ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Губерман: Я страшенно добре ставлюся до Зеленського

Чому обрання Володимира Зеленського главою держави – фантастика для України, чи збирається президент РФ Володимир Путін іти з влади, як борються з коронавірусом в Ізраїлі, а також – чому він не дивиться передачі російського пропагандиста Володимира Соловйова, про віскі від російського бізнесмена Михайла Ходорковського і знайомство з першим космонавтом Юрієм Гагаріним розповів у ефірі авторської програми засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона російський та ізраїльський поет Ігор Губерман. Також він прочитав кілька своїх нових віршів, які називає "Гарик". "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Губерман: Чи дивлюся я Соловйова? Ви з глузду з’їхали! Я з дитинства не любив, коли мені брехали
Губерман: Чи дивлюся я Соловйова? Ви з глузду з’їхали! Я з дитинства не любив, коли мені брехали
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
"Наш карантин с женой вдвоем. Устойчив дух семьи. На подоконнике моем …бутся воробьи"

Ігорю Мироновичу, добрий вечір.

– Здрастуйте, будь ласка, здрастуйте. Зараз ви в мене запитаєте про бороду, яку я відпустив. Я вам хочу пояснити, що це вас теж спіткає. Ви знаєте, на схилі років вторинні статеві ознаки – це велика втіха. (Сміються.)

Я бачу бороду, але я не бачу пейсів. Пейсів ви не відростили?

– Ні-ні, у жодному разі.

– Увесь світ охопив цей чортів коронавірус. Це що, на вашу думку? Китайський кажанчик винуватий чи щось інше?

– Ні. Звісно, ні. Ви знаєте, тут два варіанти: або Господь Бог хоче омолодити планету і тому прибирає старих, отже, це якась кара... А можливо, це просто природа ляскає нас по носі. Точніше, наш гонор ляскає по носі, щоб ми не дуже зарозумілими були зі своїми науковими досягненнями.

Але я, вибачте, дивлюся на ваш ніс і відчуваю, що вас природа ляскала все життя.

– Ні, мені його відтягували. (Сміються.) Я його пхав куди не треба – і в підсумку його відтягували.

– Кажуть, що коронавірус передусім становить загрозу для людей похилого віку.

– Так.

Ви на старості років коронавірусу боїтеся?

– Знаєте, я взагалі мало чого боюся, але якось не хочеться дружину покидати. Ми зараз сидимо в карантині. Я от написав гарний віршик – усім його читаю: "Наш карантин с женой вдвоем. Устойчив дух семьи. На подоконнике моем …бутся воробьи".

Ви боїтеся дружину залишити саму. Думаєте, вона відразу знайде вам заміну?

– Ні, ні, у жодному разі. Дружині 76 – навряд чи. І потім, вона мене кохає. Мені просто її шкода – їй зі мною набагато затишніше.

Скільки ви разом уже?

– 56 років.

І вона пройшла такі випробування: її і побили, я пам'ятаю, – так? – коли вас у в'язницю забирали...

– Ну, і вона бездоганно поводилася, коли мене посадили. Адже це дуже суттєво. Погодьтеся, дружини ж поводяться дуже по-різному в цій ситуації. Моя дружина поводилася просто бездоганно. Вона й у табір до мене приїжджала на побачення, і відразу ж, щойно мене заслали на заслання в Нахімов, одразу приїхала і сина привезла. І ми чудово жили в нашій хаті.

Ігорю Мироновичу, а багатьох тих, із ким ви сиділи, кидали дружини?

– Так, я доволі часто писав листи на кшталт: "Що ж ти, суко, робиш? Зачекала б іще шість років". (Сміється.)

Я вас іноді цитуватиму, як цитують класиків. Ви для мене – класик. Я прочитаю один із ваших "гаріків": "Мы евреям душу греем. И хотя у нас бардак, если хочешь быть евреем, приезжай сюда, мудак". А як в Ізраїлі борються з коронавірусом?

– У нас борються чудово. У нас невелика кількість хворих, усі ходять у карантині. Але в нас дві страшні проблеми, яких не приховаєш.

Дороги й дурні?

– Ні. Дороги в нас чудові. Дурнів у нас така шалена кількість, що я просто дуже пишаюся нашим народом – що в нас їх не менше, ніж в інших. Причому єврейський дурень – він найстрашніший. Тому що він з ерудицією, з апломбом, усе може пояснити.

У нас інші абсолютно проблеми. Перша – це релігійні євреї. Харедім. Ви знаєте, вони чхати хотіли на всі заборони, вони чхали на все – вони вірять тільки в Бога, який їх може врятувати. Вони і хворіють. І в підсумку от я в подвійному карантині. Окрім того, що я сиджу вдома, ще й наш район закритий. Так, у наш район не можна в'їхати. А отже, наша донька, яка живе в сусідньому районі, не може нам привезти чого-небудь смачного, солодкого. А кілька днів тому взагалі був жах: у мене скінчилися цигарки. Уся рідня, усі діти здійняли страшенний галас, стали передзвонюватися. Дружина сказала: "Друзі, скоріше, дітки, привезіть, а то він мене вб'є". І донька примудрилася і привезла нам цигарки. А так наш район відрізаний – це жах.

Синагоги ж закриті, дякувати богу. Але євреї шалено купкуються, жестикулюють. Водночас – слинні виділення. І серед них велика кількість заражених. Але вони переносять заразу й на інших теж. Тож от із ними – жах. Тим паче, що їх деякі рабини заохочують... У мене навіть про коронавірус був віршик.

Який?

– Зараз я його згадаю, одну секундочку. "У вируса пластичная мутация – выкидывает он любые трюки. И ясно, что виновна в этом нация, которая всех чаще моет руки". Тож незабаром цю правду з'ясують. Ви знаєте, хай що кажуть, я впевнений, що винуваті євреї – я просто ще не знаю, у якій формі. Але я думаю, що народ знайде.

Але вони просто прикинулися на час китайцями, чи не так?

– Ну, загалом же з віком усі стають схожими або на китайців, або на євреїв. Тож уже складно відрізнити. (Сміється.)

І в нас друга проблема, окрім релігійних євреїв, які нічого слухати не хочуть. Друга в нас проблема – як вам це сформулювати? Я навіть не знаю. Ну нехай, це при нагоді, потім.

Ігорю Мироновичу, але мені друзі з Ізраїлю кажуть, що армія рішуче бореться зі скупченнями людей і армійські спецпризначенці розганяють скупчення і хасидів, і мусульман.

