюс валізи.
– У чому головна трагедія Росії, на ваш погляд?
– (Замислився). Знаєте, на це запитання намагалися відповісти люди розумніші за мене.
– Класики не змогли.
– Ключевський намагався осмислити (Василь Ключевський – російський історик. – "ГОРДОН"), Олександр Ісайович Солженіцин. Я не беруся, це непідйомне завдання. Одна мудра людина, – коли я запитав у неї: "Чому в Росії відбувається таке?" – відповіла: "У Росії немає того, що є в Україні, – єдиної нації". Я бажаю Росії бути прекрасною, успішною державою, коли вона забереться з України. Але Росія – це велика територія, де живуть місцеві "князьки", той же Рамзан Кадиров, наприклад. Але найголовніше – він мене вразив своєю фразою: "Як може бути держава єдиною, якщо в той час, коли в Москві щось відбувається, на Далекому Сході – сплять?" Це такий величезний, неповороткий монстр. Але ще раз: різні держави живуть по-різному.
Уважаєте, Жириновський про себе не знає, Порєченков?! Вони все про себе знають. Уся справа в ціні питання
– Росія колись прокинеться, на ваш погляд, чи ні?
– А що ви розумієте під словом "прокинеться"?
– Скине рабство своє внутрішнє, стане цивілізованою.
– Немає жодного рабства. Є байдужість.
– Добре сказали.
– Байдужість, породжена майже 70 роками радянської влади. Я пам'ятаю, як ми з мамою ходили голосувати. Там давали ікру...
– ...ковбасу.
– Так. Це в Києві було. Ми підходили до 193-ї школи на Вітряних горах (житловий масив Києва. – "ГОРДОН"). Я маленьким був і питав маму: "Ти за кого голосуватимеш?" А там висіли дві фотографії: "зачіска направо" та "зачіска наліво". І мама відповідала: "Минулого разу я голосувала за "зачіску направо", тепер – "наліво". Далі ми їли канапки зі шпротиками та йшли додому. І ця суспільна угода між владою та народом...
– ...ми вам – шпроти, ви нам – голоси.
– "Шпротики" тепер на кожному розі, ікри 100 видів, але ось ця байдужість... Ми часто жартуємо про теорію Дарвіна, штучний і природний відбір, але людина не змінюється. Нинішньому homo sapiens 40 тисяч років, якщо я не помиляюся. А змінюється лише те, що от тут (показує на голову). Я бажаю Росії бути прекрасною державою та не скинути Путіна, а за процедурою, у 2018 році, обрати якусь альтернативу. Я міг би вигукнути: Навального.
– Так він такий же, як і Путін.
– Ні. Ще раз: будь-яка інша людина поверне Росію трохи по-іншому. Пам'ятаєте: коли "Титанік" ішов на айсберг, якби він завчасно повернув хоча б на 3 міліметри, то за 3 милі це було би 300 метрів, і судно не зазнало би катастрофи. Правда, тоді не було би знаменитого фільму "Титанік".
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– І ви, і я добре знайомі з найкращими представниками російської інтелігенції. Скажіть, будь ласка: що ви думаєте про цих найкращих представників, які підтримали російську агресію в Україні?
– Це все дуже просто: за кремлівські концерти, за концерт на День міліції...
– ...за театри.
– За театри, які фінансують.
– Усе так просто.
– Згадайте "Майстра і Маргариту": квартирне питання дуже сильно зіпсувало громадянина. Так і тут. Є люди, які просто моральні потвори, на кшталт деяких.
– Наприклад?
– От цей письменник...
– ...Прилєпін?
– Наприклад, Прилєпін.
– Слухайте, а навіщо він пішов воювати з українцями, що йому треба?
– А він не пішов воювати з українцями, він піарить свою нову книжку. Якщо я, наприклад, напишу книгу, хто її купить? Хоча сім книг у мене все-таки є, їх купують, коли вони перевидаються, що вкрай рідко. А тут людині потрібна була реклама, а що може бути краще за скандал? Це абсолютно розважливі, цинічні люди. Коротше, "отут тобі Біг, а тут поріг". Роби що хочеш, але якщо тебе там грохнуть...
– ...вибач.
– Так, будеш сам винен.
– Якщо ви випадково зустрінете Прилєпіна чи Порєченкова, який стріляв у бік українських військових...
– Я їх не зустріну.
