ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Ніно Сухішвілі: Артистам, напевно, особливо не пощастило через коронавірус, тому що без публіки наша професія втрачає сенс

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" керівниця Національного балету Грузії Ніно Сухішвілі розповіла про нову програму "Артефакты", яку презентує онлайн 6 вересня, про те, як пандемія коронавірусу змінила життя артистів у всьому світі, як вона сама і танцюристи ансамблю переживали карантин та ізоляцію, а також про те, як збирається повертати борг українському глядачеві за перервані гастролі.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Сухішвілі: Карантин змусив нас побудувати сцену на вулиці та знімати концерти для інтернету. Сподіваюся, в онлайн ми зможемо заробляти
Сухішвілі: Карантин змусив нас побудувати сцену на вулиці та знімати концерти для інтернету. Сподіваюся, в онлайн ми зможемо заробляти
Фото з особистого архіву Ніно Сухішвілі
Олена ПОСКАННА
журналістка
Коли летіла з України, у мене було таке відчуття, що світ зупинився. Таке складно прийняти

– Цього року ви були змушені перервати гастролі ансамблю Сухішвілі в Україні через пандемію коронавірусу. Коли в березні раптово почали закривати кордони, як ви впоралися із цією ситуацією?

– Ми приїхали в Україну наприкінці січня й мали виступати в різних містах до квітня. Ми, як і багато людей, спочатку не сприйняли загрози, не відчули її. Останні п'ять концертів дали в палаці "Україна" в Києві й 10 березня поїхали до Сум. Виступили там, люди прийшли, усе було нормально. Але 11 березня на половині дороги до Харкова нас зупинили наші продюсери. Вони зателефонували і сказали, що всі зали і театри закрито, треба повертатися до Києва і постаратися терміново вилетіти у Грузію.

– Але якраз тоді вже скасовували багато рейсів.

– Нам коштувало великих зусиль організувати від'їзд. Адже це не жарт – вивезти понад 100 осіб, коли всі хотіли повернутися додому останніми рейсами. Ми, на щастя, встигли. Прилетіли до Грузії 16 березня, і після цього все закрилося.

Знаєте, коли летіла з України, у мене було таке відчуття, що світ зупинився і ми одержали якусь зовсім іншу реальність, що вже ніколи не буде так, як раніше. Таке складно прийняти. Але потім усі почали намагатися жити із цією проблемою: бути обережнішими, дотримуватися дистанції, мити руки, використовувати маски.


Сухішвілі: Фото з особистого архіву
Сухішвілі: Я однаково зберігаю надію, що хоча б наступної весни ми знову зможемо почати гастролювати. Фото з особистого архіву


Ми провели два тижні на обсервації, а потім і в нашій країні оголосили карантин. Ще два тижні була комендантська година, коли навіть машиною нікуди не можна було виїхати. Це важко психологічно.

Нам усім допоміг інтернет. Якось спілкувалися, проводили час, виживали, вчилися трохи по-іншому поводитися, що, я вважаю, непогано. Навіть без будь-якої пандемії ми маємо дотримуватися гігієни. У Грузії із цим складно – адже в нас у традиції великі весілля, бенкети, свята. Тепер людям довелося поміняти уявлення про норму. Це стало для нас гарною репетицією. XXI століття, напевно, принесе й інші проблеми, але ми вже підготовленіші.

Нещодавно проїжджала повз тбіліський аеропорт, задивилася і раптом відчула: як же я скучила за літаками!

– Ви особисто як проводили час в ізоляції?

– Мені ніяково говорити про це, коли в усьому світі така жахлива трагедія, так багато хворих і померлих, але я настільки була перевтомленою, що перший місяць просто відпочивала. Я не пам'ятаю, щоб протягом останніх 20 років я так довго була вдома і займалася господарством, кулінарією, малюванням, думала про нові проєкти, будувала плани й у цілому спокійно проводила день. Виявилося, мені цього не вистачало.

Скажений ритм мого життя раптом заспокоївся, і я нормально перенесла перший місяць карантину. А ось потім уже стало складніше.


Ніно і Іліко Сухішвілі. Фото з особистого архіву
Ніно та Іліко Сухішвілі. Фото з особистого архіву


– І чим ви рятувалися?

– Ми з братом Іліко стали думати, як викручуватися із цієї ситуації. І тоді вирішили побудувати сцену за містом. Поступово почали запрошувати туди танцюристів. Спочатку тільки одну пару, потім дві, і так групи зросли до 15–20 осіб. У якомусь сенсі карантин нам допоміг. Ми почали робити нову програму "Артефакти", мали час подумати про костюми, про музику.

Напевно, так і треба жити, пристосовуватися до нових умов, бути оптимістичнішими і сподіватися, що це теж мине.

