Мільярдер, колишній друг Путіна Пугачов: Ми якось із Путіним на кухні випивали. Розходимося, а Людмила ридає: "Не можна йому пити! Він садист! Вип'є – починає на мені прийоми дзюдо показувати. Я потім тиждень у синцях" G

Якщо раніше був прямий конфлікт з Україною, то після звернення Путіна відкрито другий фронт із НАТО, так званим колективним Заходом, розпочато війну проти власного російського народу

– Сергію Вікторовичу, добрий вечір. Ми з вами екстрено виходимо в ефір, тому що сталася подія, яку я не міг не попросити вас прокоментувати. Думаю, що ви найкраще прокоментуєте сьогоднішню ранкову промову Путіна (інтерв'ю записували 21 вересня. – "ГОРДОН"). Як людина, яка знає Путіна 32 роки, яка близько дружила з ним протягом багатьох років, скажіть, будь ласка, за його мімікою, артикуляцією, дивною напівперекошеною позою за столом, за його пальцями, руками, очима що можна сказати?

– Дякую. Добрий день. Усіх православних вітаю – сьогодні Різдво Пресвятої Богородиці. Особливі вітання гурту Pussy Riot, який щось просив у храмі Христа Спасителя (ідеться про панк-молебень "Богородица, Путина прогони", який учасниці Pussy Riot влаштували в лютому 2012 року в московському храмі Христа Спасителя. – "ГОРДОН"). По-моєму, їхні молитви почули.

– (Сміється).

– Якщо говорити про сьогоднішню промову, міміку тощо. Це не перший випадок, коли Путін має дивний вигляд щонайменше. У чому це виявляється? Найімовірніше, як я багато разів казав, людина він нерішуча, він не ухвалює рішень. Я не лікар, не ставитиму діагнозів і не говоритиму про якісь захворювання. А ось щодо того, що він скутий, сильно нервується – це очевидно. Це, скажімо так, не послання до Федеральних зборів. У всіх сенсах це доленосні рішення, які, звісно, ухвалює не Путін, а путінське оточення. І це, скажімо, мініполітбюро. І де, як ми розуміємо, клани... Є клани грошей і клани, скажімо, так званих силовиків, клани війни. А їх багато.

– Можна уточнити? Ви сказали "політбюро". Чи можна назвати прізвища його членів?

– Ну, звісно. Ну по-перше, на сьогодні, з огляду на війну в Україні, скажімо так, перші люди – це Патрушев, Шойгу, Бортников... Це люди, які представляють у прямому сенсі силовий блок. Не просто "яструби", які топлять за війну, а люди, які ще пов'язують своє життя із цією війною. Путіна це теж стосується у прямому сенсі, але їх це стосується, як їм здається, за службовим обов'язком. Отже, друга категорія – це, власне, якось призабули всі Ігоря Сєчина... А я вам скажу, що ближчої до Путіна людини, ніж Сєчин, узагалі немає й не було.

– Навіть Ковальчук не ближчий?

– Гарне запитання. Ковальчук... Так, я думаю, що Сєчин ближчий. Сєчин – це щоденний герой його порядку денного. І, загалом, людина, яка готова 24 години на добу шепотіти йому у вуха. Ковальчук, звісно, ні. Ковальчука я б зарахував на другий план у тому сенсі, що кооператив "Озеро" і банк "Россия" вже давно в минулому. Так, звісно, Ковальчук відповідав за економічний блок, у якомусь сенсі геополітичний… Це історія зі спілкуванням… Китай, Схід тощо… Це його шматок. Але треба розуміти, що і Сєчин від самого початку цим займався. Я пам'ятаю, як він притягнув Чавеса. Венесуела і ця вся історія – це Сєчин. І взагалі не треба применшувати. Те, що він сховався сьогодні, нібито він директор нафтової компанії, – це зовсім не змінює картини.

У політбюро, власне, дуже багато людей. Ви не повірите, але такі люди, як Ротенберг, який працював учителем фізкультури, і решта теж туди входять. Різні фінансисти. Я маю на увазі "Газпромбанк", котрий належить Ковальчуку, але там є люди, які мають власну думку. Це той самий Костін. Треба розуміти, що якийсь економічний урядовий блок меншою мірою впроваджений у внутрішню структуру, але все-таки це Набіулліна, прем'єр-міністр і різні козаки, медведєви тощо. Не забуваймо про них.