– Припустімо, життя довге. Ви скажете їм в очі: "Ви – покидьки!" – чи ні?
– Навіщо казати? Вони знають. Уважаєте, Жириновський про себе не знає, Порєченков?! Вони все про себе знають. Уся справа в ціні питання.
– Покидьки.
– Ви сказали. Я просто уникаю таких слів.
– ...ну, ви культурніший за мене.
– О, так. (Сміється).
Скільки вже триває війна на Донбасі, а головна тема кожної російської аналітичної програми – це Україна
– Чому росіяни так легко піддаються обману? Я маю на увазі цілий народ.
– Розумієте, немає ж альтернативної інформації.
– Скільки завгодно, інтернет беріть.
– Ні. Громадську думку визначають жінки віку "баба ягідка знову". Домогосподарки, які дивляться вечірні шоу тощо. Удумайтеся, скільки вже триває війна на Донбасі, а головна тема кожної російської аналітичної програми – це Україна.
– Що сталося з російським телебаченням?
– Ви ж знаєте, у Північній Кореї була сенсаційна передача, про те, що космічний корабель КНДР успішно сів на поверхню Сонця!
– А північнокорейські футболісти виграли чемпіонат світу.
– Так.
– Логічно!
– І це вміння створювати паралельну реальність у Росії цілком успішне.
– Ви добре знаєте російське демократичне телебачення, перебудовне та постперебудовне. Це було прекрасне телебачення, яке хотілося дивитися. Ви були однією з його складових. Що сьогодні з ними сталося?
– Нічого.
– Чому люди, які ще вчора були совістю Росії...
– Ні, Дмитре, не змушуйте мене досліджувати їхню совість, і чому вони злайнилися. Знаєте, як кажуть: "П'ять хвилин ганьби – і забезпечений на все життя". Вони 15 тисяч разів на все життя забезпечені. У того ж Соловйова побудований будинок в Італії. У нього десятки квартир.
– Громадянин Сполучених Штатів Америки, до речі.
– Не знаю, громадянин він США чи в нього грін-карта. Але це цинічні люди, які виконують цинічне замовлення влади, все! Чому вони це роблять – заробляють гроші.
– Думаю, що в Росії їх ніхто ні про що не запитає. Як ви ставитеся до двох таких найбільш одіозних хлопців: Дмитра Кисельова та Володимира Соловйова?
– (Сміється). Що ж ви мене мучите?!
– Робота така!
– Це дуже якісні пропагандисти, але не журналісти. Тобто вони би сказали: "Ну, як це ми не журналісти?! Ось новина, ми її обговорюємо". Насправді це люди, які виконують пропагандистське завдання адміністрації президента. Як я до них ставлюся?! Ми живемо на різних планетах. Ми працюємо в різних жанрах: я займаюся журналістикою, вони – пропагандою. Я би їх не лаяв, єдине, що я б у них запитав: "Хлопці, як ви ставитеся до того, що через вас загинули люди?"
– От! У моєму розумінні, на совісті цих людей, цих мерзотників, назвемо речі своїми іменами, загибель 10 тисяч людей. Як ви думаєте, російських телевізійних пропагандистів судитимуть коли-небудь чи ні?! Це ж спецназ інформаційний.
– Відповідаю однозначно: у Росії – ні. Я не впевнений, чи будуть Путіна судити. А їх, Господи!..
– Чому в України така слабка контрпропаганда? Бракує харизматичних людей?
– По-перше, не вистачає розуміння, що таке контрпропаганда. Пояснювати цього не буду. Прийдуть, спитають – я поясню. Потім, досі немає розуміння, що необхідно робити.
– Цілі та завдання.
– Ні, цілі та завдання зрозумілі. Немає політичної волі зробити це. Усе.
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
Шустер – це людина з найдорожчим у світі мовчанням
– Що ви думаєте про Савіка Шустера та про закриття його телеканала?
– Я дуже шкодую. Савік – це такий злий геній українського телебачення. Людина, у якій поєднуються "зло" та "геній". Геній, тому що він зробив зрозумілим парламентське життя. Це абсолютно унікальний формат. Депутати Верховної Ради після важкої роботи, утерши піт від нелюдських зусиль зі створення великої країни, ішли туди, і це було продовження політики. Людям це було цікаво: тобто до Верховної Ради не пускають, а сюди пускають. Чому він – злий геній? "Злий", звісно, у переносному значенні. Нинішні політики, які б'ються у Верховній Раді, – це в якомусь сенсі породження Савіка. Не важливо, що ти робиш у парламенті, важливо потім прийти в політичне ток-шоу та пояснити, що ти хотів зробити і "які вороги" тобі завадили. І це ввійшло у звичку протягом багатьох років. Але ще раз, мені дуже шкода, що передачі Савіка немає. Я не можу працювати без конкурентів.
