0 Київ
Путін уже переконав себе, що він справді найкращий. І в оточенні ніхто не може сказати правду, що хтось у штани наклав
– Пане генерале, добрий вечір.
– Добрий вечір.
– От скажіть, Олександре Миколайовичу: наскільки цей вечір для вас добрий? Які у вас емоції сьогодні, коли скоро вже 10 місяців від початку війни, – порівняно з емоціями, які у вас були в перші кілька днів повномасштабного вторгнення?
– Ну, сьогодні вранці привітали нас, щоб підняти настрій. Особливо приблизно із 5.30 – масований наліт Shahed, яких Іран "не давав" же взагалі жодного.
– Так...
– Ні, вони дали трішки, шматочок, але ще до війни, а зараз же Іран не давав жодного. І ось вони буквально 13 штук, за даними мера Києва та інших військових експертів, – почали із 5.30 бомбардувати Київ. Ну, дякувати богу, наша ППО... Кажуть, усі 13 знищили. Хоча така краса була в небі: польоти, вибухи... Зранку зарядилися на цілий день, можна сказати.
– (Сміється). Тобто настрій у вас гарний.
– Чудовий. Зранку.
– Олександре Миколайовичу, у мене був товариш, на жаль, покійний. Його знав увесь Київ: Лев Петрович Шевчик. Він був гінекологом. І він любив про себе говорити: "Я 30 років в органах". Ви в органах, але в інших – в органах безпеки, – уже майже чотири десятиліття. Скажіть, будь ласка: що зараз, на вашу думку, відчуває Путін? Які в нього думки і які всередині відчуття, на вашу думку?
– Чесно кажучи, якби я міг пізнати цю душу, усередину в неї залізти й поколупатися там трохи... Але це неможливо. Єдине, наскільки я розумію, це період дозрівання, який сягає певної межі – і настає період усвідомлення, а можливо, і розчарування в чомусь. Можливо, я помиляюся. Але називайте речі своїми іменами. Цей індивід практично вже 20 років був особою, якій усе вдавалося. Йому все вдавалося, хай що він робив. Коли він заходив – пам'ятаєте, мабуть? – "не можна приватизувати крісло". Це ж його слова, так?
– Так, так.
– Якщо президентом – усе: один строк, максимум два – і треба йти, інакше пуття не буде. Це ж його слова. Після цього – ви ж пам'ятаєте... Там багато можна перераховувати. Пенсійну реформу, щоб підняти пенсійний вік, – "та ніколи в житті". І так можна перераховувати до нескінченності. Уже не кажу про те, що про Україну, "братній народ", Крим – не підлягає обговоренню. "Крим – це Україна". Це ж його слова, це ж не чиїсь слова.
І пройшовши 20-річний шлях, коли, вибачте за вислів, лижуть сраку практично вже всі, і навіть миші, і жоден не може сказати правду, а всі кажуть одне: "Ви такий видатний, ви такий... Ви так ручкою махнули, ви так гарно сказали... Ви завжди маєте рацію. Оце ви молодець"... Пам'ятаєте, була дитяча казка? Я її дивився, ще коли до школи ходив. Я не пам'ятаю назви. Там про царя й лизоблюда. Він каже: "Царю-батечку, а можна? Дивіться: усі вам брешуть, а я принципово вам зараз як скажу..." Він каже: "Давай. Ти принциповий. Тому що всі набридли". – "Я вам принципово скажу від себе. Ви такий, ну такий цар... Я не боюся цього сказати: ви найкращий".
Ось десь ось так настав період, коли він уже переконав себе, що він справді найкращий. І в оточенні ніхто не може сказати правду про те, що хтось у штани наклав – може, король голий тощо. До речі, це його слова: "Не можна сидіти довго, інакше настає період, коли люди вже починають звикати до цього крісла". Це ж його слова. А тепер настав період, коли його із цього крісла не висмикнеш нічим.
Зверніть увагу, як змінюється психотип особистості. Настав період, коли він себе вже уявив Петром І. Це ж він оголосив, що Петро І – збирач російських земель... Сам говорить і сам сміється. Ну, замисліться: коли він озвучив буквально днями, виступаючи перед захисниками, по-моєму, прав і свобод при президенті...
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
– Так, так.
– Я вже не пам'ятаю. І він сказав: "От Петро І воював за Азовське море. Тепер Азовське море – внутрішнє море". Ну, хоча б книжку прочитав: Петро І же просрав усі війни за Азовське море. Він жодної ж не виграв. Ну, історію почитай. Що, нема кому підказати? Треба ж говорити трохи інші речі. А так – з Азовським морем можна згадати і кримських татар, і монголо-татар тощо. Ну, приблизно так.
Тому минуло вже майже дев'ять місяців – навіть більше минуло, – що він думає? Я не знаю. Якщо чесно, я не знаю. Але те, що пішло все не за планом, – це так. Те, що не очікував він такого спротиву українського народу й української армії, – це природний процес. Те, що він думав, що минеться хлопчишу-поганишу все, починаючи від 8 серпня 2008-го, коли напад на Грузію і відкусив два шматки: Абхазію та Південну Осетію... Що зробила світова спільнота? Загальне занепокоєння, обурення, а потім Володимир Володимирович Путін залишається у "Великій вісімці". Так було. Його навіть із "Вісімки" не викинули. Ну, почнімо із цього. Потім минає трішечки... Усе вдалося. Це ж після Олімпіади. Згодом друга Олімпіада. Знову все ніби добре минуло: Крим. Тут із "Вісімки" начебто викинули. Але, знову ж таки, усе: загальне занепокоєння, співчуття, обурення, "страшних санкцій завдамо таких, що ви, царю-батечку, злякаєтеся". Але пані [колишня канцлерка Німеччини Ангела] Меркель зараз сказала, що вона, виявляється, за Україну...
Меркель зараз сказала, що вона за Україну. А після Криму ця стара шкапа що зробила? "Північний потік – 2"
– Так, так.
– А після Криму ця стара шкапа що зробила? "Північний потік – 1" і "Північний потік – 2" (постачання газу через "Північний потік – 1" розпочали 2012 року. – "ГОРДОН"). А з ким вона робила? Ну, із ким робила? Це перше.
Друге: напевно, він пані Меркель пообіцяв за "Північний потік – 1" і "Північний потік – 2" якусь посадоньку в наглядовій якійсь раді або ще щось. І вона вже – усе: чекала, як комсомолка.
– Ну [колишній канцлер Німеччини Герхард] Шредер же дочекався. А вона що, гірша?
– Правильно. Шредер першим проліз: першопроходець, бурильник. І вона думала, на "Північний потік – 1" або "Північний потік – 2" – стане там генеральною директоркою – я не знаю. Ну, комсомольська молодість не минає даремно. Правильно? У НДР. А тим паче стати секретаркою комсомольської організації без Штазі... Ви можете повірити, що стає людина в НДР секретарем комсомольської організації без дозволу Штазі?
Фото: EPA
– Я думаю, що вона працювала, звісно.
– Ну а хто не працював? Хто не працював, не ставав секретарем комсомольської організації. Тим паче партійної. Ну, про що ви кажете? Я думаю так. Тож усе це було зрозуміло.
Єдина, мабуть, для нього проблема виникла після лютневих незрозумілих подій 2022 року. Ви ж пам'ятаєте. Це не далекий час, і ми все це пам'ятаємо. Два-три дні, тиждень, парадна форма, звернення до військових: "Давайте... Із вами легше домовитися... Усе це добре, усе йде за планом" – тощо. У нього й зараз іде за планом. А головне – що він серйозний пацан. Пацан сказав – пацан зробив. Він сказав "не буде мобілізації" – ось вона, мобілізація. Правильно?
– Так.