– Й опановувати нові технології.

– Точно. Я навіть не можу сказати, як давно я думала про те, щоб зробити онлайн-уроки грузинського танцю. Нас про це постійно просили, але руки не доходили. Ми захотіли підтримати всіх, хто, як і ми, опинився замкненим удома, і випустили урок. Для нас стало приємним сюрпризом, наскільки багато людей на різних континентах планети захотіло вивчити грузинський танець.

Ще ми відкрили онлайн-школу, привели до ладу наші соціальні мережі, почали активніше там працювати, створили YouTube-канал, запустили відеопортал, на якому йдуть стріми наших концертів. Тобто в нас почалося вільніше онлайн-плавання.

– Ви вже більше ніж пів року перебуваєте у Грузії. Чи не втомилися від дому?

– Важко згадати пів року, які я провела би без переїздів. Ми ж увесь час на валізах. Я просто не уявляю свого життя без гастролей і подорожей. Нещодавно проїжджала повз тбіліський аеропорт, задивилася і раптом відчула: як же я скучила за літаками!

Усі наші артисти сумують за гастролями й за енергетикою залу для глядачів. Вони навіть жартують, що поїздка за місто до відкритої сцени – це маленька подорож, а коли ми пускаємо стрім концертів в інтернет, це ніби як гастролі.

– Як танцюристи підтримували форму весь цей час?

– Ми чотири місяці були в ізоляції. Періодично проводили репетиції в Zoom. Переважно вони самі вдома займалися. Я здивувалася, у якій приголомшливій формі вони були на першій репетиції – навіть у кращій, ніж до карантину.

Усі вони сподіваються на зміни, і настрій оптимістичний. Вони раді, що ми вже більше ніж місяць працюємо. У нас щодня репетиції на свіжому повітрі на нашій естраді "Такара". Артисти зайнялися новою ідеєю, піднеслися духом. Я відчуваю, що поступово все налагоджується.

– Це особливість професії, що ви всі так стійко даєте раду?

– Ви ж знаєте, танець дає позитивні емоції, тому, я думаю, нам було простіше впоратися з ізоляцією. Моя бабуся розповідала, що коли вона тільки вчилася і займалася балетом, думала: "Як же нудно жити тим, хто не танцює!" Мені також так здається.

Тому кожному, хто хоче зробити своє життя радіснішим, треба більше рухатися. Танцювати для себе. Нехай це буде вдома, або у дворі, або на природі. Хто що може, як може і скільки може. Просто рухатися під музику – це дає енергію й відчуття щастя.

Поки жодна країна, жоден продюсер не можуть дати конкретний прогноз і сказати, коли відкриють зали і театри

– Концертна діяльність – хліб артиста. Фінансово ви сильно постраждали від коронавірусу?

– Так. І саме це нас змусило побудувати сцену на вулиці і почати працювати, запрошувати глядача, знімати концерти для тих, хто не може прийти. Сподіваємося, це поліпшить нашу фінансову ситуацію, а діяльність онлайн збільшить нашу монетизацію, і ми зможемо заробляти.

Це один із виходів, які ми знайшли. Але я однаково зберігаю надію, що хоча б наступної весни ми знову зможемо почати гастролювати. Насамперед, звісно ж, приїдемо в Україну. Тому що ми перервали гастролі і не допрацювали 20 концертів, на які було розпродано всі квитки. Тож ми маємо борг перед українцями.


Літня естрада Сухішвілі. Фото: Sukhishvilebi / Facebook
Репетиція Сухішвілі на літній естраді "Такара" в передмісті Тбілісі. Фото: Sukhishvilebi / Facebook


– В Україні на час карантину багатьох людей відправляли у відпустку, когось навіть за власний кошт, комусь урізали зарплату. А вам довелося вдаватися до таких заходів фінансової оптимізації?

– Ми перебуваємо на державній дотації. Зарплат не урізали, бо, зізнатися, урізати нічого. Вона й так символічна. Раніше існували переважно завдяки концертам та гастролям. Після початку карантину підтримки від держбюджету ми не одержували. Самі намагаємося виживати.

– А ваші колеги і знайомі, знаменитості з Америки та Європи, як дають раду?

– Усім – не тільки танцюристам, а й співакам, артистам кіно – важко переносити ізоляцію, закритість, необхідність виконання певних маніпуляцій. Артистам, напевно, особливо не пощастило через пандемію, тому що без публіки наша професія втрачає сенс. І всім довелося вимушено переходити в інтернет. Мої колеги намагаються збирати публіку онлайн і заробляти. Тільки цим і рятуємося.