– Сергію Вікторовичу, багато років знаючи Путіна, ви подивилися на нього – що можна сказати про його внутрішній стан?

– Ну, я казав, що Путін – фаталіст. Його роздирають коаліції, клани. І це видно. Це людина, яка не любить щось робити. І в цьому випадку у нього просто немає шансів не робити. Розумієте? Він стомлений, виснажений. Йому треба, з одного боку, бути бадьорим... Зауважте: якщо ви бачили якусь пряму лінію з народом чи ще щось, це жарти-примовки. Ось це його жанр. А ось це: "Вставай, страна огромная" – це не його жанр. Розумієте?

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Так.

– І завжди складно грати не свою роль. Тому, на мою думку, це була типу людина, яка втомилася від життя. Я дійсно дуже добре його знаю, дуже багато спілкувався. І це людина, яка мала такий вигляд у складних ситуаціях, у якихось внутрішніх конфліктах тощо. Умовно кажучи, о 4.00 на кухні, на дачі. Нервовий, скутий, злісний, агресивний і водночас розгублений. Це знайоме. Це не щось нове. Я його не вперше таким бачу.

– Я побачив три найважливіші тези під час цієї промови. У Росії оголошують часткову мобілізацію. Друге: Росія має намір провести так звані референдуми на тимчасово окупованих територіях. І третє: ми приєднаємо ці території до Росії, і якщо ви, наволоч, далі туди будете лізти, ми застосуємо ядерну зброю. Ви так почули все?

– Потрібно запам'ятати цей день. Це дуже важливо. По суті, якщо заглянути в історію, у квітні 1944 року було відкрито другий фронт (датою відкриття другого фронту у Другій світовій війні вважають висаджування англо-американських експедиційних сил у Нормандії, яке відбулося 6 червня 1944 року. – "ГОРДОН"). Якщо говорити про учасників цього конфлікту, він поповнився ще двома. Якщо [раніше] це був прямий конфлікт з Україною, то сьогодні це відкриття другого фронту з НАТО, так званим колективним Заходом, і третє – це початок війни проти власного російського народу. Народ топив за "кримнаш", але на війну не збирався. І якщо людям, які сидять у таборах суворого режиму, однаково, куди прогулятися із четвертаком на шиї... Вони ж воювати, звісно, не збираються. Але так, прогулятися – чому б і ні?

– Свобода.

– Зрозуміло, що немає особового складу, немає навчених військових. І з погляду війни для України, як на мене, це велика підтримка. У тому сенсі, що сьогодні він пропонує війну з НАТО. Дуже примітивна історія. "Ми оголошуємо ці території нашими. Відповідно, якщо тут щось відбувається, ми готові..." Це відкрита війна. Наступний етап – ми оголошуємо війну всім і всьому світу. Поки це такі попередження… Але, повірте мені, НАТО й західні країни сприймають це цілком серйозно. Ніхто там спати не збирається, цей час минув. Це не питання газових воєн. Усе змінилося.

Власне, ми вже бачили, як палали військкомати. Але це просто призовники, це ті, хто зобов'язаний. Ще була можливість відмовитися, не йти на фронт. Але сьогодні він оголошує війну із власним народом. Ідеться про нібито 300 тис. резервістів. Але насправді, щоб 300 тис. призвати... Я не буду зараз оцінювати їхню бойову міць... Це "м'ясо", зрозуміло. І я не впевнений, що Путін сам до кінця це розуміє. Тому що Путін – людина не військова. Він узагалі до армії має незначний стосунок.

– А що для нього взагалі людське життя? Він розуміє, що це цінність?

– Це гарне запитання. Після того, як Путін уперше переступив поріг першого корпусу Кремля, він мене вразив... Це був момент після Єльцина... Незважаючи на всі витрати, колектив був радянський. А тут приходить хлопчина, який типу мимохідь прокидає якісь дивні речі. У це складно було повірити навіть мені тоді. Була така ситуація, якщо пам'ятаєте: керівник справ Павло Бородін узяв на роботу безробітного, безпритульного, покинутого Путіна разом із Сєчиним.

– Пал Палич.

– І навіть дав квартири. І якщо ви пам'ятаєте, була така цікава історія: Бородіна, який поїхав на інавгурацію, заарештували в Америці.

Після арешту Бородіна у США Путін мені сказав: "Треба тюкнути його по голові чимось важким, завернути в килим, завантажити у приватний літак, привезти і тут поховати. Ми так багато разів робили"

– Так, звісно.