– "Не буде пенсійної реформи". Ось вона – пенсійна реформа.
– "Приєднав" Херсон – і ось він, Херсон.
– Так. "Приєднав" Херсон – і немає Херсона. Хер і сон. Ну, десь так. Не дарма ж назвали місто. Правильно?
– Так.
– Кавунів захотілося. А от якось не виходить із кавунами. Ну, десь так.
Окопи, які росіяни копають уздовж пляжів у Криму, вітер здує сам
– Скоро і з черешнею не вийде, Олександре Миколайовичу. Із Мелітополем.
– І з черешнею не вийде, і з вугіллям не вийде. Ну що ж поробиш? І з піском... По телевізору показують: якісь окопи вздовж пляжів у Криму копають. Господи, там вітер здуває ці окопи сам. А якщо, не дай боже, ще шторм... Шторми ж бувають на Чорному морі. Узагалі заллє тощо.
Ситуація тривіально проста. Те, що він розуміє, що він вляпався не в те... І коли розповідають казки Віденського лісу, що почали публікації в різних виданнях: європейських і навіть американських, – що Володимира Володимировича Путіна хтось заплутав, обдурив... Називають Ковальчуків, ще когось, купу перераховують прізвищ: Патрушев тощо. "Вони ось обдурили його. А якби він знав, він би ніколи..." Дорослі люди все чудово розуміють. За 20 років він побудував таку систему, що коли він ухвалює рішення, він хоче чути лише те, що він хоче. А якщо хтось прийде і скаже, що є сумнів, то де ця людина опиниться? Ми ж розуміємо. Там, де міністр економіки чи фінансів.
– [Колишній міністр економічного розвитку РФ Олексій] Улюкаєв, так.
– Так. Уже з кічі відкинувся чи не відкинувся, я не знаю. Тож усі це чудово розуміють. Подивіться, як зараз [колишній президент РФ Дмитро] Медведєв сплив. Еге ж?
– Так.
– Він без склянки, мабуть, не робить жодних заяв.
– А то й без двох.
– А може, і без двох.
– А чи багато йому треба, маленькому?
– Та хто його знає? Те, що ми з ним не питимемо з вами, – це 100%.
Нині система Російської імперії – копія спроби створення Третього Рейху
– Ні. Ми самі впораємося, без нього.
– Це вони тільки... "Вагнер" можна брати собі, це саме... Ну нехай, тут така річ. Бо він думає, я не знаю. Розчарований, там, не розчарований – я цього не знаю. Але я знаю інше. Ви подивіться: зараз система Російської імперії – у принципі, копія спроби створення Третього Рейху. Копія. Ті самі висловлювання. "Ображають російську мову". Перекладаємо – "німецьку". Середина 20-х – початок 30-х років, хтось говорив. Правильно? Образили. Територіальна цілісність... "Споконвічні землі мають повернутися до складу Німеччини". Тут – "Росії". Ну, я не кажу вже про те, що тексти, які виголошують, практично один в один збігаються з висловлюваннями Геббельса. Я не полінувався і якось узяв виступи Путіна, Лаврова: Ріббентропа в молодості чи сучасності. Вони ж один в один – ви ж зверніть увагу: "інтереси нації", "історична справедливість" тощо. Тобто все повторюється в одну дугу. Навіть "Вагнера" візьміть. Ось якщо взяти створення "Вагнера"... Воно ж не так давно історично склалося. Правильно? Кажуть, чи він кухар, чи він не кухар... Хто його знає? Але те, що він сидів,– це все знають. А знаєте, яка аналогія була у Третьому Рейху? Ні?
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ні.
– Я вам розповідаю. Був такий собі Оскар Пауль Дірлевангер. Це цікаве створіння, яке сформувало дивізію СС. Так ось вона починалася з особливого загону, потім батальйону, полку, бригади – і доросла до дивізії СС. То фішка в чому полягає? Це ж йому дідусь Гіммлер у складі СС доручив у червні 1940 року створення спеціального загону із браконьєрів, засуджених. І ось із концтаборів, із в'язниць він збирав цих зеків, браконьєрів. Спочатку був маленький загін, потім він утворив батальйон, полк, бригаду, а вже приблизно в лютому 1945 року, якщо мене пам'ять не зраджує, створили дивізію СС. І вона мала назву "Дивізія Дірлевангера". Нічого не нагадує? Отож формування цих підрозділів спочатку було з браконьєрів, а потім туди набирали зеків. Спочатку – розжалуваних і заарештованих військовим судом офіцерів і солдатів Вермахту, які скоїли злочини. Потім туди почали збирати карних злочинців, а з 1943 року... Вони ж мовчать. Цей персонаж мав цілий батальйон російських карних злочинців. Карних злочинців. Не військовополонених, а з колишніх зеків, яких набирали. Ну, які у штрафбат потрапляли, зеків збирали. І був цілий батальйон, який буянив у Білорусі, Польщі, Чехії тощо. У Словаччині вони, до речі, буянили.
Тож на щось мені дуже схожий пан Пригожин і цей фігурант. Десь вони збігаються. До речі, цей персонаж – Дірлевангер – він також сидів. Він розпочав Першу світову війну – трішки відволічімося – вільнонайманим. За рік став лейтенантом. Першу світову він пройшов. Після цього вступив у партію. Ну, зрозуміло, у яку партію. Лише одна партія буває що в Росії, що в Німеччині. Лише одна партія. А потім за зґвалтування 13-річної дівчинки його розжалували, позбавили всіх нагород і засудили. Але потім, у 1940 році, він... Це він приблизно у 1933–1934 роках. А потім, у 1940 році, він знадобився для створення спеціальних загонів із цих зеків. Зек за зґвалтування – і тут він якось формує із цих зеків... Ні на що не схоже, ні?
– Усе повторюється.
– Усе повторюється.
Путін упевнений, що йде семимильними кроками, досягне своєї мети і йому, як завжди, успіх усміхнеться. Він не розуміє, що вже приїхав
– Олександре Миколайовичу, але... Усе це дуже цікаво, екскурс історичний чудовий, але скажіть, будь ласка: Путін розуміє, що він приїхав, чи ні?
– Я скажу свою думку, щиро кажучи. Не розуміє. Він упевнений, що він іде семимильними кроками й він досягне своєї мети, і йому, як завжди, успіх усміхнеться, допоможе тощо. А це тимчасові труднощі тощо. Я думаю так. Тому що людина, яка 20 років завжди перемагала... Ну, давайте так: він же практично перебив усю еліту в Російській Федерації. Опозиція – крапка, немає. Її немає. Казки про те, що він комусь дає зобов'язання й усіх підтримує... Перепрошую, ми якось сиділи з вами чай пили і сперечалися з вами. А яких він зобов'язань дотримався перед Єльциним? Жодних. Ну, Ходорковський...
– Чотири роки не чіпав його всієї гвардії.
– А?
– Чотири роки не чіпав нікого.
– Якийсь проміжок часу, так. Навіть будь-яку свинку треба годувати. Правильно? А потім уже треба зарізати. Хто ж ріже невідгодовану свинку?
Тобто говорити про те, що він комусь давав зобов'язання і він їх виконував, – це не відповідає дійсності. Мені останнім часом дуже цікаво спостерігати за цим персонажем. Я не знаю, росіянам цікаво чи ні, а от світовій спільноті й мені особисто... Ні, мені і світовій спільноті: так краще, щоб підкреслити свою значущість про всяк випадок, – дуже цікаво.