Поки жодна країна, жоден продюсер не можуть дати конкретний прогноз і сказати, коли відкриють зали і театри, чи буде якась регуляція з розміщення людей. Якщо буде часткова заповнюваність, зрозуміло, з'являться фінансові труднощі. Багато що опиниться під питанням, зокрема зарплата артистів та оренда залів. А якщо подорожчають квитки, людям буде складніше їх придбати, бо через пандемію багато хто втратив роботу.

У нас у Грузії зараз деякі сфери просто зупинилися. Туризм не працює, готелі порожні, ресторани закриті, і можна ще довго перераховувати, люди яких професій опинилися у скрутному становищі. Багато хто залишився зовсім без роботи. Економічно всі країни постраждали.

– Грузія зараз готується до парламентських виборів. Чого ви очікуєте і що вас хвилює у зв'язку із цим?

– Я не дуже компетентна в цій темі. Але політика проникла в усі сфери життя, навіть мистецтво не вільне від її впливу. Кожна людина сьогодні мусить мати уявлення про те, що відбувається в її країні та світі навколо. І я завжди цікавлюся. Звісно, період непростий. Пандемія здійснила свій вплив і на політичну сферу. Це будуть складні і дуже важливі вибори для моєї країни. Відчувається певний стан хаосу. Опозиція розділена, багато партій, і не зовсім зрозуміло, як люди будуть вибирати. Керівна партія, яка вже два строки керувала країною, у непростому становищі.

Грузія пізніше за інших увійшла в пандемію. У нас не було такої катастрофічної ситуації, як в інших державах. І це грає на руку керівній партії. Але я однаково побоююся, що після виборів багато що зміниться. І ця ситуація з коронавірусом не допоможе, а радше додасть проблем. Подивимося, як усе складеться.

Я вважаю це головною фішкою нашого ансамблю – суміш традицій, класики і сучасності

– Ви вже анонсували запуск нової програми "Артефакти", жива трансляція якої відбуватиметься в інтернеті. Можете розповісти, чого чекати глядачам?

– Ми хочемо, щоб у всіх, хто не може через пандемію прийти в театри (бо їх закрито), з'явилася можливість хоча б в інтернеті подивитися наш концерт. Звісно, це не замінить залу, де люди відчувають заряд, який виходить від наших танцюристів, а ми відчуваємо енергетику глядачів.

"Артефакти" містять п'ять нових композицій на електронну музику. В основі – традиційний грузинський танець. Ми використовуємо старовинні рухи, які потім трансформуються в сучасні, і виходить мікс. Я вважаю це головною фішкою нашого ансамблю – суміш традицій, класики і сучасності.

ВІДЕО
Програма "Артефакти". Відео: Georgian National Ballet Sukhishvili Official / YouTube

Композиції трохи містичні за змістом, артисти і хореографи використовують емоції щодо нинішньої ситуації в усьому світі і нашим мистецтвом висловлюють свій біль, думки, складність становища, у якому ми всі опинилися.

Ми постаралися, щоб програма вийшла дещо відмінною від того, що робили раніше, щоб глядачеві було цікаво порівнювати. Але ми зберегли дух та імпульс запального грузинського танцю.

Друга частина проєкту пропонує своєрідний ремікс наших танців, які вже широко відомі глядачеві. Щоправда, ми їх трохи по-іншому подали, тому що змінився сам формат. Думаю, наш успіх якраз і залежить від того, що ми завжди намагаємося внести якесь нововведення, але не відходимо від народної творчості, на якій ґрунтуються всі наші програми. Так працювали наші предки – дідусь із бабусею.

– Скільки артистів залучено в цій програмі?

– З огляду на ситуацію, ми зменшили склад. Узагалі, у нас понад 100 танцюристів і 15 музикантів. В "Артефактах" зайнято 10 дівчат, 20 хлопців і сім музикантів.

– Чому така дискримінація жінок?

– У нас завжди дівчат удвічі менше, навіть у традиційній концертній програмі. Масові постановки швидше чоловічі, коли на сцену виходить 40–50 танцюристів. Напевно, це диктує хореографія грузинського танцю.

– З огляду на відеоанонс, у цій програмі ви відійшли від традиційного грузинського костюма.

– "Артефакти" – річний проєкт під відкритим небом. Оскільки на вулиці спекотно, артистам було би складно працювати у традиційному одязі, тому я трохи стилізувала грузинський костюм, зробила його вільнішим. На наших артистах легкі повітряні сукні та сорочки.

– Ви й дизайном самі займаєтеся?

– Я вважаю себе ученицею великого художника і сценографа Соломона Вірсаладзе, який створив приголомшливі балети в театрах усього світу – від La Scala в Мілані до Metropolitan opera у Нью-Йорку. Це був геніальний художник, який працював із нашим ансамблем. Я встигла з ним попрацювати як асистентка. Після цього почала сама створювати костюми для нових проєктів і танців, які ми ставили протягом останніх 20 років.