– Ну, це не допомагає, адже наше східне населення дуже швидко купкується. Або щоб сказати "Аллах акбар", або щоб сказати "Барух Ашем". Але в усякому разі всі жадібно прагнуть одне до одного, збираються поблизу синагоги, намагаються разом молитися, тому що має бути міньян тощо. А рабини це, на жаль, заохочують. Але ми – дуже багата в цьому сенсі країна. У мене був такий віршик: "В Израиле есть горы и долины. И кажется, есть Бог за облаками. У нас даже высокие раввины кошмарными бывают мудаками". Тож тут нічого не поробиш, ми – дуже різноманітний народ.

Ігорю Мироновичу, а як це взагалі – сидіти так довго під замком? Ви відчуваєте, що життя якось минає?

– У жодному разі. Навпаки, життя все проходить через мене. Я, по суті, у карантині живу, Дмитре, уже років зо три-чотири, напевно. Я не виходжу місяцями з дому. Ну, іноді дружина зганяє мене за хлібом – я заразом і масло купую. А так я сиджу вдома, я дуже мало спілкуюся. Тому на мені це все ніяк абсолютно не позначається.


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


Що ви на карантині зараз робите? Я дивлюся, у вас картин багато. Я знаю, що ви збираєте картини, живопис. Я дивлюся, у вас багато книг. Я думаю навіть, що ви деякі і читаєте ще до того ж.

– Бачить Бог, ви маєте рацію. Я дуже багато книжок читав і читаю. Я насправді ж не письменник – я читач. І книг читаю дуже багато, і з великим задоволенням. А зараз саме час. Я перечитав книжку Камю "Чума". Безсмертне. Колись просто упивався. Це разюче, але трішки схоже. Тільки в них в Орані всі кав'ярні були відчинені.

Що з останніх книг, прочитаних на карантині, і з переглянутих фільмів ви можете порекомендувати іншим?

– Практично нічого, тому що книжки я читаю Акуніна з насолодою. Дуже його люблю, просто дуже. А нещодавно перечитав... Ви, напевно, не знаєте, а може, навіть знаєте. Є в Москві такий відомий, як з'ясувалося, адвокат [Олександр] Добровінський.

Так, знаю, звісно.

– А я просто не знав. А зараз я прочитав книжку... Ось там постійно образ такого абсолютно успішного адвоката, який безперервно вступає у статеві зносини, випиває, водить дружину в різні магазини. Ось це я читав. Ну, бачите, у мене скільки книг. Ви ж бачите за мною.

Так-так-так.

– Ось я це все поступово читаю. Давида Самуїловича Самойлова перечитав. Багато віршів зараз читаю.

А кіно якесь подивилися гарне, яке можна порекомендувати?

– Я гарних фільмів не дивлюся. Це не принципова позиція. Я просто залежу від програми "Єс". Такий у нас є канал "Єс". І я на 4-му каналі "Єс" щовечора о 22.00 (раніше я не дивлюся, щоб не псувати собі день) дивлюся який-небудь американський бойовик або детектив. Гидота це така, що ви собі не уявляєте, батенько. Дивовижно. Але дуже цікаво, тому що б'ються... І потім, є абсолютно неймовірний позитивний бік у цих детективів. Після того, як героя вб'ють, розріжуть, розчленують, застрелять, утоплять, отруять і викинуть у канаву, він наприкінці однаково з'являється з пістолетом і наводить це саме добро і зло.

Щодо добра і зла, давайте я вам розповім про другу нашу печаль ізраїльську. Вам, напевно, розповідали приятелі. У нас досі немає уряду. У нас у країні вже тричі були вибори. Ви уявляєте, що таке тричі ходити на виборчу дільницю? Усе-таки нас вісім мільйонів. Тричі. І, по-моєму, назрівають четверті. Вони ніяк не можуть домовитися. (Інтерв'ю записали 18 квітня. Про створення нового уряду в Ізраїлі домовилися 20 квітня. – "ГОРДОН").

Ну, ще й політики, розумієте? Це ж дуже суттєво. Зараз я згадаю віршик. "Отнюдь не для борьбы добра со злом политика – духовное богатство. В них наглухо завязаны узлом упертость, хитроумие и бл…дство". І от це все в них так видно – усі ці три риси! І вони воюють одне з одним безперервно. Усілякі інтриги, виступають безперервно... От дружина моя, на жаль, це все слухає, і в голові у неї таке... І потім, ми ж – дуже політизований народ. У нас, ви знаєте, політичні розбіжності часто проходять уздовж подружнього ліжка. Тож тут дуже сумні справи.

А так усе чудово. Із коронавірусом у нас усі дають раду. Працюють магазини, із магазинів привозять продукти. Дуже старим, особливо в будинку для людей похилого віку, через день привозять гарячу їжу. По-моєму, це те, що недодають школярам, оскільки вони не ходять. (Сміється.) Але в усякому разі їх годують. Із магазину тобі привозять продукти, причому залишають їх біля дверей, дзвонять і тікають, бо їм не можна з нами спілкуватися.

Від гріха подалі.

– Так, але вони не беруть чайових через це. І стоїш, як ідіот. Ти ж уже приготував свої 20 шекелів для подяки, а хлоп'я тікає.

А ви не пробували залишати спочатку 20 шекелів, а потім забирати?

– Де? На підлозі?

Так.

– Не візьме, ні – потрібно давати. Це я вже давно знаю. Ми продукти завжди замовляємо, уже дуже давно. І ці карантинні заходи вже ж пронизують усі життя. От у мене був такий двовірш – я розділ хочу так назвати: "К супругу ластится супруга за ровно метр друг от друга". (Сміються.)

Мені Ходорковський на Новий рік і день народження надсилає пляшку віскі. Як зек зеку

Ігорю Мироновичу, я на карантині ловлю себе на тому, що дивлюся часто чудові радянські фільми – чорно-білі, 60-х років, якісь чисті, наївні... У вас немає такої ностальгії? Ви не хочете їх переглядати періодично?

– У мене абсолютно немає ностальгії. Просто абсолютно жодної. Ані грама. Мені здається, що всю ностальгію вигадали російські емігранти в післяреволюційний період. Вони їхали з чудової країни, з усіма її труднощами й капостями, і тому шалено мучилися. Окрім усього, їх мучило і водночас тішило відчуття, що це ненадовго, що вже от-от усе це минеться. А ми  знаємо, що це назавжди. У Росії, я маю на увазі. І що нічого не вийде й занулений правитиме.

Тобто кіно таке ви не дивитеся, вам воно нічого не дає?

– Я взагалі, коли віддає трішки радянським кіно, хай яким би воно було – я перестаю дивитися.