Ви ж зверніть увагу, як він починає виправдовуватися: того не робили, цього не робили... "Ось ми по енергосистемі б'ємо тільки після того..." А хто перший почав? Знаєш, як у дитячому садочку. Хто напісяв у чужий горщик чи вкрав чужу іграшку? Хто перший почав? "По мосту вдарили, десь вежі електричні погасили – а ось ми у відповідь..." Йосип драний, ти ж, суко, перепрошую, з лютого довбеш усю енергетичну систему нашу. Із лютого. Лютий, березень... Заводи поклав усі, електрику... Клав на все. А тепер комусь він пояснює: "Я тепер ось... Це ми помститися. Ми ж такі мирні... Наші мирні бомбардувальники Ту стояли в Енгельсі, нікого не чіпали й мирно бомбили якихось проклятих хохлів, а вони знайшли таку нагоду. Якось недобре: в Енгельсі..." То ми ж не визнаємо, що це ми. Який ми маємо стосунок? Правильно? Як Володимир Володимирович Путін каже, "їх там немає". І нас там немає. А хто там? Може, Святий дух пролетів, може, ще щось... Я ж не знаю... А може, вони самі себе б'ють?
– Так.
– Ось.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– На них схоже. Добре, Олександре Миколайовичу. Тобто він вважає, що він вирулить, що в нього все попереду. А оточення його розуміє, що він своє вже відіграв?
– А ось це інше вже питання. Давайте так. Володимир Володимирович любить історію. Він історик у нас феноменальний. Вони всі: метр п'ятдесят із гаком – історики.
А тепер давайте так, аналогії проведімо: Павло І вірив, що його оточення любить, цінує тощо? Він же перевів на німецький крок, перевдягнув у форму австріяків, усе законодавство... Згадайте: за нього ж почали фарбувати ці шлагбауми й будки.
– Так, так, так.
– Це ж за Павла І. І Павло І вірив, що його оточення любить, цінує тощо. Був упевнений. Правильно? Але потім з'явилася – я не знаю – шведська табакерка, якийсь англійський шарф, ще щось. А хто табакеркою й шарфом задушив? Особисте оточення. Правильно? І є ще маленький нюанс: хто очолив убивство Павла Першого? Його син Олександр І. Тепер точаться розмови, що хтось хоче передати своїй доньці престол у спадок тощо. Ну, ви чули, еге ж?
– Так, так.
– Бурхливо обговорювали. Який там Патрушев? Ось донька така, вона ж там, генетикою займається, виводить... Якісь мільярди в цю генетику втюхує чи не втюхує. Я ж не знаю, що вони там коять. То це цілком серйозно. Я розмовляв з однією людиною, яка каже: "Це хтось запустив". Яке "запустив"? Це в них усередині розмови тривають. І вони в це вірять. Розумієте? Вони в це бурхливо вірять.
– Але я вам поставлю запитання. Олександре Миколайовичу, ви ж спеціаліст спецслужб. Його ж чудово охороняють. Скажіть: можливо, щоб був якийсь шарф чи табакерка за такої охорони?
– Дмитре Іллічу, ви дорослий хлопчик і все в казки вірите. Не зраджують вороги. Зраджують свої, близькі. І ось хто охороняє… Пам'ятаєте старі радянські приказки? Хто на якому заводі працював, той і мав. Хто на ковбасному заводі, той ковбасу тягав. Правильно?
– Хто що охороняє, той те й тягне.
– Так. Хто, припустімо, запчастини на трактори, той із трактора залізяку якусь обміняє на ковбасу, а той на залізяку обміняє тощо. Пам'ятаєте, за Андропова анекдот пішов? Коли була горілка 3,62, а зробили 4,12.
– Так. Зелена. Пам'ятаєте?
– Ось. І пішов анекдот. У трудяги запитують: "Як ви ставитеся до того, що пляшка горілки стала з 3,62 – 4,12?" Каже: "Нормально". – "Ну як? Це ж дорожче". Він каже: "Ось ця деталюга як коштувала пляшку, так і коштує пляшку". Так і тут.
– Яка жахлива горілка була... Ви пам'ятаєте? Отрута.
– Я тоді ще не куштував її, чесно кажучи. Був ще маленьким хлопчиком, курсантом. Ні, уже був офіцером. Ще не той рівень був, щоб куштувати горілку. За рангом не доходив до того рівня.
Отож я до чого веду? Йому треба боятися свого оточення. А своє оточення коли бачить... Ну, давайте так. Не можна думати, що в Росії всі дебіли.
Путіну повідомляють, що вся братва побігла на Захід домовлятися: "Які умови? Дайте нам можливість зберегти все наше чесно награбоване і якось жити"
– Не всі?
– Ну, давайте так. У Москві хто оточує і в Санкт-Петербурзі... А це ж усе угруповання, яке перелізло із Санкт-Петербурга. Так? Це розумні люди, грамотні. По-друге, вони ж заможні люди, мільярдери. Вони звикли жити гарно, гарно закінчити й передати у спадок гарне життя своїм дітям, онукам, правнукам тощо. Для цього вони купували будинки. Де? У Франції, в Англії, Італії, Іспанії, США тощо. По всьому світу. Але чомусь не купували в Білорусі, у Воронежі, Рязані тощо.
Друге: а де діти навчаються? А де діти вже притулилися? А куди бабки виведено тощо? Тобто великі суми грошей. А Захід теж неоднозначний. Ви ж пам'ятаєте: на початку лютого, у березні, квітні, травні: "Ось ми заарештували там $300 млрд російських на Заході. Ура! Це піде на відшкодування Україні". Минуло небагато часу. Уже не $300 млрд, а, виявляється, $100. А $200 млрд куди поділося? $200 млрд ось начебто є, але лишилося приблизно $100 млрд. А хто спиляв уже $200 млрд? Розумієте? Висновок: тривають договірняки. І вся ця братва, яка була з голою дупою до путінського періоду й за Путіна стала багатими, шановними людьми, – вони уявили, що вони всього досягли своїм розумом. Вони не грабували – вони своїм розумом, бо вони такі здібні. А Вова давав їм красти. "Укради з нафти, там, із газу, із золота, з алмазів, із наркотиків..." Пам'ятаєте, як літаками ФСБ перевозили з якоїсь країни? Цілий літак наркоти.
– Так, так.
– Героїну, опіуму тощо. Тобто було поділено сфери впливу, і кожен заробляв величезні грошики. Звісно, в общак ділилися: святе діло. Але кожному в частках. А тепер вони уявили, що це вони своїм розумом досягли. І ось заарештовують у них яхти, будинки, рахунки. І неможливо платити ні дітям, ні прибиральниці, ні двірникові, ні коханці. Усе, життя зупинилося. Розумієте, це великий шок для них. Ви ж зверніть увагу: вони завжди бачили в ньому людину, яка вирішує будь-яку проблему, хай яка виникає. Ми вже не говоримо, там, Грузія, Абхазія, Крим... Навіть інші коли виникали питання – треба було натиснути, десь із Казахстаном, десь зі США вирішити якісь питання: у космічній галузі й у будь-якій. І він завжди підвищував ставки – і вигравав. Як у казино. І всі вважали, що фортуна йде.
– Усесильний.
– Так. І ось реально: перші два-три місяці все оточення думало, що фортуна... Йому знову пощастить. Але тут вийшло як завжди: несподіванка в них. У казино став на будь-яку цифру, а приходить зеро. А ось на зеро і прийшло. І вся ставка накрилася.
Зараз вийти із ситуації можна лише в один спосіб. Ми ж чудово розуміємо: це ж великого секрету немає – і він знає, йому повідомляють про те, що вся братва побігла на Захід домовлятися: "Які умови? Дайте нам можливість зберегти все наше чесно награбоване і якось жити". Давайте реально: навіть "Титанік" коли тонув, частина на човнах урятувалася. Правильно? А капітанові довелося разом із "Титаніком" іти кудись на дно, і досі там сидить і обурюється, що не об'їхав цю чи скелю, чи айсберг, чи шо там.
Тобто ситуація яка? Оточення звикло до комфорту, до спокійності, усе йде добре, розмірено, усе вдається. Усі ці казки про те, що "в нас найкраща армія світу", – нікого це хвилює. Люди, які награбували бабок, – у них зараз завдання – зберегти ці гроші. А зберегти гроші – це треба йти на договірняк. Ви ж зверніть увагу, що в Росії не знають, які російські олігархи фінансують Збройні сили України? Ну, фінансують тощо.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Невже?
– Це не секрет. І кожен вважає своїм обов'язком зробити внесок у перемогу України. Для чого? Щоб перед Заходом показати, що "я не такий хріновий, я не лише крав, але я ж – бачите? – нарешті починаю жертвувати на добру справу – на визволення Росії" тощо. А тим паче всі чудово розуміють: для Заходу розвал Росії нікому не потрібен. На ці окремі держави, князівства – нікому не потрібно. Ви ж пам'ятаєте, як 1991 року приїжджали сюди і президент США, і ще хтось, у Верховній Раді виступали...
– Тетчер.
– "Тільки не виходьте зі складу Радянського Союзу. Він гарний", – тощо. Тому що для США розвал Радянського Союзу був шоком.
Захід не зацікавлений у розвалі Російської імперії сучасної, путінської. Їм, звісно, було б простіше, щоб Путін пішов і когось залишив за себе, хто не має стосунку до війни, і якось домовитися, знайти консенсус тощо. Ну, от дивіться: мера Москви вже послали в окопи. Правильно?
– Так.
– Ну, Собянін приїхав. Це ж ганьба. Вони живуть в окопах, бруд – усе. Для нього спеціально зробили дерев'яні настили на підлогу, на стіни, рубані столи... Звернули увагу, еге ж?
– Звісно.
– Помідор, огірок, яблуко лежить, там, шоколадка лежить, солдати всі чисті, вимиті й поголені. Ну, сон рябої кобили. Таке враження, що вони знімали цей фільм, як пан [глава Чечні Рамзан] Кадиров десь у Грозному, а це десь під Москвою. Я не знаю. Ну дурниця. Але ті окопи – це стандартні окопи, які роблять у навчальних центрах, ну, сержантського складу – навіть не офіцерського. Ну, приблизно так. Ну, така річ. Тобто замазує практично всіх, кидає туди, щоб не було людей... Я ще чекаю, коли прем'єр-міністр приїде. Щоб не було тих людей, які були пов'язані з війною й могли вести перемовини із Заходом.
– Так, так.
– Ось приблизно так. Але на сьогодні складається цікава ситуація. Як розвалився Радянський Союз, так зараз розвалиться російська імперія. Ми з вами довго говорили про Північний Кавказ. Я вже не кажу про інші народності: Татарстан, Якутія тощо. Можна називати нескінченно. Ось дивіться. Кілька днів тому... Урус-Мартановський район...
Не буде Путіна – не буде Кадирова
– Ви ж добре знаєте Чечню. Ви ж фахівець у питанні Чечні.
– Так. Простий маленький конфлікт. Співробітник "Беркуту" якось посварився з даішником, даішник щось вимагав від "беркутеняти", "беркутеня" щось не погодилося – вимагало відповіді. У підсумку перелилося все це у стан такий, що все місцеве населення підтримало місцевого співробітника "Беркуту".
– Так.
– А даішника підтримав великий "дондон" разом зі спецпризначенцями. І він відправляє туди свій спецпідрозділ утихомирити. І потім відкрито по телевізору заявляє, що "якщо ви поводитиметеся не як чоловіки тощо, я вас усіх відправлю на фронт в Україну й вас приведу у відповідність". А тепер скажіть: віддадуть вони цього "беркута"? Я не знаю, гарний він чи поганий тощо.
– Не знаю. Можуть і віддати.
– Не віддадуть. Уся ситуація в тому, що в Чечні тайпова система, кланова – ну, сімейна. Це ми знаємо рід, два, три покоління. А вони знають до 10-го, 20-го покоління. Це перше. За радянської влади не за Кримінальним кодексом, а були традиції особистої ворожості: хтось когось десь образив... Це мало назву "кровна помста": ти маєш помститися, убити, інакше ганьба всій сім'ї, усьому роду. Але за радянської влади це придушували якось, а тепер уявіть, як за цей час воно все розвинулося. І такий нюансик. Нумо так: Грозний у Чечено-Інгуській РСР. Сам Грозний був напханий різними заводами: машинобудівні заводи, ремонтні... Не лише нафта й газ. Дуже багато заводів. Ну взяти ось Старопромисловський район – там купа стояла різних заводів: металургійний, машинобудівний тощо. Яких тільки не було заводів... Після Першої чеченської і Другої чеченської війни цих заводів немає. Там усе зрівняли із землею. Немає нічого там практично. І в підсумку після Другої чеченської, коли старий Кадиров зрадив свій чеченський народ і віддався Путіну, Путін дав йому "героя Росії" і поставив директором Чечні, і сказав наводити порядок. Хоча старий Кадиров узагалі був польовим командиром і головним муллою всіх чеченців, яких він благословляв на війну з росіянами для звільнення Ічкерії. Ну, так же було? Так. І згадайте: коли Путін його поставив і дав "героя Росії", йому російський журналіст ставить запитання: "А правда, що ви сказали, що кожен чеченець має убити 100 російських солдатів?" Він каже: "Неправда. Я сказав: кожен чеченець має вбити стільки, скільки зможе, російських солдатів". Це майбутній герой Росії і президент уже Чечні.
Отож потім його син... А там кланова система, тайпи, роди. І ось уявіть, скільки людей перебили за те, що з лісу не виходили, боролися за Ічкерію, за незалежність тощо. І плюс встановлення цієї влади. Не буде Путіна – не буде Кадирова. За нього стоїть уся репресивна машина влади. Ви бачили, для цирку показали на російському телебаченні: днями приїжджав заступник генерального прокурора Російської Федерації й відрекомендував нового генерального прокурора Чечні?
– Ні.
– Ай... Це треба було бачити. Сидить – три зірки, наче генерал-полковник – такий дядечко років 70, такий серйозний... І сидить пан Кадиров, який розвалився у кріслі... "Ми змінюємо прокурора..." Він свого на свого міняє. Той чогось не зробив – змінює іншого прокурора. "Наведемо лад... Наводитимемо лад". І ось він сидить розвалений, як він вірші читає, "дондон", а заступник генерального прокурора Російської Федерації сидить, як єфрейтор, перед ним: "Так, так, так". Ну подивіться по телевізору. Це ж вони самі виставили – не хтось. Вони на "Первом канале" показують, як заступник генерального прокурора Росії приїхав і стоїть на колінах, бл...дь, біля чеченського лідера. Ви розумієте?
– То Кадиров молодець.
– Правильно. Це з одного боку. А з іншого боку, тайпова система. Це все верхня луска накрита. Згадайте, як пан Пєсков вистрибував зі штанів і слиною харкав, коли Верховна Рада ухвалила рішення, а президент підписав закон про визнання окупованою території Чеченської Республіки Ічкерія?
Фото: EPA
– Так, так, я пам'ятаю.
– Коли Пєсков сказав: "Як це так? Конституція України... Це міжнародне право..." Про якесь міжнародне право вони згадали. "Це як так?" Він же обурювався і слиною харкав. А Лавров – ви бачили, як він пачку цигарок, не запаливши, мало не зжер у цих трусах і тапочках незрозумілих. "Як це так?" Молодець Зеленський і Верховна Рада: вони дуплетом ухвалюють. Курильські острови – японські. Ура! Тих узагалі накрило повністю. А японці що сказали? "Таки так". Ви ж дивіться: японці нам і трансформатори, і грошики дають, усім допомагають. Чеченці – дивіться: п'ять чеченських батальйонів воює. І як воюють пацани... Воюють, боронять Україну. Вони кажуть: "Ми захищаємо Україну і захищаємо Чечню". Бо визнали. А тепер чекають на всі інші. Татарстан чекає? Чекає. А Кубань? А Кубань – узагалі українська земля. Там же розмовляють лише українською мовою. Ну, давайте так: там краще розмовляють, ніж у нас у Верховній Раді.