Хочу зауважити, що цього року виповнюється 75 років від дня створення нашого колективу і 110 років від дня народження його засновниці, моєї бабусі Ніни Рамішвілі. Тож цей рік важливий, і ми готуємо цикл ювілейних концертів. Увесь вересень будемо транслювати їх нашому глядачеві в інтернеті. У віртуальному просторі презентуємо і ювілейні концерти, і нові проєкти, і класичні постановки, які багато хто любить.

Ми з братом Іллею стали продовжувачами великої справи, яку наші бабуся з дідусем розпочали. Це велика честь і величезна відповідальність. Дуже важливо тримати високу планку, яку вони встановили, і водночас розвивати ансамбль, тому що треба йти в ногу з часом.

Сухішвілі це вже не прізвище, а професія у Грузії. Ми всі одна велика сім'я

– А ви завжди знали, що успадкуєте ансамбль?

– У дитинстві я про це не думала. Ми з Іліко росли в родині, де танцювали всі. І ми також. Бажання професійно працювати в цій сфері прийшло набагато пізніше. Спочатку я вчилася, пробувала себе в різних галузях – дизайні, сценографії, образотворчому мистецтві. Я закінчила Академію мистецтв і збиралася бути художником. А потім раптом відчула, що, крім танцю і роботи в ансамблі, нічим іншим не хочу займатися. І вже не мало значення, буду я танцювати, робити костюми чи просто займатися менеджментом.


Фото з особистого архіву
Ніно Сухішвілі з бабусею Ніно Рамішвілі. Фото з особистого архіву


Сухішвілі – це вже не прізвище, а професія у Грузії. Ми всі одна велика сім'я. І так сталося, що я знайшла себе тут і займаюся справою, яку люблю понад усе на світі. 75 років наш ансамбль існує, і я з гордістю зазначаю, що він затребуваний та успішний.

Багато десятиліть тому наші дідусь із бабусею вперше взялися представляти Грузію світу, стали неофіційними послами своєї країни. Разом із братом ми продовжуємо цю справу сім'ї – популяризуємо національну грузинську культуру, нашими танцями, пластикою розповідаємо історію країни, її традиції, показуємо, що за люди грузини, як живуть, із якими проблемами протягом століть стикалися. А це величезна відповідальність і велика честь.

Мене тішить, що протягом останніх років на наших концертах стало більше молодих глядачів. Отже, ця творчість близька і молоді в усьому світі. Грузія – одна з тих небагатьох країн, де народний танець залишається популярним донині. І думаю, головна таємниця в тому, що ми наші програми намагаємося підігнати до часу й ситуації, працювати так, щоб бути цікавими для людей різного віку.

– Могли б ви поділитися, які три головні життєві уроки дістали від своєї бабусі?

– Ніно Рамішвілі – без перебільшення легенда Грузії, символ мудрості, елегантності та жіночності. Я завжди хотіла бути схожою на неї.

Перший її урок, і я намагаюся дотримуватися цієї формули у своєму житті: не роби нікому того, чого не хочеш, щоб зробили тобі.

Вона також говорила: це велике щастя в житті, якщо ти усвідомлюєш, що вибрав ту справу, яка для тебе важлива, яку ти любиш і якій хочеш себе присвятити. Якщо це так, ти реалізувався. І до цього треба прагнути.

Ще одна її порада – завжди розвиватися й іти в ногу з часом. Не можна зупинятися. Бабуся часто повторювала, що танець – це не музейний експонат. Це живий організм, який треба розвивати. Бабуся прожила довге життя, але ніколи не відставала від часу і мислила дуже прогресивно. Модернізація всього для неї була важливою. Навіть будучи в поважному віці, вона своїми ідеями запалювала молодих людей. Молодь завжди її оточувала і хотіла з нею спілкуватися. Вона для артистів була як мама. Щоправда, її звали маміда. Так у Грузії називають тітку за батьковою лінією.


Ніно Рамішвілі. Фото: Sukhishvilebi / Facebook
Ніно Рамішвілі. Фото: Sukhishvilebi / Facebook


Новаторство почалося від них – моїх бабусі й дідуся. Зокрема завдяки їхньому внеску грузинський танець пройшов швидку еволюцію і став популярним у всьому світі. Вони заклали зерно безперервного зростання.

Бабуся говорила: "Я відчуваю: моя частка є в кожному танцюристі, у кожному поколінні". Ми прагнемо це відчуття зберегти. Але разом із цим обов'язково розвивати одержану спадщину. І вийшло так, що в нас тепер великий репертуар. І щороку, приїжджаючи в Україну, ми привозимо нову програму.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook