+9 Київ
– Як ви потрапили до лав Збройних сил України?
– До війська я пішов не одразу, хоча завжди знав, що буду воювати. Після початку повномасштабної війни займався волонтерською діяльністю у фонді Сергія Притули. Їздив до військових, забезпечував їхні потреби. Але із часом зрозумів, що моє місце – на передовій.
– Ви пішли на війну добровольцем? Що саме спонукало вас ухвалити таке рішення?
– Так, я пішов добровольцем. Минулої зими (2023 року. – "ГОРДОН"), неодноразово побувавши на лінії фронту, я зрозумів, що хочу більше, ніж просто допомагати з тилу. Я повідомив про своє рішення команду фонду і, попри прохання зачекати, підписав контракт і пішов на війну.
– Пам'ятаєте день, коли вирішили стати військовим?
– День? Це було не про день, а про місяць роздумів. Але коли я ухвалив це рішення, то вже не вагався. Мені було важливо знайти підрозділ, де я міг би бути найбільш корисним і де мої навички та знання знайшли б своє застосування. Зрештою обрав 3-тю штурмову бригаду. Зараз командую відділенням у цій бригаді.
– Чи продовжуєте займатися волонтерством зараз, уже на службі?
– Наразі весь свій час я віддаю службі. І вся моя діяльність спрямована на забезпечення потреб нашого підрозділу. А таких потреб зараз дуже багато, адже ми зосереджені на одному з найгарячіших напрямків – в Авдіївці.
– За час у війську ви якось по-іншому почали сприймати війну?
– Для мене війна стала способом життя. Я постійно перебуваю в цьому контексті, тому що військова служба – це не просто робота. Це те, що формує мій день, мої думки й моє бачення світу.
– Ви зараз навчаєтеся. Як вдається поєднувати навчання й військову службу?
– Навчаюся на факультеті національної безпеки у військовому виші. Знання, які отримую в навчальному закладі, застосовую на практиці, коли разом зі своїм підрозділом виконую бойові завдання.
Раніше я активно займався спортом і навіть планував кар'єру в цій сфері. Але з початком повномасштабної війни спорт відійшов на другий план. Вирішив зосередитися на перемозі
– А чи було місце для спорту на війні?
– Війну і спорт складно поєднувати через відсутність режиму, відповідного харчування. Та бувало, що час усе ж знаходили. Наприклад, коли були на бахмутському напрямку, іноді всією ротою займалися кросфітом. Але, звісно що, займатися силовими тренуваннями, як зараз, тоді не міг. Постійно тривали бойові дії.
– Коли ви отримали поранення?
– Під час боїв на бахмутському напрямку. Уже пройшов реабілітацію. Моїм шляхом до відновлення став спорт. Завдяки регулярним тренуванням у залі й басейні швидко повертаюся до спортивної форми. Дуже мотивує також підтримка близьких і друзів. Зараз уже активно готуюся до змагань у США.
До речі, раніше я активно займався спортом і навіть планував кар'єру в цій сфері. Але з початком повномасштабної війни спорт відійшов на другий план. Вирішив зосередитися на перемозі.
– Чим відрізняється спорт до війни й адаптивні види спорту, якими ви зараз займаєтеся?
– До війни я займався стронгменом, це дуже важкий вид спорту, де ти демонструєш надлюдські можливості. Зараз я займаюся паверліфтингом, веслуванням. Щодо паверліфтингу, то він включає жим лежачи, але з іншою концепцією – без використання ніг для імпульсу. Оскільки ти працюєш лише верхньою частиною тіла, це важче. Потрібно адаптуватися й освоїти нову техніку.
– United States Air Force and Marine Corps Trials – ваші перші змагання з адаптивних видів спорту?
– Так, це мої перші змагання такого роду. Коли оголосили склад збірної, дізнався не одразу, що пройшов. Саме брав участь у військових навчаннях, тому не мав доступу до інтернету. Коли ж побачив новину, емоції переповнювали, адже потрапити до збірної – це велика честь. Від поїздки у Штати й змагань очікую нового досвіду, знайомства і, звісно, хочу показати найкращий результат.
– Яка ваша найбільша мрія на цей момент?
– Думаю, у нас усіх зараз одна мрія. А окрім того, моя мрія – це військова кар'єра. Щоправда, у дитинстві мріяв стати кухарем, а потім навчався на юриста, автослюсаря. Проте і спорт залишати я не збираюся, обов'язково продовжу займатися ним.
– Що побажаєте собі й іншим хлопцям із команди?
– Побажаю максимально ефективно провести час під час змагань, отримати задоволення від зборів і власне змагань, а також не забувати, заради чого ми все це робимо. Ми маємо показати світу, хто такі українці, продемонструвати не тільки фізичну витривалість, але й силу нашого духу.