– (Сміється).
– Це ж козаки із Запоріжжя, котрі оселилися там кордони охороняти. Це ж історія. Ну, що тут зробиш?
– Олександре Миколайовичу, Путін чим закінчить, на вашу думку?
– Та чим він закінчить?.. Дмитре Іллічу, ми ж із вами обговорювали. Історія Павла І про щось свідчить?
– Тобто ви схиляєтеся до цього?
– Ну звісно. Усі казки про те, що там, хтось, якийсь великий політолог, який був біля Путіна, чи не в сусідньому ліжку – і дістав інформацію, що він то в Китай хоче передислокуватися, то у Венесуелу...
– То в Африку.
– Ну, маячня. Та нікуди він не поїде. Пам'ятаєте, коли стояло питання про попередні вибори, ми з вами якось сиділи за чаркою чаю, обговорювали? І коли розповідали: "Кадиров буде, Медведєв назад хоче, той буде..." – пам'ятаєте, що я вам сказав? "Буде Путін". Він людина, яка відчула владу. Той, хто поїв сервелат, уже на варену ковбасу не сяде, батечку. Він уже не уявляє себе без цього життя. Він не уявляє. Тому нікуди він не збирається їхати тощо. Йому треба боятися тепер найбільше свого оточення. Жодні агенти ЦРУ, там, СБУ, як починають розповідати казки... Своє оточення. Своє оточення шукатиме можливості для того, щоб виправдати себе. Страшно. А страх полягає в чому? Якщо не станеться, дійсно, усунення його... Я не знаю: дай боже йому тисячу років ще здоров'я тощо, але десь подалі, в іншій галактиці бажано. Ми навіть скинулися б. Повірте: я навіть усю пенсію віддав би йому на дорогу. І гадаю, не один я такий. Але є реалії життя. А реалії життя полягають у тому, що якщо пофантазувати, сам він не піде. Відсунути його... Можна по-різному ставитися до політбюро, але так: політбюро навіть Хрущова прибрало, і він навіть слова "мама" не сказав. Спокійно зібрався – і пішов писати якісь мемуари. Правильно?
– (Сміється).
– Зараз син розповідає про мемуари. Чи було це, чи не було? Хто його знає? Але він спокійно пішов. Правильно?
– Так, звісно.
– А ось дідусь Сталін самостійно не пішов. Ви ж пам'ятаєте, як він на якомусь з'їзді... Усі кажуть, 20-й, 20-й... Я вже не пам'ятаю.
– На 19-му, Сталін, так.
– Так. Коли він виступив і сказав: "Я вже старий, я втомився..."
– Так.
– "Давайте я піду, а ви залишайтеся тут".
– "Ви що? Куди? Як ми без вас?"
– Він красиво сказав: "Тут, правда, усі зрадники. І Молотов не туди дихає, і Мікоян між донечками вже не бігає і таке інше". І весь з'їзд що сказав? "Йосипе Віссаріоновичу, ми ж без вас..." – тощо.
Отож Путін трошки пересидів і переграв в одну ситуацію. Якби в нього була перемога, то було б, як на тому 19-му з'їзді: кричали б "Володимире Володимировичу, нікуди не йди!" А коли перемоги немає і не буде – це раз... Друге: не можна було робити мобілізацію. Ну збирай ти по військкоматах нишком цих, лови, там, на перепідготовку, на щось у них, там: "Марс", "Сварс" – якісь назви собачі понавигадували. А от під час мобілізації тепер перед телевізором не посидиш. Правильно? Не повоюєш, не уявиш себе великим телемаршалом. Увійшла війна до кожного дому. Тепер у кожному домі вже Володимира Володимировича незлим тихим словом згадують, живий він чи не живий.
І другий аспект: він зробив іншу помилку, коли збирав кріпаків по селах і селищах... Воно таке... Якутія, там, Чувашія... Одним більше в селі, одним менше – хто там порахує? А от у Москві й Санкт-Петербурзі коли почали мобілізацію – це зовсім інше. Ви ж подивіться: уже полонені пішли, директори фірм...
– Так, так, так.
– Начальники департаментів, якихось структурних підрозділів тощо. Тобто це люди глибоко не тупі. І в них же дружина, друзі, однокласники – усі ж москвичі. У нього немає однокласників із Нижнього Тагіла.
– Так.
– Ну, хто в Москві – вони всі ось так, щільненько сідають. Правильно? На усі головні посади. А тепер і родичі, і друзі тощо. А воно ж гинути... Це ж не фільми про Велику Вітчизняну війну дивитися і поїздку мера Москви на фронт, де все гарно обладнано. Ну, де ви бачили такі окопи? В українських військових – так. А в них же немає. У них форми немає теплої. У них підштаників немає. Якось мені показали їхній медичний пакет...
– Так, це жах.
– Далі вже немає слів на цей пакет дивитися. А тепер дивіться: а українська земля – вона ж вдячна, вона ж любить окупантів. Раніше було: у Російській імперії, потім у Радянському Союзі, – генерал мороз допомагав. Так? То Наполеон ішов – замерз, як сосиска, то німець ішов – генерал мороз заморозив. А тепер українцям генерал мороз також допомагає. То зверніть увагу: генерал мороз допомагає лише тим, хто захищає Батьківщину. І проти кого? Окупантів.
– Загарбників, так.
– Ну, тепер це російські загарбники. Хоча їх назвати росіянами дуже складно. Ми не вдаватимемося в історію, але там стільки національностей приїжджає... Тому я дивуюся, коли буряти захищають російську мову, чи з Татарстану захищають християнство, бляха-муха. Християнство захищають...
– Олександре Миколайовичу, я вам зараз поставлю таке, містке запитання. Воно в мене зараз народилося саме. Ви єдиний генерал в Україні, який керував Службою безпеки України у двох областях Донбасу одразу: у Донецькій спочатку, а потім у Луганській. Я пам'ятаю, що саме вас штурмували 2014 року росіяни й сепаратисти луганські в обласному управлінні СБУ, коли ви сім годин тримали оборону без зброї – без нічого. Скажіть, будь ласка: ось тепер куди піде наша армія звільняти регіони насамперед? У Мелітополь, як кажуть, ось The New York Times зокрема стверджує, – а потім у Крим? Чи піде на Донбас, починаючи з Луганської області? Це перше запитання. А друге запитання: чи легко, на вашу думку, взяти Луганську й Донецьку області? Ви їх знаєте як свої п'ять пальців. І чи чекає на нас там місцеве населення?
– Дмитре Іллічу, давайте не будемо перетворюватися на диванних фельдмаршалів. Куди буде... А раптом ми зараз спрогнозуємо те, що розробляє Генеральний штаб?
– Так...
– Здрастуйте, приїхали. А там російські окупанти почують – і в Генштабі зрозуміють, що ми розвідали страшну буржуїнську таємницю. Не треба. Нехай військові займаються самі.
– Ну, ви ж знаєте все. А у вас люди в Генштабі є на найвищому рівні. Ви ж знаєте, куди ми підемо. Так чи ні?