– До того ж його заарештували за запитом Швейцарії.

– Потім перевезли до Швейцарії.

– Так, потім екстрадували до Швейцарії, а потім відпустили під заставу. І це був 1991 рік. Бо я Бородіна дуже добре знав...

– 2001-й, мабуть.

– Так, 2001-й. А як я сказав?

– 91-й.

– Перепрошую. Звісно, 2001 рік. До мене звернулася його дружина – я допомагав з адвокатами. Як допомагав? Просто платив адвокатам. Особливо не заглиблювався. І ми зустрічаємося зовсім щодо інших питань. І він мені каже: "Слухай, а як Паша там? Усе гаразд?" Я кажу: "Ну, звісно, усе гаразд". Стисло скажу, у чому суть: зять Бородіна відкрив рахунок у банку під його ім'ям, загнав туди гроші... Бородін узагалі дізнався про це у в'язниці. Я просто знаю деталі. І в підсумку його тому й відпустили. Жодного суду не було. Була відома прокурорка Карла дель Понте, яка розібралася із цим. І, власне, його спочатку відпустили під заставу, а потім він повернувся на роботу. І Путін мені каже: "Ну, як там? Ти займаєшся?" Я кажу: "Ну, так, допомагаю. А шо там займатися? Є адвокати – вони займаються. Як я можу у Швейцарії займатися?" Він каже: "Ну, усе гаразд там? Добре. Ну, ходімо вийдемо". А в нього вихід у кабінеті безпосередньо до ліфта.

Загалом, така конструкція в першому корпусі Кремля, де основний кабінет. І два ліфти, куди ніхто не має доступу, окрім його особистої охорони. Ми заходимо в ліфт, він натискає кнопку і "стоп": "Слухай, а в тебе хлопці там надійні?" Я кажу: "Надійні, нормальні". – "Ти розумієш, що Паша стільки вже наговорив в Америці? Ми собі уявити не можемо. А скільки він ще наговорить у Швейцарії?" Я кажу: "У сенсі? А що ж він наговорить? Як він пральнями завідував? Чого він такого наговорив? Не зрозумів. Які такі в нього там секрети?" – "Коротше, якщо в тебе там хлопці надійні..." Я кажу: "Зрозуміло. Що ж треба зробити?" Просто дослівно, цитата, він мені каже: "Тюкнути його по голові чимось важким, загорнути в килим, завантажити у приватний літак, привезти і тут поховати". "Ми так багато разів робили", – каже. Знаючи його з 1990 року, це вперше, коли я був не в легкому шоці, а у трансі. І він, розуміючи, що я зовсім онімів, каже: "Та добре-добре. Усе гаразд. Розберемося".

– І це людина, яка його взяла на роботу.

– Так. Усі знають, що зробив Павло Бородін для нього. Це, до речі, питання до того, що він нікого не здає… Це все міф. Але ви запитали про інше: його ставлення до життя. Він мені каже: "Він там, не дай боже, чогось такого наговорить. Тому нехай його тюкнуть по голові, труп сюди привезуть у килимі. Ми так багато разів робили". Як то кажуть, слово не горобець...

– Жах.

– І потім він зрозумів, що він погарячкував. І намагався дуже довго мене на різні теми... Це одне. Друге: спілкуючись згодом із ним та його дружиною, пам'ятаю ще такий сюжет. Уже десятки тисяч людей загинули. І питання ставлення його до життя та смерті дуже важливе. Це не пусте питання.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Уже сотні тисяч.

– Ну, можливо.

– В одному Маріуполі мирних жителів 87 тис. загинуло.

– Що я можу сказати? Це катастрофа. Але це важливо розуміти. Я пам'ятаю такий сюжет. Ми якось сиділи на кухні, випивали. Щось було таке, що ми мали відкоркувати пляшечку вина й випити. І ми випили справді по кілька фужерів. Я кажу: "Ну, давай іще вип'ємо". А Людмила мені каже: "Я тебе прошу, не треба, не наливай". Він каже: "Добре, усе гаразд. Я питиму. Випиймо. І ти з нами". Його понесло трошки. і, отже, випили, потім Людмила – у сльози, пішла... П'ємо Pétrus. Розумієте?

Чи зможе влада РФ організувати мобілізацію? Якщо вона зеків зібрати не змогла, як ви вважаєте, вона живих-здорових людей зможе зібрати?