– Шустер – видатний журналіст?
– Безумовно! На мою думку, Шустер – це людина з найдорожчим у світі мовчанням.
– А він виразно мовчить?
– Він просто мовчить, у тому-то й річ. Він запускав певний механізм бійок, дискусій, пояснень. У його програму було модно приходити, а це критерій справжньої передачі. Але ми намагаємося конкурувати.
– Вам подобається Познер?
– (Замислився). Так, це професійний журналіст.
– Вам подобається Ксенія Собчак?
– Так, це професійна журналістка.
– Ви сказали, що головне для журналіста – його репутація. У вас репутація яка?
– У мене дуже гарна репутація! У цьому немає сумнівів.
– Ви чуєте, що про вас говорять?
– Це таке нібито провокаційне запитання.
– Не нібито, а провокаційне.
– По-перше, коли я вів два ефіри (ранковий і вечірній на каналі NewsOne) – я просто помирав. Я прокидався о п'ятій ранку. Хронічний бронхіт, тому що я перетрудив голос, а треба себе берегти. Тому не дуже цікався, що про тебе говорять. Я впевнений, якщо я скажу: "Мені абсолютно по барабану, мені абсолютно не цікаво, що про мене говорять і пишуть..."
– ...я вам повірю.
– ...ніхто не повірить.
– Я повірю.
– Люди думають, що я потай усе-таки читаю щось про себе. Але людям язика не зав'яжеш. Що людина популярніша, то більше про неї говорять. Мені абсолютно все одно! Мені, наприклад, телефонують мої приятелі та кажуть: "Ти бачив, що написали про тебе?!" Я відповідаю: "Навіть не кажіть де!" Одного разу я їхав з аеропорту Бориспіль і побачив плакат із написом: "Бережіть довкілля". І мені так сподобалося слово "довкілля", я ним просто захопився! Так от, я "бережу своє довкілля!". (Говорить на камеру). Ніколи не читайте, що про вас пишуть. Не слухайте того, що про вас говорять. Люди хочуть опустити вас до свого рівня. Не важливо, якої професії це стосується: що вище ви стрибнули, то більше заздрісників, які говорять просту фразу: "Чому ми не такі, як він, у чому він лайно?! Ага, ось!" І вони вас утоптують і знижують до свого рівня. Знаєте, є таке дивовижне слово – "ігнор"! (Усміхається).
Коли я тримаю новину про те, що загинуло семеро військовослужбовців, буде телефонувати якесь чмо та говорити, що для нього Путін – моральний авторитет?! Моральний авторитет не вб'є сімох людей! Тому fuck off!
– Якось в інтерв'ю ви сказали мені: "Я себе ціную та знаю собі ціну. Той, хто запрошує мене працювати, повинен розщедритися".
– Ви хочете, щоб я це коментував?!
– Так.
– Так, я коштую дорого. Усе.
– Журналіст може бути незалежним?
– Так.
– От коштуючи дорого, отримуючи гроші...
– Я поясню. Ви можете сказати таку фразу: "А як журналіст може бути незалежним..."
– ...коли отримує великі гроші.
– Ні, якраз те, що він отримує великі гроші, може свідчити про його незалежність. Ти – товар. Але тебе купують, щоб ти озвучував чиїсь думки, чи запрошують для рейтингу?! Я вам зараз розповім головний принцип незалежного журналіста. Справа не в тому, що тобі платять гроші, а в угоді між тобою та роботодавцем. Якщо в ній є пункт, що роботодавець не має права втручатися у твою роботу, – це і є гарантія твоєї незалежності! І друге: я не буду, звичайно, про це розповідати, але деякі мої рішення піти зі ЗМІ були пов'язані саме з цим.
– Було порушено договір.
– Я ставив роботодавцю просте запитання: "Ти мене взяв, щоб я приніс тобі глядачів, слухачів?" "Так", – відповідав він. "А ось цей пункт бачиш? Усе!". От правильно зроблена угода. Це гарантія того, що ти можеш сказати: "До побачення". Щоправда, можеш залишитися без роботи. Але я поки не залишився.
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Ви — україномовна людина?
– Нє! (Задумався). Так.
– Завдяки Львову, дитинству, яке минуло у Львові.
– Ну, звичайно! У нас була польська вулиця імені Кутузова. Там мешкало дуже багато поляків, тому я розмовляв польською, зараз, правда, трошки забув цю мову. Але в інститутські роки поїхав до Польщі, і, загалом, визнавали за свого.
– Мені багато хто говорив: "Слухай, Ганапольський класний, але чому він такий нервовий?" Чого ви такий нервовий іноді?
– (Сумно посміхається). Життя таке, Дмитре!..
– Ви іноді лаєте себе за те, що можете не стриматися? В ефірі, наприклад?
– Та ні... Усі знають історію, як я послав одну людину за те, що вона занадто любила Путіна. Вона зателефонувала в ефір і стала говорити, що Путін для неї – моральний орієнтир, і я її послав, тому що в цей момент була гаряча фаза війни.
– Не просто послали, а обізвали покидьком, тварюкою, скотиною та лайном навіть!
– А от цитувати я вам не дозволяв. Я залюбки зроблю це ще раз, якщо буде гаряча фаза війни. У той момент, коли я тримаю новину про те, що загинуло семеро військовослужбовців, буде телефонувати якесь чмо та говорити, що для нього Путін – моральний авторитет?! Моральний авторитет не вб'є сімох людей! Тому fuck off!
– Ви пішли з каналу NewsOne, де ви мали величезний успіх: вас дивились і вранці, і ввечері, люди спеціально вмикали цей канал, щоб побачити Матвія Ганапольського.
– Будуть дивитися інший канал!
– Що далі?
– Про це вже можна сказати: Олексій Семенов, знаменитий телевізійний продюсер, який, до речі, стояв біля витоків "112 каналу", робив ребрендинг...
– ...каналу NewsOne.
– ...так. Він нас запросив на черговий, більш широкий, проект. Справа в тому, що NewsOne – це чудовий канал, і я в прекрасних стосунках зі всіма його співробітниками, але це як барабан новин. У нього ліцензія така: новини, новини, новини.
– А вам аналітики захотілося?
– Не аналітики. Наприклад, я дуже добре розуміюся на їжі. Я міг би стати й робити якусь запіканку. І ліцензія нового каналу це дозволяє. Постійно треба у своєму житті щось міняти. До речі, оцініть ризик. Мені досить добре платили на каналі NewsOne. Але пам'ятаєте: "Лист покликав у дорогу?"
– Так-так.
– Є пропозиція, цікава творча ідея! Я не можу зараз про все розповідати, знаєте такий вислів: "Сказане слово чує чорт!" Але цього року ще буде анонс кількох проектів, у яких я візьму участь.
– Ви пішли на новий канал разом із Євгеном Кисельовим?
– Так, Женя Кисельов, я і – головне – Семенов. І ще обов'язково має бути гарна жінка. У нас це чудова Женя Захарова, її поки що мало знають, але це душа компанії!
– Останнє запитання: у дитинстві мама часто водила вас на Личаківське кладовище у Львові. Навіщо?
– Це цікава історія. Розповім її коротко: усі знають Личаківський цвинтар, а хто не знає, будете у Львові – сходіть. Це були 60-ті роки, кладовище повністю розгромлене. І там відбувався у нас із мамою діалог. Наприклад, я бачив вирваний мідний свічник. Один висить, а один украдений. Я кажу: "Мамо, хто вкрав?" Мама – вона не розумілася на політиці – відповідала: "Погані люди". Потім я бачив розбиті шибки у склепах і питав: "Хто це розбив?" Вона: "Погані люди". Для мене, можливо, це був перший урок, що є погані люди.
– Що таке "добре" та що таке "погано".
– Добре, коли чисто, не вирвано, не розграбовано, не знищено. А коли навпаки – погано. Але розумієте, коли вона говорила "погані люди", я бачив це! Дуже важливо бачити результати дій, ось урок Личаківського цвинтаря!
– Запитання, що передбачає відповідь одним словом: після відвідування Личаківського кладовища з мамою ви стали кращим?
– Я став! Я з'явився.
