+13 Київ
У нас є Батьківщина. І нам байдуже, які у вас на неї плани
Президенте Путін, я перебуваю зараз у самому серці, у центрі столиці незалежної суверенної України – у місті Києві. Сьогодні 13 лютого, 15.00 за київським часом, неділя. За моєю спиною – Олександрівська клінічна лікарня. Раніше, за радянських часів, вона мала назву Жовтнева. 21 жовтня 1967 року я народився.
А зараз я знову-таки перебуваю в самому центрі Києва, на площі, що має ім'я великого російського письменника Льва Толстого, який, дізнавшись про те, що ви хочете підкорити, завоювати Україну, напевно, перевернувся б у труні і не один раз. Тут, на місці цієї будівлі, метрополітену, був раніше маленький триповерховий будинок, у який мене привезли з пологового будинку. Там, на третьому поверсі, у комунальній квартирі, у якій мешкало 10 сімей, дуже багато людей, у якій не було ні туалету, ні ванни, жили мої мама з татом і бабуся. І там перший рік свого життя провів я.
1968 року нашу комуналку нарешті розселили і ми переїхали сюди. Це масив Борщагівка, тоді щойно почали його будувати. Він був у п'ятиповерхівках, "хрущовках". Ця вулиця – Героїв Космосу – раніше мала назву вулиця Академіка Корольова. Ось він, мій дім. Академіка Корольова, 15а, квартира 20, другий під'їзд. Тут я ріс, пішов до школи і вперше дізнався, що таке добре і що таке погано.
Житловий масив Оболонь, вулиця Героїв Дніпра, будинок 22, квартира 61 на четвертому поверсі, куди ми переїхали 1980 року, саме на початок, до відкриття Олімпіади-80 у Москві. Тут пройшла моя юність, тут я закінчив школу, і з цього балкона на четвертому поверсі бабуся махала мені рукою, коли 86-го я йшов служити в Радянській армії. У Радянській армії, до речі, я служив спочатку – в "учебці" – у Новгородській області в селі Медведь, а потім – у Ленінградській області у Лузі неподалік Ленінграда, де жили ви, президенте Путіне.
Це були 1986–1988 роки, ракетні війська оперативно-тактичного призначення.
У Києві дуже багато атмосферних, гарних місць, з якими пов'язане моє життя, моя біографія. Одне з них – ця прекрасна площа, чудовий театр імені Івана Франка, у якому в юності я передивився все. Ось це ось – гімназія, у якій ще до революції навчався один із моїх дідусів. Другого дідуся, який 1941 року був заступником мера Києва, просто в Києві повісили фашисти.
Володимире Путін, я невипадково показав вам місця, з котрими пов'язано для мене все. Ці місця, мабуть, називають Батьківщиною.
У нас – в українців, у киян – є Батьківщина. І нам байдуже, які у вас на неї плани. Чи бажаєте ви бомбардувати Київ та інші міста України, чи хочете ви зайти сюди внаслідок наземної операції, щоб сіяти тут смерть, нам, повторюю це, однаково. Ми захищатимемо свою Батьківщину. Тому що Батьківщина – це мама. І іншої Батьківщини ні в кого з нас немає.
Матері російських солдатів, пам'ятайте: Путін і його друзі ризикувати своїми життями не будуть. Вони надішлють ваших дітей, як м'ясо
Я хочу звернутися до матерів російських хлопців, які зараз у великій кількості стоять на кордоні з Україною. Ми на своїй землі. Ми любимо свою землю, Ми нікому не погрожуємо, зокрема й Росії. І ми хочемо, щоб ви зрозуміли: усіх, хто переступить українську землю, ми вбиватимемо. У нас немає іншого виходу – ми захищатимемо своє. Якщо у вас є можливість, дорогі російські матері, впливати на своїх дітей, щоб вони не йшли до нас, – зробіть це. Пам'ятайте головне: Путін і його друзі сюди не прийдуть. Ризикувати своїми життями вони не будуть. Вони надішлють ваших дітей, як м'ясо. Тому що це для них не вперше. І для їхніх попередників також.
Пам'ятайте, що ваші діти є в небезпеці, якщо прийдуть на нашу землю забирати у нас нашу Батьківщину.
Володимире Путін, ми нікому не віддамо Києва та інших українських міст. Ми вдома. І нікуди звідси не підемо.
Володимире Олександровичу, виступіть, будь ласка, зі зверненням до нації. Ми чекаємо
Також я хочу звернутися до президента України Володимира Зеленського. Володимире Олександровичу, я сподіваюся, що ви зараз, у цей тяжкий для України час, перебуваєте тут, на Банковій, де і має бути президент України.
Єдине, нам незрозуміло, що відбувається. Ви не звертаєтеся до народу, до нації зі словами, які б роз'яснили, що робити кожному українцеві в ситуації, коли понад 100 тис. російських солдатів зосереджено навколо українського кордону, коли скасовують польоти літаків, закрито повітряний простір, коли виїжджають посли, а інші країни евакуюють своїх громадян. Поясніть, будь ласка, українцям, що нам робити. Коли роздаватимуть зброю, якщо це потрібно, де кожен має зайняти позицію в годину ікс.
Виступіть, будь ласка, зі зверненням до нації, бо поки що вас не видно і не чутно. У нас сьогодні має бути сильний президент, який розуміє, що треба робити не лише йому, а й кожному з нас. Ми чекаємо.