Я от щовечора трішки попиваю то віскі, то коньяк. Знаєте, для настрою. Настрій же паскудний. А ви ж узагалі любите випити, я знаю, і ви знавець цієї справи. Ви п'єте, чи не спилися на карантині?

– Ні, бог із вами. Ні. Я п'ю мало. Я п'ю, знаєте, за віком. Я п'ю грамів 150, щонайбільше 200, дуже гарного віскі. Тому що в мене дивовижні глядачі. Я з останніх гастролей привіз три чи чотири пляшки віскі. Як я тремтів, коли проходив митницю, ви собі не уявляєте, тому що можна тільки одну пляшку. (Сміється.) Тож у мене віскі багато. А потім, на Новий рік і на день народження мені [Михайло] Ходорковський уже кілька років надсилає пляшку чудового віскі, велику літруху. І це велике щастя, тому що я ще всім хвалюся, що от сам Ходорковський мені надсилає. Ну, як зек зеку.


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


Так... (Сміється.) Ви мені колись говорили про майбутній конфлікт цивілізацій. А от дивіться, як простий коронавірус, випущений десь із китайського міста, може згноїти цілий світ, чи не так? Без ядерної війни, без конфлікту цивілізацій, без нічого.

– Ну ось я кажу, що це зробила природа, безумовно. Усі ці конспірологічні розмови, що це зробили американці, євреї в лабораторії... Білл Гейтс – уже з'явилася ідея, що він зробив. Загалом, усе це – цілковита нісенітниця. По-моєму, це покарання природи нам за те, що ми так її принижуємо. Можливо, це Господь Бог зробив, можливо, якісь вищі сили, але я майже впевнений. Я не знаю, що таке ці вищі сили, але це явно покарання згори. Явно абсолютно. Потім, ви знаєте, перше попередження природа робила 2008 року, 2009-го. Цунамі було. От усе ми це просто недооцінюємо, а це були такі легкі попередження. Зараз усе це значно сильніше. Але чому це все – на людей похилого віку, я не можу собі уявити.

У Росії при владі ідіоти, тому що там від'ємний природний добір

Вам не здається, що світ дуже зміниться після коронавірусу й буде іншим?

– Я думаю, що в різних країнах – по-різному. Ізраїль залишиться тим самим. Світ дуже збідніє, звісно, суто матеріально. У Росії буде набагато гірше – це абсолютно зрозуміло. У якій формі – я не знаю. Але взагалі я пророкувати майбутнє не можу, тому що, ви знаєте, є ж єврейський, що від мудреців нам дістався... що янгол якийсь б'є по губах новонародженого, і ми все забуваємо. І крім усього іншого, у новонародженого є можливість прогнозувати. У новонародженого й у юродивих – передбачати майбутнє. Оскільки я не належу ні до тих, ні до інших, то я просто не можу передбачити майбутнє. Але я не дуже впевнений, що світ сильно зміниться. Ні. Дуже тільки страшно за Росію, тому що що там роблять ідіоти – це жах.

А багато ідіотів у Росії?

– Знаєте, вони ж усі при владі, тому що від'ємний природний добір. Тому людина підіймається нагору в кар'єрному ліфті не за принципом здібностей, а за принципом лояльності. Тому там страшенна кількість неосвічених недоумків. Але із шаленим апломбом тощо. От мені сьогодні, наприклад, дуже сподобався [мер Москви Сергій] Собянін. Я слухав його виступ. Дуже симпатичний і рішучий мужик. І взагалі смішно, коли виступає мер міста замість президента.

Але Путіна ми ж не можемо назвати ідіотом. Я вважаю, що він дуже розумна людина.

– Ні. Ні, у жодному разі. Але він дуже обмежена людина, на мою думку. І він грає тільки в зовнішньополітичні іграшки. Для нього російського народу просто немає. Тому на нього дуже мало надії. І ще в нього геніальна здатність самоусуватися, щойно щось трапляється. Чи то Беслан, чи то "Норд-Ост", чи то "Курськ" – усе що завгодно. Він негайно на якийсь час зникає.

А от зараз те, що він доручив губернаторам – людям неписьменним, людям призначеним, людям без досвіду... Зараз, коли обговорюють [президента України Володимира] Зеленського вашого, то найголовніший йому не докір, а ось такий втик, чи що, знак недовіри – що в нього немає досвіду. Але ж часто [російські] губернатори сидять без будь-якого досвіду. Вони бозна звідки прийшли. Не кажучи вже про те, що із КДБ. І він [Путін] усе це передоручив губернаторам, знявши із себе відповідальність. Тому я боюся, що там буде погано.

Я дуже багато не хочу говорити про Росію. У мене, на жаль, душа роздвоєна. Я, як і раніше, люблю Росію. От ви в мене запитайте про мій розпорядок дня. Він той самий, що й не на карантині. Я зранку себе отруюю російськими новинами. Я дивлюся "Каспаров.ру", я дивлюся "Особое мнение", я читаю "Грани.ру", "Код доступа" [Юлії] Латиніної з огидою. Потім, [Дмитра] Бикова слухаю, [Олександра] Невзорова слухаю із задоволенням просто...

Так-так.

– Дуже засмучуюся, коли він не у формі. Ось так буває.

Чи дивлюся я Соловйова? Ви з глузду з'їхали! Я з дитинства не любив, коли мені брехали

[Російського пропагандиста Володимира] Соловйова не дивитеся?

– Ви з глузду з'їхали! Я з дитинства не любив, коли мені брехали. І сам брехав дуже мало. А коли брешуть так артистично – у цьому аспекті він просто заслуговує на нагороду.

Ганьба єврейської нації, чи не так?

– Ні-ні-ні. Ганьба єврейської нації – [лідер ЛДПР Володимир] Жириновський, тому що його не розкусиш і його люблять мільйони, поважають мільйони, вірять йому мільйони. А про Соловйова якось усе зрозуміло. Так мені здається.

Ви заговорили зараз про Росію. Вам здається, що буде погано, так?

– Я просто впевнений, так. Але ви знаєте, уже ж було погано. Усе-таки коли 23 млн нижче від рівня бідності... Ви уявляєте собі, що таке російський рівень бідності? Але ж зараз їх зросте в неймовірну кількість разів. І що буде, я не знаю. А жодних же бунтів, повстань і заколотів – нічого не буде.

Але бачите, різке падіння цін на нафту і коронавірус до того ж – це все не стимулює, звісно.

Ігорю Мироновичу, от незабаром 75 років перемоги СРСР у Другій світовій війні. Історію Другої світової війни, на вашу думку, дуже перебрехали?

– Ви знаєте, ні, тому що жах, який був, – він майже адекватно чи що... Адекватно – неможливо. Але багато прозаїків його адекватно зобразило. Астаф'єв, там, Нікулін... Ще різні. Просто чудово.

Биков...

– А сьогодні працюють чудові історики на кшталт [Марка] Солоніна. Я вже не кажу про Резуна. На кшталт Солоніна, який усе це поступово викриває. Але ви знаєте, яка річ? Я боюся, що це мало кого зараз цікавить. Уже дуже мало залишилося людей, які про це читають. От щойно пролунало, що є лист – напевно фіктивний, напевно слинячи палець і вигадуючи з голови, його писав [спікер президента РФ Дмитро] Пєсков чи хто-небудь – лист нібито ветеранів. Їх немає, вони померли. Де там?.. У нас іще є ветерани. У нас є навіть їхній парад. Вони брязкають шаленою кількістю орденів, але вони не напишуть щодо перенесення. Вони вже забули російську мову, тому що лише вчили іврит, але не вивчили. Тож їм дуже складно. А так не було жодного ветеранського листа із цим перенесенням. І взагалі це вже така історія. От я щойно прочитав дивну абсолютно [історію] ... Мені надсилають зараз із різних кінців планети всілякі смішні історії. Одна мені дуже сподобалася. Стоїть Наполеон... Ви ще не бачили?

Ні.

– Стоїть Наполеон і каже: "Які, нах...й, печеніги? А я?"


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


(Сміється.) ...Ігоре Мироновичу, ви згадали Марка Солоніна. Я дуже рекомендую вам подивитися наше з ним інтерв'ю. Воно вже приблизно 4 млн переглядів у YouTube зібрало. От вам буде цікаво. Він чудовий історик. Те, що він підняв, – це пам'ятник йому треба поставити.

– Він приголомшливий. Він не просто історик, а якийсь герой. Просто якийсь герой.

Так.

– Ви знаєте, я дуже близько знайомий з одним істориком у Казані. Він навіть старший за мене, йому років, напевно, 86–87... Якийсь Литвин, історик. Він був членом якихось комісій із реабілітації й усе інше. І йому доручили, замовили біографію Ягоди. Він написав біографію. Він першим написав, що Каплан не стріляла в Леніна. Загалом, він багато написав чудових матеріалів. І після того, як він написав вдалу біографію Ягоди, йому замовили біографію Єжова. І, відповідно, допустили до різних архівів, до особистого архіву Єжова. Він подивився і жахнувся настільки, що відмовився писати. Виявляється, цей карлик, сволота з малиновими якимись чи ожиновий очима, тихий і милий – педераст, до речі, але це вже, так би мовити...

І педофіл.

– Так. На здоров'я. Це я нікого не засуджую. Кожен куди хоче, той туди й засовує. Але в його фонді, у його паперах опинився 500-сторінковий рукопис про те, як краще катувати ворогів народу, щоб вони швидше зізнавалися. Тобто з часів "Молота відьом", який було написано, по-моєму, у XVI столітті, ніхто таких книг не писав. Він із задоволенням, напевно, з натхненням написав таку книгу. І це так вразило цього історика, що він не написав про мужика.

Яка сволотна країна, що наверх пробивалися такі мерзотники й негідники, так?

– Так негативний природний добір. Але хтось чудово сказав, що народ хріновий, але які чудові люди! Ось це – геніальне просто формулювання. Я вже, звісно, його вкрав і заримував, тож за нагоди подарую вам книжку.

Начальству у власти лижут те, кто ниже, зад безо всякого смущения. Но кто умнее – корыстно лижет, а кто глупее – от восхищения

Багато російських видатних діячів культури зіпсували собі некрологи жахливим підлабузництвом до чинної російської влади. Ну гаразд, ці листи на підтримку анексії Криму, які від Табакова підписували до інших людей, яких ми так любили... Але от останні події навіть. Путін же захотів зробити референдум про поправки до конституції, яка обнуляє його строки.

– Так.

На 22 квітня. Уже коронавірус у всьому світі вирує, а виступають Машков, Безруков – прекрасні актори – і кличуть цих нещасних старих, які в зоні ризику, іти на референдум. Жахливо. Як ви ставитеся до цих артистів, письменників, режисерів, які так собі псують некрологи?

– Знаєте, вони про свої некрологи не думають, бо впевнені, що буде жахливий плач після їхньої смерті й відповідні некрологи. Адже це пояснюють психологи дуже просто: людина існує в якійсь своїй іпостасі, у якій вона здібна, у якій вона освічена, поінформована, у якій вона ерудит і експерт. Але щойно людина виходить за ці межі, вона може виявитися жахливим ідіотом. Я таких знав. Дуже здібний поет, наприклад, дивовижний художник. Але щойно він залишає полотно та пензель і починає просторікувати, він нічим не відрізняється від перукаря і таксиста, які, як відомо, знають усе на світі й усе на світі можуть пояснити. Тому я думаю, що людям не можна виходити за ці межі, а їх змушують. А коли лижуть дупу начальству якісь чиновники, бюджетники – ну, це все зрозуміло.

У мене був такий віршик – вибачте, я вже вам прочитаю: "Начальству у власти лижут те, кто ниже, зад безо всякого смущения. Но кто умнее – корыстно лижет, а кто глупее – от восхищения". Тож тут нічого не вдієш. Я просто хочу сказати, що всім хочеться вилізти за свої професійні межі, і ось тут їх ловить усяке це саме... І є чудова єврейська фраза: "Справжня єврейська мудрість полягає в тому, щоб робити висновки з помилок, які зробили люди за твоєю порадою".

– Витончено... (Сміється.) Я із задоволенням процитую класика Ігоря Губермана: "Ни вверх не глядя, ни вперед, сижу с друзьями-разгильдяями. И наплевать нам, чья берет в борьбе мерзавцев с негодяями". Вам начхати, чия бере, чи ви все-таки переймаєтеся?

– Важко сказати. Давайте я зараз знайду вам віршик і просто про це прочитаю... Ні, я не можу його знайти. Але загалом вірш зводиться до того, що ми дуже часто от хворіємо від цієї боротьби, але насправді, коли воює лайно з лайном, то неважливо, хто переміг. Тож я просто на це не звертаю уваги.

Мій друг стосовно цього каже: "Игра была равна: играли два говна".

– Так, це гарна людина говорила.

(Сміється.) ...Ви особисто з натхненням сприйняли мрію Путіна правити вічно чи ні?