– Угу.

– Гарне, прямо скажемо.

– Не Romanée-Conti, але теж нічого.

– Але також нічого, так. Загалом, розходимося. Людмила ридає. Я кажу: "А що трапилося? Чого ти так хвилюєшся?" Вона каже: "Не можна йому пити. Ти розумієш, який він садист?" Я кажу: "У сенсі? Що значить?" – "Ну, ось він зараз вип'є – мене почне щипати, тиснути, якісь прийоми дзюдо на мені показувати. Я потім тиждень у синцях ходжу". Розумієте, еге ж?

– О боже.

– Це щось негаразд. Ось, власне, і згодом у глобальне політичне життя Путін додав давно забуті й не такі поширені політичні вбивства, убивства за кордоном. Я сам був, власне, мішенню для замахів. Тому я чудово розумію, як це працює. Ну, і ми знаємо безліч випадків, включно з отруєнням полонієм. Але просто ми сьогодні звикаємо. Люди до всього звикають, і політики звикають... Скрипалі... Для Путіна питання людського життя... Він навіть відкрито це каже: "Вони такі-сякі, а в нас Батьківщина. Ми проти". І ось, власне, щоб було зрозуміло: завжди є певний політичний портрет і є людське обличчя – або не людське, але втім є персонаж. І вам цього ніхто не скаже, якщо ви, як то кажуть, особисто не...

– Повертаючись до його промови. Сергію Вікторовичу, часткова мобілізація. Вони хочуть призвати 300 тис. людей. Ви вірите в те, що росіяни будуть призиватися?

– Ну, знаєте, як учора хтось чудово написав у Twitter: "Якщо вони не змогли організувати його виступ, як вони хочуть організувати мобілізацію?" Я абсолютно в це не вірю. Я чудово розумію цю структуру, яка прогнила наскрізь. Це те, із чого ми почали: політбюро, яке складається з учителя фізкультури, його колишнього секретаря тощо. Просто вищий чин – це, власне, директор ФСБ і секретар Радбезу... І маршал, який в армії не служив. Ці інваліди вже все показали. Якщо вони зеків зібрати не змогли, як ви вважаєте, вони живих-здорових людей зможуть зібрати?

– Провалять мобілізацію?

– Ну, звісно. І важливо відкрити третій фронт усередині. Ви не можете пояснити, що йти воювати за шматок української землі, яку ми назвали Росією сьогоднішнього дня, – це ваш святий обов'язок. Розумієте?

– Звісно. На сьогодні об'єднання "Весна" анонсує масові акції протесту по всій Росії. Ви вірите в те, що після оголошення часткової мобілізації росіяни спроможні вийти на масові акції?

– Ні, я в це не вірю. Я не думаю, що взагалі це шлях для Росії. Я просто думаю, що єдиний природний шлях приведення Росії у якийсь інший стан – це капітуляція у війні з Україною. Нічого іншого не може статися. Можуть бути якісь точкові акції… Наприклад, у Twitter збирання підписів тощо. Але ви розумієте: у ситуації, коли там людожери, це ніби не працює. Тому сподіватися на те, що люди, яких женуть, як худобу, на смерть, виходитимуть на мітинги й кидатимуть "коктейлі Молотова", – я навіть у це не вірю. Так, палити військкомати й убити двох дільничних вони зможуть, але чогось глобального... Це не Україна. Це забита Росія.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Сергію Вікторовичу, припустімо, провели "референдуми". Зберуть трьох калік, ті скажуть, що...

– Досвід є: 20 років "вибори" проводять.

У Патрушева може бути своя гра. Не те що він здає інформацію з-під столу Путіна чи таємні документи копіює й віддає у ЦРУ. Звісно, ні. Він грає у свою гру

– Ті скажуть, що хочуть до Росії. Припустімо, вони оголосять територію Херсонської області, частини Запорізької, Донецької та Луганської областей територією Росії. Наші Збройні сили й далі штурмують ці території, до того ж штурмують успішно, бо найближчими днями мають відбутися дуже важливі події. Подробиць не даватиму. І що? Путін застосовує ядерну зброю?

– Ну, звісно, ні. Пам'ятаєте, я казав: якщо щура загнати в куток, він кусається? Ось, власне, цей щур – це він. І він перебуває у такій ситуації. Але треба розуміти, що на цьому кораблі він не сам. І ось ці його історії про ядерну зброю – це, як завжди, блеф... Він сам розуміє, що це блеф, тому що коли людина каже: "Майте на увазі: це не блеф"...

– Так-так.

– Це не його особисте рішення. І якщо навіть він хотів би застрелитися, я не думаю, що йому вистачить духу на це. Не кажучи вже про те, щоб розв'язати війну. Це чергова мюнхенська промова із льоху через Skype. От і все. Це, власне, меседж не нам із вами, а НАТО й усім іншим: "Слухайте, ми у глухому куті. Робімо щось, бо ми зараз ядрену бомбу кинемо". Це просто слова, звісно. Але треба розуміти, що наслідки цього колосальні. Від моменту виходу в ефір це вже війна не лише з Україною, а й із НАТО і цивілізованим світом. Він, по суті, оголосив про третю світову війну. І не важливо, коли буде референдум. Не важливо, як він називатиме території. Захід уже сказав: "Ми цього не визнаємо". І було б дивно, якби хтось визнав. Маячня якась.

У принципі, він міг давно вже Луганську і Донецьку області визнати і сказати, що це наша територія, але це ні на що не впливає. Він вистрелив свій останній холостий набій. Це крик про допомогу, хай як це дивно, у вигляді якихось перемовин. Напевно, у нього є якісь люди, які, можливо, із власної ініціативи на Заході намагаються з кимось щось. Думаю, що це приблизно має такий вигляд: "Вогню недостатньо. Перекажіть шефу, що війни з Україною в Херсоні замало, щоб розпочати перемовини у Вашингтоні. Треба піддати трохи. Пари малувато".

– Цікаво.

– Так. І він із цим виходить. Це послання. Це не про війну.

– Мені доводилося чути, що в оточенні Путіна є один із найближчих йому людей, хто перебуває на зв'язку з американцями, хто здає багато речей американцям. І називають навіть прізвище Патрушева. Так може бути?

– Патрушев був в Америці багаторазово. У нього завжди був контакт за лінією спецслужб. Звісно, Патрушев вважає Путіна зовсім нижчим за плінтус і ніяким не президентом. Я б так сказав: у Патрушева може бути своя гра. Не те що він здає інформацію якусь із-під столу Путіна чи таємні документи копіює й віддає у ЦРУ. Звісно, ні. Він грає у свою гру. Це було завжди, завжди була конкуренція. Він намагався якнайбільше здобути впливу в силовому блоці. І на сьогодні, думаю, Патрушев, враховуючи, що останні три роки Путін перебуває в льоху і періодично тицяє в комп'ютер, вирізняється позиційно. Просто він наживо з людьми завжди. І він може спілкуватися, він може створювати якісь коаліції. У цьому сенсі – так. Щодо "здає" – я не думаю. Бо Патрушев – усе-таки радянський КДБшник. І на восьмому десятку здавати йому щось запізно.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Багато розмов, звісно ж, ведуть про закінчення війни. І головне запитання – коли війна закінчиться? Майже всі обізнані люди кажуть, що це довга історія. Це можуть бути роки. Нещодавно я робив інтерв'ю з колишнім послом США в Україні Джоном Гербстом. І він сказав, що війна може тривати й 10 років. У мене є якесь інтуїтивне відчуття, помножене на аналіз, що війна може закінчитися за місяць-два. Мені здається, що вся російська державність покотилася з гірки. Це закінчитися може взагалі в один день. Успіхи української армії, неможливість Росії стримувати атаки й поразка Путіна на внутрішньому фронті створюють для цього передумови. Як вам здається після путінської промови, коли закінчиться війна?

– Звісно, я розумію, що посол, маючи досвід Придністров'я та інших заморожених конфліктів… Власне, гаряча фаза й останній контрнаступ українських Збройних сил, безперечно, ведуть війну до завершення. По-перше, це війна на виснаження. І російська армія була виснаженою до початку війни, а на сьогодні її просто немає. Є рештки. Ну, уявіть: понад 1 тис. км лінія фронту, є 150 тис. бійців-піхотинців. Війну ж вони відіграють, а навіть не артилерія і системи залпового вогню. І, загалом, як вони просунуться: туди чи назад – так війна й відбувається. А не як Путін по телевізору виступає.

Тому я б усе-таки сказав: так, справді, це інша війна. Це не Придністров'я. Можливо, на якомусь етапі може заморозитися конфлікт. Але не війна заморозиться, не війна триватиме 10 років. Я не впевнений щодо двох місяців: Україні замало на сьогодні, на жаль, сучасних озброєнь. І всі це розуміють. Проте ці успіхи [української армії] і провали в російській обороні цілком укладаються в цю цифру, у кілька місяців.

Краще жахливий кінець, ніж нескінченний жах. Жахливий кінець для Путіна, а не нескінченний жах для нещасної Росії, яку Путін за 23 роки розграбував, придушив, знищив

Якщо, умовно кажучи, російську армію буде зсунуто до кордонів хоча б 24 лютого, то це закінчення війни. За посередництва різних міжнародних сил, якщо ООН на той час ще існуватиме… Багато охочих буде стати посередниками. Але, у принципі, це вирішення внутрішніх проблем Росії. Очевидно, це зміна режиму. Це не означає, що Путін піде. Путін – це не Сталін. Якщо Путін піде, це не змінює ні конструкції й нічого іншого. Це такий собі іміджевий збірний образ. Путін упізнаваний, він 20 років сидить, і ми всі думаємо, що все, що він каже, – це він так думає. Насправді все інакше. Ці люди нікуди не подінуться без реального програшу у війні з Україною. Але ще раз повертаючись до того, що від сьогодні це може бути й гаряча фаза третьої світової війни. Тому що від сьогодні НАТО, Україна і російський народ – мимоволі союзники. Повірте мені, якщо у війні проти українських Збройних сил Путін і його армія не встояли, дивно буде, якщо вони зможуть встояти перед таким натиском. Вагання в постачанні [зброї Україні] сьогодні закінчилися.

– Я вам поставлю останнє запитання. Путіну кінець?

– Ну, очевидно. Насправді Путіну кінець настав 24 лютого. Його просто із 24 лютого не існує... Якби це був якийсь гідний генерал часів Радянського Союзу, він би просто застрелився. Проте йому доводиться грати цю роль, йому абсолютно невластиву і незнайому, робити такі заяви. Він не може гримнути дверима й піти. Це навіть не Горбачов. Це не Єльцин. Він не може сказати: "Я втомився – я йду". Він у ситуації, яку він описував віщунськи, – щур у кутку. Окрім як дзявкати і кидатися вперед, у нього жодної іншої ідеї немає. Ця ілюзія, що Путін – цар, який усе вирішує й роздає команди, кому куди гребти, – це міф. Міф, який усіх до певного часу влаштовував. Чому Путін 20 років при владі? Дуже багато хто каже, у коментарях до моїх інтерв'ю пишуть: "Ви нам розповідаєте, що Путін такий дурень, але з 1999 року він при владі". Річ у тім, що Путін не при владі, Путін роздав владу всім. Роздав, власне, вотчину всьому оточенню, яке й вирішує, що буде. Рішало. І якби 24 лютого не настало, я сказав би, що він і 10 років так просидів би. Він влаштовував усіх. Це людина, яка ніколи не каже "ні". Він розуміє, що йому просто немає чого казати "ні". Уявіть, він у Геленджику купався у своїх аквабарах, акваваннах – і раптом починає війну. Ви розумієте собі рівень падіння?

– Нумо все-таки спрогнозуємо. Як закінчить Путін?

– Я дуже вірю, що це буде міжнародний трибунал. До того ж це не моє бажання, я просто бачу, що це... Як я казав, Путін у цьому сенсі людина ведена. Він фаталіст. Йому байдуже, як, куди все котиться. Такі люди, власне, дізнаються про те, що з ними сталося, останніми. Тому уявити собі, що хтось буде за Путіна зарубатися у його невеликій компанії кооперативу "Озеро"... Я просто знаю всіх із цього оточення, і я таких людей там не бачу.

– Як казав колись Анатолій Михайлович Кашпіровський: "Пливіть за течією". Побачимо, куди ця течія його винесе.

– Ну, він пливе все життя. Краще жахливий кінець, ніж нескінченний жах. Жахливий кінець для Путіна, а не нескінченний жах для нещасної Росії, яку Путін за 23 роки розграбував, придушив, знищив і втягнув, по суті, у третю світову війну.

– Сергію Вікторовичу, дякую вам за інтерв'ю. Із вашого дозволу, піду вип'ю гарного вина за жахливий кінець Путіна.

– Давайте. Я теж. Вітаю всіх православних із Різдвом Пресвятої Богородиці. Слава Україні.

– Героям слава.