– Дмитре Іллічу, ще раз: у Генштабі знають, куди йти і куди наступати. Це перший пункт. Пункт другий: не треба заважати військовим. Вони наразі добре працюють. Бачите? У них добре виходить. Щоправда, там іноді глашатаїв треба трошки підправити. А то мадам заступниця міністра заявила про те, що із січня буде мобілізація, – піднявся хайп сьогодні зранку. Так? А після обіду каже: "Ви мене неправильно зрозуміли". То ти скажи нормально, скажи, щоб тебе зрозуміли. Якщо ти кажеш, що із січня буде мобілізація для поповнення військових частин, а потім кажеш, що вже не буде мобілізації. Перед тим, як ляпати язиком... Я розумію, що вона цивільна – вона не розуміє всього, але не можна торкатися тих питань... Я ж не знаю, за що вона відповідає. Ти відповідай за свій шматок роботи, а ляпати язиком... Це друге.
Закінчу щодо першого: де наші наступатимуть. Та хай де будуть наступати – дай боже, щоб ворога вигнали з нашої території та звільнили всю територію до 91-го року. От і все. Я маю на увазі, до 91-го року не третьго тисячоліття, а повернутися начебто назад, забрати територію.
Тому де наступатимуть – це неважливо, загалом. І від нас це не залежить, а залежить від військових. Це вкотре. Тут же дві сторони грають, як у преферанс. Ви ж грали у преферанс, у польського "дурня"?
– Не грався. Лише дивився. Це дуже розумна для мене гра. Я все більше в "дурня" підкидного.
– Хотів би визначитися так: не треба обговорювати те, що планують військові. Військові правильно планують – вони знають куди. У нас багато політологів, особливо диванних. Одні – на Запоріжжя, інші – Херсонську область уже звільняють, Крим вони звільнили, там, Донбас звільнили, Бєлгород звільнили, "бєлгородську народну республіку", ще якусь республіку. Я ж не знаю. Найголовніше – що менше ці політологи так звані обговорювали б, у якому напрямку і куди йде українська армія, то було б більше користі. Якби у Другій світовій війні у Великобританії хтось обговорював це питання із журналістами на очах пана Черчилля – скільки б цей журналіст прожив? І де б він прожив? У кращому разі був би на передку. Так? У Бахмуті на першій лінії. І ось там він би писав свої трактати з автоматом і саперською лопатою.
А коли починають розповідати казки... Вони знають. Не треба влазити, і я не хочу влазити в це. Я маю свої думки. Так, ми якось спілкуємося. Але для загального користування це виносити категорично не можна. Хай де наші наступають, головне – щоб наступали і звільняли землю. Це друге.
Третє: чекають на нас на Донбасі чи не чекають? Звісно, чекають. Буквально нещодавно спілкувався з однією людиною, і вона розповіла... У них мобілізація почалася ще раніше: у вересні-місяці згрібали всіх. Спершу контрактників згрібали. Потім вони розробили тактику. Народу ж немає. Дами починають переховувати своїх чоловіків, коханців, дітей: хто під спідницею, хто на даху – хто як може. Особливо в багатоповерхових будинках дуже важко. Вони що почали вигадувати? "Ваш будинок заміновано". І ось натовп цього будинку – раз! А там стоять із військкомату. І мужиків одразу в автобуси – раз, раз! – у військкомат. І поїхали на фронт. Але ж народ теж не дурень. Прохавав. Вони знову приходять із матюгальником біля будинку в Донецьку: "Ваш будинок заміновано – усі виходять!" А ніхто не виходить. Бляха-муха... А ніхто ж не виходить. "Зараз вибухне все!" А ніхто не виходить.
І ось відповідь на те, хто зараз Донецьк бомбить. Давайте реально... У центральну частину, на площу Леніна, прилітає, на проспект Миру прилітає, у центр Донецька прилітає. Давайте реально: у нас не так багато снарядів, щоб пускати просто по площі Леніна. Це взагалі дорога річ. Ми відкрито не говоритимемо, скільки коштує снаряд для HIMARS. Не говоритимемо. І 155-мм снаряд – ми теж не говоритимемо. Які нам дають. Вони дуже дорогі. Розкидатися ними... 152-мм залишилося мало.
– Ну, тепер почали самі робити.
– Так, почали робити, постачати все вже якісно, туди-сюди. Але знову ж таки, різниця між росіянином і хохлом – хохол жадібний. Він же не буде просто кидати снаряд заради того, щоб кидати. Якщо він кидає, то знає, куди поцілити. А так просто... Це росіянин може кинути. Вони ж обстрілюють один опорний пункт від 40 до 60 снарядами. А нам досить одного-двох із HIMARS. І немає опорного пункту. Правильно? Точність влучання у них феноменальна.
То вони нову тактику вигадали: вони почали обстрілювати. Народ вивалюється – вони хапають усіх – і у військкомат назад. Зрозуміло? То хто обстрілює Донецьк? Ну, давайте реально. А хто м'ячик поцупив зі стадіону "Шахтар"? М'ячик хто поцупив?
– А поцупили м'яч, так?
– Так вони ж показували на центральному телебаченні. Пушилін подарував цей м'ячик меру Москви. Вони там десь поставили: на ВДН чи де вони поставили цей м'яч? Так ми новий поставимо там. Я думаю, що Рінат Леонідович новий поставить м'яч. Питання не в цьому. М'ячик поцупили. Розумієте? Про що далі говорити?
– Олександре Миколайовичу, скажіть: коли ми підійдемо до Донецька і Луганська, зайдемо туди нормально? Зустрінуть хлібом-сіллю?
– Будьмо реалістами. За майже дев'ять років на частину населення ось цією ідеологією, психологією вплинули. І особливо ті, які перебувають на держслужбі: у МДБ, МВС, пожежником десь прилаштувався – і якусь копійку може відбирати в місцевого населення: десь бабусі насінням торгують на базарі – десь там пройтися тощо. То ці із сім'ями – я впевнений, що 90% вони всі ламануться. Ну 10 лохів залишаться, бо треба ж комусь відсидіти за решту. Ну це ж свята справа.
– (Сміється).
– Ось. Частина населення, яка повірила... Давайте реально називати речі своїми іменами. Дитині було вісім років – вона пішла до школи. Скільки їй тепер років?
– 17 років.
– 17 років.
– Сформована людина.
– Це період формування свідомості молодої людини, яка формувалася – у чому? У "ДНР" герої які? Не треба перераховувати.
– Гіві та Моторола.
– Та не треба їх згадувати, покійників. На ніч почали покійників і ще таких... Не треба. Це ж... Тому – так, буде тяжко. Те покоління, яке наше ще: припустимо, 40, 50, 60 років – ну таке, філософське питання. Хоча переналаштовується дуже… Проблема в іншому. Треба ж думати не лише звільнити територію і людей, а треба ж думати про те, щоб одразу розробити план відновлення Донбасу. Або він зовсім не потрібен – і забути про нього. Правильно? Ну немає валізи без ручки – та й бог із нею. А якщо вже брати, то треба програму зробити так, щоб люди, які там залишилися і точили десь у душі ніж, побачили: дорогу будують, хоч би не гірше зробили, як було до 14-го року. Ну давайте так: найкращі дороги де були? У Донецькій області. Найкращі мости збудовано де? У Донецькій області.
– Який центр був у Донецьку...
– А центр який відбудували... От якби хоча б зробити так...
– Аеропорт який збудували, який стадіон, готелі...
– А людство – це як тварини, вони ж як інфузорії-туфельки: пристосуються до будь-якої ситуації. Ну, не беручи до уваги окремих фігурантів. Тому говорити про те, що їх треба перековувати… Їх треба не перековувати. Частина, яка втече, – вона втече. А яка залишиться – вона дивитиметься. Прийде Україна з душею – так. Але там же залишилося народу... Чоловічого населення вже немає. Немає чоловічого населення. Вони ж юрбою валять. Ви подивіться, що діється під Бахмутом, на донецькому напрямку скрізь.
– Так.
– А під Слов'янськом... Я розмовляв з одним військовим, який тепер приїхав відпочивати. І він розповідає: за три години бою 78 трупів, не рахуючи поранених. І вони поранених не забирають. Розумієте? Наших 20, а їх 78 лежить і плюс купа поранених репетують, а вони їх не забирають.
Росія завжди буде загрозою для Європи. Весь час. Зробіть форпост
– Олександре Миколайовичу, ви ж у Донецьку народилися, виросли, пройшли там становлення. От уявімо: Донецьк ми повернули. Вас потягне туди? От приїхати в Донецьк знову, побачити рідне місто, на могили приїхати...
– Дмитре Іллічу, ну це Батьківщина. Раз. Друге: там мої батьки, батьки дружини. Ну, як ви вважаєте, я приїду туди чи не приїду?
– Батька росіяни замордували по-звірячому.
– От. Тому, звісно, якщо звільнять Донецьк, я туди приїду. Інше питання – як відбудовуватимуть. Якщо правильно поставити стратегічний напрям і не крастимуть, як завжди у нас, то можна з Донецька зробити шикарне місто. Бо там розумні люди, регіон шикарний. Розмістити заводи... Там ще стільки покладів: і вугілля, і металу... Усього там. Море Азовське поряд. Ну, краса. Зробити можна так, що він буде крутішим, ніж Київ. Питань немає. Ви ж пам'ятаєте, коли Москву на болотах побудували, туди-сюди, і як любить Володимир Володимирович говорити, Петро І почав будувати Санкт-Петербург на болоті. Усі: "А!" А потім який Санкт-Петербург зробив на болоті...
Так, нам не треба так: через трупи, через кістки, але сама ідея відбудувати... Я думаю, що Україну відбудовуватимуть шикарно. І ось ті зруйновані міста – це погано: люди загинули, жінки, діти, розруха – усе. Але якщо прокляті буржуїни думають наперед, щоб мати форпост проти Росії... Росія завжди буде загрозою для Європи. Весь час. Зробіть форпост. Форпост можна зробити у два способи: накачати зброєю – раз, і створити умови життя такі, що з-за поребрика коли він буде дивитися з Ростовської чи Бєлгородської області: "Е... Оце хохли живуть... А чого ми так погано? Та тому що ми погані. А чому погані? Тому що в нас Путін". Висновок який? "Пішли знімати". Часи пугачовщини тощо.
– Олександре Миколайовичу, у фіналі я вас запитаю... Ви багато цікавого дуже розповіли. Я розумію, що ви аналітик самі собою і ви набагато більше тримаєте в собі, ніж розповідаєте глядачам. Скажіть: ви оптиміст?
– Так. А як не бути оптимістом, коли... Мені нещодавно сподобалося одне відео. Один "злодій у законі", весь у наколках, сюди-туди, з поняттями... Я поспілкувався з певною категорією людей певного життєвого рівня. Кажу: "Це фармазон чи що?" Кажуть: "Ні, це серйозний "злодій у законі". І Кадиров дає заяву, що пан Пригожин із ним в одній колонії... Чули, так?
– Так.
– Хтось когось туди-сюди, десь комусь, там... Веселилися: "Я ж тебе... Ти ж у мене, туди-сюди..." Розповів, що Пригожин був трохи не тієї масті. Фраза мені сподобалася: "Він знав своє місце і прийняв це місце". А тепер дивіться, яка ситуація цікава. Я поспілкувався з людьми – вони кажуть так. Потім другий "злодій у законі" зробив таку саму заяву. Правильно? Другий "злодій у законі". Ну, це люди, які мають відповідати за базар. Правильно?
– Так.
– Якщо він обмовив Пригожина, а Пригожин – чесна, порядна людина, то ця братва має їх... Хто хрестили – розхрестити.
– Розкоронувати.
– Розкоронувати й опустити їх на той рівень, яким вони образили людину. Правильно? А чогось цього не відбувається. Висновок: Пригожин трошки не той, європейського напряму. А тепер розкажіть: як він бандитів збирає із в'язниць? Який порядний зек пішов туди? А там же один "злодій у законі" пішов і наступного дня загинув. Його ховали в цинковій труні. Чули, так?
– Так.
– У цинковій труні. Його перемололо, як фарш. Ніхто не бачив, туди-сюди. Може, це відкупні за якусь копійку. Я ж не знаю. Але сам факт...
Я мав певний стосунок до бандитів: я працював щодо них. Тому доводилося з окремими й спілкуватися. Але вони мають поняття. Якщо хтось когось неправильно назвав, він за це відповість. І до того ж відповість жорстко, дуже жорстко. Життя не буде. Там опущенням не закінчиться цей процес. Усе: його ліквідують просто. Робить таку один заяву, потім другий "злодій у законі" робить заяву – і жодної відповіді. І чогось пан Пригожин до суду не подав. Правильно? Нехай подасть до нашого Печерського суду – він найгуманніший, – щоб розглянув. Ну в московський якийсь. Я ж не знаю, які там суди є. Але є маленький нюанс. Тепер дивіться: Путін вибудовує державу... Я ж недаремно навів приклад німецький і Пригожина. Він збирається зібрати бандитів для формування. Але Росія, як не крути, потихеньку переходить на бандитські поняття. Ви подивіться навіть жаргон великих людей.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Так, так.
– Вони вже перейшли на феню.
– Мурчат.
– Лавров – таке враження, що він узагалі років 10 відсидів у Нижньому Тагілі на особливо строгому режимі.
– Так, на "мурці" чухає тільки так.
– Путін на "мурці". Пєсков почав підмуркувати. А ви подивіться, як Медведєв красиво розповідає.
– Та то взагалі.
– Він навіть пише так. А якщо перші особи так розмовляють, вони думають, що вони ближчі до народу, – то народ сприймає, що це норма: єдина норма на поведінку в суспільстві. Але якщо ви робите єдину норму бандитською... Ви ж пам'ятаєте скандали і в Красноярському краї у школах виробили бандитські традиції, звичаї...
– Так.
– Там скандали були. Нікого, щоправда, не покарали. Пошуміли тощо. Але якщо ви вибудовуєте державу як бандитську систему, тоді постає питання: у бандитській системі з опущеними поряд не сидять. Давайте так: опущений у колонії навіть у спальному приміщенні... Де він спить? Біля туалету.
– Їдять окремо.
– Їдять окремо ложкою продірявленою. Ну, це ж великої таємниці немає. Вони ж де? На параші. І порядний зек не сяде з ним, не візьме ні сигарету, не дасть йому сигарети, не поспілкується і, не дай боже, торкнеться.
А тепер дивіться, як довкола пана Пригожина всі крутяться. Тільки хто з ними спілкується – їх називають трошки якось так само погано. Так? Причетних і які мають стосунок. А кому він узагалі борщі носив? Почнімо із цього. У кого він кухарем був? І президента США він годував. А де була спецслужба президента США? Що, не знали про нього?
Не хочу. Нехай вони там самі розбираються. Але я маю на увазі те, що якщо це відповідає дійсності, то підрозділ "Вагнер" розвалиться сам собою. Вони один одного переб'ють. Війна закінчиться. Правильно? І не дай боже, хтось із них виживе. А як йому повернутися до братів? Ну, скажіть. Коли він був під... Ну, от як він повернеться? А те, що вони повернуться у в'язницю, навіть якщо зроблять героїчний подвиг... Вони повернуться назад. Війна закінчиться – вони повернуться у в'язницю. Згадайте штрафбати. Велика Вітчизняна війна. Так? Сталін, амністія, воювали, ордени отримували... Війна закінчилася – куди вони пішли?
– Назад.
– У зону. І ким вони там були? Як до них ставилися? Чорна кістка. Зрозуміло.
– Але ви оптиміст? Ви сказали "так".
– Ну те, що перемога наша, – тут питань немає. Питання в іншому, Дмитре Іллічу. Я маю великі запитання до наших великих і могутніх товаришів: Заходу. Ось багато хто висловлює таку ситуацію: що нам дають зброю тільки для того, щоб ми не програли. Але нам не дають зброю для того, щоби ми перемогли. Ну, давайте реально: коли кажуть, що нам дали якусь кількість HIMARS, але більше немає, ми замовимо на заводах – і їх вироблятимуть, там, рік-два", усі ж таки чудово розуміють, що на складах у США цих HIMARS півтори тисячі, якщо не більше.
– Може, вони їм самі потрібні.
– "Бракує снарядів. Ми щось вироблятимемо". Особливо російська преса підхоплює, вкидає: і навіть через свою західну агентуру закидає: "Усе: у НАТО закінчилися снаряди". І цих снарядів у них стільки, що (нерозбірливо). Тільки маленький нюанс: якби США і НАТО хотіли, щоб війна закінчилася, то в чому проблема передати нам те озброєння, яке потрібне тут? Росіяни, якщо на Т-62 воюють... Далі не треба нічого говорити. Кулемети "Максим" тягнуть, трилінійки тощо. У них одягати нема в що. Дати нам озброєння – і закінчиться ця війна. Але нам чомусь дають по чайній ложечці. Розумієте? У нас розносять електростанції, підстанції, генератори, трансформатори розносять вони, ракетами б'ють, а нам системи ППО – чи дати, чи не дати. Добре, що німці дали. Нарешті тоді ми, того разу... Хочу перепросити в уже президента Німеччини. Ми тоді його недобре обзивали. Людина усвідомила, приїхала, побула тут під бомбардуваннями, побачила це – і одразу що?
Постає запитання: а чи не пообіцяв хтось Орбану шматок нашої України? Що "я захоплю все, а тобі віддам Закарпаття, ще шматочок дам, і ти живи на царство собі"
– Так. Штайнмаєр.
– І системи ППО пішли, і гаубиці пішли, і все пішло, пішло. Тобто люди потихеньку...
Ну є такі, як-от в Угорщині. Ви ж пам'ятаєте скандал із шарфом. Так?
– Так, так, звісно.
– "Це футбол. Не має жодного стосунку". А тепер давайте реально: а що було на шарфі? Частина України та частина Румунії. Так, між іншим.
– Австро-Угорська імперія, так.
– Ну не вся Австро-Угорська. В історію вдаватися не будемо, як вона стала. Вона взагалі-то Австрійська була, а потім Австро-Угорською стала, коли принцеса Угорщини одружилася з хлопчиком, із принцом Австрії. І на подяку своїй дружині назвали Австро-Угорською імперією. Так з історії. Ну, то така справа.
А тепер постає питання. Він із цим шарфом бігає як дурень зі ступою. А чи не виникає у вас запитання, як він відстоює інтереси Путіна? Нам Євросоюз дає гроші допомоги – 19 млрд. Баба Яга проти угорська. Озброєння – проти. "Через Угорщину не дамо". На зустріч із НАТО – ні. Скрізь він проти, проти, проти. А тепер постає запитання: а чи не пообіцяв хтось йому шматок нашої України? Що "я захоплю все, а тобі віддам Закарпаття, ще шматочок дам, і ти живи на царство собі". І він уже задумався, що він уже все забирає. Тим паче, у нього три райони досі... Ну що, таємниці немає: вони угорською мовою розмовляють.
– Авжеж.
– Вони розпочинають уранці нараду з гімну Угорщини. І от він уже уявив, що Закарпаття він забирає собі. Ну так? Так. Так от, можливо, йому нагадати, хто така Угорщина тощо? Але в мене вже складається враження... Ви ж бачили, як йому не дали грошей тепер?
– Так, так.
– Але не через те, що він не підтримує України. Він розуміє. "Ну ти ж, губа, розумієш. Не тому що..." Ми ж культурні люди – культурно поводимося.
Так ось, насамкінець я вам скажу так: Орбан трошки нехай почитає історію. Це Путін ніхріна не читав – так і цей не читає. А суть полягає в чому? Що вже стоїть строк, якщо порівнювати, кінець 1944-го – початок 1945-го. Тільки якщо 1941 року... Кажуть, німці напали на Радянський Союз... Скільки країн нападало у складі Вермахту? І французька дивізія, і іспанська...
– І Румунія, і Угорщина, і Італія...
– І Угорщина, і Румунія тощо. А тепер беремо Крим. Якщо 1941–1942-го іспанська "Блакитна дивізія" воювала, у Сталінграді вона майже лягла. Він же 1942-го частину її вивів, тих, що залишилися. І 1942-го жодного солдата не було. І з 1942 року до 1944-го майже всі відстрибнули. Правильно? До початку 1945-го включно. Усі відстрибнули. Навіть в Італії Муссоліні зняли, заарештували, потім хтось прилетів літаком, звільнив тощо. Якогось Скорцені, там, нагородили якоюсь медалюшкою від Гітлера, коли звільнив. Ну і байдуже, чим закінчилося? Тобто розумні... Пам'ятаєте, король Румунії швиденько зіскочив? Усі почали відбігати. А він ще лишається: підтримує. Залишився один триголовий конгломерат: це Росія, Білорусь і туди чогось приперся Іран. Чого він туди приперся, незрозуміло. Із цими Shahed, яких він "не передавав ніколи". Тепер ракети збирається, там, передати, не передати. Тільки маленький нюанс: в Ірану в самого проблеми.
– І великі.
– Ви ж у курсі, що в Ірані не всі перси.
– Авжеж.
– Там різні клани. Північні – азербайджанці: величезний клан, кілька десятків мільйонів. Курди й араби. Так от уже третій місяць те, що повстання триває через дівчинку, яка там... Правильно вона вдягла чи неправильно – забили, убили її тощо. Уже третій місяць триває повстання. А тепер зверніть увагу, у що воно переросло. Уже давити не виходить. Поліцейських камінням закидують, поліцейські дільниці захоплюють і зброю захоплюють на азербайджанській території, у курдів й арабів. І тепер вони піднімають прапори і кажуть: "Та ми самостійні. Ми взагалі не перси. Нам свободу давай". Тобто Хомейні хай дає раду сам, хто там кому Рабинович. Правда?
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Олександре Миколайовичу, я вам вдячний за інтерв'ю. Мені, як завжди, було з вами дуже цікаво. Я впевнений, що і нашим глядачам буде цікаво з огляду на те, що завжди розмови з вами дивиться дуже багато людей. І по 2 млн, по 3 млн людей дивляться інтерв'ю. Я наостанок тільки поставлю вам запитання, яке цікавить більшість ваших шанувальників. Ось ви часто кажете – у вас проскакує "на", іноді "на-на", а іноді "на-на-на". Що ви маєте на увазі, коли кажете "на-на" чи "на-на-на"?
– Ну, це точно я говорю не те, що... На Росії зараз що відбувається? Теж один ляпнув язиком. З перепою підвівся Путін: "На Україні". І ви зверніть увагу: вони в граматику внесли. Так? Граматику у школах пишуть: "у Росії", "у Німеччині", "у США", але "на Україні". От вони ляпнули тощо. Але ж я не це мав на увазі. Я нормальна людина. Я люблю свою Батьківщину – Україну. Це найголовніше. І ми переможемо. Перемога буде за нами, ворога буде розбито. Це однозначно.
– Наша справа справедлива, ворога буде розбито, перемога буде за нами. Олександре Миколайовичу, дякую.
– І вам спасибі. Головне – бережіть себе. І все буде добре. І наші сім'ї. А Збройні сили нас захистять.
Відео: В гостях у Гордона / YouTube