– Я її сприйняв як цілком природне продовження його діяльності. Ну просто абсолютно нормально. Він не збирається йти. Окрім того, що влада засмоктує і страшенно хочеться продовжувати, просто неможливо припинити, у нього ще є реальні страхи – адже він КДБшник, – що його пришиють негайно, ще не довізши до Гаазького суду. І він абсолютно має рацію: пришиють, абсолютно точно. Причому, може, за розпорядженням того самого [глави Чечні Рамзана] Кадирова, який, як відомо, путінський солдат, але солдати часто стріляють у спину єфрейтора. Тож усяке може бути. Він просто боїться, і він абсолютно має рацію. І плюс ще ця абсолютна впевненість, що він батько Росії, батько нації й робить росіянам добре... Адже він не знає, що робить із Росією. Він знає тільки ось цю свою течку. Інтернету він не дивиться, він сам сказав. Йому нема де, бідному, прочитати. Мені його навіть шкода. Йому нема де про себе прочитати і що-небудь дізнатися. А в цій червоній течці, яку йому приносять: така сама, як у вас комірець...

Це з неї зроблено комірець насправді.

– Ага, я відразу так подумав, але мені було незручно вам сказати. Тож він просто нічого не знає.

Різке падіння цін на нафту і коронавірус змусять, на вашу думку, усе-таки Росію якось узятися за голову? Чи все йтиме так, як ішло?

– Ні, я думаю, що нічого не станеться. Якщо тільки не стане жорсткішим жахливо. Тому що силовики, які сьогодні насправді керують, можуть розперезатися абсолютно дивовижно, і Путіну чи хто там може заважати, вони скажуть: "Почекай, батеньку, ти не маєш рації". Розумієте? Адже все залежить від того, що він прочитав у цій течці.

Сам факт, що українці обрали президентом єврея, і не олігарха, не якогось Коломойського, – це фантастика для України 

Скажіть, будь ласка, що ви думаєте про Зеленського?

– Я страшенно добре до нього ставлюся, просто дуже добре про нього думаю і дуже боюся, що він не впорається з тим жахливим вантажем, який на нього навалився. У мене є підозра, що коли він, будучи чудовим артистом, балотувався у президенти, то думав, що це така гра. От він прийде, розпорядиться, дасть кілька чудових вказівок, якісь реформи підпише...

І будуть оплески.

– Ну, оплески – саме собою. Але ж оплесками він розпещений достатньо. Будуть вдячні погляди. Я не знаю його сімейного стану, але в усякому разі вдячні погляди жінок – це завжди приємно. Загалом, я думаю, що він був недостатньо обізнаним про те, що на нього чекає. А чекають на нього жахливі речі, тому що Україна – запущена країна настільки... Адже я їжджу раз на рік в Україну – ось зараз просто зірвалися гастролі. Буде все добре – восени приїду. Ну в жахливому стані Україна. Але той крок, той рух, який ви зробили Майданом і всім іншим, – це так прекрасно! Просто немає слів, як це прекрасно. Тому дозвольте, я навіть тут просто скажу Україні: "Слава!" Вийде, не вийде – це вже інша річ. Мені не хотілося б співчувати – мені хотілося б радіти. Я думаю, що щось усе-таки вийде. Адже сам факт, що вибрали президентом єврея, і не олігарха, не якогось там Коломойського, а ось таку людину – це фантастика для України. Тож дуже хочеться, щоб у нього все вийшло. Чи вийде – я не знаю, тому що думаю, що не випадково там у вас безперервні перестанови начальства всякого.

У день, коли Зеленський став президентом, я давав інтерв'ю російському "Первому каналу" у програмі "Время покажет". Артем Шейнін ставив запитання, а я йому сказав: "Сьогодні Україна завдала удару по всій російській пропаганді, тому що ви говорили всі ці роки, що в Україні керують націоналісти, фашисти, хунта, бандерівці. І ця бандерівська, як ви говорили, Україна обрала президентом єврея Зеленського. До того, що чинний прем'єр-міністр – єврей [Володимир] Гройсман і лідер опозиції – єврей [Вадим] Рабінович". Узагалі фантастика, удар по всіх російських скріпах.

Я хочу вас знову процитувати: "Умельцы выходов и входов настырны, въедливы и прытки. Евреи есть у всех народов, а у еврейского – в избытке". Добре, правда?

– Я взагалі люблю такі віршики, так.

(Сміється.) ...Скажіть, ви могли уявити, що президентом України стане єврей?

– Ні, я радше уявив би собі, що із землі викопали Богдана Хмельницького й оживили.

(Сміється.) ...Україна який сюрприз піднесла світу й показала, що вона вільна, демократична країна! Правда?

– Вона завдала такого жахливого удару по російській зарозумілості і по російській тиші пропагандистській! Ну, не тиші, але в усякому разі... Що звідси і вторгнення.

Так.

– Це просто абсолютно зрозуміло. Я думаю, що величезна кількість іменитих людей у Росії розлютилася і здивувалася. Ось звідси і вторгнення, власне.

Я на вас дивлюся: вам 84 роки. Волосся не повністю сиве, борода майже не сива. Ви, напевно, знаєте якусь таємницю, еге ж?

– Ні, я не фарбуюся. Ні-ні. Я просто зараз насолоджуюся. І я її за місяць відпустив. Я намагався відпустити бороду на засланні, коли був у Сибіру. І вона чомусь росла рудою. І я не став її відпускати рудою, а зараз росте справжня сиво-бура борода. Тож це прекрасно.


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


Я хочу кілька "гариків" прочитати, які ви написали про ваш вік. Я із захопленням їх прочитаю, мені вони дуже подобаються. "Теперь живу я, старый жид, весьма сутуло. И на столе моем лежит анализ стула". Це перший "гарик"... (Сміється.) Далі ви пишете: "Ручки, ножки похудели, все обвисло в талии. И болтаются на теле микрогениталии". Ну і, нарешті, найбільш разючий: "Я храню еще облик достойный, но по сути я выцвел уже. Испарился мой дух беспокойный и увяли мои фаберже". Для початку запитання: фаберже зів'яли чи ще все-таки дають про себе знати?

– Батечку, це таке саме інтимне запитання, як і віра в Бога.

(Сміється.) ...Яке треба мати почуття самоіронії, взагалі притаманне дуже малій кількості людей... Люди взагалі болісно про себе переносять жарти якісь, знаєте, гумор. У вас таке тонке почуття не просто іронії, а самоіронії! Ви себе періодично підколюєте. Це допомагає тримати в тонусі?

– Якби я не підколював – я не знаю, яким би я був. Але в усякому разі це в мене – суто єврейська риса. Тому що гумор і сміх над самим собою – він дико властивий нашому народові. І я думаю, що це один із найважливіших чинників, який допоміг вижити євреям у всі ці тисячоліття абсолютно не світлого життя.

Але ось, знову-таки, про вік ваш "гарик". Теж обожнюю його: "Грустно думать под вечер мужчине о своей догоревшей лучине. В органах слабость, за коликой спазм. Старость – не радость, маразм – не оргазм". Скажіть, у 84 роки життя триває все-таки? І воно яскраве, прозоре, світле?

Щодо яскравості я не скажу, тому що я не дуже розумію, що це таке – яскравість. А прозоре, світле, поки за абсолютної тями, слава тобі, господи, немає ні маразму, ні Альцгеймера, на вулиці не падаю, дурості говорю, як і раніше, але це віку ніяк не стосується. Але ви знаєте, от на старості років – це абсолютно точно – починаєш більше цінувати життя й одночасно менше боятися смерті. Ось це поєднання, над яким я все думаю, але оскільки я не філософ, то я його ніяк не можу сформулювати. Але життя починаєш цінувати набагато більше. І життєві задоволення.

Знову-таки, ви написали: "И неимущим, и богатым мы одинаково нужны. Сказал патологоанатом и вытер скальпель о штаны".

– Ви знаєте, це, на жаль, написав не я.

Та ви що?!

– Це написав не я. Це написав Ігор Іртєньєв. Дивовижний поет, просто дивовижний. Це написав він. У нього ще є один геніальний чотиривірш: "Нас …бут, а мы крепчаем. И того не замечаем, что покуда нас…"

"…что покуда нас …бут, годы лучшие идут".

– Так. Він дивовижний поет.

Я не маю нічого на увазі. Скажіть, ви про смерть як думаєте? І чи думаєте про неї взагалі?

– Дуже багато думаю. А дружина взагалі запевняє, що я почав писати про смерть і старість, ще коли мені було 40 років. Ну, правда, були там старі віршики, де я, так би мовити... Але там це було передчуття таке. Я якось спокійно думаю про смерть. Дуже хочеться померти, не завдаючи болю і труднощів близьким. Тому я боюся інсульту, Альцгеймера, хоча за Альцгеймера я просто не буду знати, що я завдаю неприємностей близьким... (Сміється.)

То ви ще й егоїст на додачу.

– Я егоїст жахливий, так (сміється).

Про свою творчість ви написали дуже гарний такий "гарик": "Сядет курица на яйца – вылупляются цыплята. А поэт на яйцах мается – никакого результата".

– Так, є таке.

Я пишу один – три "гарики" на день

І ви в одному з інтерв'ю сказали, що написання "гариків" – те саме виділення жовчі з печінки.

– Звісно. Усе це відбувається саме собою.

Жовч у вас ще залишилася?

– Я думаю, залишилася, але трохи вже. Уже тільки для особистого споживання... (Сміються.)

Але ви багато пишете сьогодні "гариків"?

– Я пишу, як завжди, один – три "гарики" на день.

Але ви у формі.

– Але щодня.

Сьогодні ви написали щось?

– По-моєму, так.

– Із пам'яті не згадаєте?

– Ви хочете?

Так, хотів би.

– Ні, із пам'яті я не пам'ятаю. Але це, напевно, що-небудь, що й не хочеться читати. Ні, батеньку, це все... Я потім... Я шалено правлю, дуже багато правлю. Я критично ставлюся. Ні, ще зарано його читати. У мене правки на кожному віршику.

Ну, давайте тоді ще трошки про творчість. Я знову згадаю один із ваших приголомшливих "гариків": "А если мне вдруг повезет на Руси из общего выплыть тумана, то бл…ди заказывать будут такси на улицу И. Губермана".

– Так, цей віршик я дуже люблю.

Приголомшливо. Скажіть, от написавши стільки приголомшливих "гариків", які цитують у різних точках земної кулі, за наявності такої любові до вас як до автора, як до поета, ви себе класиком цього жанру відчуваєте?

– По-перше, давайте поговоримо про любов до мене. В інтернеті багато моїх інтерв'ю. І якщо ви подивитеся коментарі після інтерв'ю, то ви зрозумієте, скільки людей мене ненавидить. Мають цілковите право. І пишуть казна-що.

Ну що, наприклад?

– Що я старий... Це правда. Що я злісний – брехня. Що я русофоб – брехня цілковита. Що я відвалив у свій Ізраїль і паплюжу Росію на відстані – маячня собача. Але ображають мене абсолютно жахливо. Є, звісно, приємні записи. Наприклад: "Губерман – красень". Але неймовірна кількість людей мене ненавидить. І на здоров'я, слава богу. Отже, я кимось-таки є як особистість.

Я написав том любовних віршів, у яких дорікав дівкам за нечуйність. Але, на щастя, утопив усе це в помийному відрі

Ігоре Мироновичу, а ви коли-небудь серйозні вірші писали?

– Ой, батеньку, я написав, напевно, грубезний том, величезний том любовних віршів. Адже я почав писати віршики, напевно, класі в десятому чи в інституті, і я написав величезну купу любовних віршів. Усі – одного змісту: я дорікав дівкам за нечуйність. (Сміються.) Ще п'єсу я тоді написав теж про любов. Але я, на щастя, усе це втопив у помийному відрі.

Ви нічого не пам'ятаєте із закидів дівкам за нечуйність? Кілька рядків.

– Ні, я і справді не пам'ятаю. Не пам'ятаю, тому що це були довгі вірші, вони були ліричні, насичені емоцією і переживаннями. Ні-ні, я нічого не пам'ятаю. А потім я написав великий цикл віршів, доволі довгих, про євреїв. Вам вони не траплялися?

Ні, я не читав. А щось ви пам'ятаєте звідти?

– Так, пам'ятаю. Я вам зараз навіть із задоволенням... Але вони довгі – їх не цікаво... Їх легко послухати. Зробив вінегрет із моїх віршиків і співає їх із дико антисемітським прононсом такий співак Бєляєв. А позаду нього стоїть оркестр, а він співає ці мої віршики. Це знаєте, із чим пов'язано? У році 61-му – ні, напевно, навіть у 60-му – я раптом відчув себе євреєм. Дуже пізно.


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


До цього ви були росіянином?

– Ні, я був ніким. Мене це мало цікавило. Мене навчив старший брат: на слові "жид" я ліз битися. Мене били. Я дуже цим людям вдячний, хлопцям цим, – тому що я, по-перше, став добре бігати, а по-друге, я добряче поздоровішав. Дуже міцний. Я став мужик – відразу перестали бити, до речі. Це сталося класу до восьмого, напевно.

А так я знав, що я єврей, і обзивали мене, але ось цього глибинного відчуття не було. І раптом воно прийшло десь року 60-го. Я просто не знав, що із цим робити. Це було таке емоційне потрясіння. І я придумав, що робити. Я взяв російську класику, яку я дуже люблю і кілометрами знав напам'ять – зараз уже залишилися сантиметри. І я цю класику населив євреями. Цей збірник мав назву "Обгусевшие лебеди". І там усі були євреями. Я вам зараз який-небудь коротенький віршик прочитаю.

– Із задоволенням.

– Ось, наприклад, "Белеет парус одинокий" Лермонтова. Мене завжди цікавило, хто сидів у цьому човні.

"Это жуткая работа.

Ветер воет и гремит.

Два еврея тянут шкоты,

как один антисемит.

А на море, а на море

волны ходят за кормой.

Жарко Леве, потно Боре,

очень хочется домой.

Налетит из урагана

черный флаг и паруса.

Восемь Шмулей, два Натана,

у форштевня Исаак.

И ни бога нет, ни черта,

сшиты снасти из портьер.

Яркий сурик вдоль по борту:

"Фима Фишман, флибустьер".

Выступаем! Выступаем!

Вся команда на ногах.

И написано "Ле хаим"

на спасательных кругах.

К нападенью все готово,

на борту ажиотаж.

"Это ж Берчик! Это ж Лева!

Отмените абордаж!"

"Боже, Лева! Боже, Боря!"

"Зай гезунд", – кричит фрегат.

А над лодкой в пене моря

ослепительный плакат:

"Наименьшие затраты,

можно каждому везде.

Страхование пиратов

от пожара на воде".

И опять летят, как пули,

сами дуют в паруса.

Застрахованные Шмули,

обнадеженный Исаак.

А струя – светлей лазури.

Дует ветер – и какой!

Это Берчик ищет бури,

будто в буре есть покой".

Ось таких – дуже багато. І це – велика збірка. Він входить у мої різні збірки, тож його легко прочитати. Почитайте, тому що там є доволі цікаві поеми.

Ви ж, я знаю, і на вірші російських класиків ніби відповіді писали, так? Під Некрасова, під Пушкіна... Було таке?

– Це не відповіді були – це була просто реакція на дуже гарні вірші, які я люблю. Я їх якось переробляв. Це радше були такі пародії. Але були красиві. От із Баратинським, наприклад, красива. "Возвратом нежности маня, не искушай меня без нужды. Все, что осталось от меня, годится максимум для дружбы". Ну, тощо...

У вас прекрасна проза. Я читав ваші мемуари, як ви описували і в'язницю, і табір. Скажіть, ви не хочете щось на зразок роману написати? Чи це все вже в минулому?

– Ні, зараз я вже точно не напишу роману, уже не та енергія, і ми про це говорили. А роман я писав про Миколу Бруні. Він має назву "Штрихи до портрета". Я розкопав його біографію, знайшов щоденники. І я вже – давайте я тоді трошки похвалюся, ви знаєте, я тісно причетний до того... Річ у тім, що він був у таборі в Ухті.

Комі АРСР, так?

– Так. І його там-таки і розстріляли 1937 року. Він приголомшлива людина. Він був священником, одним із перших російських льотчиків, художником, скульптором, музикантом, закінчив консерваторію. А потім він став священником. І потім він виявив неабиякі здібності як авіаконструктор. І ось усе про нього сказано буде: його заарештували 2 грудня 1934 року. До вечора. Тому що ж уранці 2 грудня 1934 року Кірова вбили, і він у курилці інституту сказав: "Тепер вони свій страх заллють нашою кров'ю". На нього одразу ж донесли. Але йому дали п'ять років – тоді давали мало. І от 1936 року, наприкінці, коли вже збиралися святкувати... Адже вбивство Пушкіна 1937 року святкували, ніби це день народження. І йому, зеку, доручили в селищі для вільнонайманих поставити бюст, статую Пушкіна. І він величезну – три, напевно, метри – статую зробив із цегли, бетону, з облицюванням... Коротше, коли я приїхав в Ухту, це було, напевно, років 20 тому, мене відразу повели в парк, тому що я був почесним гостем, і там були телебачення, радіо. І там, отже, був молодий Ленін, бюстик такий, Павлик Морозов, бюстик такий – і величезний цей пам'ятник Пушкіну, уже закритий фанерою.

Приїжджала якась й...бана комісія істориків, мистецтвознавців, яка постановила, що він не має жодного історичного значення. І його до знесення подали. А в мене тут же – виступ на радіо. І я сказав, що жодного щастя не буде в місті Ухті, жодної справедливості, добра й усього іншого, поки ось така от ситуація: Павлик Морозов, Ульянов і пам'ятник, який Пушкіну поставив зек голодний і холодний. І ви знаєте, і знайшовся банкір, який дав гроші, і пам'ятник відновили в дивний спосіб. Його розпилювали на шматки (а там цеглина, бетон старий) і доправляли до Пітера з Ухти. І в Пітері це переробляли, переплавляли на бронзу. Зараз же це гордість міста Ухти. Він стоїть біля університету, він бронзовий.

Клас.

– Я туди приїхав, мене повели – я аж заплакав, таке це щастя! Пушкін гарний шалено. Тільки голодний і холодний зек із талантом міг таке зробити. Пушкін – втілення вольностей. Ось так от він сидить. (Показує.) І там не було написано, що це зробив зек Бруні. Я це, звісно, заявив – зараз уже є табличка, що це зробив зек Бруні. Це предмет моєї гордості. Тож роман я писав.

Я був знайомим із Гагаріним. По-моєму, усю команду їхню зараз дико підвела Терешкова

Ігоре Мироновичу, ви про пам'ятники заговорили. В Україні ж повалили всі пам'ятники діячам радянського режиму. Скажіть, у Росії потрібно зробити те саме? Як узагалі бути з пам'ятниками, із вулицями Леніна, із мавзолеєм, урешті-решт?

– Знаєте, я би пам'ятників не зносив. Ось Дзержинського знесли, а це ж 20-ті роки, дивовижний, конструктивний пам'ятник. Потім усі ці пам'ятники звезли в парк культури Горького – і вони там стоять, тільки Сталін лежить, тому що у нього п'ята відламалася під час зняття. І врешті – подивіться, як акуратно і добросовісно, і гуманно вчинили чехи щойно.

Так.

– Вони ж Конєва терпіти не могли за 1968 рік, вони його зняли, але вони ж його не викинули – у музей передали. Це нормально. Тож я би щось передав до музею. Але які теми... Усе-таки пам'ятники – таке, історичне. Тим більше ми ж це знаємо, уже наші діти, а вже наші онуки тим більше – ні хріна не знають, хто там сидить чи стоїть. Українці думають, що це Богдан Хмельницький, коли бачать Калініна, який сидить. Тощо. Тож це все нашим дітям до лампочки, і я б цього не зносив. І ще – знаєте чому? Тому що ось цей от ажіотаж знесення – він захоплює бог знає що, і так можуть знести – я не знаю – Гагаріна в Москві, який дуже схожий на... Напевно, не буду. Гагарін великою людиною був, талановитою. Але пам'ятник жахливо все-таки схожий на свинячий х...р.

(Сміється.) ...Відразу уявив собі, який же він – свинячий х...р. Ну так. Але Гагарін – усе-таки щось чисте в ньому є, правда?

– Ну звісно. І йшов на смерть із великою ймовірністю.

І взагалі в образі його, от ця посмішка добра...

– Чудовий мужик. Так. Ви знаєте, я з ним був знайомим.

Та ви що?!

– От-от. Заслання,  "век свободы не видать и документ потерять".

А в який спосіб?

– Я був у журналі "Знание – сила", і туди приїхав виступати Станіслав Лем. Я отетерів від щастя. А потім я доволі вдало пожартував, тому що мій приятель увесь час запитував Лема, що він запозичив у Кафки. І я йому сказав: "Не кафкай". І це дуже сподобалося послу Польщі в Росії, і він сказав, що я чудово дотепний і що він мене запрошує в ресторан. А я наївна людина. А я у светрі рваному. Я думав, що це він мене запрошує, а він мою дівку запрошував насправді. (Сміються.)

Сіли ми в ресторані за стіл – він став до неї залицятися. А я від злості став озиратися навколо – і бачу: сидить Гагарін. Уявляєш собі? Причому не просто сидить, а з моєю колишньою вчителькою географії, і там ще якісь люди сиділи. І я вирішив, що можу до нього підійти. Мене намагалися зупинити чудові якісь люди, під офіціантів одягнені в білі сорочки, але вони з місця не рухалися. Я сказав, що я йду до Лідії Олександрівни. Ні, якось не так її звали, але це неважливо. Я підійшов і привітався. І коли я повернувся... А я побачив Гагаріна – я привітався, але нічого не сказав. І я повернувся і сказав цьому польському послові, що "вам слабо Гагаріна запросити в гості?". Він написав записку, офіціант її відніс, і до нас Гагарін підсів за стіл. І я з ним цокнувся.

Ви йому не прочитали "гариків"?

– Ні, що ви?! Я абсолютно зомлів від щастя. У нього дуже симпатичне, простацьке обличчя і така сама замашка. По-моєму, усю їхню команду зараз дико підвела [колишня космонавтка, депутатка Держдуми РФ Валентина] Терешкова (імовірно, йдеться про пропозицію Терешкової обнулити президентські строки Путіна. – "ГОРДОН"). Вони гарні люди, але стара ж ти, ну вже... Що ж ти вилазиш і підлість коїш, капость кажеш, дурість кажеш? Ну, вилізла, сказала... Ось це – до питання про те, чому люди так ось...

Зіпсувала некролог.

– Практично зіпсувала. Ви знаєте, у якомусь місті є вулиця Терешкової, от я читав у російських новинах. І там жителі попросили змінити назву. Після ситуації.

9 жовтня в Києві буде презентація вашої книги "Кожен день – свято".

– Так.

Ви готові їхати до Києва, в Україну, як завжди?

– Я дуже хочу. У мене зараз зірвалися гастролі – я дуже хочу, так. Я дуже люблю виступати в Києві, дуже люблю виступати в Одесі. В Одесі дуже важко виступати. Перші 15 хвилин увесь зал на тебе дивиться – і зрозуміло, що вони про себе кажуть: "Ну що ти нам можеш сказати?" (Сміється.) А потім втягуються – і дуже гарна аудиторія. Тож я сподіваюся приїхати.

Ви мені колись розповідали чудові анекдоти про собачку і про Чехова, коли "Три сестри" йдуть на сцені. А сьогодні якимось анекдотом потішите?

– Ви знаєте, я навіть не пам'ятаю. Я чогось напханий якимись єврейськими анекдотами, вони – нинішнього дня. Тому що мені ось надіслали велику добірку єврейських анекдотів. Мені дуже, знаєте, який сподобався? Один мужик каже іншому: "Фімо, на які гроші ти так багато відсвяткував свято – весілля?" Каже: "Я ж збирав на чорний день".


Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com (архів)


(Сміється.) Я з великим задоволенням уже вкотре з вами поспілкувався. Я вас дуже люблю, я дуже хочу, щоб ви жили довго. Ви надбання людства. Ви чудовий. Я наостанок тільки попрошу вас прочитати один-два, може, три якісь "гарики", яких ми ще не знаємо, але які вам подобаються.

– Ви знаєте, один у мене дуже... Ні, я все-таки його не читатиму. Я просто не пам'ятаю. Зараз я подивлюся, може, у мене що-небудь тут є. Я тоді, з вашого дозволу, надіну окуляри.

– Із задоволенням.

– Ви знаєте, ось дуже правильний вірш я знайшов. Я вам прочитаю два. Один такий: "Ослабший от житейской перегрузки, Отечество на Родину сменив, теперь, согласно Пушкину, я русский: я и не любопытен, и ленив". Це такий от віршик. (Сміються.)

Ще один я зараз вам знайду. От сумний такий віршик: "Из-под пера ползет х…рня: клочок дурного анекдота. А мужа бросила, меня, беременная от кого-то".

– (Сміється.) Чудово.

 – Так. І якщо ми закінчуємо – це дуже добре. Спасибі за всі теплі слова, я з вами завжди із задоволенням спілкуюся. Я прочитаю вам віршик дуже, по-моєму, важливий: "Я к мысли некогда пришел и возвращаюсь к ней не раз: все будет очень хорошо, но много позже и без нас".

(Сміється.) Погодьтеся, оптимістичний фінал.

– Звісно. Добре, що я його згадав.

Ігорю Мироновичу, спасибі вам велике. Якнайшвидшого закінчення карантину, приїжджайте до Києва, ми вас дуже любимо.

– Дякую, батеньку. Будьте здорові.

Дякую.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube

Записала Олена КРАВЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації