Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Комаровський – Гордону: Ви знаєте всіх олігархів України. Принесіть від них заяву на моє ім'я, що вони мовчки робитимуть те, що скажу, і тоді я піду у президенти

Яким має бути міністр охорони здоров'я України, що потрібно класти в бебі-бокси, чи необхідно робити дітям щеплення, чи варто легалізувати марихуану і чому найпопулярніший український лікар не хоче балотуватися в президенти, навіть розуміючи, що має всі шанси виграти передвиборчу гонку? Про це, а також про ідею походу на риболовлю з Володимиром Путіним в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" розповів лікар-педіатр Євген Комаровський. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Євген Комаровський: Будь-яке слово про щасливе майбутнє для дітей це бандитизм і злодійство, дітям має бути добре зараз, а значить, має бути добре їхнім батькам
Євген Комаровський: Будь-яке слово про щасливе майбутнє для дітей – це бандитизм і злодійство, дітям має бути добре зараз, а значить, має бути добре їхнім батькам
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
Толерантність до мерзотників – наша головна толерантність на сьогодні

– Євгене Олеговичу, здрастуйте!

– Здрастуйте, Дмитре Іллічу!

– Для початку вітаю вас із Днем медичного працівника...

– ...дякую, Дімо, дякую! Хотілося б привітати всіх колег, які вціліли, які вижили, зберегли оптимізм, терпіння, тому що працювати в нашій країні медичним працівником, будь-яким, від академіка до санітарки, – просто нереальний подвиг. І хочу сказати: з ким поведешся, від того і наберешся, журналісти, які на це все дивляться, як санітари у психлікарні, тому я і вас вітаю, це і ваше свято теж. (Усміхається).

– Спасибі! Якби не дитячим лікарем, ким би ви були?

– Я б подорожував, фотографував, ловив рибу і знімав передачі – про те, як треба ловити рибу. (Усміхається).

– Ви працювали дитячим реаніматологом. Це інше відчуття життя?

– Так. Це розуміння ціни життя, ціни людської помилки і ціни людської дурості. Саме дитяча реанімація змусила мене займатися тим, що я роблю зараз. Я чітко зрозумів, що 90% потрапляння дітей до реанімації – пряма вина їхніх батьків. Пряма вина! Їх потрібно вчити своєчасності допомоги, це все дуже важливо. Тому культура країни – це робота з батьками, причому не тоді, коли вони стали мамами і татами, а в школі. Уже в школі дітей потрібно навчати, як поводитися у разі нежитю або носової кровотечі, от тоді все буде нормально.

– Чого вас навчила робота в дитячій реанімації?

– Відповідальності. Розумієте, коли ти усвідомлюєш, що ціна твоєї помилки – людське життя, це в принципі змінює ставлення до всього. Ця робота навчила мене спокійно реагувати на все, що відбувається навколо, за межами тієї справи, якою ти живеш. Ніхто ніколи не скаже тобі "дякую": ну, ти ж не будеш нікого виписувати додому, правда? Тільки переведеш в інше відділення.

У всіх смертях, у всіх гріхах завжди будеш винен ти. Тому реанімація, особливо дитяча, вчить тебе самостимуляції: ти маєш сам для себе розуміти, наскільки це важливо, тобі нема на кого сподіватися. Ти один, поруч із тобою кілька медсестер і дитина, яка помирає, ніхто не прийде.

Дуже важливо мати певні риси характеру. Я знаю багатьох людей, які в цій спеціальності спилися, дуже рано пішли... Це страшна робота насправді. І коли я чую, скільки отримують наші ось ці вельмишановні чиновники і скільки заробляє лікар у реанімації, мені так соромно! Просто ось за всіх нас, за наше суспільство. Ми це називаємо толерантністю, здається. Толерантність до мерзотників – наша головна толерантність на сьогодні.

10 рублів за порятунок 14 людських життів – моя єдина державна нагорода

– У радянські часи, я знаю, у вас був жахливий випадок у реанімації, коли 65 дітей у Харкові було отруєно...

– ...у вас така серйозна сьогодні підготовка, я дивлюся!

– Не тільки сьогодні! Що це...

– ...що це було?..

– ...так!

– Гучна історія: в одному з дитячих садочків діти випадково отруїлися. Гостре отруєння у 65 дітей, п'ятеро загинули...

– ...харчове отруєння?

– Ну, певним порошком, яким чистили посуд, ненавмисно посолили борщ, потім погодували цим борщем дітей, плюс із м'яса, яке плавало в борщі, зробили рагу... Про цю історію можна години дві, напевно, говорити: мене, наприклад, вона багато чому навчила. Наше відділення реанімації розташоване поряд, і 14 найважчих потрапили до нас. В однієї дитини було зупинення серця, однак усі вижили...

– ...їх виписали...

– ...тих 14, які лежали у нас, – так. Я три доби не спав: ми всі жили в лікарні. Але мені сподобався фінал цієї історії: держава видала мені премію – 10 рублів. І я можу сказати, що 10 рублів за порятунок 14 людських життів – моя єдина нагорода, незалежно від держави, у якій живу (усміхається).

– Більше нагород у вас немає?

– Ні, звичайно. У нас нейтралітет: держава вдає, що мене не існує.

– 14 дітей ви врятували, а скільки загинуло?

– П'ятеро. Четверо відразу, на місці, одна дитина померла в машині швидкої допомоги. А всі, кого дотягли до лікарні, вижили.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– НП всесоюзного масштабу...

– ...так, тоді приїжджали токсикологи з Москви, фахівці із КДБ... Дітей привозили, вони були синього кольору, ми не знали, що з ними, які їхні прізвища, зеленкою писали на животах номери, а потім заводили історії хвороби: 1, 2, 3... І кадебісти привозили в наручниках няньок із дитячого садка, які впізнавали цих дітей. Ой, Дімо, поїхали далі!

– Своїм онукам допомагаєте самі чи когось кличете?

– Ні-ні. По-перше, мені пощастило і в моїх онуків абсолютно адекватні батьки, які, як це не дивно: а) читали Комаровського; б) дивилися програми Комаровського. Ну, у них ще бонус є: вони можуть зателефонувати Комаровському і порадитися. Звичайно, ми намагаємося обходитися без допомоги лікарів збоку. Поки що вдається.

Люди і далі вмирають від кору – дві-три людини на тиждень! А ми з вами обговорюємо, треба вакцинувати чи ні. Це ганьба!

– Вакцинацію дітям проходити можна?

– Це не дискутоване питання: треба! Щеплювати дітей потрібно. Наше завдання – батьків, держави – забезпечити дітей якісними вакцинами, контролювати стан здоров'я, навчити батьків адекватних дій до та після вакцинації, усе!

Обговорення теми вакцинації лежить поза межами світового інтелекту. Давним-давно відомо, що це треба робити, інше питання в тому, що спаскудити можна все що завгодно. Біда ж у тому, що щодня в країні на кір починають хворіти десятки дітей та дорослих, люди і далі вмирають – дві-три на тиждень іноді, у ХХІ столітті! А ми з вами обговорюємо, треба вакцинувати чи ні. Це ганьба! Що дійсно треба обговорювати: а де ми взяли вакцину, яка вона, де її зберігають, а що станеться з нею, якщо відключать світло... Але обговорювати саму тему – усе одно, що сперечатися про те, пристібатися ременями безпеки в машині чи ні. Так, пристібатися!

– Прем'єр-міністр Гройсман на засіданні уряду нещодавно анонсував так звані бебі-бокси...

– ...крута штука!..

– ...це добре?

– Ось про це – детальніше. Щодо бебі-боксів я страшний експерт. Чому? Тому що сама їхня ідея – це фінська так звана материнська коробка. Із 1937 року кожна дитина у Фінляндії після народження отримує величезну коробку з усяким вмістом. Я там був, знімав на цю тему і тому щиро радив би людям, які зараз будуть займатися бебі-боксами, заскочити на сайт до лікаря Комаровського по безкоштовні рекомендації, подивитися відео...

– ...і вміст коробки...

– ...так, що там міститься. І ось тут починається найцікавіше. Я глибоко переконаний у тому, що в нашій країні зібрати вміст коробки в межах тих п'яти тисяч гривень, які ми виділяємо, без відкатів, без корупції, чесно – зовсім неможливо. Тому попереджаю: щойно перша коробка з'явиться в руках у когось, я зніму і покажу огляд. І якщо ви, зарази, туди засунете що-небудь непотрібне або буде хоча б один пункт явно дорожчий, ніж треба...

– ...буде-буде...

– ...про це дізнається кожен журналіст країни! Хочу звернутися зараз до всіх, зокрема до прем'єр-міністра, можливо, він нас чує. Ідея шикарна: не треба її дискредитувати. Моя пропозиція проста, зрозуміла, практично унеможливлює корупцію. Вона має такий вигляд: уряд домовляється із будь-яким чи двома-чотирма інтернет-магазинами, у яких з'являється розділ "бебі-бокс". У цьому розділі зазначено товари – будь-які, які ми дозволимо. Тобто і системи дитячої безпеки, і все що завгодно. Але є одна найважливіша умова, якої дотримуються фіни. Це можуть бути лише вітчизняні товари, вироблені на території України. Жодних інших!

– А в нас є відповідні?

– Звичайно! До того ж, якщо, наприклад, у нас не виробляють гарних молоковідсмоктувачів, це буде чудовою нагодою поставити тут цех, де їх виготовлятимуть. Після семи місяців вагітності кожна жінка отримає картку з п'ятьма тисячами гривень (в уповноваженому банку), які вона зможе витратити на все, що їй треба. Припустимо, їй знадобився візок за 10 тисяч гривень, отже, вона може заплатити ці п'ять і ще п'ять додати зі своєї кишені. У такий спосіб ми повністю нейтралізуємо корупцію, і було б узагалі чудово, якби на товари для бебі-бокса держава зняла ПДВ і сказала: "Ось, друзі, купуйте!" Але тут украсти складніше (усміхається). Коротше, ось вам ідея, додумуйте, озвучуйте, моя справа – запропонувати.

– Тобто у нас достатня кількість фірм, які випускають це все?

– Так, у нас усе, повторюю, є! Розумієте, що ще дуже важливо? Ставлення до бебі-боксів у всіх країнах різне. Можна дати людям за принципом: "На тобі, небоже, що мені негоже". Але коробка ж може наводити людей на думки: навіщо це все, що тут лежить? Наведу приклад. Після того, як у медицині виникла величезна кількість робіт про те, що маленька дитина не має спати в одному ліжку з дорослими, фіни почали робити коробку такою щільною і великою, щоб її можна було використовувати як ліжечко...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– ...от сволота!..

– ...(усміхається) тобто наповнення бебі-бокса може підказувати людям правильні речі. Якщо, припустімо, у коробці лежить гігрометр, то батьки задумаються: а що це і чому так важливо. Або ж якщо там блокатор, який завадить дитині відчинити вікно, знову-таки, вони замисляться: а для чого це туди поклали? Але щоб усім цим займатися, потрібні експерти, які думають про дітей, а не намагаються на дітях зайвий раз заробити. Тому найнадійніше, ще раз скажу: уповноважений банк, уповноважений інтернет-магазин, кожен бачить, скільки це коштує, і кожен може купити те, що йому треба.

– Та ви, лікарю, мрійник!

– Чому мрійник? Я кажу абсолютно реальні речі, абсолютно прості, зрозумілі...

– ...а відкати?

– Ненавиджу! Дімо, поїхали далі...

Міністр охорони здоров'я в Україні – це офіційно призначений урядом та міжнародними організаціями цап-відбувайло або в нашій ситуації – коза-відбувайлиця

– Ви сказали, що в Україні багато гарних фірм, які виробляють товари для дітей, для охорони здоров'я... У світі стільки ж виставок проходить, вони беруть участь у цих виставках?

– (Сміється). Про виставки – окрема пісня й окрема історія, приголомшлива, я вам зараз розкажу! У жовтні минулого року я був у Кельні: там проходила величезна, чи не найбільша у світі, виставка дитячих товарів. Що мене вразило? Уявіть: площа завбільшки мало не зі стадіон, із трьох рівнів, і все це – товари для дітей! Але що найбільше мене вразило – це те, що я абсолютно спокійно гуляю по цій виставці, мене там ніхто не знає. Коли я випадково потрапив на Женевський автосалон, з усіх боків були крики: "Лі-і-карю, ідіть до нас! Сфотографуймося біля цього "мерседеса", зробімо селфі тощо". Тобто на Женевському автосалоні російськомовний чи україномовний – кожен другий. На виставці дитячих товарів наших практично немає. Це взагалі поза межами наших інтересів. Одна фірма з України була, і шість чи сім – із Росії. Наші були прекрасні, такі круті дитячі візочки продавали!

– Так?

– Мені страшенно сподобалися! І ось ще що цікаво: я очікував, що в основному там будуть дитячі іграшки, але їх там майже не було. Третина виставки, Дімо, – це товари дитячої безпеки. Чи не на кожному другому стенді представлено системи, які блокують випадання дітей із вікон. Я спочатку не зрозумів, чому, але коли занурився у статистику... От якби ви зі мною занурилися, у вас би волосся, якого немає, стало дибки!

– Гнітюче, так?

– Щодня в Україні кілька дітей випадає з вікон. І гине! Водночас елементарний блокатор коштує копійки. Я вже хочу, щоб у нас в Україні було так: ви народили дитину? У вас є система дитячої безпеки? До вас має зайти уповноважена людина з мерії, переконатися, що на вікнах стоять блокатори, і змусити їх установити, якщо у вас на це розуму не вистачає. А всі ці штуки, які потрібні для подорожей із дітьми? На Заході ніхто уявити собі не може, щоб дитина сіла на велосипед без шолома, наколінників, налокітників тощо: ми не так багато народжуємо, щоб ризикувати здоров'ям тих, кого ми зробили!

– Яким має бути в Україні міністр охорони здоров'я?

– У нинішній? Родичем міністра внутрішніх справ. І скаржитися йому на те, що його наказів не виконують. Міністр охорони здоров'я в Україні – це офіційно призначений урядом та міжнародними організаціями цап-відбувайло або в нашій ситуації  коза-відбувайлиця. Тому що грошей немає, законів немає, порядку немає, а ось ці люди завжди будуть винні. Помилок вони багато роблять, але зробити нічого не можуть. Коли на закон усім начхати, коли крадуть у дітей та інвалідів, яким може бути міністр охорони здоров'я? Тільки Господом Богом...

– "Коза-відбувайлиця" наша – гарний міністр?

– Вона робить те, чого жоден міністр до неї не робив...

– ...отак навіть?...

– ...так. Вона – перший міністр, який визнав, що ніякої української медицини немає, що національна медицина – це повна маячня і ганьба, що медицина є наукова, тому не треба викаблучуватися і йти якимось окремим нашим шляхом...

– ...тобто схема одна?

– Загалом, так. У всьому світі. Інша річ, що міністр абсолютно не розуміє, як мислить наш дільничний лікар, як ми здобуваємо освіту, як підвищуємо кваліфікацію... Що у нас можна стати крутим лікарем, обгиджуючи колег, а не працюючи краще, що у нас той чудовий лікар, який уміє вчасно продати місце в палаті, розумієте? А міністр від цього далека, це за межами її світогляду, тому насправді вона була б крутим радником із цивілізованої медицини.

Коли ви запитали про те, який вона міністр, я згадав одну ситуацію із життя. Приїхав я на риболовлю, а там затока така на Дніпрі, і квадратно-гніздовим способом вона вся – у сітках. І тут з'являється мужик, який починає ці сітки знімати. Ми одразу: "Що ж ти, сволото, робиш?!" А він: "Чого кричите? У мене кум – начальник РВВС!" Ось хто б не став міністром із наших, у нього буде кум, брат, сват. Хтось попросить: "Ну, мені ж можна вкрасти..." А в цієї ніби як нікому попросити. Або ті, кому можна, не в нашій країні, тому їх не видно.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Поки не припинимо брехати і красти, буде, як у нас. Це національна ідеологія вже, що б ви мені не говорили

– Сьогодні гарні лікарі та медсестри масово виїжджають до Польщі. Що зробити, щоб вони не роз'їжджалися?

– Передусім будь-якою ціною перерозподілити гроші й зробити так, щоб вони заробляли стільки, скільки в Польщі.

– Це можливо?

– Господи, та якщо подивитися, на що ми витрачаємо гроші, то дуже навіть можливо! Лікарі та медсестри не так багато їдять, як вам здається. Порівняно з тим, які зарплати у деяких людей у Мінтрансі, у тих, хто торгує нафтою та газом...

– ...заздрість – погане почуття...

– Звичайно, погане. Добре, хоч не зловтіха, Дімочко!

– Я бачив у Грузії, у звичайній тбіліській лікарні, хірургів, які отримують 10, 15 і навіть 20 тисяч доларів на місяць – білої зарплати. Ви в це вірите?

– Абсолютно вірю, до того ж ми трошки з вами не розуміємо, як має працювати справжній хірург. Не може бути хірурга, який оперує двічі на тиждень. Хірург – це штучний товар! Якщо ти класний хірург, ти тут працюєш із ранку до ночі...

– ...й отримуєш відсоток від кожної операції...

– ...дивіться, якщо хірурги працюватимуть у такому режимі, їх стане удвічі менше, по-перше. По-друге, якщо ми будемо робити операції, які можна провести ендоскопічно, саме таким шляхом, ніхто не почне робити розрізи. Якщо все буде організовано по-людськи, то менша кількість хірургів за ту саму одиницю часу зможе зробити більше, результати будуть кращими – усе можливо, жодних проблем! Головне, щоб сюди прийшла порядність. Поки не припинимо брехати і красти, буде, як у нас. Це національна ідеологія вже, хай там що б ви мені говорили.

– А якою має бути національна ідеологія?

– Вона має бути не національною – насамперед. Тобто не пов'язаною з національністю. На сьогодні це лад, сім’я, здоров'я, країна – насамперед...

– ...освіта, напевно...

– ...мені здається, ми вже з вами цю тему обговорювали: насправді національна ідеологія – це ідеологія дитинства. Якщо всі, хто поруч із дітьми, будуть щасливими, якщо мета – забезпечити дітям щасливе сьогодення... Будь-яке слово про щасливе майбутнє для дітей – це бандитизм і злодійство, дітям має бути добре зараз, а значить, має бути добре їхнім батькам. Не можна створити щасливу сім'ю в умовах війни, безнадії, тотальної брехні й злодійства на всіх рівнях державної влади. Тому ситуація вкрай важка, і в нас, по-моєму, залишилася остання спроба реанімації.

– Скажіть, лікарю, за відчуттями в Україні стає краще чи гірше?

– В Україні все стрімко погіршується. І дивує, чому наша громадськість та активісти цього не розуміють. Я цього не доганяю. Коли людям говорять: "Друзі, кір, умирають діти" – починається якась метушня, 10% щепилися, інші знову сидять і чекають, поки їм по голові не стукне. Людям чітко дають зрозуміти: це небезпека. А вони: "Ну і що?" Це відсутність інтелекту чи відсутність віри в усе. Ось це найстрашніше, розумієте? І ми почали вже брехати, коли справа стосується смерті...

– ...тобто ви песиміст, лікарю?

– Я? Напевно. Але ви ж знаєте: песиміст – це добре поінформований оптиміст. Я добре поінформований оптиміст (усміхається).

– Краще буде?

– Не дуже віриться. Якщо буде краще, це буде...

– ...не нам, так?

– Ні, це зразу не годиться: або краще буде нам, або країни просто не буде. Буде філія.

Ви знаєте всіх олігархів України. Принесіть від них заяву на моє ім'я, що вони мовчки робитимуть те, що я скажу, і тоді я піду у президенти

– Яка людина має стати президентом України і чи потрібен узагалі Україні президент?

– Я бачив багато статистики, яка підтверджує, що успішна країна – це парламентська країна, але, на мій погляд, в умовах, коли в країні необхідно навести лад, життєво необхідна жорстка вертикаль влади. Сьогодні нам потрібен президент, який перетворить країну на парламентську республіку.

– Які риси мають у нього бути?

– Головне – це чесність, а чесність – це антипод популізму. Потрібно, щоб суспільство, або еліта нації, або журналісти склали якусь анкету, у якій були б основні запитання. Ну, типу: "Україна – світська держава чи православна країна?" Тому що у нас президент, з огляду на все, намагається навчити народ, як вибирати посередників між людьми та Боженькою. Яке взагалі діло до цього президентові?

Україна – мононаціональна держава чи все-таки мультинаціональна країна, багатокультурна тощо? Це країна, де мови бувають правильні й неправильні, чи все-таки це не так? Україна – це країна, де землю, як у всьому світі, продають і купують? Україна – це країна, де держава лізе в кожну дірку затичкою і вчить нас жити? Україна – це країна, де дебільні закони і їх ніхто не виконує, а за право порушити закон можна заплатити гроші – і тобі це дозволять? У нас контрактна армія чи ні? Ми йдемо в новий військовий блок чи дотримуємося нейтралітету?

Я хочу, щоб у нас був такий список, щоб прийшла людина і чесно мені сказала, щоб не викаблучувалася, а просто зізналася: "Я хочу побудувати мононаціональну православну державу, яка буде членом НАТО. У якій буде одна мова, одна релігія, решта – недолюди". А я, наприклад, хочу світську президентську державу із трьома державними мовами. У нього такі погляди, у мене інші, ми можемо сперечатися, але це чесна дискусія.

Тому, ще раз скажу, я хотів би бачити майбутнього президента чи кандидата, який припинить говорити гаслами й обговорювати теми нового лікування, нового курсу тощо, а скаже дуже конкретно прості речі: яким способом він припинить брехню і злодійство. Ось почніть із цього механізму, як припинити красти.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Скоро президентські вибори, до них залишилося зовсім трохи. Ми бачимо картинку, кандидатів у президенти, і ситуація досить безрадісна...

– ...згоден...

– ...хоча останнім часом з'являються світлі плями. Заявив Роман Безсмертний, що він іде у президенти, – цікаво. Заявив Ігор Смешко, якого я безмежно поважаю, що теж іде, – цікаво. От якби в мене запитали, я сказав би, що такий, як ви...

– ...угу, дякую...

– ...дитячий лікар, без компромату, кришталево чесний, що бореться за свою професію та за право в ній бути, людина, яка допомогла сотням тисяч дітей, яка розуміє, що краще мир, ніж війна, правда?

– ...так...

– ...людина з вашими моральними якостями. Та я б сам вас підтримував і агітував за вас! Ви пішли б у президенти чи ні?

– Ні.

– Чому?

– Після того як я став досить відомою людиною, до мене багато політиків зверталося. Але жоден із них не запитав: "Лікарю, як нам реформувати?" Перше, чого вони хотіли: "Будьте поруч із нами! Обирайте будь-який номер у списку". І друге: "Якщо ви не з нами, ми вам заплатимо будь-які гроші, тільки пообіцяйте, що ви більше ні з ким не будете". Розумієте?

Наша політична еліта живе за іншими законами, з іншим світоглядом. Яке мені там місце? Ви знаєте всіх олігархів України, наскільки мені відомо. Принесіть від них заяву на моє ім'я, що вони мовчки робитимуть те, що я скажу, і тоді я піду в президенти.

На дебатах я переговорю будь-якого політика України, а, вийшовши у другий тур, виграю неодмінно

– Добре. Вам уже не 20 і не 30 років, ви щось бачили, пожили, розрізняєте, де добро, де зло, де базові загальнолюдські цінності. Ви не можете не розуміти, що країна гине...

– ...так...

– ...і не можете не розуміти, що якщо ви сьогодні скажете, що йдете у президенти, ви реально можете стати главою держави. У вас немає почуття обов'язку щодо України – це зробити?

– Дімо, а як же почуття обов'язку перед тими, хто тебе оточує? Перед дружиною, перед дітьми? У нас немає законів: сьогодні я заявлю, що іду в президенти, а завтра в моєї дитини знайдуть наркотики. А про мою дружину почнуть писати гидоту. Ви вважаєте, я маю право ними ризикувати? Послухайте, у цьому й уся біда: коли ти не хочеш брехати та красти, коли в тебе є принципи, тебе щодня розмазуватимуть і перетворюватимуть на лайно...

– ...це правда...

– ...мені це не цікаво. Удумайтеся – і ви, і ті, хто вважає, що Комаровський – це шоумен і таке інше: я вперше виїхав за межі України, коли мені було 46 років. У 17 років я вперше зайшов в операційну. І з 17 до 46 все, що я бачив, – це 15 походів на байдарці. І з дітьми по гриби. І з друзями на риболовлю. Я гарував, ночував у операційних, сидів у бібліотеках, розумієте? У мене на руках умирали діти, я відчиняв двері й говорив: "Ваша дитина померла". Уже тепер купа мерзотників і негідників, які бояться, щоб я кудись не пішов, епізодично організовує проти мене інформаційні кампанії. Нахріна мені це треба, які мотиви у мене можуть бути? Тим паче, я чудово знаю, що на дебатах переговорю будь-якого політика України...

– ...зрозуміло...

–...а, вийшовши у другий тур, у будь-кого виграю неодмінно.

Я не маю права ризикувати життями близьких. У нашій країні вільно ходять вулицями вбивці, і ми всі знаємо, що це вбивці. Депутат може вдарити людину в прямому ефірі – і залишитись після цього депутатом. На телебаченні показують депутата, який вставляє 15 карток для голосування та все одно залишається народним обранцем! А нам розповідають про честь, совість, національну гідність, про те, що ми в якусь Європу йдемо... У яку Європу? Ваша Європа під парканом! Ви вже саме слово "Європа" дискредитували! І що найстрашніше: адже це ми, жителі цієї країни, усе це самі, своїми руками наобирали, розумієте?

– Звісно.

– А чому наобирали? Тому що вони говорили те, що люди хотіли почути. Люди обирають не мозком. Їх зомбують за допомогою телебачення, і після цього вони йдуть обирати. Я не можу зомбувати, я можу чесно пояснити: що буде, як буде, що треба. Я можу порадити, пообіцяти, що поряд зі мною не буде мерзотників, тому що в мене від них починаються судоми, розумієте? Тому поки що я та держава українська – на різних полюсах. Але якщо ми почнемо будувати нормальну державу, я готовий допомагати, і у мене для цього є пристойні медійні можливості. Принаймні кожну третю жінку України я зможу вмовити і пальцем їй показати, за кого голосувати...

– ...а то й кожну другу...

– ...так-так. (Усміхається).

– За кого з тих, хто заявив про свої президентські амбіції, ви б проголосували?

– Дімо, якщо я зараз вирізню одну людину зі списку, проти неї розгорнеться кампанія, тому ні, прізвища не називатиму. Скажу у другому турі!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Перше, що зробив би, ставши президентом, – поїхав би з Путіним на риболовлю. І я переконаний, що завтра війна на Донбасі б закінчилася без усяких ООН, миротворців і таке інше

– Якби президентом стали ви, ви б із Путіним домовилися?

– На ці теми дуже складно розмовляти, безсумнівно. Однак я глибоко переконаний, що сьогодні війна та все це з'ясування відносин – за межами геополітики. У наших країнах – Україні, Росії, Білорусі – мужики, які набили один одному морду, традиційно домовлялися за пляшкою горілки. І це завжди було простіше, ніж війна. Я уявляю, скільки на мене вже може вилитися лайна, але я глибоко переконаний у тому, що перше, що я зробив би, – поїхав би з Путіним на риболовлю. І я настільки ж глибоко переконаний, що завтра війна на Донбасі б закінчилася без усяких ООН, миротворців і таке інше.

– Ви б задушили Путіна на риболовлі?

– Це будуть наші з ним проблеми.

– Скажіть, будь ласка, якими є людські резерви, скільки людина може жити?

– Із сучасною медициною, за своєчасного обстеження, корекції – 85–90 років. Це нормально, ми всі маємо стільки жити. Але для цього нам треба викинути телевізори, інформаційне поле змінити (усміхається).

– У 21 рік ви пережили клінічну смерть...

– ...Господи, Дімо, де ви всього цього набрали?!

– Що це було?

– Мене у відділенні реанімації трахнуло струмом. Там була кварцова лампа, яку замкнуло на корпус, я її взяв двома руками, мене вбило струмом, коли я падав, руки не розтискалися, лампа впала на мене і висмикнулася з розетки, що мене й урятувало. Оскільки це сталося в реанімації, відразу прибігли люди, кілька разів качнули, серце завелося – і мене скерували далі працювати, того самого дня я вже ставив крапельниці. А коли я прийшов додому, моя дружина, яка нещодавно на судмедекспертизі вивчала смерть від струму, помітила обвуглений палець (вхід струму) та пляму на лопатці (вихід) і сказала: "Тебе що, струмом убило?" Я кажу: "Ти моя відмінниця!" (Сміється).

– Ви щось бачили під час клінічної смерті?

– Дімо, мене так швидко реанімували, що я не пам'ятаю.

Яка з біса толерантність у країні, де жінки мучаться, де жодної дитячої палати з кондиціонером немає та жодного кабінету головлікаря без кондиціонера теж немає?

– Сьогодні в Києві відбувся гей-парад...

– ...угу...

– ...а вас кілька років тому було визнано найкрасивішим чоловіком України. У вас не було бажання очолити колону на гей-параді?

– (Сміється). Згадую історію про те, як мене заманили в цю організацію, яка роздає дипломи найкрасивіших... до речі, у нас усі потенційні кандидати в президенти через це пройшли: Вова Зеленський був найкрасивішим, Савік Шустер... У нашій країні специфічне уявлення про найкрасивіших, але я вам хочу сказати інше.

Після того як я став найкрасивішим, ми поїхали з друзями на риболовлю. У мене є троє близьких друзів, такий двокімнатний намет на чотирьох... І от уявіть: ніч, ми лягли спати, тиша... І в цій тиші лунає голос мого друга Костянтина: "чи міг я коли-небудь мріяти про те, що буду спати з найкрасивішим чоловіком України?" І ми прокинулися і за це випили горілки! Не можу я очолити такий парад і зараз поясню, чому...

– ...то не весь парад, колону хоча б...

– ...я чесно вам скажу, що мені це активно не подобається...

– ...гей-паради?..

– ...ну, по-перше, це не гей-парад, а якась показова акція, яка демонструє, що в нас, мовляв, страшна толерантність. Я хочу, щоб мене почули. Ось дивіться, хлопці. Приберімо за дужки орієнтацію та інше. Саме тепер, цієї хвилини, цієї літньої спеки в українській лікарні у палаті площею 12 м² лежать шість матерів і шестеро дітей. І жодних кондиціонерів. І вікна забито, тому що діти можуть їх відчинити та випасти. І за цього геноциду ми розмірковуємо про толерантність?

Здоровенні мужики ходять колонами з факелами на захист мови, орієнтації й усього іншого. Послухайте мене, чоловік починається з того, що він захищає жінок і дітей. Незалежно від їхньої національності й того, якою мовою вони розмовляють. Яка з біса толерантність у країні, де жінки мучаться, де жодної дитячої палати з кондиціонером немає і жодного кабінету головлікаря без кондиціонера теж немає?

То що ж ви за сволота така? Що це за чоловіки, яким нагидили на голову та яким абсолютно начхати на це, плювати на дітей і жінок? Я дивлюся на ці колони та думаю: "У вас що, ваших дівчаток немає?" Нехай мужики лягають із дітьми до лікарні, нехай побачать, що в коридорах цих коїться, у районних лікарнях, коли прийом триває! Коли поруч із відділенням реанімації стілець не поставлять, щоб мати плакала хоча б сидячи, а не падала на підлогу! Лікар виходить і каже: "Ваша дитина померла", а їй навіть сісти немає куди в цей момент! А є в нас посада психолога, який із цією мамою працюватиме?

Скажіть, будь ласка, це що, не толерантність? За ці права людей не треба боротися? У нас є, наприклад, право гідно померти без болю? Чому міжнародним організаціям на це наплювати? Замість "наплювати" інше слово вжити хочеться... Тому я не вірю в усі ці акції. І, знаєте, сьогодні, до речі, найкраще свято, яке пропонували затвердити, але досі не затвердили в Україні, – День батька. Видатне свято! І я впевнений, що щастя буде тоді, коли на лекцію доктора Комаровського прийдуть 50% мужиків, 50% жінок.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– А поки що самі жінки ходять?

– Ні, в Україні – 15% чоловіків. Але коли я приходжу на лекцію в Гельсінкі, і там 500 людей у залі, 250 із них – мужики, інші – діти, я розумію: у цієї країни є майбутнє! І я хочу сказати, що міжнародні організації могли б знайти інший день, крім Дня батька та Дня медичного працівника, щоб провести свій парад. І ще хочу попросити: порахуйте, скільки коштувало державі Україна сьогоднішнє свято толерантності в Києві та скільки кондиціонерів у дитячих лікарнях на ці гроші ми могли б установити. І напишіть великими літерами: парад = 500 нормальних палат із ремонтом і кондиціонерами, із умивальником та унітазом нормальним. І біде хоча б одне потрібне – у відділення, де лежить 50 жінок. Подумайте про це, де ваша толерантність, матінку вашу?!

Найогидніше, що є нині в Україні, – це агресія всюди: у телевізорі, на вулиці, де завгодно! І модель агресії показують високопосадовці

– Як ви ставитеся до легалізації легких наркотиків?

– Із медичною метою – хоч би й завтра!

– Так?!

– Якщо йдеться про коноплю, про марихуану. Інше – за межами. Із медичною метою – однозначно, а на свята можна і... Знаєте, що мене вразило? Я цьогоріч у Голландії святкував День короля, коли клуби марихуани носяться з усіма цими Утрехтами й Амстердамами. І що я там помітив? Повну відсутність агресії. А найогидніше, що є тепер в Україні, – це агресія всюди: у телевізорі, на вулиці, де завгодно! І модель агресії показують високопосадовці.

– Я не сумніваюся, що ви матеріаліст, тому що стільки побачити й пережити... Але запитаю: у Бога ви вірите?

– Ну, не у вигляді доброго дідуся, який сидить на хмарі та розмахує ногами.

– А у вигляді чого?

– У вигляді того, що ми не можемо помацати руками, – напевно, так. Але я абсолютно не релігійна людина, хоча вважаю, що основи різних релігій має знати кожна людина, що себе поважає, бо це основний стрижень культури й моралі, на якому тримається все нині.

– У вас шалена популярність: я бачив її та знаю, про що кажу. Скільки у вас підписників у соцмережах?

– 970 тис. у Facebook, 700 тис. у You-Tube, майже 3 млн в Instagram...

– Три мільйони?

– 700 тис. – у "ВКонтакте" забороненому, половина з яких наша, з України.

– Фантастика!

– Ну, загальна кількість – приблизно 6 млн.

– Скажіть, а які найяскравіші прояви народної любові щодо вас бувають? Я знаю, у вас у Барселоні був цікавий випадок – може, розкажете про нього?

– Та я вже розповідав (сміється), це історія в барселонському туалеті, коли тобі ззаду плескають по плечу і кажуть: "Лікарю, коли ви закінчите, можна, ми з вами сфотографуємося?" Проїхали.

– А що за історія з накладенням рук у Бішкеку?

– Там хтось розпустив чутку, що якщо Комаровський торкнеться живота вагітної, то пологи будуть легкими. Набігла купа вагітних, мовляв, лікарю, візьміть нас за живіт. Ну, я брався...

– У вас, я дивлюся, географія всеосяжна. Де ви буваєте, де здійснюєте публічні виступи?

– Якщо взяти останні півроку: Кишинів, Мінськ, Баку, Ташкент, Астана, Алмати, Київ, Запоріжжя, Одеса.

– Де найкраще приймають? Найзахопленіше?

– Питання навіть не в захопленості, а в тому, де люди хочуть учитися, де вони розуміють, що без цього їм складно. Розуміють, що ти не продаєш їм таблетки, а намагаєшся допомогти порадою. Я не бачу якоїсь принципової різниці між публікою. Я бачу, що в тій самій Киргизії це чи не єдиний шанс поговорити з дитячим лікарем. Шалено мені сподобався теплий, класний, просто чудовий Ташкент. Добре було в Баку, я двічі був у Кишиневі. Рівень життя там нижчий навіть, загалом, ніж у Києві, але на зустріч із Комаровським приходить 800 осіб, які купують квитки, а в Києві, де квитки вдвічі дешевші, приходить 250 осіб. І мені хочеться сказати їм: "Люди, вам це не треба". А ви хочете, щоб я був президентом, розумієте? (Усміхається).

Це не треба нікому. Треба, щоб вам морочили голову, обіцяли золоті гори, розповідали, як усіх переможуть, як Україна буде законодавицею мод в автомобілебудуванні, та й узагалі, ми батьківщина слонів. Ганьба!

– Ваше хобі – риболовля. Який найбільший улов був?

– Колись ловили в Норвегії тріску, там такий трюм був, у катері, і ми туди скидали цю рибу... У Норвегії можна ловити, скільки хочеш. Там є заводики, ти можеш їм віддати, що тобі не треба, жодних проблем. І ми ловили та скидали у трюм стільки, що в один прекрасний момент вискочив товариш, який зайшов у капітанську рубку, із криком: "Хлопці, ми вже нижче за ватерлінію!" (Сміється). Тож якщо хочеш відвести душу на рибалці – їдь до Норвегії ловити тріску. Це чудово!

Держава намагається зробити так, щоб у країні не було людей. Щоб залишилися тільки вони та надра, і ось тоді буде їм щастя, мерзотникам

– Ну риболовля – напевно, чудово, але є і свої мінуси: мошкара, комарі... Як ви з цим даєте раду?

– Дімо, ми даємо раду за допомогою нормального одягу, є така штука, як репеленти, щодо комарів і мошок можна, напевно, окрему програму знімати: у мене величезний досвід. Є історія, якої я ніколи не розповідав, але нехай, покращимо настрій. У мене є друг, який під час риболовлі відійшов по нужді, і в процесі його за копулятивний орган укусив якийсь павучок. Усе було нормально, але раптом я чую: "Боже, що це?" Орган розпух до неймовірних розмірів, усі цьому товаришеві кричать: "Слухай, фотографуй швидше, надсилай дружині фото!" Коротше, мазали спеціальним кремом, усе минуло. Тож із комарами буває по-різному.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Я був у захваті, коли побачив, які прекрасні фотографії ви робите і які відеозйомки. Талановита людина талановита в усьому?

– Це не до мене, Дімочко. Для мене це спосіб вижити і відпочити. Узяти фотоапарат, блукати незнайомими місцями, містами... Містами, правда, усе важче і важче, тому що всі туристичні центри – це люди, які мене знають. "Школу доктора Комаровського" купує 14 країн, окрім України, як вам відомо, тому життя прекрасне (усміхається).

– І смикають скрізь?

– Так. Але якщо я, наприклад, приїжджаю в Голландію, то найкрасивіше для мене – тюльпани наприкінці квітня – на початку травня, я багато назнімав...

– ...я бачив...

– ...так, я багато назнімав із квадрокоптера... Наші, до речі, ідіоти ухвалили черговий закон – про те, як треба літати на квадрокоптері...

– ...це щоб особняки не знімали...

– ...напевно. Але мені чомусь здається, що закони в країнах ухвалюють заради людей, а ми країна, де держава від початку протиставляє себе людям, розумієте? Держава – наш ворог. Є наша улюблена Батьківщина, Україна, ми тут живемо, ми любимо її багатомовність, мультикультурність, прекрасну природу... А у нас же поля не гірші, повірте...

– ...я бачив зйомки ваші в Полтавській області – це фантастика!..

– ...і в Харківській! Це місця, де на туризмі Україна може піднятися. Але у мене таке враження, що держава просто намагається вижити нас звідси, зробити так, щоб у країні не було людей. Щоби залишилися тільки вони і надра, і ось тоді буде їм щастя, мерзотникам.

– Я нещодавно чув, як ви читаєте вірші. Може, і мені щось прочитаєте?

– Розумієте, Дмитре, я вам чесно скажу, що до лірики не готовий: бесіда наша набула сумного характеру...

– ...щось веселе, може?..

– ...угу, із цими парадами вашими...

"А ежик выйдет?" – с дрожью в горле
Подавленно спросил Олег.
"Не знаю. Случай уникальный", –
седой проктолог говорит.

– Це вам парад навіяв?

– Це про нашу країну...

– Євгене Олеговичу, велике спасибі вам за інтерв'ю. Я вас люблю. І якщо ви одного разу, знехтувавши небезпекою, скажете: "Я йду в президенти", віддам за вас свій голос, піду на вибори, хоча зарікся туди ходити. І всіх друзів приведу. Наостанок поставлю філософське запитання: ви щаслива людина, скажіть?

– Чесно скажу: ні. Найстрашніше для чоловіка – розуміти, що ти реалізуєшся на 10% своїх можливостей. Що ніхто не хоче встати поруч, допомогти. Що ти кричиш у порожнечу. Попереджаєш людей про реальну небезпеку для їхніх дітей, а вони вважають, що ти шоумен і намагаєшся на цьому заробити. Якщо живеш в атмосфері зловтіхи, зневіри, відсутності моралі, не можна бути щасливим. Можна просто створювати маленькі острівці щастя, добра і миру: друзі, риболовля, фотографії... І дуже складно триматися і придушувати в собі відчуття ненависті до людей, які заважають нам жити. Здавалося б, де лікар, а де ненависть, але коли я дивлюся, що вони роблять із нами, і ми ухитряємося і далі їм вірити... Ви знаєте, боляче. Можна 30 секунд?

27 років тому ми почали грати в якусь гру стандартну. Вибрали масть – пікову. Спробували двох валетів, двох королів, одного туза. Залишилося даму спробувати – для повного щастя. Але ми можемо піку поміняти? На черву, на треф, змінити правила гри? На це вистачить розуму? Здогадатися, що ми граємо не в ту гру міченими картами. Не можна не міняти козир 27 років! Люди, думайте! Ну скільки можна?..

ВІДЕО
Відео: 112 Украина / YouTube

Записала Анна ШЕСТАК

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації